Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 21:14

Німеччина 1945: визволення і трофеї


Марія Щур Німеччина 1945: визволення і трофеї

Прага, 6 травня 2003 – Цими днями, коли відзначається 58 річниця перемоги союзників над нацистською Німеччиною, німці також згадують прихід визволителів. При чому, найбільше, мабуть, згадують німки, бо саме вони залишилися наодинці з ворожою армією. Якою була ця зустріч, можна довідатись із багатьох щоденників жінок, що пережили початок 1945 року в Німеччині. Ці щоденники перевидаються і користуються великою популярністю у молодшого покоління німців, які хочуть краще знати власну історію.

Ще у часи мого дитинства у Києві 70-80 років у помешканнях багатьох знайомих нашої родини можна було натрапити на гарні речі явно іноземного походження: у кого був килим, у кого сервіз, чи ялинкові прикраси. Походження цих речей пояснювалося незрозумілим мені тоді словом «трофейні». Це пізніше я дізналася про вивезену з Німеччини воєнну здобич, яку залежно від рангу, радянські військові пакували, хто у валізи, а хто і у вагони. Проте найбільшим трофеєм радянського війська в Німеччині були не ті килими, меблі, посуд, чи швейні машинки, а жінки, що залишалися самі, безборонні наодинці із радянськими солдатами, що переможно входили до їхнього дому.

Після постійних бомбардувань кінця війни та конвульсій гітлерівської диктатури багатьом здавалося, що гірше уже не буде і з приходом чужого війська цей кошмар має скінчитися. «Однак, мушу визнати, - пише авторка щоденника, нещодавно перевиданого в Німеччині - очікування нічних обстрілів не були такими страшними, як чужоземні чоловіки». «Протягом чотирьох років Ґеббельс розповідав нам, що росіяни нас ґвалтуватимуть. Але ми обурювалися, вважали це пропагандою і чекали на визволення», - продовжує авторка щоденника, німецька журналістка Марґрет Бовері. Коли ж визволення прийшло, вони виглядало швидше, так, як говорив Ґеббельс, ніж так, як вони мріяли.

«Перший ворог знайшов дорогу до нашого підвалу під вечір 27 квітня 1945 року», - пише у своєму щоденнику інша мешканка Берліна, якій тоді було близько 30 років. Сільський червонощокий хлопчина шукав алкоголь, жінки його не цікавили. Але потім прийшли інші, багато інших і мало хто з них пропускав можливість зґвалтувати молоду беззахисну жінку. Зупинити це було неможливо. А тому авторка щоденника, освічена прагматична жінка, яка перед війною бувала в Радянському Союзі, очевидно,як журналістка, і вміла говорити російською, вирішила, що для того, щоб вижити, вона повинна продати себе дорожче радянському офіцерові, який уже охоронятиме її від солдатів. Ïї план вдався, їй вдалося вижити і донести свої спогади до нащадків, проте своє ім’я вона так ніколи і не відкрила – надто відвертою була її сповідь про досвід виживання.

Цей останній щоденник побачив світ уперше ще 1954 року в англійському перекладі у Сполучених Штатах, далі були переклади європейськими мовами, а німецький оригінал вперше вийшов 1959 у Женеві. Як зауважує автор публікації одного з останніх чисел часопису “Шпіґель”, масові зґвалтування німецьких жінок переможцями було темою табу не лише в НДР. У Західній Німеччині та у лівих колах на Заході до цієї теми ставилися з підозрою як до спроб реваншизму, німці повинні були бути вдячними за визволення. І вони були, бо як свідчить одна з жінок, що вела щоденник, «загальної ненависті щодо росіян не було, ненавиділи лише ґвалтівників».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG