Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:03

Тиждень регіонів


Тарас Марусик Тиждень регіонів

Київ, 26 квітня 2003 року.

Тарас Марусик

Ви слухаєте оглядову програму “Тиждень реґіонів”. З київської студії “Радіо Свобода” вас, шановні слухачі, вітає укладач та ведучий Тарас Марусик. Оператор у студії – Михайло Петренко.

Сьогоднішню передачу розпочнемо з матеріалу, який після виходу в програмі “Україна реґіональна” 21 квітня мав чималий розголос, принаймні у Львові. Отож, для початку перенесімося до цього старовинного українського міста, яке називають, щоправда, все рідше, українським “П’ємонтом”, себто символом відродження й унезалежнення України. Здається, на Львівщині влада почала працювати під гаслом “Інвестиції будь-якою ціною”. Адже, розчищаючи дорогу для іноземного капіталу, тут часом ладні зруйнувати національного виробника та інвестора. А продаж майна збанкрутілих заводів в області дедалі частіше нагадує детективні історії.

На цю тему – журналістське розслідування нашої львівської кореспондентки Галини Терещук.

Галина Терещук

У 1999 році два поверхи з одного збанкрутілого львівського заводу “Кінескоп” віддали в оренду згідно з договором спільному українсько-італійському підприємству “Лаура”. Там італійський власник встановив швейні машинки. Працює фірма на давальницькій сировині, а готові трикотажні вироби відправляє в Італію. В СП задіяні близько 500 осіб. А на першому поверсі згаданого корпусу досі був розташований картонажний цех “Кінескопу”, для якого було спеціально збудоване це приміщення.

Коли майно заводу-банкрута йшло з молотка, український виробник Роман Місько виявив бажання придбати унікальну лінію та інвестувати кошти у відновлення виробництва. Перший поверх будинку він орендував так, як і СП “Лаура”, згідно з договором, термін якого закінчується восени цього року. Роман Місько, викупивши мертву лінію з виробництва гофрокартону, відновив підземні комунікації і котельню. Відтак, підприємство “Мієр” у 2000 році запрацювало. Нині, це - одне з двох підприємств, яке випускає вітчизняну тару, його щомісячний валовий дохід становить понад 200 тисяч гривень. Виготовляє український виробник і мікрогофрокартон, який застосовується для пакування виробів на експорт. Замовлення підприємство отримує від 40 підприємств з різних куточків України. Нещодавно цим виробництвом зацікавився польський інвестор, який має бажання вкласти великі кошти у розвиток галузі. Втім, на початку 2002-го року увесь корпус, де розташовані підприємства з українськими і італійськими підприємствами, було вирішено продати. Однак спеціальна робоча група, обстеживши приміщення, рекомендувала львівській філії всеукраїнської біржі нерухомості не поспішати з продажем і здійснювати його частинами, оскільки львівське обладнання цеху, зокрема, лінія з виробництва гофрокартону завдовжки 38 метрів у два поверхи і вагою до 50 тонн, не піддається демонтажу. Проте, продаж відбувся попри розбіжність у думках членів ліквідаційної комісії. Але ні про торги, ні про зміни умов продажу директора Романа Міська не попередили. Член ліквідаційної комісії, начальник міського управління ресурсів Петро Фляк розповідає.

Петро Фляк

Я вважаю, що об’єкт був реалізований з порушенням норм права. Крім того, як ми вже дізналися після того з матеріалів, що це саме підприємство також подало заявку. І його не попередили навіть про те, що відбуваються торги. Було позбавлено конституційного права набути майно. Він був готовий купити. Тобто, дійшли до формальностей.

Галина Терещук

Більше нерухомості, попри те, що отримали дозвіл 5 членів ліквідаційної комісії щодо припинення реалізації вказаного об’єкту, продала його СП “Лаура”. Це рішення скасував Господарський суд Львова, але Арбітражний за головування пана Маковіти, визнав право власності на приміщення, знову ж таки, за СП “Лаура”. Директор приватного підприємства “Мієр” Роман Місько каже.

Роман Місько

Це вже не перший раз. Господарський суд визнав торги не дійсними: це, що наше приміщення без нашої участі продали іноземній фірмі. Суд це скасував. Господарський суд, хоча б, визнав цей наш договір на оренду дійсним, хоча б, щоб ми мали час приготуватися до тієї, можна сказати, клінічної смерті. Знову Апеляційний суд прийняв рішення навіть не дати нам дожити до кінця терміну дії цього договору. Ми очолюємо списки найбільш корумпованих країн світу. Я думаю, що це саме так.

Галина Терещук

Директор підприємства “Лаура” Наталія Горобець кореспондентові “Радіо Свобода” зауважила, що є рішення суду і українське підприємство зобов’язане виселитися. Такої думки дотримуються і у львівській обласній адміністрації, пояснюючи свою позицію тим, що на італійському підприємстві “Лаура” працюють 500 осіб, а на українському “Мієрі” тільки 40. На переконання начальника управління промисловості транспорту та зв’язку облдержадміністрації Ростислава Сороки гофрокартон і без того є кому робити, і на цей виріб дефіциту в регіоні немає.

Ростислав Сорока

Говорити про якийсь дефіцит картону чи там, що фірма “Мієр” забезпечує там стратегічні інтереси держави чи там Львівщини, навіть, не приходиться.

Галина Терещук

Цікаво, що до голови львівської облдержадміністрації Мирона Ямкова напередодні його останнього відрядження в Італію, приїжджала делегація посольства Італії в Україні на чолі з італійським Амбасадором, щоб спеціально обговорити питання щодо СП “Лаура”.

Ще у 2000 році за підписом нинішнього голови, а тоді першого заступника голови обладміністрації Мирона Ямкова, було видане розпорядження про впорядкування контрольно-перевірочних робіт на підприємствах Львівської області, в якому податковому, контрольно-ревізійному управлінню та іншим держустановам рекомендовано усіляко сприяти приросту обсягів виробництва продукції на вибраних владою фірмах. Під т. з. дах львівської обладміністрації було взято 116 підприємств, в тому числі і СП “Лаура”. Зрозуміло, що за таких умов його сусід і претендент на приміщення, досі успішна українська фірма “Мієр”, приречений на крах.

Тарас Марусик

А тепер – ще про одну скандальну історію, пов’язану з Російським культурним центром у Симферополі. В наших програмах ми вже повідомляли, що уряд Москви оголосив про припинення його фінансування. Керівництво ж фонду “Москва-Крим”, через який проходили московські гроші для більшості проросійських організацій автономії, повідомило про різке скорочення персоналу Російського культурного центру – структури, яка останнім часом відчутно впливала на громадсько-політичне і культурне життя Криму.

Послухайте матеріал нашого кримського кореспондента Володимира Притули, який прозвучав у вівторок.

Володимир Притула

Скандал довкола Російського культурного центру, створеного у Симферополі в 2001 році, за ініціативою і фінансуванням московського мера Юрія Лужкова, вибухнув минулого тижня. Тоді директор Центру, депутат кримського парламенту Галина Грижибовська заявила про свою незгоду з тим, що всі співробітники РКЦ, а їх 22 особи, до 1 квітня будуть звільнені. Вона послалася на керівника фонду “Москва-Крим” Олега Котолупова, який заявив, що московський уряд припинив фінансування гуманітарних програм у Криму. Співробітники Центру не погодилися з таким станом речей і звернулися за підтримкою до мера Москви Ю.Лужкова і президента Росії В.Путіна, запропонувавши їм взяти РКЦ на бюджетне фінансування.

Про конфлікт між РКЦ і директора фонду “Москва-Крим” Олегом Котолуповим засвідчили і звинувачення на адресу останнього у комерціалізації фонду. Із заявою про це виступив голова ради трудового колективу РКЦ Володимир Орєхов. За його словами, “фонд “Москва-Крим” перетворюється на ширму. Фонд обліпили і присмокталися комерційні структури, в тому числі і українські, які пожирають у фонді практично все, що є благодійного”.

Пан Орєхов розповів журналістам, що заходи РКЦ фінансуються за рахунок благодійних програм уряду Москви. А зарплата співробітників Центру з “ коштів зароблених фондом, який є його засновником”. “Чому РКЦ закривається, попри існування таких програм? Чи не є гроші, що надходять з Москви на благодійні програми і не оподатковуються, ласим шматком для комерційних структур?” - ставить риторичні запитання Володимир Орєхов. Тим часом Олег Котолупов заявляє, що насправді штат Центру буде скорочений на 50%. Він відмовився повідомити, які суми фонд “Москва-Крим” отримує з російської столиці.

Водночас пані Грижибовська проінформувала, що місячний фонд зарплати РКЦ перевищує 16 тисяч гривень. Через фонд “Москва-Крим” також фінансуються й інші кримські об’єднання громадян. Раніше депутат кримського парламенту, лідер “Конгресу російських общин Криму” Сергій Шувальников виступав із заявою про корупцію в деяких проросійських організаціях автономії, яких фінансував уряд Москви. Крім того, за його словами, лідер Російської общини Криму Сергій Церков і керівники РКЦ Олег Радзивилов, та Галина Грижибовська використовували московські гроші для власних виборчих кампаній.

Тарас Марусик

Не менш резонансна подія сталася днями в 145-ій школі Дніпропетровська, в якій відбулися незвичайні батьківські збори. Батьки протестували проти рішення Жовтневого райвно і міського управління освіти закрити цю школу. На зборах з’ясувалося, що це один зі способів відселення з центру міста навчальних закладів, які займають престижні будівлі.

З подробицями - наш дніпропетровський кореспондент Геннадій Сахаров.

Геннадій Сахаров

В актовій залі 145-ї школи вирували пристрасті: батьки намагалися з’ясувати, з якої причини школу, яка вважається в Дніпропетровську осередком українства, закривають. Завідувач Жовтневого районного відділу освіти Леонід Лавчук пояснив присутнім, що школу закривають з причини катастрофічного зменшення кількості учнів. Що школярі, цілком у складі класів, будуть переведені до сусідньої 83-ї російської школи, але навчання продовжиться українською, бо частина вчителів теж переходить до тієї школи.

Батьки запитували: “Чи викладатиметься українською математика, біологія, історія та інші дисципліни?” Конкретної та детальної відповіді вони не отримали. Пані директор 83-ї школи, яка підтримувала завідувача райвно, запевняла людей у доцільності закриття школи. Врешті-решт, звинуватила у закритті школи батьків, які не спромоглися народити більше дітей для наповнення класів. Заява дивна і не надто делікатна в устах педагога.

Батьки посилалися на аварійний стан школи, до якої переводять дітей, на нанесення дітям моральної травми, на те, що вони опиняться в меншості у російськомовній школі, куди прийдуть як чужинці. Відповідь на це була: “Питання вже вирішене. Школа закривається”. А аргументація щодо недоцільності фінансування школи розрахованої на більшу кількість дітей на батьків теж не вплинула.

Пан завідувач райвно, отримавши зауваження, що в українській школі бажано розмовляти українською, відповів: “Українською я розмовляю на службі до 18 години, а тут принципово розмовлятиму російською”. Не спромігся переконати батьків. Врешті, він звернувся до єдиного представника батьківського комітету, присутнього у засіданні, з проханням, а, фактично, з розпорядженням, підготувати рішення батьківського комітету з питання закриття школи. Збори батьків проголосували “проти” закриття школи. Фрагменти зборів.

Батько 1

Зараз продаються в центрі будинки. Зараз розчищається центр для бізнесових. Я знаю, що у вас є план для здійснення центру: художнє, театральне, музичне розкидати сюди по околицях.

Батько 2

У Дніпропетровську закриті не дві і не три школи. Вони всі закриті українські. Відповідь єдина: “Мало дітей”. Я думаю, або чоловіки не можуть народжувати дітей, або хворі жінки. Чому ж тоді не закрита жодна російська школа?

Геннадій Сахаров

У дворі школи стояли діти, котрі чекали виходу батьків зі зборів. Учениця 7-го класу на ім’я Віка сказала кореспонденту радіо “Свобода”.

Віка

Я проти того, щоб її закривали. Я дуже проти того. В нас дуже хороші вчителі, дуже хороша школа.

Геннадій Сахаров

Теза про вивільнення будинку школи з метою переведення до нього навчальних закладів культури задля перерозподілу престижних будинків у центрі міста заслуговує на увагу. У вщент корумпованому Дніпропетровську, де зараз відбувається друга хвиля, після Лазаренківської, розподілу нерухомості, це дуже схоже на правду.

Тарас Марусик

Ви слухаєте “Тиждень реґіонів”. Це огляд найважливіших матеріалів, які прозвучали на тижні, що минає, в програмах радіо “Свобода” “Україна реґіональна”. Перед мікрофоном – ведучий Тарас Марусик. Продовжуємо.

Нещодавно на сесії Рівненської міської ради жваві дискусії викликало питання відновлення, спорудження і перенесення пам’ятників в обласному центрі. І, мабуть, недаремно, адже в цьому місті останніми роками пробують доволі енергійно виконувати напівзабутий указ колишнього Президента України Леоніда Кравчука про звільнення території України від символів тоталітарної епохи.

Далі – наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко

Погруддя радянського розвідника Кузнєцова, зараз перейменоване терористом, на початку 90-х перенесли на скромну вуличку біля його музею, а на його місці перед міськвиконкомом виріс пам’ятний знак: “Борцям за незалежність”. Через деякий час біля пам’ятника “Визволителям” в парку Слави, злодії відпиляли кількаметрового автомата і здали на металобрухт. Минулої зими постраждала могила червоноармійця-серба Олеко Дундича. Зловмисники умудрилися утяти пам’ятник, частини від якого віднайшли правоохоронці на одній із фірм з прийому металобрухту аж у Ковелі. Ось такі неприємні речі переживають старі рівненські монументи.

Однак нові постаменти та композиції з каменю виростають у місті з ініціативи, здебільшого, патріотичних організацій. І Рівному дивується Україна. Тут - Петлюра, там – меморіал, на місці повстанської стоянки, а ось де – командир Поліської Січі Клим Савур. І, нарешті, повстала ідея увічнити в камені чи бронзі першого головнокомандувача УПА - Поліська Січ Бульбу Боровця. Дізнавшись про те, що назрів проект створення пам’ятника Боровцю, секретар обкому КПУ та народний депутат Микола Кухарчук прийшов на сесію міськради, намагаючись паралельно відстояти Кузнєцова. А саме, для початку, забрати його погруддя з закапелка подвір’я з нині занедбаного музею. Говорить Микола Кухарчук.

Микола Кухарчук

Він є героєм СРСР. Він є одним із представників, хто боровся з фашизмом. А з фашизмом боровся весь світ. Моя особиста думка: колись Кузнєцов займе особисте місце там, де йому рівнинчани побудували пам’ятник міською радою.

Валентина Одарченко

Його опоненти, члени блоку “НУ”, пропонували йому або лишити пам’ятник на місці, або, принаймні, відправити його у місто рівненських атомників, назване його ім’ям Кузнєцовськ. Депутат міськради Віталій Поровчук.

Віталій Поровчук

Більшість рівнинчан, ясна річ, сприймає Кузнєцова, радянські спецслужби і радянську героїку негативно. Всім зрозуміло, що в Україні немає розробленої ідеологічної концепції забезпечення державності. В цьому полягає проблема.

Валентина Одарченко

Після бурхливих дебатів, депутати досягли консенсусу, ухваливши рішення перенести пам’ятник Кузнєцову на меморіальне кладовище.

Далі настала проблема отамана Поліської Січі, якому, спочатку, перемив кісточки комуніст Микола Кухарчук, а, згодом, кинулася його захищати вся фракція “НУ”. Дійшло до перепалок з приводу - хто став ініціатором Другої Світової. Однак, 800 підписів мешканців проспекту Миру, котрих не влаштовують наміри міськради перейменувати проспект на честь знаменитого отамана, на півшляху зупинили депутатів. І ті, більшістю голосів, проголосували просто: за увічнення пам’яті Бульби Боровця. Поки-що не знають де.

Складніше було з Дундичем. Легендарний серб допомагав у Рівному встановлювати радянську владу. І коли загинув, був похований прямо в центральному парку. Тут кілька місяців тому пам’ятник розтрощили. Лідер обласної організації НРУ Валентин Королюк запропонував виділити партійні гроші на добротний хрест замість пам’ятника. Однак, колеги протестували. Мабуть, уявивши природничий парк, таким собі, міні-кладовищем. Тож вирішили поновити колишній бюст за рахунок благодійних внесків.

Тут же міський голова пригадав про рішення міськради минулого скликання, яка ще в грудні 2001 року зобов’язала міськвиконком: “Наголосити відкрити конкурс на кращий проект монумента “Незалежності України” в м. Рівне”.

Валентина Одарченко

Отож, іще один пам’ятник.

Міський голова

У нас є отой пам’ятник “Молода революція” називається. Його в оцій архітектурній раді розглянути як один із варіантів пам’ятника “Незалежності України”. Тому що, там ті крила і та дівчина будуть дуже нормально виглядати як пам’ятник “Незалежності України”. Перейменувати його і не витрачати лишніх коштів. Дякую.

Валентина Одарченко

За кількістю пам’ятників, споруджених за роки незалежності, Рівне, втім, як і вся Рівненщина, впевнено лідирують в Україні порівняно з іншими нестоличними регіонами. Правда, ніхто не рахував: скільки погрудь і бюстів було розбито, вкрадено, здано на металобрухт. Скільки “Ленінів” перероблено на “Шевченків” методом заміни голів або доклеювання вусів. Стоїть такий Шевченко в Корці чи Гощі, запустивши одну руку в кишеню, а в другій тримаючи газету, в якій легко вгадується ленінська “Іскра”. Так це робилося, так би мовити, на зорі.

Нині ж у сучасному українському м. Рівне новий підхід до пам’ятників і пам’яток: напівлояльний, як у Європі, де пам’ятники гнобителям напроти пам’ятникам національним героям віками терплять один одного; напівгумористичний, коли відомих перейменовують чи перефарбовують; напівтрагічний, бо і верба, яку спиляли працівники паркового господарства біля шевченківської стели в Шевченківському парку, теж була пам’яткою.

Тарас Марусик

Завтра одне з найбільших християнських свят: Великдень. Після служби Божої й освячення святкових страв з давніх-давен українці вітають одне одного словами: “Христос воскрес!” – “Воістину воскрес!” і тричі цілуються. Світлого вам свята і смачної паски! Власну пісню “Великий день” слухачам радіо “Свобода” дарує Леся Горова.

Це була оглядова програма “Тиждень реґіонів”. Її підготував і провів Тарас Марусик. Зі мною в студії працював Михайло Петренко. На все добре, шановні слухачі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG