Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 00:05

"VITA NOVA"


Павло Вольвач "VITA NOVA"

Київ, 21 квітня, 2003 року.

Павло Вольвач

Добридень, шановні радіослухачі. В ефірі радіожурнал “Віта Нова”. Хотів сказати: “як завжди”, але вчасно згадав про зміни. Відтепер ми будемо зустрічатися не по вівторках, як раніше, а по середах. Зміна незначна, а головне – незмінним лишається вектор журналу – прем’єри, дебюти, а ширше беручи – все, що несе у собі якість новизни. Своєрідним, а головне багатонадійним, дебютом заповідалось проголошення української незалежності понад десять років тому. На жаль, за цей час український проект так і не зміг уречевитись у якісь посутні досягнення. Говорити про нову якість життя для більшості українських громадян поки що явно передчасно. Схожа ситуація і в ролі України на міжнародній арені.

Україна-Чорнобиль, Україна-корупція, Україна-“касетний скандал”. Оце, мабуть і все, що знає пересічний іноземець про Україну. Думаючи при цьому щось на зразок - не приведи Господи потрапити колись до такого бантустану. І немає у цьому нічого дивного, бо заявляємо світу ми про себе переважно такими страхітливими категоріями. Але вже сьогодні можна з полегкістю сказати, що не лише такими. Принаймні, про це свідчить матеріал моєї колеги Ірини Перешило:

Ірина Перешило

Україна-гривня. На утворення саме такої асоціативної лінії у свідомості європейців, і не просто європейців, а парламентарів Ради Європи працювала виставка українських монет. Організована Громадською Радою України у Страсбурзі, у приміщенні Європарламенту. Там була представлена майже сотня колекційних і ювілейних грошових знаків - від срібної гривні київського типу до пам’ятних монет - Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко і Юрій Кондратюк - всесвітньо відомий вчений, котрий один з перших розрахував схему польоту космічного корабля із Землі на Місяць.

“А що, Юрій Кондратюк з України?”, - запитав член Британської делегації лорд Джонсон, розглядаючи експозицію. “Так, пане лорде, - відповіли організатори, - І не лише він, а ще й Кибальчич і Корольов.Мабуть, про таких Ви також чули”.

Одним словом, прем’єра в Європарламенті української грошової одиниці явно попрацювала у потрібному напрямі. Говорить голова Громадської Ради України Валентин Халецький: “Мені було дуже приємно почути в Страсбурзі французького дипломата, коли він сказав: “Україна-гривня, гривня України”. Тобто він створив пряму компіляцію, як “Долар США, США-долар. Тобто він визнав, що Україну можна узнавати не тільки по Чорнобилю, але й по гривні”.

Чимало монет у Страсбурзькій експозиції були представлені у вигляді симпатичних сувенірів : гривня у рамці, на тлі вишитого рушничка чи як брелок. Через таку продукцію, вочевидь, дуже приємно знайомитися з країною. Не кажучи вже про те, що це досить прибуткова справа. Іспанія, приміром, за рахунок торгівлі своїми монетами, оформленими як сувеніри, щорічно отримує 10% наповнення бюджету. Але такі сувеніри мають найбільший попит серед туристів, за рахунок котрих та ж Іспанія формує 60% свого бюджету. Україні до туристичної меки ще далеко.

І зовсім не через нестачу історично-мистецьких принад для іноземних мандрівників. І навіть не через слабеньку туристичну інфраструктуру. А в першу чергу, через засилля чорних стереотипів (на зразок: Чорнобиль, корупція, мафія) у міжнародному іміджі держави. Тому побільше б таких світлих прем’єр.

Павло Вольвач

Україна не лише мусить заявляти про себе на міжнародній арені, а й відкривати власні брами для світових культурницьких протягів. Зокрема, для літературних.

Неповоротка видавнича система в Україні рідко коли встигає за актуальними творами. Тим більше, коли йдеться про літературу зарубіжну, пов’язану з кропіткою працею перекладачів. Але вдячний читач завжди радий новинкам, особливо знаковим виданням, за якими вже усталений у світі шлейф пізнаваності чи й слави.

Саме такою стала з’ява в Україні книг Клода Симона, лауреата Нобелівської премії, “Дорога Фландрії” та “Зоосад”. Про цю видавничу прем’єру розповідає Надія Степула.

Надія Степула

Перекладені з французької українською мовою Романом Осадчуком, твори Клода Симона з’явилися завдяки Програмі сприяння видавничій справі “Сковорода” Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції. Нобелівським лауреатом Клод Симон став за роман “Дорога Фландрії”, твір, що “йшов” до премії аж два десятиліття.

Сам автор у “Стокгольмській промові” іронічно пригадує, що в час, коли його переклали в багатьох країнах і висунули на найвищу літературну премію, мас-медіа в його рідній країні гарячково намагалися з’ясувати хоч щось про невідомого автора. Не раз його називали “нудним”, “нечитабельним”, “заскладним”. “Багатотиражна преса поширювала найфантастичніші відомості про мою літературну діяльність і моє життя , - сказав Клод Симон у слові лауреата і назвав присудження йому Нобелівської премії “рішенням, яке у Франції набуло масштабів національної катастрофи”. Натомість, маючи великий запас гумору й оптимізму, поєднуючи у своїй творчості поетичне й живописне начала – а саме за це поєднання він і став лауреатом - письменник просто писав. Цю роботу він не раз порівнював із “просуванням серед сипучих пісків”.

Прем’єра творів письменника світової слави в Україні оновила запасники перекладної літератури і збагатила ті засіки актуальною книгою. Таємниця цієї непроминальної актуальності прози Клода Симона досі не розгадана, хоч багато літературних критиків ламали списи, сперечаючись про магію його письма. Єдине, в чому всі, здебільшого, одностайні – в тому, що письменник володіє цим письмом бездоганно, видобуваючи зі слів найсуттєвіше, віртуозно ними маніпулюючи. Твори Клода Симона – це своєрідні колажі, де зображено не тільки людей з їхнім реальними життями, де героями виступають пам’ять і час, порядок і анархічність світу, і все це на одному полотні, яке можна прочитувати безкінечно.

Очевидно, саме за таємницю актуальності його творів Клода Симона офіційно визнано одним із найбільших письменників сучасності. Тепер, завдяки прекрасному перекладу Романа Осадчука, Клоду Симону вперше аплодують читачі українські.

Павло Вольвач

Втім, мажорна нота подібних з’яв майже повністю нишкне на тлі традиційних плачів про “труднощі” і “негаразди”. Хоча справа, звісно, не лише в них – неповороткість українського чиновництва стала вже притчею во язицех. І насамперед того чиновництва, котре, користуючись їхнім же волапюком, “сидить на культурі”. Добре, треба сказати сидить, щільно...

Втім, за чавунно-монументальним бовваном офіціозу буяє інше життя. Зокрема, музичне. Звичайно, “проти класики не зіграєш”, але нинішні п’ятнадцяти – тридцятирічні з більшим бажанням слухають музику сучасну. Київські прихильники важкого року організували свій фестиваль “Progressor Fest”, на якому побувала наша київська кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Збільшення кількості професійних українських рок – груп і вихід “death-metall”-у і “heavy-metall”-у “з тіні” надихнули прихильників року зібрати у Києві виконавців, які використовують не тільки “рок-класику”, а і фольклорні мотиви. Під ритми важкого року цікаво слухати переспіви народних пісень і балад, навіть ліричних кобзарських мелодій. Оброблені відповідним чином, такі композиції виконуються вже як рок-фольк-балади. Виходить круто!

Фестиваль” Progressor Fest”, який зібрав групи з Києва, Харкова, Чернігова, інших міст, показав, що в Україні існує здорова – для когось, імовірно, заголосна – конкуренція численним “шароварним” і попсовим “тусовкам”. І, чесно кажучи, легко можна уявити виконавців хору імені Вірьовки поруч з музикантами групи “Nocturnal Mortum”. Чого не скажеш про російських попсовиків – частих гостей найкращих українських музичних залів, куди доступ українських виконавців рок-балад досі закритий.

Павло Вольвач

А тепер від просторів рідних Кобеляк знову кинемо оком в бік світових культурницьких овидів. Зокрема, шоу-бізнесових, які останнє десятиріччя важко уявити без однієї напрочуд одіозної і, водночас, яскравої постаті. Йдеться про таку собі Луїзу Вероніку Чикконе, більш відому під сценічним ім»ям Мадонна. Представляти цю дамочку, котра зуміла стати легендою поп-музики, немає особливої потреби.

Скажу лишень, що кожен новий альбом Мадонни – від «Направду відданої», що побачив світ 86-го року, до позаминулорічної «Музики», приковував до себе незмінну увагу і критики, і публіки. Крім того, що Мадонна є комерційно найуспішнішою співачкою – за всю кар»єру вона продала 140 мільйонів копій – Луїза Чикконе названа кращою поп-співачкою світу за підсумками опитування, проведеного минулого року каналом VH-1.

Крім того, що Мадонна є живою поп-іконою, вона ще й живе уособлення епатажу і суперечливості. Не став винятком і останній її дебют, а саме : прем»єра нового альбому "Амерікен лайф" (Американське життя).

Мадонна, що нині мешкає у Лондоні, випустила нову відеоверсію цієї пісні, бо багато хто розглядав початковий варіант як антиамериканський і спрямований проти президента США Джорджа Буша.

Послухаймо разом з нашим лондонським кореспондентом Олексою Семенченком трохи цього "американського життя", а відтак він розповість про прем"єру скандального "амерікен лайфу".....

Олекса Семенченко

Пісня «Амерікен лайф» дебютувала у Великобританії, відразу потрапивши до списків популярності, завдяки продажам у імпортних відділах музичних крамниць. Раніше Мадонна вирішила відкликати виразну антивоєнну версію відео цієї пісні з одноіменного альбому. Пояснюючи рішення змінити редакцію, 44-річна співачка сказала, що не хотіла б образити почуття багатьох людей.

Проте у новій редакції Мадонна вирішила залишити сцену, у якій вона кидає гранатою, знятої з запоміжника, на коліна двійникові Президента Буша. Мадонна пояснила, що ця сцена наче не являє собою випад проти Президента. «Я не є проти Буша у цій сцені, я просто є іронійною. Я хотіла перетворити зброю знищення, якою є граната, на щось невинне. Моє бажання – знайти альтернативу війні. У цьому відео граната відтак перетворюється на запальничку», - сказала співачка.

Одначе Мадонна залишається скептичною щодо становища зі свободою самовиявлення, яка створилася у США під час війни. У інтерв»ю з журналістом одного музичного телеканалу вона каже: «Це є іронією, що ми боремося за демократію в Іраку, адже ми не можемо пишатися демократією тут. Будь-хто, хто має щось сказати проти війни, президента, зазнає покарання. Це не демократія, це нетерпимість. Ми усі маємо право на вільний самовияв і на те, щоб висловлювати незгоди, якщо ми їх маємо».

Павло Вольвач

Отакий ось «лайф» від Мадонни, таке життя. Залишається лише побажати, аби воно, це життя, не зважаючи на жодні географії, було світлим і радісним. Принаймні, дуже цього хочеться.

А з вами був Павло Вольвач, ведучий радіожурналу «Віта Нова». Нагадаю, що тепер ми будемо зустрічатися з вами щосереди. Тож до наступного тижня! Залишайтеся з нами.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG