Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:37

Інтернет-майдан: Лабіринти українських (і не лише) інтернет-сайтів напередодні можливої військової акції в Іраку


Андрій Охрімович Лабіринти українських (і не лише) інтернет-сайтів напередодні можливої військової акції в Іраку

Київ, 17 березня 2003 - Якщо ти, любий мій слухачу, зайдеш на сайт “Ріск ру”, то зможеш там прочитати “серцещіпательні” рядки японського поета Кобаяші Ісса про муху, у якої життя, з якихось там причин, не склалося. “Ой не бийте муху! Руки у неї тремтять... Ноги у неї тремтять...”. | Київ, 17 березня 2003 - Якщо ти, любий мій слухачу, зайдеш на сайт “Ріск ру”, то зможеш там прочитати “серцещіпательні” рядки японського поета Кобаяші Ісса про муху, у якої життя, з якихось там причин, не склалося. “Ой не бийте муху! Руки у неї тремтять... Ноги у неї тремтять...”. Хоку тягне за собою вервечку асоціацій. Від зобиженого і крепко набитого лиця Володі Кличка, до українського народу взагалі, ніженьки і ручки якого дедалі більше нагадують тремтячі лапки не всує згаданої мухи. В унісон ще їден “стішок” з того ж таки сайту. “Сто тисяч ротів, - пише автор, - напружаться, як тільки ти і я... бальзам розхлюпаєм по чарках. Не пийте, вам стане погано, - заголосять роти. А нам і так вже погано, то що ж ми не будемо пить?”.. Логіка, погодьтесь, тягне на залізну і якимось боком нагадує нам про Буша з його подиву гідною впертістю у благородній справі “хусейноборства”. Скидається на те, що техаського ковбоя таки ніхто і ніщо не зупинить. А коли так, то американці послідовно збільшуватимуть свою присутність у Перській затоці, ну а про хід кампанії, як воно зазвичай буває, повідомлятимуть ріжноманітні ЗМІ. Наскільки багатим на інформацію, дезінформацію, або ж відверту брехню може бути перебіг подій залежить від чесності, фантазії, або ж досвіду журналістів. Далі наш військовий оглядач

Сергій Згурець

Коли письменник краде чужі сюжети – це називається плагіатом. Коли полководець наслідує уже відпрацьований кимсь іншим план битви і перемагає - його все одно називають геніальним. А задля перемоги, як відомо, усі засоби підходять. В тому числі і брехня. Війна у Перській затоці 91- року була цікава ще й брехнею, дезінформацією, напівправдою. Все це теж було додано до арсеналу засобів у боротьбі з Хусейном. Американські, британські та французькі журналісти в цьому регіоні у висвітленні подій війни, мали дотримуватись жорстких рамок роботи. Їх повідомлення цензурувалися. Теле- та радіокомпанії могли брати коментарі лише у спеціально відібраних військових. Телевізійникам суворо радили обмежити показ загиблих та поранених в лавах багатонаціональної коаліції. У Пентагоні виявили роздратування, коли в західній пресі з’явилися прогнози, що війна з Іраком буде кривава. Такий висновок було зроблено після того, як стало відомо, що до Саудівської Аравії із США привезли 55 тисяч пластикових мішків-трун, а в регіон Затоки прибули плавучі госпіталі “Мерсі” і “Ла-Ранс”, кожен з яких міг щодоби приймати до 200 поранених вояків. Проте у провідних країнах антиіракської коаліції залунали голоси про готовність Хусейна використати у війні хімічну зброю. Така войовнича налаштованість перелякала пересічних американців та європейців. Якщо спочатку лише кожен десятий американець був прихильником війни проти Хусейна, то у січні 91-го – коли війна почалась – понад 80 відсотків підтримали дії Буша врегулювати конфлікт з Хусейном силою. А в самому Іраку літаки ВПС США скидали мільйони летючок, в яких іракських вояків закликали не чинити спротив багатонаціональним силам. Разом з летючками скидали радіоприймачі, за допомогою яких можна було слухати передачі анти-іракських радіостанцій. Програми для них готувалися силами підрозділів психологічних операцій армії США. Немає жодних сумнів, що нова військова буря над Іраком у своєму інформаційному прояві буде нагадувати попередницю. Отож, коли побачите війну на екрані телевізора, почуєте про неї по радіо або ж прочитаєте на веб-сайті – одна порада. Не вірте усьому одразу. Або взагалі не вірте. Бо на війні – як на війні. Брудно.

