Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 14:33

В результаті війни посилилась русифікація України – німецький історик


Марія Щур В результаті війни посилилась русифікація України – німецький історик

Прага, 9 травня 2003 – Під час Другої cвітової війни Україна в абсолютних величинах понесла найбільші втрати серед усіх колишніх радянських республік. Під час німецької окупації та на фронтах, за підрахунками німецького історика, загинуло близько 5 мільйонів мешканців України. Але, наголошує історик Мюнхенського Інституту Історії Дітер Поль, масові розстріли, що їх проводило НКВД, депортації та загибель українців у радянських концтаборах до і після німецької окупації додає до цього рахунку ще декілька сотень тисяч жертв. З 1941 до 1946 населення України скоротилося з 41 до 32 мільйонів людей, тобто на 9 мільйонів.

Для України, яка, за словами німецького історика Дітера Поля, була полем битви між двома тоталітарними диктатурами, Друга cвітова Війна розпочалася 17 вересня 1939 року, коли радянське військо увійшло на територію Польщі. Український рахунок у тій війні розпочався із масових депортацій від 200 до 800 тисяч – вчені ще досі не можуть зійтися у цифрах, примусової колективізації та розстрілів українських активістів і польських полонених. Німецький вчений згадує про досі маловідомий факт розстрілів енкаведистами польських полонених у Харкові 1940 року. Тоді ж посилюється і русифікація, що торкнулася усіх сфер життя – від керівництва партії, яку очистили від українців ще у 1937-38 роках, до найдрібніших інституцій.

Німецька окупація, як відомо, розпочалася 22 червня 1941 року. Через якихось 13 місяців уся Україна перебувала під нацистською владою, яка тривала два роки. Цікаво, що у расовій теорії націонал-соціалістів українцям було надано деякі переваги у порівнянні з іншими східнослов’янськими народами. Говорить Дітер Поль: «Нацисти не мали однорідної політики щодо різних національностей у Радянському Союзі. Українці, в очах нацистів, були дещо кращі, ніж росіяни, чи білоруси, але вони не мали такі переваги, як естонці, литовці, чи латиші. Щодо інших слов’ян, то найбільше нацистський режим був спрямований проти поляків та сербів, хоч і вважав західних та південних слов’ян «вищої расової якості», ніж східних слов’ян».

Проте краще ставлення до українців носило швидше ситуативний характер, наголошує вчений. Так, на початку війни нацисти звільняли полонених українців. «Серед тих, кого нацисти відпустили у перші місяці війни, були не лише етнічні німці та балтійці, але і українці», - говорить Дітер Поль. Однак, продовжує він, врешті-решт українці заплатили за найвищим рахунком : «В Україні було набагато більше жертв, ніж, скажімо, у Росії. Йдеться про 3-4 мільйони цивільного населення, включно з 1,5 мільйонами євреїв, і окремо потрібно назвати до 1 мільйона людей, що загинули від голоду по містах».

Про останні жертви дещо детальніше. Як зауважує німецький вчений, під час окупації Україна пережила третій великий штучний голод протягом 20 століття. Перший був 1921, другий Голодомор 1932-1933 і третій 1941-1942, до слова, після цього був іще голод 1946-47 років. Вартий особливої уваги той факт, що голод став результатом свідомої політики німецької окупаційної влади.

«Центральною метою німецького панування в Україні, - пише історик у своїй статті, - було не стільки збільшення життєвого простору для німців, скільки експлуатація країни», передусім сільського господарства. Нацистське командування вірило у казкові можливості українських чорноземів, проте на них чекало розчарування. Знекровлене колективізацією українське село не могло нагодувати окупаційну армію, а окупаційна влада і не подумала розпускати колгоспи, вважаючи їх ефективною і легко контрольованою формою господарювання.

До цього потрібно додати, що усіх здорових чоловіків було призвано до війська ще на початку війни, так що залишились тільки жінки, старі та керівники колгоспів, переважно чоловічої статі. На думку Дітера Поля, саме завдяки головам колгоспів вдалося вивезти на примусові роботи до Німеччини 2 мільйони 300 тисяч остарбайтерів, в основному сільських жінок та дівчат. Населення міст, згідно з планом окупаційної влади, мало просто вимерти з голоду.

Наприкінці грудня 1942 року почалося визволення України від німецької окупації. Разом із військом йшло і НКВД, яке заарештовувало, депортувало і розстрілювало усіх, кого підозрювало з окупаційною владою. У результаті загинуло ще близько 150 тисяч українців і сотні тисяч «неблагонадійних» було депортовано, вважає Дітер Поль. «На мою думку, німці, мимоволі прискорили політику русифікації. Бо після війни країна була зруйнована, а сталінський режим хотів помститися українцям», - говорить Дітер Поль. Німецький історик наголошує, що репресії українців після війни були найжорстокішими там, де вищою була національна свідомість.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG