Прага, 15 квітня 2003 – Коментуючи численні проблеми післявоєнного Іраку, західні оглядачі найчастіше ставлять питання : хто повинен зайнятися відбудовою Іраку? Думки на цю тему поділилися. Більшість американських і британських оглядачів вважають, що саме Сполучені Штати і Великобританія, які провели воєнну акцію, мають узятися за формування нового керівництва і відбудову країни. Європейські оглядачі схильні думати, що відбудовою Іраку мала би зайнятися ООН.
Газета «Інтернешанел геральд трібюн» містить коментар Філіпа Ґордона з Інституту Брукінса, який висловлює переконання, що США і Великобританія повинні залучити до відбудови Іраку країни союзу НАТО, інакше, як вважає автор, це і далі провокуватиме звинувачення в англо-американській окупації Іраку. Крім того, союз НАТО, який автор окреслює, як ефективніший, ніж ООН, має широкий досвід у миротворчій діяльності і роззброєнні колишніх авторитарних режимів. Тим часом ООН, на думку Гордона, не готова до забезпечення порядку у несприятливому, ворожому оточенні.
Крім того, як підкреслює автор, звинувачення Іраку у створенні загрози Сполученим Штатам і у володінні зброєю масового знищення породжує скептицизм у різних країнах світу. Участь країн НАТО і Росії могла б послужити справі відновлення добрих стосунків США зі своїми європейськими союзниками. Зрештою, додає автор, союз НАТО взяв би на себе тягар утримання порядку в Іраку і це послужило б справі відродження транс-атлантичних відносин.
Днем раніше, тобто у понеділок, ця ж газета «Інтернешанел геральд трібюн» вмістила у двох частинах дискусію щодо ролі ООН у відбудові повоєнного Іраку. Цікава під цим оглядом позиція одного з учасників дискусії, професора Оксфордського університету і водночас представника Женевського Центру політики безпеки Нейла МакФарлейна. Автор не припускає можливості, щоб США й Великобританія, які пішли на видатки і ризик воєнної акції в Іраку, тепер передали справу у руки країн, які не підтримали акції. Таку можливість професор МакФарлейн називає сюрреалістичною. І хоча ООН має досвід в адмініструванні післявоєнного Косова і Східного Тимору, веде далі автор, ці два невеличкі протекторати неможливо порівнювати з Іраком із його 22-мільйонним населенням. Ба більше, додає автор, виходячи із дискусій під час акції в Іраку перед нею, ООН неможливо вважати послідовним партнером. Тому було б безвідповідально дискутувати нині про роль ООН у післявоєнному Іраку.
Колишній помічник міністра оборони США Джозеф Най вважає, що Організація Об’єднаних Націй повинна відігравати найактивнішу, якщо не провідну роль у відбудові Іраку, бо вона, на думку автора, не має жодного замінника у справі узаконення воєнної акції США в Іраку. Крім того, вона має широкий досвід у наданні гуманітарної допомоги населенню післявоєнних країн і співпраці із неурядовими структурами цих країн.
Газета «Інтернешанел геральд трібюн» містить коментар Філіпа Ґордона з Інституту Брукінса, який висловлює переконання, що США і Великобританія повинні залучити до відбудови Іраку країни союзу НАТО, інакше, як вважає автор, це і далі провокуватиме звинувачення в англо-американській окупації Іраку. Крім того, союз НАТО, який автор окреслює, як ефективніший, ніж ООН, має широкий досвід у миротворчій діяльності і роззброєнні колишніх авторитарних режимів. Тим часом ООН, на думку Гордона, не готова до забезпечення порядку у несприятливому, ворожому оточенні.
Крім того, як підкреслює автор, звинувачення Іраку у створенні загрози Сполученим Штатам і у володінні зброєю масового знищення породжує скептицизм у різних країнах світу. Участь країн НАТО і Росії могла б послужити справі відновлення добрих стосунків США зі своїми європейськими союзниками. Зрештою, додає автор, союз НАТО взяв би на себе тягар утримання порядку в Іраку і це послужило б справі відродження транс-атлантичних відносин.
Днем раніше, тобто у понеділок, ця ж газета «Інтернешанел геральд трібюн» вмістила у двох частинах дискусію щодо ролі ООН у відбудові повоєнного Іраку. Цікава під цим оглядом позиція одного з учасників дискусії, професора Оксфордського університету і водночас представника Женевського Центру політики безпеки Нейла МакФарлейна. Автор не припускає можливості, щоб США й Великобританія, які пішли на видатки і ризик воєнної акції в Іраку, тепер передали справу у руки країн, які не підтримали акції. Таку можливість професор МакФарлейн називає сюрреалістичною. І хоча ООН має досвід в адмініструванні післявоєнного Косова і Східного Тимору, веде далі автор, ці два невеличкі протекторати неможливо порівнювати з Іраком із його 22-мільйонним населенням. Ба більше, додає автор, виходячи із дискусій під час акції в Іраку перед нею, ООН неможливо вважати послідовним партнером. Тому було б безвідповідально дискутувати нині про роль ООН у післявоєнному Іраку.
Колишній помічник міністра оборони США Джозеф Най вважає, що Організація Об’єднаних Націй повинна відігравати найактивнішу, якщо не провідну роль у відбудові Іраку, бо вона, на думку автора, не має жодного замінника у справі узаконення воєнної акції США в Іраку. Крім того, вона має широкий досвід у наданні гуманітарної допомоги населенню післявоєнних країн і співпраці із неурядовими структурами цих країн.