Андрій Охрімович

В очікуванні грядущої війни народ зручніше моститься на диванах, а я лізу у “Лабіринти українського самвидаву” і тицяюсь носом в матеріал автора під шикарним псевдо “Нострадамус”. “Люди, - пише він, - люблять, коли смерть дивиться повз них з екранів телевізора. Вони кутають ноги у теплу ковдру, жують бутерброда і паралельно почитують твори “втраченого покоління”. Гіркуватий присмак Ремарка додає їм адреналіну в жили, а я думаю про історію. Вона таки знає, що може бути коли чергову пляшку з пивом відкоркують об червону кнопку. Такими є абстракції мозку перевтомленого нарзаном. Конкретика, тим часом, повертає до владного українця з його гіпотетичним гуманізмом. Він дбає про те, щоб у зоні військових дій, наших було якомога менше. Саме звідси починає свій огляд віртуальної преси моя колега

Надія Шерстюк

Офіційно в Іраку не залишилося жодного українця, але найближчим часом безпосередньо біля епіцентру воєнних дій може опинитися понад 500 українських громадян, з яких складається український захисний батальйон, - пишуть “Версії. ком.юей”. Проблема полягає навіть не у тому, чи проголосують депутати за відправку спецбатальйону в район Перської затоки, - веде далі електронне видання, - а у тому, хто буде його фінансувати. Швидше за все, - припускають “Версії”, що усі фінансові витрати візьмуть на себе Сполучені Штати, які радше сплатять перебування чужих солдатів в “гарячій точці”, ніж скерують туди своїх. Так безпечніше та, зрештою, дешевше. Віктор Ющенко знову став об’єктом анонімного політ опонента. Друга хвиля фальшивих листівок прокотилася Західною Україною. На Львівщині, - повідомляє “Українська правда”, - їхній наклад може сягати 100 000 екземплярів. А в Рівному – це вже інформація від “Майдан.орг” вилучили значно меншу кількість псевдо-листів від Ющенка - усього кілька тисяч. Причому, - як зазначає “Майдан”, - розповсюджувачі врахували попередній досвід і зігнорували місцеву пошту. Цього разу вони просто розкидали листівки в рівненських будинках.

“Донецькі” намагаються розширити свій вплив на сферу телекомунікацій, а простіше кажучи хочуть з’їсти “Укртелеком” - зазначає “Главред.інфо”. Екс-керівнику Держкомзв’язку Олегу Шевчуку під час його роботи в “Укртелекомі” вдалося зробити телекомунікаційну галузь однією з найбільш корумпованих. Тепер на цей ласий шматок претендують хлопці з команди прем”єра. “По-перше, здобувши голову Держкомзв’язку - припускає Главред, - “донецькі” зміцняться політично, а по-друге, - “Укртелеком” дуже непогане джерело прибутку.

Парламентські слухання щодо функціонування державної мови в Україні виявили кілька парадоксів у сфері мовної політики, з якими знайомить своїх читачів “Телекритика”. Наприклад: за результатами перепису, майже 70 відсотків населення називають рідною українську мову, але розмовляють нею далеко не всі з них. Або ж в окремих регіонах України державна мова потребує такого ж захисту, як мова нацменшин.

Андрій Охрімович

З цього місця знову хочеться повернутись до Кличка Владзіміра. Інтернет-спільнота чомусь вважає його та “брателу” Віталія кишеньковими боксерами офіційного Києва. Може то Омельченко їм напаскудив, надто часто обіймаючи “гренадьорські тушки” пацанів. Даруйте інтонації, але такою є стилістика віртуальної тусні на форумах. Складається враження, що після південноафриканської плюхи, Павутина тремтить з радості. Що це; Фройд з його едіповими комплексами, меншовартісні флексії з твердим тигрячим “р-р-р-ре...”, а чи стара вкраїнська жаба з її зловтішним коментарем “...то раком встане, то на сраку гепнеться...”. Як би там не було, а досвід Владзіміра підводить нас до ментально подібної фігури пана Табачника, який, немов герой античний обіймає те, чого обійняти нікому з смертних неможливо. Але то тільки на перший погляд. Рубрика “Офіційна Павутина”.

Сергій Грабовський Відвідувач, увійшовши на офіційний урядовий Інтернет-портал www.kmu.gov.ua, одразу ж перечіпається об розміщене там опитування з одним-єдиним запитанням: “Якою, на Вашу думку, є праця урядовців?” Пропоновані варіанти відповіді: “Відповідальною і напруженою”, “Легкою і прибутковою”, “Знаю мало, тому не можу оцінити”, “Вагаюся з відповіддю”. Щоб не вагатися і не відповідати: “знаю мало”, відвідувач, очевидно, почне шукати додаткову інформацію. І легко знайде її на тому самому порталі, натрапивши на офіційні біографії урядовців. От, скажімо, віце-прем‘єр України з гуманітарних питань Дмитро Володимирович Табачник, професор, орденоносець, лавреат

Чим займається на посаді Дмитро Володимирович? Постанова Кабміну від 21 січня 2003 року №106 визначила коло його обов‘язків і кількість офіційних посад. Загалом їх тридцять. Віце-прем‘єр очолює три державні структури з боротьби зі СНІДом та дві, які опікуються інвалідами; реклама, наркоманія, тютюн, туберкульоз, нацистське золото, захист інтелектуальної власності, пенсійна реформа, охорона дитинства, гігієна довкілля, українська діаспора, туризм – це далеко не повний список проблем, якими займаються спеціальні структури, керовані Дмитром Табачником. А ще він є головою Комісії зі встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабміні; головою Комітету з присудження Премії Кабміну за внесок молоді у розбудову держави; головою Координаційного комітету з підготовки та забезпечення участі України у Всесвітній виставці "Експо 2005" у Японії. А ще є у пана Табачник посада, назву якої так просто і не вимовиш: голова Міжвідомчої комісії з підготовки проекту Концепції розвитку санаторно-курортної галузі та здійснення заходів щодо захисту майнових інтересів держави під час приватизації оздоровчих закладів. І так далі. І таке інше.

Отож, лише спробувавши уявити обсяг діяльності, покладеної на віце-прем‘єра з гуманітарних питань, відвідувач урядового порталу, найшвидше, відповість: праця урядовців є відповідальною і напруженою. На яку потрібна доба тяглістю не 24, а щонайменше 88 годин. А професор Дмитро Табачник іще ж, крім усього, є і членом редколегії газети “Бульвар”...

Андрій Охрімович

Суть «російської ідеї», - пише “Самвидав нет”, - можна звести до простої формули: Захід (татари, Наполеон, Гітлер, Антанта, американський імперіалізм, китайський гегемонізм, МВФ, ісламські терористи)... Претендуючи на роль світового лідера, вони скеровують людство до прірви, ставлять перед дилемою: або Росія, або ніщо. В Івано-Франківську, тим часом, у сенсі масштабності все інакше, все обертається довкола держадміністрації. Цим вона, на думку багатьох, уподібнюється до сонця. Нещодавно, на сайті цього сегменту влади запровадили нову послугу. Ну а детальніше про це розповідає

Іван Костюк

Веб-сайт Івано-Франківської обласної держадміністрації вважається одним з найкращих у державі серед аналогічних. Тут можна знайти вичерпну інформацію про всі сфери життєдіяльності регіону. На інтернет-сторінці також публікуються найсвіжіші розпорядження не лише голови обласної держадміністрації, але й керівників окремих відділів, управлінь та структур, що належать до обласної влади. Проводиться на інтернет-сторінці також обговорення тих чи інших питань, які пов’язані з програмою соціально-економічного розвитку Прикарпаття. Щоправда, участь з боку населення в таких обговореннях не надто активна. Очевидно, і це говориться без іронії, доступ івано-франківців до всесвітньої мережі поки що залишає бажати кращого. Однак, веб-сторінка обласної держадміністрації продовжує вдосконалюватись. Нова послуга, яку вона готова надати, полягає в тому, що івано-франківці відтепер всі свої запитання голові обласної держадміністрації, його заступникам, керівникам управлінь зможуть ставити через всесвітню мережу. Варто лише заповнити відповідну форму в рубриці «Контакти», яка подана на сайті облдержадміністрації. Якою буде реакція населення Івано-Франківщини на нововведення поки що не відомо. Адже звичайні івано-франківці більше звикли до того, що треба очікувати в довгій черзі для того, щоб у визначений день зустрітись, якщо дочекаєшся, з потрібним чиновником. Можливо, завдяки інтернету тепер усе зміниться, і черг біля кабінетів чиновників в Івано-Франківській обласній держадміністрації поменшає.

Андрій Охрімович

Посилаючись на УНІАН сайт “Лабіринти українського самвидаву” повідомляє, що митники затримали “Мерседес”, який віз у напрямку до Львова сімнадцять тонн “національного продукту” польського виробництва та велику кількість чоловічої і жіночої білизни. Неясно, чи з’їдять митники сало самі, чи з кимсь поділяться. Ясно одне, що дружини їхні нарешті матимуть імпортну спідню білизну. Паралельно, зовнішньополітичну тему досліджують офіційні сайти Міністерств закордонних справ і торгівлі. Особливого пожвавлення набули дискусії після оприлюднення Євросоюзом нової стратегії співпраці з Україною. Далі Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Нагадаю, що минулої середи голова Європейської комісії в Україні Норбер Жюстен поінформував держсекретаря Міністерства закордонних справ України Олександра Чалого про нову стратегію. Отже, Україна отримує статус держави – сусідки ЄС, і про її вступ до Євросоюзу найближчим часом не йтиметься. Як нагадує korespondent.net, забагато проблем має українське сьогодення, і замало своїх зобов’язань перед Євросоюзом Україна виконала. Це вже не згадуючи про реформи, які часто перетворюються на звичайнісінькі “апаратні ігри” або “прихватизацію по-українськи”; не торкаючись теми корупції та порушення людських прав тощо.

Отож, правильні слова владоможців про важливість курсу євроатлантичної інтеграції перетворюються на віртуальні гасла, відірвані від реального життя, - філософські закидає ukraina.ru. Представники ж українського уряду – те саме зовнішньополітичне відомство – розміщує на своєму сайті mfa.gov.ua повідомлення про нову концепцію співпраці “Україна – ЄС”, нагадують про подальшу євроатлантичну інтеграцію держави: за словами держсекретаря МЗС Олександра Чалого, Україні не сказано НІ... але не сказано і ТАК, і надалі все залежатиме від самої української держави.

Андрій Охрімович

І на завершення шматочок Шевченка. “Чого ви чванитеся, ви, сини сердешної Украйни? Що добре ходите в ярмі? Ще лучче, як батьки ходили? Не чваньтесь. З вас деруть ремінь, а з їх, бувало, й лій топили...”. На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG