Доступність посилання

ТОП новини

Культура: традиції та новації, минуле і майбутнє


Олекса Боярко, Сергій Грабовський Культура: традиції та новації, минуле і майбутнє

Київ-Прага, 2 травня, 2003

Олекса Боярко, Сергій Грабовський

Олекса Боярко

Культура: традиції та новації, минуле і майбутнє – тема програми «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Другого травня в Криму відзначають мусульманське свято Хидирлез. Раніше воно було дуже популярне серед кримських татар, а тепер вони намагаються його відродити в повному обсязі. Про Хидирлез у Криму розповідає Володимир Притула.

Володимир Притула

Хидирлез – одне з найбільш веселих та улюблених свят кримськотатарського народу. Воно відзначається у першу п’ятницю травня і присвячене закінченню землеробських робіт та окоту худоби. Фахівець із стародавніх традицій народів Криму Таміла Абдувелієва, яка працює в Кримськотатарській бібліотеці імені Ісмаїла Гаспринського, каже, що Хидирлез є спадщиною складної етнічної культури кримських татар і вираженням їхньої господарської діяльності. Назва свята походить від імен двох легендарних мусульманських святих – Хидира та Ільяса.

Таміла Абдувелієва: «Хидир є проповідником і йому Богом дароване вічне життя, він є захисником тих, хто тоне в морі, допомагає тушити пожежі, захищає від крадіжок і злих духів. Другий проповідник – Ільяс. За легендою, Аллах дарував Ільясу владу над громом і покровительство над скотиною. Обидва святих – обходять землю з обох сторін. Тільки Хидир обходить її справа, а Ільяс – зліва, і зустрічаються вони у тому місці, де вже закінчилися весняні полоьові роботи».

Таміла Абдувелієва розповідає, як святкували кримські татари Хидирлез до депортації: «Напередодні свята звечора хазяйки випікали хлібці і національні пироги, а молодь біля мечеті готувалися розпалити вогнище. Після вечірньої молитви найшановніший мешканець села запалював вогонь і першим перепригував через нього. А в день свята після ранкової молитви, хазяйки, видоївши корів та овець, частину молока розбризкувала перед входом у дім. Це було свідченням, що господарі оселі були раді зустріти Хидира та Ільяса».

Музика

Таміла Абдувелієва продовжує: «В основному це свято проводили на великій галявині, біля струмка. Невід’ємна частина свята – перекачування хлібців по галявині. Якщо хлібець падав на його задню частину – значить рік буде урожайним. Чоловіки проводили змагання у боротьбі. І на цьому святі хлопці та дівчата знайомилися один з одним, тут відбувався вибір наречених і женихів. А святкування обов’язково закінчувалося виконанням танцю Хоран – це груповий танець, який утворює коло і символізує єдність народу».

Саме так кримські татари святкували Хидирлез до сорокових років минулого століття. Пані Абдувелієва каже, що депортація 1944 року зруйнувала майже всі створені століттями традиції народу. Зараз, після повернення на батьківщину кримські татари намагаються відродити втрачене і відзначати національні свята. Але тепер свята проходять уже без стародавній і мудрих атрибутів. Рідко коли побачиш розпалювання на Хидирлез вогнища, чи перекочування галявиною хлібців. Але прийшов Хидирлез, а тому – звучить Хоран і є кому його танцювати, тож кримські татари вірять, що відродять свої традиції в усій їхній красі і мудрості.

Олекса Боярко

У квітні Київський будинок кіно традиційно приймав студентський міжнародний кінофестиваль “Пролог”, на якому побувала наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

“Пролог”, започаткований 1986-го року, після тривалої перерви відродився у двохтисячному році у статусі міжнародного студентського кінофестивалю. Про цьогорічний фестиваль розповідає його програмний директор Ірина Цілик: “ На “Пролозі” якби паралельно існують два конкурси, першопочатково фестиваль був покликаний представляти творчій звіт нашої кіношколи, тому цього року не робився творчій відбір, лише роботи могли не допускатися за технічною невідповідністю, а оскільки гості вже привозять вже відібрані програми, це було б нечесно нас ставити в одному конкурсі. А гості у нас цього року з Білоруської Національної Академії мистецтв, з польської кіношколи, наші сусіди, інститут Кіно та Телебачення КМУ Культури і Мистецтв”.

Серед питань, які обговорювались на фестивалі, головними були ті, що стосувались ситуації в українському кінематографу. За словами режисера В’ячеслава Прокопенка, учасники «Прологу» продовжили дискусії, розпочаті на квітневому пленумі Спілки кінематографістів України щодо можливості переведення кіноіндустрії на продюсерську систему.

В’ячеслав Прокопенко: “Переорієнтація українського кіно на продюсерську систему створення фільмів. Неочікування грошей від держави. Держава має право фінансувати ті фільми, що вона замовляє, або ж на суто експериментальні постановки. Так роблять Франція, Германія, Англія, де є державне фінансування, чи часткове, чи повне, таких конкретних проектів. Продюсерська система фінансування кіновиробництва у нас відсутня . Тепер є деякі приклади, що телевізійне кіно фінансується, серіали, і таке інше. А щоб кіно, яке потім увійшло б у прокат - немає. Серед того фестивалю, про який ми говоримо, жодного натяку на те, що будуть зміни і що будуть викладати продюсерство немає . Ось це питання гостре і надзвичайно болюче».

У цілому, “Пролог” продемонстрував, що подібні фестивалі Україні потрібні, і дискусії, розпочаті “Прологом”, продовжить міжнародний фестиваль аудіовізуальних мистецтв FastFestWeekend, про який один з його ініціаторів – кінорежисер Юрій Терещенко розповідає: “ Це такий альтернативний фестиваль, де запрошуються теж міжнародні кіношколи, але тільки з відеороботами, тому що я вважаю, що це дуже несправедливо, коли всі фестивалі, більш-менш престижні, показують тільки кінороботи, а відеороботи – це вже якийсь другий сорт, а 90% того, що знімають студенти, це відеороботи.”

І, можливо, майбутнє кіномистецтва – за відеофільмами і цифровими технологіями, які успішно опановують українські студенти-кінематографісти. Але це вже тема іншої розмови.

Олекса Боярко

А в Одесі у той самий час проходив міжнародний фестиваль, який має оригінальну назву: “Два дні і дві ночі нової музики”. Своїми враженнями про фестиваль ділиться музикознавець Леся Олійник.

Леся Олійник

Дев’ятий рік в Одесі відбувається унікальний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва, який має назву "Два дні й дві ночі нової музики". Уявіть собі 48-годинний нон-стоп нової музики, розбитий на дві музичні доби. Кожна фестивальна година - це концерт, чи театралізоване дійство. Тут є можливість почути твори класичного авангарду та постмодерну, різноманітні течії як «живої», так і електронної музики. Сюди ж потрапляє і невідоме нам аутентичне мистецтво. З кожним роком фестиваль набуває все більшої популярності. В Одесу прагнуть приїхати світові зірки виконавства та відомі композитори.

На відміну від усіх інших державних фестивалів, які прийшли на зміну пленумів радянської музики, Одеський форум став першим в Україні приватним, тобто "авторським" фестивалем. Його батьками є українська композиторка і, як виявилося, талановитий промоутер, Кармелла Цепколенко та німецький диригент і професор Бернгард Вульф. Директором фестивалю є Олександр Перепелиця, який, власне, й вирішує його організаційний успіх. Одеський фестиваль нової музики є некомерційним, кошти для його проведення отримуються через гранти. Перші роки Одеський форум фінансував міжнародний фонд "Відродження" та іноземні культурні представництва.

І лише на шостому році існування на фестиваль, який Європа сприйняла як частину свого мистецького процесу, звернули увагу, нарешті, й установи рідної держави. Ось уже третій рік до організації одеського фестивалю долучаються обласна і місцева влада, Міністерство культури і мистецтв, благодійний Фонд сприяння розвитку мистецтв. Щоправда, ця допомога поки що умовна і не завжди вчасна (скажімо, Міністерство культури свою невеличку фінансову підтримку обіцяють дати лише через кілька місяців після закінчення фестивалю), але є надія, що бюрократичні структури усвідомлять необхідність підтримувати у своїй країні європейські форми існування сучасного мистецтва.

За дев’ять років "Два дні й дві ночі" зростив публіку, яка навчилася сприймати і розуміти мову нової музики. Значно побільшало й композиторів, у першу чергу, молодих, які працюють у напряму новаторських пошуків сучасної музики. Нині зарубіжні виконавці включають у свої виступи і партитури українських композиторів. У свою чергу, українські виконавці, крім вітчизняної музики, презентують творчість інших країн. Як на мене, музика українських композиторів та їх колег з Литви, Вірменії, Татарстану, окрім добротної професійної майстерності, містило на фестивалі неповторне особистісне і, що важливо, уловиму причетність до своєї культури. Можливо, саме цей спротив не потрапити в тенета загальноєвропейського стандарту і зумовив особливий успіх цієї музики у фестивальної аудиторії.

Отже форум в Одесі показує, що музиканти набагато швидше політиків долають кордони між країнами, і що інтеграційні процеси відбуваються у двосторонньому напряму: себто, не тільки українська музика інтегрується в європейську, а й європейська іде назустріч українській. Цьогорічний Одеський фестиваль відтворив своєрідну музичну Ойкумену, яка показала, що на її мапі, серед багатьох інших, яскраво світить зірка, ім’я якої Україна.

Олекса Боярко

І на завершення програми надійшла черга “Історичного календаря”. 29-го квітня виповнилося 180 років від смерті українського вченого, ректора Києво-Могилянської академії Івана Фальковського. Слово Віталію Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Іван Фальковський народився 28 травня 1762 року у селі Білоцерківцях на Полтавщині. Він навчався у Києво-Могилянській академії, а від 1775 року – в Угорщині у протестантській школі Токая, гімназії Пешта, Пресбурзькому ліцеї, університеті Буди. Повернувшись до Києва, Фальковський відновив навчання в Академії, а по його закінченню був залишений там викладачем. Двадцяти чотирьох років він прийняв чернечий постриг під іменем Іринея.

Упродовж двадцяти одного року Фальковський викладав алгебру, геометрію, астрономію, архітектуру, гідравліку, оптику, історію, географію, поезію, німецьку мову, філософію, богослов’я. Сорока одного року він став ректором Академії і був названий сучасниками «самим дорогоцінним її надбанням».

Фальковський створював музичні композиції, писав вірші російською, німецькою, латинською і французькою мовами. Він заснував при Академії Вільне піїтичне товариство та клас нотного співу. Фальковський був автором праць з філософії, історії, географії, математики, фізики, астрономії, статистики, а його підручником з богослов’я нагороджували кращих студентів Академії.

Фальковський обладнав фізико-математичний кабінет в Академії і невелику обсерваторію при Михайлівському Золотоверхому монастирі. Результати своїх астрономічних спостережень вчений публікував у «Киевских месяцесловах», які видавалися під його керівництвом.

1804 року Фальковський був висвячений на єпископа Чигиринського, згодом – на єпископа Смоленського і Дорогобузького. Останні 10 років свого життя він був настоятелем Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, склав «Описание церков Черниговской епархии», «Описание Златоверхого Михайловского монастыря» та «Описание всех православных монастырей Киевщины». Іриней Фальковський помер 29 квітня 1823 року, як написано в епітафії, перед розкритою Біблією.

Олекса Боярко

Ви слухали програму «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. З празької студії вів передачу Олекса Боярко. Над випуском у Києві працювали: співукладач програми Сергій Грабовський та звукооператор Михайло Петренко. На все добре. Говорить радіо «Свобода».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG