Прага, 16 квітня 2003 – У Женеві відбулася щорічна сесія Комісії ООН з питань прав людини, цього разу під головуванням Лівії, відомої своїми політичними репресіями, тортурами і браком свободи слова. Оглядачі підкреслюють, що комісія ООН переживає дальшу деградацію і втрату свого значення.
На нинішню щорічну женевську зустріч Комісії ООН з питань прав людини, яку заснувала після Другої світової війни дружина тодішнього президента США Елеонора Рузвельт і яку нині газета «Вашингтон пост» назвала щорічним ритуалом ООН, зібралося близько трьох тисяч делегатів. Комісія видала мандати на розслідування порушень прав людини аж у 38 країнах світу. Це, за словами тієї ж газети «Вашингтон пост», офіційний бік нинішньої події. Неофіційний бік полягає в тому, що від січня цього року комісію ООН очолює Лівія, режим якої відомий жорстокими політичними репресіями і своєю антизахідною позицією. Проте, згідно із процедурою ООН, номінацію Лівії зупинити було неможливо. На голову комісії в ротаційному порядку її висунула група африканських країн, багато з яких теж відомі своїми порушеннями прав людини.
Протягом останніх років у виборах керівництва кількох гуманітарних структур ООН диктаторські режими доклали особливих зусиль, щоб проштовхнути своїх представників або підтримати висуванців інших режимів, очікуючи за це підтримки під час голосувань у справі резолюцій з осудом того чи іншого диктатора. Таким чином останніми роками у рамках діяльності Комісії ООН з питань прав людини було заблоковано чимало резолюцій, спрямованих проти політичних, релігійних та етнічних переслідувань і репресій у низці африканських та азійських країн. Кількісно опинившись у меншості, західні країни могли лише голосувати проти або демонстративно залишати зал засідань. Останнім часом об’єктом незмінно постійної критики став Ізраїль, а з ним і Сполучені Штати за його підтримку. Протягом цього року комісія розглянула аж 4 резолюції у справі осуду Ізраїлю за його політику щодо палестинців, не наголошуючи водночас на триваючій терористичній діяльності палестинських екстремістських угруповань. Об’єктом прямої атаки з боку політичних режимів, що належать до Комісії ООН, нині стали і Сполучені Штати. Сирія, теж відома браком свободи слова, політичними репресіями і дискримінацією жінок, висунула в комісії звинувачення проти Сполучених Штатів, як було сказано, «за воєнні злочини в Іраку».
Тим часом Сполучені Штати пропонують відмовитися від дотеперішньої процедури номінування, тобто призначення головуючої країни в Комісії ООН, яку висувають регіональні групи, і установити пряме голосування за того чи іншого кандидата. Цей метод, як сподіваються оглядачі, у майбутньому міг би відвернути повторення подібних ситуацій, як, приміром, нинішня із Лівією.
На нинішню щорічну женевську зустріч Комісії ООН з питань прав людини, яку заснувала після Другої світової війни дружина тодішнього президента США Елеонора Рузвельт і яку нині газета «Вашингтон пост» назвала щорічним ритуалом ООН, зібралося близько трьох тисяч делегатів. Комісія видала мандати на розслідування порушень прав людини аж у 38 країнах світу. Це, за словами тієї ж газети «Вашингтон пост», офіційний бік нинішньої події. Неофіційний бік полягає в тому, що від січня цього року комісію ООН очолює Лівія, режим якої відомий жорстокими політичними репресіями і своєю антизахідною позицією. Проте, згідно із процедурою ООН, номінацію Лівії зупинити було неможливо. На голову комісії в ротаційному порядку її висунула група африканських країн, багато з яких теж відомі своїми порушеннями прав людини.
Протягом останніх років у виборах керівництва кількох гуманітарних структур ООН диктаторські режими доклали особливих зусиль, щоб проштовхнути своїх представників або підтримати висуванців інших режимів, очікуючи за це підтримки під час голосувань у справі резолюцій з осудом того чи іншого диктатора. Таким чином останніми роками у рамках діяльності Комісії ООН з питань прав людини було заблоковано чимало резолюцій, спрямованих проти політичних, релігійних та етнічних переслідувань і репресій у низці африканських та азійських країн. Кількісно опинившись у меншості, західні країни могли лише голосувати проти або демонстративно залишати зал засідань. Останнім часом об’єктом незмінно постійної критики став Ізраїль, а з ним і Сполучені Штати за його підтримку. Протягом цього року комісія розглянула аж 4 резолюції у справі осуду Ізраїлю за його політику щодо палестинців, не наголошуючи водночас на триваючій терористичній діяльності палестинських екстремістських угруповань. Об’єктом прямої атаки з боку політичних режимів, що належать до Комісії ООН, нині стали і Сполучені Штати. Сирія, теж відома браком свободи слова, політичними репресіями і дискримінацією жінок, висунула в комісії звинувачення проти Сполучених Штатів, як було сказано, «за воєнні злочини в Іраку».
Тим часом Сполучені Штати пропонують відмовитися від дотеперішньої процедури номінування, тобто призначення головуючої країни в Комісії ООН, яку висувають регіональні групи, і установити пряме голосування за того чи іншого кандидата. Цей метод, як сподіваються оглядачі, у майбутньому міг би відвернути повторення подібних ситуацій, як, приміром, нинішня із Лівією.
