Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:07

“Права людини”


Надія Шерстюк “Права людини”

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність” . Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Наталка Антоненко. Вітаємо Вас, шановні слухачі.

Сьогодні у програмі до Вашої уваги такі теми:

-

Керівники одного з підприємств Луганщини намагалися ліквідувати профспілку робітників за допомогою суду та СБУ.

- Соціальний захист та оздоровлення українських дітей.

- Проблема катувань у правоохоронних органах. Коментар правозахисника Романа Романова у рубриці “Кафедра”.

- Огляд читацької пошти.

Незалежна профспілка робітників Луганського верстатобудівного заводу виграла справу у керівництва цього підприємства, яке намагалось через суд заборонити діяльність профспілки. Під час розгляду судової справи з’ясувалось, що співробітники Служби Безпеки України стежили за профспілковими активістами. Цю інформацію надали суду. Подробиці – від нашого луганського кореспондента Василя Соколенка.

Василь Соколенко



Такий безпрецедентний факт керівництво незалежної профспілки Луганського верстатобудівного заводу оприлюднило нещодавно в місцевій пресі, після того, як ознайомилося з матеріалами суду. Це знайшло підтвердження і в довідці начальника юридичного відділу заводу Сорокіної, яка в матеріалах, котрі були надані суду, зазначала, що керівники профспілки, використовуючи свою діяльність, переслідують власні політичні цілі. “Такий висновок підтверджується інформацією управління СБУ в Луганській області, що направлена 17 вересня 1999-го року голові луганській обласній адміністрації”. Прокоментувати це повідомлення я попросив заступника голови заводської незалежної профспілки Г.Остапченка.

Геннадій Остапченко

Ця справа розглядалася у господарському суді Луганської області. І, як відомо, позивна вимога не була задоволена. Тобто, було винесене рішення на користь незалежної профспілки. Але, що насторожує? Ми виявили в матеріалах справи, які надав позивач, тобто, адміністрація підприємства “Луганський верстатобудівний завод”, такі документи, як інформацію управління СБУ в Луганській області, направлену у вересні 99-го року голові обласної адміністрації. Вона містить інформацію про те, що керівники профспілки Кіхла та Остапченко переслідують свої особисті політичні цілі, прагнучи лідерства в профспілковому житті колективу.

Василь Соколенко

До речі, активістів профспілки обурило найбільше те, що конфіденційні матеріали служби безпеки, якимось не зрозумілим чином, потрапили до адміністрації заводу. І та використала те в суді проти профспілки.

Геннадій Остапченко

Ця інформація потрапила до рук адміністрації підприємства, яка не має права втручатися в діяльність профспілок. Була використана проти нас ця інформація СБУ. І це насторожує.

Василь Соколенко

І все ж, не зважаючи на такий тиск, профспілка суд виграла. При чому, це перший такий випадок на Луганщині.

Надія Шерстюк

Суха статистика підтверджує картинки, відомі з повсякденного життя: маленькі жебраки просять на хліб на київських вулицях, безпритульні хлопчики ночують у підземних переходах столиці, побільшало хворих дітлахів у міських та обласних лікарнях. Реалії життя суперечать чинному законодавству України, яке гарантує захист дітей. Тему продовжує наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Зміна урядів і стратегічних напрямків внутрішньої політики України не змінили проблем, які стають перед державою. І головною проблемою є беззахисність українських дітей, які зазнали голоду, холоду, а близько півтора мільйона маленьких українців – ще і наслідків Чорнобильської катастрофи. На думку засновниці “Фонду спасіння дітей України від Чорнобильської трагедії” Наталі Преображенської, кожна дитина у державі потребує ретельного медичного нагляду і оздоровлення. А тим часом, це питання безпосередньо пов’язане з питанням власності – на дитячі санаторії та оздоровчі комплекси, на технічне оснащення лікарень. За словами пані Преображенської, російський та український приватний капітал викупляє і приватизує кримський «Артек» та оздоровчий табір «Молода гвардія» в Одесі. Українська держава виявилася нездатною виділити кошти для лікування дітей у реабілітаційному центрі «Еліта» у Трускавцях. «А деяким дітлахам, які мешкають у маленьких провінційних містечках, елементарно потрібне екологічно збалансоване харчування», - вважає Наталя Преображенська. І розповідає про соціальну прірву, що виникла в Україні між провінцією та столицею: «Київ схожий на маленький «Ватиканчик», де живуть багаті люди. А чим далі від столиці – тим бідніше населення. Не те що лікарні, а фельдшерські пункти у селах закриваються, і це при тому, що кожна дитина в Україні потребує медичного нагляду. А наші владоможці, замість дороги сільські ремонтувати, купляють іномарки по сто тисяч доларів... Відпочивати, оздоровлюватися влітку більшості українських дітей з пересічних родин немає де, і це з часом відобразиться на здоров’ї населення», - вважає пані Преображенська.

“Соціальні “ножиці” між столицею і периферією, відсутність належного контролю за приватизаційними процесами в Україні” – це, за словами експертів “Фонду спасіння дітей України від Чорнобильської трагедії” не дозволяє втілити статтю 16 Конституції України: “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, ... збереження генофонду українського народу є обов’язком держави”.

Надія Шерстюк

Тортури і побиття – ці явища залишаються незмінними атрибутами діяльності українських правоохоронних органів. Так вважає правозахисник, менеджер програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження” Роман Романов. Порушення прав людини українською міліцією – тема сьогоднішньої рубрики “Кафедра”.

Роман Романов

На мій погляд, ситуація за останні роки не змінилася на краще. Принаймні, ми не має таких ознак, можливо, щоб говорити про те, що відбуваються якісь зміни на краще. Принаймні, кількість скарг, які отримують правозахисні організації і що стосуються катування, тортур, жорстокого поводження не зменшуються. Власне, ця проблема, принаймні, вже стала публічною. Не має такого впертого бажання в представників органів приховувати наявність такої проблеми, хоча вони не завжди погоджуються з тим, що це така поширена практика в Україні.

Можна зараз говорити, що багато зусиль докладається різними органами як державними, так і недержавними і донорськими організаціями, які діють в Україні, щоб започаткувати якусь спільну діяльність громадських організацій, державних органів для запобігання, і для подолання цієї проблеми застосування катувань в Україні.

Я хотів би звернути увагу, що ми нещодавно отримали звістку від Європейського суду з прав людини, який частково задовольнив позови 6 українських в’язнів, які скаржилися на погані умови тримання під вартою. І Європейський суд визнав ці умови порушення ст. 2 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд визнав, що українська держава повинна сплатити цим 6 позивачам компенсації за порушення прав людини в розмірі від 1 до 3 тисяч євро. І так само Європейський суд визнав, що Україна повинна вдосконалювати своє законодавство і судову практику щодо притягнення до відповідальності за використання таких жорстоких методів поводження, тортур. Так само вдосконалювати законодавство, щоб воно запобігало такій діяльності.

Проте, лише шляхом вдосконалення законодавства, вирішити такі проблеми неможливо. Тут потрібні широкі комплексні дії. З одного боку, це є наявність конкретних механізмів, куди зможуть скаржитися жертви порушень таких прав, і де вони зможуть отримувати реальну допомогу. З іншого боку, в самій системі виконання покарань, в системі Міністерства внутрішніх справ необхідно запроваджувати механізми запобігання таким діям. Я думаю, що тут йдеться про якісь навчальні програми, тому що не тільки навчанням можна вирішити цю проблему, бо й так зрозуміло, що бити людину це є погано. Якщо це 10 чи 100 разів повторити одній і тій самій людині, то, навряд, буде результат.

Проте, сама система повинна відчувати небезпеку, яка існує. Хотілося б сподіватися, що самі правозахисні організації, які займаються діяльністю по запобіганню катувань, будуть активними, що вони будуть каталізаторами таких ініціатив і будуть намагатися поширити цю діяльність на всі терени України, по-перше. По-друге, щоб громадяни знали куди звертатися, яким чином. Щоб позитивний досвід, який є, щоб він поширювався, щоб він був загальновідомим.

Надія Шерстюк

Передача “Права людини” отримує велику кількість листів, у яких Ви, шановні слухачі, розповідаєте про свої найрізноманітніші проблеми. Які права українських громадян порушуються найчастіше і, як наслідок, - чим найбільше стурбовані люди. Про це йтиме мова в огляді читацьких листів, який підготувала наша кореспондентка Майя Нагорняк.

Майя Нагорняк

Найбільше листів надходить від особливо вразливих категорій громадян. Приміром, від чорнобильців. Люди, які буквально із перших хвилин приборкували атомну стихію на Чорнобильській АЕС, нині не мають ані пристойних пенсій, ані допомог, ані хоча б людського ставлення до своїх бід.

На програму “ Права людини – українська реальність” звернувся Микола Сидоренко із селища Гостомеля на Київщині. Він - ліквідатор першої категорії аварії на ЧАЕС, має чотирьох дітей. Внаслідок роботи з ліквідації наслідків аварії дістав 35 хвороб. За це панові Сидоренкові медико-соціальна експертна комісія дала третю групу інвалідності. За це держава сплачує чорнобильцеві 184 гривні пенсії. Микола Сидоренко не погоджується із третьою групою інвалідності.

Він пише: “... неможливо жити... чорнобильські лікарні не фінансуються... ліків у мене немає за що купити... У першу ніч аварії на ЧАЕС погнали нас гасити пожежу, одяг спалили, додому привезли голого, а тепер мене у могилу заганяють. У чиновників є усі блага, а в ліквідаторів - жодних. Це у нас така рівність...” - пише чорнобилець Микола Сидоренко із Гостомеля на Київщині. Значна кількість листів стосується порушення прав засуджених осіб. 5 років тому згідно із вироком Коростенського міськсуду на Житомирщині Богдана Подержецького за вчинення злочину засудили до 3-х років позбавлення волі із відстрочкою. Пан Подержецький із Крижопільського району Вінничини пише у листі, що слідчий не ознайомив його із наслідками експертизи у справі. Зважаючи на заплутану справу та неоднозначність висновків, мала бути призначена додаткова експертиза, чого також не було зроблено. Правоохоронці чинять так навмисно, оскільки знають – експертиза доведе мою непричетність до злочину – зауважує Богдан Подержецький. “ Я не прошу чогось надзвичайного, пише респондент, я хочу, щоб стосовно мене виконувалися норми законодавства України”. Часто-густо українські громадяни потерпають від порушення прав на отримання житла, прав на справедливий поділ майна після розлучення і таке інше. Андрій Дашевський зі Львова розповідає радіо “Свобода” про своє майже двадцятип’ятирічне спілкування із львівськими чиновниками. Саме стільки років цей чоловік чекає отримання квартири на пільговому обліку, саме стільки часу чиновництво надсилає йому формальні відписки.

Андрій Дашевський разом із сестрами рано втратив батьків, виховувався в інтернаті. Наразі львів’янин Дашевський живе у підсобному приміщенні заводу “ Галичфарм”. Оскільки на заводі змінюється власник, то Андрій переживає, щоб його не вигнали звідти. До усього, Андрій Дашевський є інвалідом другої групи – на заробітках у Чехії дістав захворювання.

“ Усе своє життя”, – пише цей чоловік, – “мені доводилося жити або у дитбудинку, або в інтернаті, або у гуртожитку, або на підприємстві, але свого житла так і не маю. Навіть маючи інвалідність, змушений працювати. Бо у житті зрозумів – ніхто мені не допоможе, окрім мене самого “ – так закінчує лист львів’янин Андрій Дашевський. Інша ситуація. Валентина Пономарьова із Новогродовки на Донеччині майже 15 років домагається справедливого розподілу майна після розлучення зі своїм чоловіком. “ Боже, що робиться в країні?” – обурюється пані Пономарьова. “За хабар, який мій колишній чоловік дав судді Іваненкові, я з дітьми поневіряюся по світах. Факт хабаря я довести не можу – зазначає респондентка. Я уже не в стані боротися. Де шукати правди? Для себе засвоїла, що чесним людям в Україні не місце. Якби ви знали, як живеться людям на Донбасі!” – закінчує лист Валентина. Пономарьова.

Надія Шерстюк

Сьогоднішній випуск передачі завершуємо. Слухачам, які мають доступ до мережі Інтернет, нагадую адресу нашого оновленого сайту “http:// www. radiosvoboda.org.” Випуск підготувала і провела Надія Шерстюк. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG