Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 16:38

Країна Інкогніта


Сергій Грабовський Країна Інкогніта

Київ, 6 травня, 2003 р.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Ми раді знову зустрітися з вами у першому травневому випуску радіожурналу “Країна Інкогніта”. Ми – це Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників. І, перш ніж перейти до теми сьогоднішньої розмови, одразу ввімкнемо старий запис:

Леонід Ілліч Брежнєв, генеральний секретар ЦК КПСС: “В еті торжествєнниє дні каждий совєтскій чєловєк, каждая сємья, вєсь наш народ живут памятью о незабиваємом Має 1945 года»

Максим Стріха

З одного боку, пам’ять про подвиг людей, які чесно воювали проти фашистського режиму. З іншого боку, тотальна брехня режиму радянського, режиму, який прагнув привласнити собі, приватизувати подвиг воїнів, котрі билися з нацизмом... Наш герой – один з тих, хто здобував цю, в термінах Брежнєва, велику перемогу.

Сергій Грабовський

Не можна сказати, щоб про цю людину ніхто нічого не чув. Слава Богу, навіть офіційна совєтська історія Другої світової війни присвятила йому один рядок. Тим часом ідеться про постать знакову, і коли йдеться про штурм Берліна, і коли йдеться про засади життя Червоної армії – переможної армії, і про всю совєтську систему на загал. Лейтенант Олексій Берест.

Пісня “Солов’ї”

Максим Стріха

Дехто з надто ревних патріотів може дорікнути нам: чого це ми стільки уваги приділяємо радянщині. Тим більше – сьогодні. Ми говоритимемо про взяття Радянською армією Берліну, про заступника командиру батальйону з політичної частини. Дехто скаже: “Жах!” Але... йдеться про Україну. В її історії не було чорного провалля. Весь час були люди, котрі зробили б честь будь-якій вільній європейській нації і котрих часто навіть українські громадяни досі сприймають як “руських Іванов”. Олексій Берест, уродженець Сумщини - один із них...

Сергій Грабовський

Історія, добре відома тим, кому як то кажуть, “за тридцять”, або і частині молодшого покоління українських громадян – адже кінохроніку того часу чи грандіозний художній фільм “Освобождєніє” за останнє десятиліття кілька разів показувало телебачення. Отже, 30 квітня 1945 року. Берлін. Совєтські війська штурмують рейхстаг. Сержанти Єгоров і Кантарія підносять прапор перемоги над цією спорудою.

Максим Стріха

Насправді все було зовсім інакше. Кадри так званої “кінохроніки”, що обійшли весь світ і що відомі тим, кому за 30 з дитинства – це постановка, здійснена вже, прошу зауважити, 2 травня 1945 року. Що ж до фільму “Освобождєніє”, то він робився на замовлення ідеологічного відділу ЦК КПРС, і цим усе сказано.

Сергій Грабовський

Насправді було дев‘ять прапорів, призначених для встановлення на рейхстагу. Встановлені були два. Практично одночасно. Групою капітана Макова і групою лейтенанта Береста. В останній і були Єгоров та Кантарія. Вони й увійшли до офіційної історії. Чому була знехтувана група розвідників капітана Макова – інша тема. Нас цікавить Олексій Берест – людина, котра буквально, фізично на собі втягнула на дах рейхстагу Єгорова і Кантарію. Разом із прапором. Але перш, ніж оцінювати дії лейтенанта Береста, надамо слово його командиру батальйону – капітану Неустроєву:

“Капітан Ярунов і замполіт лейтенант Берест перебували в ротах і лежали в ланцюжку стрільців на Королівській площі... Німці тримали площу під багатоярусним кулеметним вогнем... Ми спробували придушити кулемети артвогнем... У цей же час мій заступник з політчастини лейтенант Берест піднявся у весь свій богатирський зріст, і разом з Антоновим вони підняли за собою другу роту, котра з ранку лежала на площі, притиснена до землі щільним вогнем. Рота стрімко кинулася до рейхстагу.”

Максим Стріха

Отже, йдеться у цих спогадах про бойового офіцера, якому вірять солдати. Який разом із своїми солдатами лежить під кулеметним вогнем і за яким ідуть під кулемети, оскільки навіть при штурмі рейхстагу, навіть в останні дні війни сталінська армія не мала досить вогневих засобів, щоб придушити вогонь ворога... А можливо, ці вогневі засоби коштували дорожче, ніж людські життя, яких щедро було покладено майже півмільйона при штурмі Берліна.

Сергій Грабовський

Слово самому Олексію Бересту. Ось фрагменти з його спогадів, написаних на початку 60-х і досі повністю не опублікованих:

“Переді мною командування поставило завдання очолити і забезпечити піднесення прапору перемоги. Стрімким кидком ми увірвалися у прохід центрального входу рейхстагу, двері якого були підірвані гранатою. У цей час за моєї участі прапороносці товариші Кантарія з Єгоровим закріпили армійський прапор на одній з колон центрального входу до рейхстагу о 14.30 дня 30 квітня... поки не стемніло, вийти на купол рейхстагу не було змоги... Близько 22 години я наказав командиру відділення товаришу Щербині відібрати десять бійців для прикриття при перенесенні прапору на фронтон рейхстагу. Товариші Кантарія і Єгоров відкріпили прапор від колони, і за підтримки вогнем, ми стали підійматися гвинтовими сходами. Внаслідок артилерійських обстрілів виявилося, що сходи в окремих місцях були зруйновані, перешкоди нам вдалося долати шляхом утворення живої драбини: ставав я, на мене - товариш Кантарія, а на нас - товариш Єгоров. І о 22.50 наш совєтський прапор Перемоги замайорів на фронтоні рейхстагу”.

Пісня “Єдут по Берліну наши казаки”

Максим Стріха

Зі спогадів тих, хто знав Олексія Береста видно: лейтенант був дуже скромною людиною. Інші учасники штурму рейхстагу засвідчили дещо іншу картину – Берест, людина величезної фізичної сили, 190 см зросту, часом просто тягнув на собі прапороносців. Чому? Дуже просто – вони були прислані з штабу дивізії для виконання цієї місії. Росіянин і грузин. З цілком зрозумілих ідеологічних міркувань.

Сергій Грабовський

З молодшим сержантом Мелітоном Кантарією взагалі дещо не зовсім зрозуміло. Опубліковані нагородні документи на нього. Одні – на орден Червоного прапора. Написано: перебував у Червоній армії з 1 грудня 1944 року. На фронті – з 4 січня 1945 року. Легко поранений. Нагород не має. Другі нагородні документи – на Героя Совєтського Союзу. Тут уже зовсім інша картина. На фронті з грудня 1941 року (хтось від руки виправив уже в нагородному листі “четвірку” на “одиницю”). Тоді ж вступив у бій. Одержав три поранення. Заслужив орден Червоного прапору. Прикметна деталь: Кантарія був 1920 року народження. Більшість його перевесників на той час уже загинула на фронті...

Максим Стріха

Варто було б, мабуть, перевірити архіви НКВД і НКҐБ – чи не там служив благонадійний молодший сержант Кантарія, якого командування призначило прапороносцем перемоги... Але сьогодні справа в іншому. У тому, що Олексій Берест, піднісши червоний прапор над Берліном, виявився у радянській пропагандистській системі зайвим.

Сергій Грабовський

Берест одержав за штурм рейхстагу тільки орден Червоної зірки. Хоча його роль не обмежується участю у символічному встановленні прапора. О четвертій ранку 1 травня 1945 року командування німецького гарнізону рейхстагу виявило бажання капітулювати – але перед офіцером, рангом не нижчим за полковника. Полковники, зрозуміла річ, сиділи у штабах. Тоді капітан Неустроєв вирішив, що роль полковника зіграє лейтенант Берест – надто вже видним хлопцем був той – а сам зіграв на переговорах роль... ад’ютанта. І знову фрагмент спогадів Олексія Береста:

“Я в ультимативній формі звернув увагу на те, що ця бесіда відбувається не у Москві, а у Берліні... Коли ми після переговорів уже вибралися у вестибуль, есесівський офіцер, що супроводжував нас, вистрілив мені у спину, але не влучив. Я, різко розвернувшись, розрядив свій пістолет, й одразу ж спалахнула стрілянина. Я випустив обойми з двох пістолетів і стояв за фігурою кайзера Вільгельма фактично беззбройний, коли на мене кинулися двоє німців. Металевою рукою кайзера я ударив по голові одного з нападників. Той грохнувся на підлогу. Другий схопив ззаду мене за горлянку. У цей час підскочив наш солдат з гранатою, але, промахнувшись, замість гітлерівця стукнув по спині мене. Граната вискочила и дзиґою закрутилася на підлозі. Я миттєво відірвав від себе чіпкі руки ворога, ледь підняв його і кинув на гранату. Вона вибухнула і рознесла його, а осколком поранила мене в ноги. Бійці перенесли мене у кімнату, нашвидку перев‘язали і пішли. Я зарядив пістолет і знову вступив у бій".

Максим Стріха

Сцена для голівудівського кінобойовика... Але вона, ця неймовірна ззовні сцена, підтверджується всіма учасниками подій...

Сергій Грабовський

Здавалося б, такий офіцер потрібен армії. Але Олексія Береста з невідомих причин викреслюють з усіх нагородних листів. Замість участі у параді перемоги його посилають супроводжувати ешелон з репатрійованими до Совєтського Союзу. Після виконання завдання він заїздить до себе додому, у село Горяйстіївку на Сумщині, де звалюється із діагнозом: тиф. Береста відвозять у шпиталь аж до Ростова-на-Дону. Тут йому щастить: він одружується з медсестрою цього шпиталю Людмилою, яка буде з ним до кінця нелегкого життя. Далі – служба у Севастополі. Жив з дружиною у землянці. Після демобілізації перебирається на Дон, до батьків дружини. Жив у селі Покровському, очолював районну кіномережу. У лютому 1953 року його раптом заарештовують. Слідчий намагається “пришити” Бересту розтрату, той заперечує. Тоді слідчий починає провокувати Береста: “Треба ще розібратися, де ти був під час війни, - може, відсиджувався за чужими спинами?” Олексій Берест у відповідь викидає слідчого разом з кріслом у вікно другого поверху. Вирок: чотири роки ҐУЛАҐу.

Вже в 70-роках цей слідчий признався журналістам: “Згори дали вказівку: не посадиш Береста, сядеш сам”.

Максим Стріха

Складається враження, що Олексій Берест дуже комусь заважав самим фактом свого існування. Чи, можливо, справа в іншому: цей офіцер-політрук, за свідченнями однополчан, усе життя щиро говорив, що саме він думає про Родіну, Сталіна і партію...

Пісня “Друз‘я-однополчанє”.

Сергій Грабовський

Олексій Берест не став просити помилування. З його листа дружині:

“Я себе винним не визнаю. Хай буде, як Богом призначено. Яка доля людини, таку не обійти. Значить, мені призначено просидіти у цьому пеклі і побувати у цьому злочинному світі. Але я лишуся людиною, і сліз моїх дітей і дружини ніколи не пробачу. Я ні перед ким на колінах не стояв і ніколи не стану. Чим важче для мене, тим я спокійніший”.

Сергій Грабовський

Після ув‘язнення колишній фронтовик і зек зумів улаштуватися у Ростові тільки простим робітником заводу “Ростсільмаш”. Працював у найважчому цеху – сталеливарному. Став бригадиром. Третього вересня 1970 року Олексій Берест зайшов за п‘ятирічним онуком у дитячий садок і повів його додому. Попереду йшла якась жінка з маленькою дівчинкою. При переході через залізничні колії дівчинка раптом вирвала руку і вибігла вперед. В цей час вилетів потяг. Дитина заціпеніла від жаху. Тоді Берест, відпустивши онука, кинувся на рейки. Він виштовхнув дівчинку буквально з-під коліс, але сам відскочити вже не встиг. Було йому 49 років.

Тільки перед смертю він одержав квартиру і пошив перший у своєму житті костюм – але так і не встиг його жодного разу вдягнути.

Леонід Ілліч Брежнєв: “Пройдя чєрєз тяжелєйшіє іспитанія , совєтскіє люді отстоялі чєсть и нєзавісімость Родини, отстоялі завоєванія Октября – дєло, котороє завєщал нам Владімір Ілліч Лєнін».

Максим Стріха

Відстоювали радянські люди, схоже, зовсім інше, не те, про що говорив генеральний секретар. Але навіть у часи перебудови, коли з‘явилися публікації про Олексія Береста, героєм Радянського союзу посмертно він так і не став... Щось було у цій людині чуже системі, і система це відчувала, і система цього не пробачила. Сьогодні ми можемо сказати: Олексій Берест – це живе уособлення України, східної України, яка змушена була в тих умовах воювати саме, здебільшого, в тій армії, де вона воювала. Воювати чесно, воювати, не втрачаючи людської гідності, воювати, якщо треба, виявляючи чудес героїзму. І воювати заради того, щоб не отримати навіть формальної відплати за свій подвиг.

Тож вклонімося перед цією людиною, перед українцем Олексієм Берестом, бодай сьогодні.

Сергій Грабовський

На цьому ми завершуємо наш перший травневий випуск і прощаємося з вами. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG