Варшава, 1 травня 2003 - У свіжому номері одного з найбільших польських тижневиків “Політика” з”явилася стаття «Туман над Волинню». Одним із аспектів статті, котрому приділяє увагу авторка Яґенка Вільчак, є різні підходи щодо «волинської трагедії» українських політиків. Як приклад протилежних Яґенка Вільчак описує позиції Віктора Медведчука, з одного боку, і Віктора Ющенка - з іншого.
Узагальнюючи ставлення українців до “волинської трагедії”, польська публіцистка пише: “Українці ще не вели насправді глибокої дискусії про свою історію – про колаборацію, про знищення євреїв, польських громадян. Тож важко дивуватися, що вони не готові, щоб підпорядкувати фактам конкретні слова. Вони воліють укриватися за евфемізмами, котрі нічого не означають”.
Однак, як стверджує Яґенка Вільчак, не всі. На її думку, мовчанку політичних еліт в Україні перервав голова президентської адміністрації Віктор Медведчук надрукованою нещодавно у газеті “День” статтею на цю тему. “Медведчук засуджує, а може навіть провокує в своєму тексті націоналістичні середовища”, – пише Вільчак. І приводить цитату, де сказано, що “ні політичні сили, що допровадили Волинь та східну Галичину до анархії і погромів, ані їхні послідовники не знайшли в собі мужності, щоб узяти на себе моральну відповідальність за волинську трагедію”.
Зовсім іншою і не зовсім зрозумілою, на думку авторки статті у “Політиці”, є позиція лідера блоку “Наша Україна” Віктора Ющенка. Ющенко мовчить, – пише Вільчак. Коли у нього був конфлікт з Кучмою, він шукав підтримки у Польщі і отримав її. А водночас члени політичного угруповання Ющенка організовують антипольські акції, – зазначає Яґенка Вільчак. Як приклад, вона описує діяльність “нашоукраїнця” Василя Червонія, котрий весь Луцьк обвішав листівками антипольського змісту. Визнаючи, що будь-яка політична сила може мати своїх екстремістів, польська публіцистка підкреслює, що Ющенко жодного разу публічно не відмежувався від витівок Червонія. Якщо це тільки політичний розрахунок Ющенка і небажання відштовхнути своїх виборців, то це свідчить тільки про слабкість лідера українських демократів, – читаємо у “Політиці”.
Однак авторка статті не обмежується тільки порівнянням позицій політиків, а намагається й пояснити, чому так відбувається і в чому полягає насправді проблема у справі польсько-українського порозуміння щодо “волинської трагедії”.
Ось як Яґенка Вільчак формулює головну проблему : “Парадоксом є те, що правду про злочини готові визнати посткомуністичні середовища, а також президент Кучма, котрого вважають втіленням всього найгіршого у державі: корупції, брехні, зменшення рангу Україні у світі. Отже, ні президент, ні шеф його адміністрації, ані їхні представники у парламенті не є нині моральними авторитетами, котрі могли б висловлюватися від імені українського народу”.
Узагальнюючи ставлення українців до “волинської трагедії”, польська публіцистка пише: “Українці ще не вели насправді глибокої дискусії про свою історію – про колаборацію, про знищення євреїв, польських громадян. Тож важко дивуватися, що вони не готові, щоб підпорядкувати фактам конкретні слова. Вони воліють укриватися за евфемізмами, котрі нічого не означають”.
Однак, як стверджує Яґенка Вільчак, не всі. На її думку, мовчанку політичних еліт в Україні перервав голова президентської адміністрації Віктор Медведчук надрукованою нещодавно у газеті “День” статтею на цю тему. “Медведчук засуджує, а може навіть провокує в своєму тексті націоналістичні середовища”, – пише Вільчак. І приводить цитату, де сказано, що “ні політичні сили, що допровадили Волинь та східну Галичину до анархії і погромів, ані їхні послідовники не знайшли в собі мужності, щоб узяти на себе моральну відповідальність за волинську трагедію”.
Зовсім іншою і не зовсім зрозумілою, на думку авторки статті у “Політиці”, є позиція лідера блоку “Наша Україна” Віктора Ющенка. Ющенко мовчить, – пише Вільчак. Коли у нього був конфлікт з Кучмою, він шукав підтримки у Польщі і отримав її. А водночас члени політичного угруповання Ющенка організовують антипольські акції, – зазначає Яґенка Вільчак. Як приклад, вона описує діяльність “нашоукраїнця” Василя Червонія, котрий весь Луцьк обвішав листівками антипольського змісту. Визнаючи, що будь-яка політична сила може мати своїх екстремістів, польська публіцистка підкреслює, що Ющенко жодного разу публічно не відмежувався від витівок Червонія. Якщо це тільки політичний розрахунок Ющенка і небажання відштовхнути своїх виборців, то це свідчить тільки про слабкість лідера українських демократів, – читаємо у “Політиці”.
Однак авторка статті не обмежується тільки порівнянням позицій політиків, а намагається й пояснити, чому так відбувається і в чому полягає насправді проблема у справі польсько-українського порозуміння щодо “волинської трагедії”.
Ось як Яґенка Вільчак формулює головну проблему : “Парадоксом є те, що правду про злочини готові визнати посткомуністичні середовища, а також президент Кучма, котрого вважають втіленням всього найгіршого у державі: корупції, брехні, зменшення рангу Україні у світі. Отже, ні президент, ні шеф його адміністрації, ані їхні представники у парламенті не є нині моральними авторитетами, котрі могли б висловлюватися від імені українського народу”.
