Доступність посилання

ТОП новини

Майбутнє Іраку: Інтерв’ю з Давідом Ньютоном


Майбутнє Іраку: Інтерв’ю з Давідом Ньютоном

17 квітня 2003 - Вже кілька днів спостерігаємо за анархією, що охопила Ірак внаслідок повалення режиму Саддама Гуссейна. Перші спроби організувати якесь управління вже зроблені, в місті Насирія відбулася нарада американців, британців, іракців, представників різних етнічних груп. Що буде далі? Чи існують якісь паралелі між нинішнім Іраком та колишніми комуністичними державами, чи демократизація Іраку може уникнути тих проблем, з якими зіштовхнулися пост-радянські держави? Про це в розмові Ірини Халупи з колишнім американським послом в Іраку, директором радіо « Вільний Ірак » Дейвидом Ньютоном.

Араби - це дуже гордий народ. Західні аналітики, журналісти та коментатори говорять про приниження, яке іракці відчули внаслідок війни, мовляв, ось іноземці прийшли і вкотре вирішують нашу долю. Знаючи іракське суспільство, їхні традиції та переконання,мимоволі замислюєшся: наскільки великою є ця проблема? Може, західні коментатори перебільшують і ці почуття просто розвіються, якщо в Іраку розпочнеться процес відбудови і нового державотворення?

Я взагалі не думаю, що це велика проблема в Іраку, порівняно з рештою арабського світу. Переважна більшість іракців щасливі, що їх визволили. Звичайно, вони хотіли б самі повалити Саддама, але знали, що це просто було неможливим. Як в усіх таких ситуаціях, через кілька місяців будуть нарікання, оскільки люди не матимуть реалістичних сподівань щодо самоврядування. Але і Сполучені Штати і Великобританія розуміють, що в їхніх інтересах на забарюватися занадто довго в Іраку. Але приниження- це велика проблема для решта арабського світу.

Якщо Ірак стане експериментом з демократії, надіємося, успішним експериментом, чи не буде це певним сигналом іншим арабським державам, адже хто з них може похвалитися високим рівнем демократії?

Мені здається, що режими Сирії та Ірану, хоча це великі країни, дещо нервують з цього приводу. Я не певний, чи це загальна проблема. Мені здається, палестинці переживають, що про них забудуть і ніхто їм не допоможе. Адже коли йдеться про звичайних людей, то вони себе почувають безсилими, ніхто на них не звертає уваги, ніхто не турбується ними, нікого не цікавить, що вони думають та говорять. Пересічний араб бачить, що їхні уряди мають постійні зустрічі Арабської Ліги, саміти міністрів, консультації, заяви Арабської Ліги, тощо, але врешті- решт, це нічогісінько не дало і справу взявся вирішувати захід, США. Хоча араби, в принципі, нічого не мають проти повалення Саддама, вони все ж почувають себе безсилими, їх ніхто не слухає і про них не турбується.

Деякі такі почуття можуть бути скеровані проти їхніх урядів, інші перетворюються на ще сильніший антиамериканізм. Якщо врешті- решт у країні буде демократичніший режим, то народ буде його підтримувати, але багато людей, з дуже складних причин, які стосуються не лише Іраку, будуть розчаровані.

Багато хто вважає, що однією з причин, чому реформи так повільно просуваються вперед в Україні ,скажімо, є те, що номенклатура, панівний клас, великою мірою залишилися при владі. В Іраку партія Саддама Гуссейна - Баат - керувала усім, кожною ділянкою суспільного й політичного життя, їхня мережа вседержавна і всеохопна. Як очистити іракське суспільство від тих впливів і забезпечити те, що найгірші елементи саддамської банди ніколи більше не матимуть жодної влади?

Тут є певна різниця. Іракський режим був повалений війною і почуття, які викликає війна, є різними. Комуністична система була страшною, вона позбавляла людей свободи, давала їм дуже низький рівень життя, багато в чому комунізм був гіршим. Завдяки нерозумним рішенням Саддама, війнам і тому подібне були заподіяні величезні економічні втрати. Іракці бачили ті розкоші, в яких жив Саддам ,його сім’я та оточення, розкоші набагато більш вражаючі, ніж за комунізму.

Чи Ви думаєте, що ті розкоші були несподіванкою для іракців?

Ні, взагалі, ні. Психологічним елементом приниження, пригноблення народy є хизування такими розкошами. Для іракців це не є несподіванкою, на відміну від, скажімо, східнонімецької ситуації, де люди були шоковані, побачивши люксусові вілли своїх керманичів. В Іраку розкіш диктатора була напоказ. Ненависть до Саддама є величезною. В Іраку було неможливо розрізнити партію від держави, коли зникає партія - зникає більшість держави. Правопорядок - кричущий приклад. З іншого боку, багато хто став членом саддамської партії, щоб втримати роботу, це технократи і мені здається, що вони можуть продовжувати. Але члени міністерств, ті хто отримали посади через партійні зв’язки,- їх треба позбутися. Однак ,якщо взяти післявоєнну Німеччину як приклад, то багато хто уникнув покарання. Це може статися й тут. Я можу помилятися, але мені здається, що партія Баат не має майбутнього, я не думаю, що вони перейменуються на соціалістів і повернуться, як це ми бачили в пост-комуністичних країнах.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG