Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:04

Що чули про війну в Іраку, як ставляться до неї десятирічні п’ятикласники чеської середньої школи – в Празі?


Алла Снігур Що чули про війну в Іраку, як ставляться до неї десятирічні п’ятикласники чеської середньої школи – в Празі?

Прага, 28 березня 2003 - Американсько-іракська війна, ще не почавшись, поділила світ на прихильників політики Джорджа Буша та пацифістів. Тепер, коли війна триває вже понад тиждень, психологи постерегли досі небачений феномен: і з-поміж “яструбів”, і з-поміж пацифістів, як ніколи, багато дітей. Феномен пояснюють тим, що саме ця війна стала центром уваги всіх – без винятку! – засобів масової інформації. Що чули про війну, як ставляться до неї десятирічні п’ятикласники чеської середньої школи – в Празі?

Один з поетів колись-то написав, що війна – це зовсім не феєрверк, а тяжка праця. Одноманітна, нудна, виснажлива. Той, хто гадає, що на війні не страшно, нічого про війну не знає, - твердив інший поет.

П’ятикласниця Іванка з празької школи на Браніку ні того, ні того не читала. Проте в її відповіді на запитання “чому перестала дивитися новини в телевізії” є висновок, якого прагнули обидва поети: найстрашніше на війні – це повторність тих самих, тих самих, завжди тих самих буденних подій. Іванка каже, що цікавилася телевізійними інформаціями ще тиждень тому... “...але зараз це мене не тішить. Знаю, що там падають бомби, й нічого нового. Я бачила і в кіно, і в газетах війну, й мені тепер зовсім не цікаво дивитися, бо знаю наперед, що там показуватимуть”. Дітей відлякує не видовисько страшного само по собі (пригадаймо, що народна казка – читання аж ніяк не для пацифістів), а – одноманітно страшне. Так, останнього тижня діти більше грають на війну. На запитання, чи подобається зараз їм така гра, школярі 5-б дружно відповіли: «так!» Однак це не дає права психологам говорити, що вони перебувають під впливом телевізії. Радше – під впливом найближчого побутового оточення, яке слово “війна” повторює до без кінця. До того ж будь-які воєнні ігри мають стільки спільного з бойовими діями, скільки пригодницька повість з оперативним зведенням. Усе виглядало б нормально, якби за дитячі душі не точило боротьби оточення віддалене – вчителі, вихователі... У празькій школі на Браніку була днями навіть спеціальна година, присвячена подіям в Іраку. Чи не надто нагадує це спеціальні “ленінські години” в радянській школі? Послухаймо Іванку. “Почала розмову пані вчителька. Принаймні, так тепер пригадую. Не знаю достеменно, чому. У нас мала бути звичайна година. За планом... Один мій однокласник – Олда – багато розповідав, як там літають ракети. А найбільше знав про все Гонза. Йому до щоденника навіть похвалу записали”. Антивоєнною активністю вихователів юного покоління раніше від психологів-професіоналів зацікавилися психологи-аматори. Письменники!

Якраз сьогодні відомий публіцист Їржі ЛевІ запитує зі сторінок празької газети, чому “пані вчительки” не витрачали дорогий шкільний час на висвітлення чеченської війни або війни в Африці, де загинули десятки мільйонів людей. По-перше, каже він, тому що моральність їхня однобока; а по-друге, тому що жоден закон не передбачає кари за політичні маніпуляції з неповнолітніми.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG