Київ, 1 травня 2003 р.
Надія Шерсюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність” . Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаємо Вас, шановні слухачі.
Сьогодні у програмі:
- Громадські слухання щодо порушень прав людини на Луганщині.
- Закон про цензуру: права журналістів і право громадян на одержання інформації.
- “Чи стане на заваді журналістській діяльності новий Цивільний кодекс?” - думка юриста.
- 35 років з часу виходу самвидавівського бюлетеня “Хроніка поточних подій”.
Попри те, що Конституція України гарантує право на працю і одержання заробітної плати, шахтарі з міста Зоренська, що на Луганщині, більше року не одержують зароблених грошей. Ба більше, гірники змушені жити в нелюдських умовах – без гарячої води і опалення. Сьогодні – 1 травня - у шахтарському місті Зоренську, що на Луганщині, пройшли громадські слухання, тема яких - брутальні порушення місцевими керівниками конституційних прав мешканців міста. З подробицями – Василь Соколенко з Луганська.
Василь Соколенко
Незалежна профспілка гірників шахти Никанор-нова, очолювана Миколою Козібердою, вже тривалий час порушує питання щодо забезпечення елементарних умов для проживання в місті, де немає питної води, тепла, газу, телефонного зв’язку. На вирішенні цих проблем наполягають і робітники шахти “Комісарівська”.
Саме з ініціативи шахтарів, які обурені хронічною невиплатою зарплати, активістів об’єднання Громадський контроль та групи депутатів зоренської міської ради і були проведені 1 травня громадські слухання на центральній площі міста.
Микола Козіберда
Мешканцям міста є загроза життю і здоров’ю. Не можна вирішити свої питання, що стосуються прав Конституції. Державні підприємства, де люди працюють, не можуть заробити своєю працею на життя. Навіть в тому разі, коли вони відробили, виконали працю - підприємство з ними не розраховується. Умови мешкання в багатоповерхових будинках, в цілому, на території міста такі, що вони не забезпечують тих гарантій, які є у суспільстві. Тобто, в місті немає ні води, немає опалення, немає газопостачання, немає телефонізації, щоб можна було спілкуватися. В місті неможливо звернутися у лікарню і отримати негайно медичну допомогу.
Василь Соколенко
Ініціаторів громадських слухань тривожить і ситуація на вугільних підприємствах, де робітникам, виявляється, виплачують зарплату за бажанням керівництва. Знову М.Козіберда.
Микола Козіберда
Є елемент дискримінації громадян: однім громадянам платять, одним громадянам не платять на одному ж і тому підприємстві за вказівкою, яка є на рівні Мінтопенерга. Тобто, ті робітники, які в шахти ходять, їм іноді гроші платять, а ті робітники, які в шахти не ходять, а працюють на підприємстві, їм кажуть: “Вам не вистачає грошей”. Коли ми це все докупи складаємо, це і є елементом геноциду.
Василь Соколенко
Територіальна громада Зоренська вирішила звернутися до світового співтовариства з проханням надати місту гуманітарну допомогу, бо, як вважають ініціатори громадських слухань, ні міська, ні районна, ні обласна ради, вже тривалий час не можуть вирішити проблеми шахтарського міста.
Надія Шерстюк
З 1 січня наступного року в Україні має набрати чинності новий Цивільний кодекс. За думку юриста Тетяни Монтян, у новому кодексі є суперечності в статтях, від яких можуть суттєво постраждати працівники засобів масової інформації. Вона переконана, що новий Цивільний кодекс – це своєрідний зашморг для журналістів. Наш київський кореспондент Віктор Міняйло попросив Тетяну Монтян конкретизувати її думку. Говорить Тетяна Монтян.
Тетяна Монтян
Люди, які його писали і приймали, здається, не узгоджували між собою статті. Я вже не кажу про пасаж, згідно якого, вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Вибачте, так що ж таке негативна інформація? По-перше, це – оціночна категорія, а дальше кожен, кому здасться, що про нього сказали щось погане, може на загальних підставах заявляти, що це - недостовірно. Будь ласка, стаття 277, пункт 3. Якщо відшукати - що ж, все-таки, позитивна інформація, то ми теж це знайдемо в нашому чудовому, новому Цивільному кодексі. Ст. 302, пункт теж 3: “Вважається, що інформація, яка подається посадовими особами і міститься в офіційних джерелах є достовірною”. Вибачте, в нас такі різні посадові особи. Вони кажуть один про одного такі різні речі взаємовиключаючі. Тобто, зрозуміло, що хотіли сказати автори Кодексу цими статтями. В першому випадку, що негативна інформація потребує доведення особою, яка її розповсюдила. У другому випадку, зрозуміло також, що вони мали на увазі: коли особа цитує офіційних осіб і правильно на них посилається і не допускає ніяких перекручень, то вона не повинна відповідати за зміст того, що казали один на одного ці посадові особи. От і все.
Віктор Міняйло
Пані Тетяно, але депутати от ухвалили, а Президент Леонід Кучма підписав закон, де визначається таке поняття як цензура. На Вашу думку, на скільки це полегшить працю журналістам?
Тетяна Монтян
Я думаю, що це - все декларація, тільки декларація і нічого крім декларації. Тобто, це дуже позитивно, що вони це зробили, але на практиці, я маю великий сумнів, що це матиме якесь життя. Особливо, коли вступить в дію цей Цивільний кодекс. Ви розумієте, дуже багато протиріч. Наші суди мають можливість в одному випадку керуватися одним нормами, в іншому випадку - іншими. Все це буде на законних підставах. Тобто, на мій погляд, створюються навмисне багаточитання нашого законодавства, де є різні статті на різні теми, щоб можна було маніпулювати на загальних підставах і тим, і іншим.
Надія Шерстюк
Закон про цензуру, про який згадувалося в попередньому матеріалі, нещодавно відписав Президент Леонід Кучма. Цим документом внесено зміни до низки законодавчих актів України – Кодексу про адміністративні правопорушення, законів “Про інформацію”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Зміни стосуються як прав журналістів, так і прав громадян, зокрема, права на інформацію. Далі – мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Вперше в українському законодавстві з’явилося визначення цензури у доданій до закону “Про інформацію” статті (цитую): “Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача попередньо узгоджувати інформацію... чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню чи розповсюдженню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, заборонена”.
Крім того, в закон закладена кримінальна відповідальність за умисне перешкоджання професійній діяльності журналіста, переслідуванню його за критику, здійснюване посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою.
До найважливіших належить і положення закону про те, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень.
Проти ще однієї законодавчої новації виступили керівники Всеукраїнської громадської організації "Асоціація працівників засобів масової інформації України", які напередодні підписання закону надіслали листа на адресу Леоніда Кучми з проханням накласти на нього вето. До речі, цей лист не був підписаний, хоча відомо, що керує цією Асоціацією чиновник найвищого, першого рангу, заступник голови Державного комітету радіо і телебачення Віктор Петренко.
Процитую уривок зі згаданого листа: “Варто звернути увагу і на те, що Закон України "Про інформацію" відтепер доповнено новою статтею 47-1, у частині третій якої передбачено, що особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою. Але ця норма не узгоджується з Конституцією України і кримінально-процесуальним законодавством, оскільки за розголошення таємної інформації та незаконне розголошення конфіденційної інформації про особу вже встановлено кримінальну відповідальність, а відповідно до частини другої статті 32 Конституції України поширення інформації про особу без її згоди не допускається”.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко дотримується іншої думки.
Микола Томенко
Я не можу погодитися з тим, тому що конституційно є беззаперечні права людини, громадянина, є беззаперечні демократичні цінності, які завжди домінують в кожній країні над обмеженнями. Таємна чи конституційна інформація це є обмеження. До речі, це є велика проблема. Ми зараз будемо розсекречувати значну кількість обмеженої інформації, яка визначається постановами Кабінету Міністрів. В нас штатні розклади податкових адміністрацій, митних служб є таємницею як було таємницею штатні розклади Адміністрації Президента, яку я розсекретив. Це загальна норма європейського права. Коли йдеться про спільно значиму інформацію, то, якщо буде доведено, що це суспільно значима інформація і суспільство могло б розв’язати якийсь конфлікт, знаючи цю інформацію, тоді ця людина буде виправдана. Ситуації з містом або з регіоном де є фантастична корупція і чиновники, в тому числі, коли журналіст чи громадянин ризикує, говорячи якусь правдиву інформацію, мусить мати захист, коли ця інформація направлена на те, щоб люди дізналися правду.
Це був голова профільного парламентського комітету Микола Томенко.
Надія Шерстюк
Нещодавно виповнилося 35 років з моменту виходу першого примірника “Хроніки поточних подій” - самвидавівського бюлетеня, який справив великий вплив на весь правозахисний рух Радянського Союзу. Ретроспектива від Сергія Грабовського у рубриці “Минуле”.
Сергій Грабовський
В цьому виданні не було жодних оцінок і емоцій – лише факти, пов‘язані з порушенням прав людини на одній шостій частині суходолу. Тільки дати і прізвища – політзеків, їхніх суддів, адвокатів, слідчих КҐБ. Жодної лірики – тільки проза судових вироків. І епіграф на обкладинці, із Загальної декларації прав людини ООН: “Людина має право”. Бюлетень друкували на цигарковому папері, одразу у десяти копіях. У ньому була інформація з мордовських таборів, із в‘язниць, із спеціальних психіатричних лікарень, із судів; надруковані бюлетені розходилися по інтелектуальним осереддям тодішнього Союзу і обов‘язково потрапляли до акредитованих у Москві західних кореспондентів. Після того інформація, взята з “Хроніки поточних подій” звучала на хвилях західних радіостанцій, зокрема, радіо “Свобода”. Предметом уваги “Хроніки” були всі види політичних переслідувань і порушень людських прав: від відмов євреям у праві на виїзд до Ізраїлю і засудженням у зв‘язку із цим їх за “антисовєтчину” до репресій проти українських чи литовських націоналістів, котрі намагалися скористатися конституційним правом на свободу переконань.
Українські правозахисники безпосередньо долучилися до участі у “Хроніці” з 1969 року, через рік після початку її виходу, хоча й випускали згодом власну самвидавчу періодику – таку, як “Український вісник” чи бюлетені Української Гельсінської групи. Справа в тому, що інформація, подана через Москву, де за радянського часу тільки й були акредитовані західні журналісти, швидше виходила за межі держави, відтак і ставала надбанням світового правозахисного руху.
З часом з тоненьких книжечок “Хроніка” перетворилася на товсті томи – збільшувалися, й істотно, масштаби репресій.
Врешті-решт 1982 року “Хроніка поточних подій” перестала виходити, встигнувши в одному з останніх чисел повідомити про засудження київського студента Сергія Набоки за статтею 187-1 – “розповсюдження наклепницьких відомостей, що паплюжать радянський державний і суспільний лад”.
Надія Шерстюк
На цьому передачу “Права людини: українська реальність” завершуємо. Сьогодні передачу уклала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагав Сергій Балабанов. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерсюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність” . Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаємо Вас, шановні слухачі.
Сьогодні у програмі:
- Громадські слухання щодо порушень прав людини на Луганщині.
- Закон про цензуру: права журналістів і право громадян на одержання інформації.
- “Чи стане на заваді журналістській діяльності новий Цивільний кодекс?” - думка юриста.
- 35 років з часу виходу самвидавівського бюлетеня “Хроніка поточних подій”.
Попри те, що Конституція України гарантує право на працю і одержання заробітної плати, шахтарі з міста Зоренська, що на Луганщині, більше року не одержують зароблених грошей. Ба більше, гірники змушені жити в нелюдських умовах – без гарячої води і опалення. Сьогодні – 1 травня - у шахтарському місті Зоренську, що на Луганщині, пройшли громадські слухання, тема яких - брутальні порушення місцевими керівниками конституційних прав мешканців міста. З подробицями – Василь Соколенко з Луганська.
Василь Соколенко
Незалежна профспілка гірників шахти Никанор-нова, очолювана Миколою Козібердою, вже тривалий час порушує питання щодо забезпечення елементарних умов для проживання в місті, де немає питної води, тепла, газу, телефонного зв’язку. На вирішенні цих проблем наполягають і робітники шахти “Комісарівська”.
Саме з ініціативи шахтарів, які обурені хронічною невиплатою зарплати, активістів об’єднання Громадський контроль та групи депутатів зоренської міської ради і були проведені 1 травня громадські слухання на центральній площі міста.
Микола Козіберда
Мешканцям міста є загроза життю і здоров’ю. Не можна вирішити свої питання, що стосуються прав Конституції. Державні підприємства, де люди працюють, не можуть заробити своєю працею на життя. Навіть в тому разі, коли вони відробили, виконали працю - підприємство з ними не розраховується. Умови мешкання в багатоповерхових будинках, в цілому, на території міста такі, що вони не забезпечують тих гарантій, які є у суспільстві. Тобто, в місті немає ні води, немає опалення, немає газопостачання, немає телефонізації, щоб можна було спілкуватися. В місті неможливо звернутися у лікарню і отримати негайно медичну допомогу.
Василь Соколенко
Ініціаторів громадських слухань тривожить і ситуація на вугільних підприємствах, де робітникам, виявляється, виплачують зарплату за бажанням керівництва. Знову М.Козіберда.
Микола Козіберда
Є елемент дискримінації громадян: однім громадянам платять, одним громадянам не платять на одному ж і тому підприємстві за вказівкою, яка є на рівні Мінтопенерга. Тобто, ті робітники, які в шахти ходять, їм іноді гроші платять, а ті робітники, які в шахти не ходять, а працюють на підприємстві, їм кажуть: “Вам не вистачає грошей”. Коли ми це все докупи складаємо, це і є елементом геноциду.
Василь Соколенко
Територіальна громада Зоренська вирішила звернутися до світового співтовариства з проханням надати місту гуманітарну допомогу, бо, як вважають ініціатори громадських слухань, ні міська, ні районна, ні обласна ради, вже тривалий час не можуть вирішити проблеми шахтарського міста.
Надія Шерстюк
З 1 січня наступного року в Україні має набрати чинності новий Цивільний кодекс. За думку юриста Тетяни Монтян, у новому кодексі є суперечності в статтях, від яких можуть суттєво постраждати працівники засобів масової інформації. Вона переконана, що новий Цивільний кодекс – це своєрідний зашморг для журналістів. Наш київський кореспондент Віктор Міняйло попросив Тетяну Монтян конкретизувати її думку. Говорить Тетяна Монтян.
Тетяна Монтян
Люди, які його писали і приймали, здається, не узгоджували між собою статті. Я вже не кажу про пасаж, згідно якого, вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Вибачте, так що ж таке негативна інформація? По-перше, це – оціночна категорія, а дальше кожен, кому здасться, що про нього сказали щось погане, може на загальних підставах заявляти, що це - недостовірно. Будь ласка, стаття 277, пункт 3. Якщо відшукати - що ж, все-таки, позитивна інформація, то ми теж це знайдемо в нашому чудовому, новому Цивільному кодексі. Ст. 302, пункт теж 3: “Вважається, що інформація, яка подається посадовими особами і міститься в офіційних джерелах є достовірною”. Вибачте, в нас такі різні посадові особи. Вони кажуть один про одного такі різні речі взаємовиключаючі. Тобто, зрозуміло, що хотіли сказати автори Кодексу цими статтями. В першому випадку, що негативна інформація потребує доведення особою, яка її розповсюдила. У другому випадку, зрозуміло також, що вони мали на увазі: коли особа цитує офіційних осіб і правильно на них посилається і не допускає ніяких перекручень, то вона не повинна відповідати за зміст того, що казали один на одного ці посадові особи. От і все.
Віктор Міняйло
Пані Тетяно, але депутати от ухвалили, а Президент Леонід Кучма підписав закон, де визначається таке поняття як цензура. На Вашу думку, на скільки це полегшить працю журналістам?
Тетяна Монтян
Я думаю, що це - все декларація, тільки декларація і нічого крім декларації. Тобто, це дуже позитивно, що вони це зробили, але на практиці, я маю великий сумнів, що це матиме якесь життя. Особливо, коли вступить в дію цей Цивільний кодекс. Ви розумієте, дуже багато протиріч. Наші суди мають можливість в одному випадку керуватися одним нормами, в іншому випадку - іншими. Все це буде на законних підставах. Тобто, на мій погляд, створюються навмисне багаточитання нашого законодавства, де є різні статті на різні теми, щоб можна було маніпулювати на загальних підставах і тим, і іншим.
Надія Шерстюк
Закон про цензуру, про який згадувалося в попередньому матеріалі, нещодавно відписав Президент Леонід Кучма. Цим документом внесено зміни до низки законодавчих актів України – Кодексу про адміністративні правопорушення, законів “Про інформацію”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Зміни стосуються як прав журналістів, так і прав громадян, зокрема, права на інформацію. Далі – мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Вперше в українському законодавстві з’явилося визначення цензури у доданій до закону “Про інформацію” статті (цитую): “Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача попередньо узгоджувати інформацію... чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню чи розповсюдженню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, заборонена”.
Крім того, в закон закладена кримінальна відповідальність за умисне перешкоджання професійній діяльності журналіста, переслідуванню його за критику, здійснюване посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою.
До найважливіших належить і положення закону про те, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінних суджень.
Проти ще однієї законодавчої новації виступили керівники Всеукраїнської громадської організації "Асоціація працівників засобів масової інформації України", які напередодні підписання закону надіслали листа на адресу Леоніда Кучми з проханням накласти на нього вето. До речі, цей лист не був підписаний, хоча відомо, що керує цією Асоціацією чиновник найвищого, першого рангу, заступник голови Державного комітету радіо і телебачення Віктор Петренко.
Процитую уривок зі згаданого листа: “Варто звернути увагу і на те, що Закон України "Про інформацію" відтепер доповнено новою статтею 47-1, у частині третій якої передбачено, що особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою. Але ця норма не узгоджується з Конституцією України і кримінально-процесуальним законодавством, оскільки за розголошення таємної інформації та незаконне розголошення конфіденційної інформації про особу вже встановлено кримінальну відповідальність, а відповідно до частини другої статті 32 Конституції України поширення інформації про особу без її згоди не допускається”.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко дотримується іншої думки.
Микола Томенко
Я не можу погодитися з тим, тому що конституційно є беззаперечні права людини, громадянина, є беззаперечні демократичні цінності, які завжди домінують в кожній країні над обмеженнями. Таємна чи конституційна інформація це є обмеження. До речі, це є велика проблема. Ми зараз будемо розсекречувати значну кількість обмеженої інформації, яка визначається постановами Кабінету Міністрів. В нас штатні розклади податкових адміністрацій, митних служб є таємницею як було таємницею штатні розклади Адміністрації Президента, яку я розсекретив. Це загальна норма європейського права. Коли йдеться про спільно значиму інформацію, то, якщо буде доведено, що це суспільно значима інформація і суспільство могло б розв’язати якийсь конфлікт, знаючи цю інформацію, тоді ця людина буде виправдана. Ситуації з містом або з регіоном де є фантастична корупція і чиновники, в тому числі, коли журналіст чи громадянин ризикує, говорячи якусь правдиву інформацію, мусить мати захист, коли ця інформація направлена на те, щоб люди дізналися правду.
Це був голова профільного парламентського комітету Микола Томенко.
Надія Шерстюк
Нещодавно виповнилося 35 років з моменту виходу першого примірника “Хроніки поточних подій” - самвидавівського бюлетеня, який справив великий вплив на весь правозахисний рух Радянського Союзу. Ретроспектива від Сергія Грабовського у рубриці “Минуле”.
Сергій Грабовський
В цьому виданні не було жодних оцінок і емоцій – лише факти, пов‘язані з порушенням прав людини на одній шостій частині суходолу. Тільки дати і прізвища – політзеків, їхніх суддів, адвокатів, слідчих КҐБ. Жодної лірики – тільки проза судових вироків. І епіграф на обкладинці, із Загальної декларації прав людини ООН: “Людина має право”. Бюлетень друкували на цигарковому папері, одразу у десяти копіях. У ньому була інформація з мордовських таборів, із в‘язниць, із спеціальних психіатричних лікарень, із судів; надруковані бюлетені розходилися по інтелектуальним осереддям тодішнього Союзу і обов‘язково потрапляли до акредитованих у Москві західних кореспондентів. Після того інформація, взята з “Хроніки поточних подій” звучала на хвилях західних радіостанцій, зокрема, радіо “Свобода”. Предметом уваги “Хроніки” були всі види політичних переслідувань і порушень людських прав: від відмов євреям у праві на виїзд до Ізраїлю і засудженням у зв‘язку із цим їх за “антисовєтчину” до репресій проти українських чи литовських націоналістів, котрі намагалися скористатися конституційним правом на свободу переконань.
Українські правозахисники безпосередньо долучилися до участі у “Хроніці” з 1969 року, через рік після початку її виходу, хоча й випускали згодом власну самвидавчу періодику – таку, як “Український вісник” чи бюлетені Української Гельсінської групи. Справа в тому, що інформація, подана через Москву, де за радянського часу тільки й були акредитовані західні журналісти, швидше виходила за межі держави, відтак і ставала надбанням світового правозахисного руху.
З часом з тоненьких книжечок “Хроніка” перетворилася на товсті томи – збільшувалися, й істотно, масштаби репресій.
Врешті-решт 1982 року “Хроніка поточних подій” перестала виходити, встигнувши в одному з останніх чисел повідомити про засудження київського студента Сергія Набоки за статтею 187-1 – “розповсюдження наклепницьких відомостей, що паплюжать радянський державний і суспільний лад”.
Надія Шерстюк
На цьому передачу “Права людини: українська реальність” завершуємо. Сьогодні передачу уклала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагав Сергій Балабанов. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.
