Доступність посилання

ТОП новини

Влада має повернутися до елементарної людської порядності і сумлінності, - вважає Євген Сверстюк


Людмила Литовченко Влада має повернутися до елементарної людської порядності і сумлінності, - вважає Євген Сверстюк

Автор: гість студії Євген Сверстюк

Прага, 16 квітня 2003 року.

Людмила Литовченко

Сьогодні у нас в гостях письменник, правозахисник, колишній політв’язень Євген Сверстюк. Він ділиться своїми роздумами про вождів – вождів колишніх і сучасних, а також про те, яким мав би бути лідер України, той який дав би лад в державі і вивів народ на шлях демократії, на шлях, де під рейками прокладені надійні шпали. Отож, Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

«Немає шпал, немає шпал», - цей анекдот мені приходить на згадку, як тільки зачую наші вічні скарги. Десять років нам потрібно було для того, щоб зрозуміти, що їхати на Захід зі скаргами нема сенсу, там не люблять жебраків і нюнь. Християнська традиція також вважає плаксійство гріхом і в молитві є про це:«Визбав нас, Боже, від скорботи, гніву і злиднів». Та й хто любить таких? А тим часом навколо нас повно скигліїв, людей бездіяльних, які люблять розповісти в чужій столиці, що у нас нема і того, і сього, і поетів нема, і вчених.

У час перебудови з’явився анекдот про шпали. Як відомо, першим, хто показав нам шлях у майбутнє, був Ленін. Він же перший зауважив, що немає шпал, щоб прокласти рейки для паровоза, що летить у Комуну: «Давайте, разом піднатужимося, підштовхнем, а там далі піде...» Він же взяв під час суботника колоду і ніс її замість шпали для рейок. Сталін після нього вирішив, що жива сила від нього приховується. Насправді можливості людей більші. Він перестріляв одну половину, уклав їх шпалами, а по всіх них - рейки і друга половина штовхала паровоз з «пєснямі». Микита Хрущов пішов на хитрощі: він звелів розбирати дорогу позаду і прокладати вперед, не оглядаючись. Леонід Брежнєв не задавав собі клопоту. Він вивів стоячих пасажирів і звелів розгойдувати вагон, а ті, що сиділи, завісили вікна фіранками і вдавали, що їдуть. Андропов зауважив непорядок. Підійшов до локомотиву ткнув пальцем в колесо і зламав палець. Михайло Горбачов побачив, що далі нікуди. Він оголосив «перестройку» і гласність. Тоді всі поставали в ряд і почали гукати: «Нема шпал, нема шпал». Так і досі гукають, хто з запалом, хто - понуро.

Тепершні вожді крутяться біля того самого паровоза, але жоден з них на анекдот не тягне, власне тому, що рух вперед їх не цікавить. Кожен облаштовує свої справи: Путін приспівує стару мелодію «Союз нєрушімий рєспублік свободних», Кучма і Лукашенко мугикають, заклавши руки в кишені, часом вголос мугикають, а часом вдають, що вони тут ні при чім.

А тим часом люди, за старою звичкою, дивляться на них, як на вождів і чекають. От тільки гласність роздягає їх на очах у всього народу і, по суті, заважає їм керувати. Набагато легше керувати при спущених шторах, коли люди в напівдрімоті одностайно схвалюють. Не будучи великим оригіналом у політиці, Кучма облаштувався в напівкерованому кабінеті при напівгласності, взяв напівдемократичний курс на такі реформи, щоб соціалістична власність перейшла у власність його родичів і радників. Але в напівпрозорому кабінеті знайшовся напіввірний президентові Мельниченко і напівпрозорий кабінет несподівано засвітився. Такої наготи не витримують пошарпані постсовєтські нерви. Всі аж застогнали. Хоча нічого особливого ми не побачили.

Побачили те, що знали. Хіба від самого початку не видно було, що ніякої законності і дисципліни президентові не треба? Спершу ми думали, що він просто не може впоратися з рулем і тому розводить руками. Але хтось помітив, що збереженні напівдемократичним режимом совєтські юристи обслуговують Кучму так само добре, як обслуговували Щербицького. Потебенько ввійшов у притчу. Але не гірший і Зубець, той самий Зубець, що відправив тяжко хворого журналіста Валерія Марченка на загибель. При зміні інструкції сам же таки реабілітував посмертно покійного Марченка, визнавши свій суд не справедливим. Причому характерно, що сумління у Зубця навіть не ворухнулося. Навпаки, він був затребуваний для «державотворення», як надійний кадр і йому так сподобалося обслуговувати владу, що він навіть підробив собі фальшиві документи, щоб не виходити на заслужену пенсію. Та й президентові так сподобалось бути гарантом законності і порядку, що він ще раз захотів бути президентом того народу, з яким йому, відверто кажучи, не повезло. А тепер, кажуть, іще раз хоче бути гарантом законності і права.

Хтось може це назвати безпринципністю, навіть безсоромністю. Тільки ж треба переглянути сторінку історії і повернутися до тих шпал. Ну, не було тих надійних шпал під рейками, там же в трясовині закладена і та облуда, імітація порядку, а по суті, безвідповідальність і безпринципність совєтської школи.

Можна тільки поспівчувати тому, хто прийде в кабінет обману і лукавства. Наприклад, Вікторові Ющенку, який опинившись при владі, мусив би напівпрозорий кабінет робити прозорим, совєтськє чиновничиство приводити, і то твердо, у відповідність до закону. Напівлегальні розмови в кабінеті вести спокійно і пристойно, щоб не було сенсу підслуховувати, а кабмінівські розмови: «Немає шпал» замінювати живим ділом. Потрібні нові кадри, щоб напівюристів замінити слугами закону і права. І взагалі вернутися до елементарної людської порядності і сумлінності, без чого влади не буде, а буде, як писав Шевченко:«У злодія вже злодій краде, та ще й у церкві». До речі, церква таки має зайняти свою висоту понад головами політиків і діячів ринку, щоб учити людей гідною мовою говорити правду.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG