Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:32

У Сербiї завершився цикл весняних святкувань, якi розпочалися Великоднем, продовжилися Першим травнем, а кiнцевим етапом було свято Юрiя Побiдоносця. У багатьох сербiв це традицiйне сiмейне свято


Михайло Рамач У Сербiї завершився цикл весняних святкувань, якi розпочалися Великоднем, продовжилися Першим травнем, а кiнцевим етапом було свято Юрiя Побiдоносця. У багатьох сербiв це традицiйне сiмейне свято

Белград, 9 травня 2003 – Серби i чорногорцi – єдинi слов’янськi народи, якi святкують так звану хресну славу. Йдеться про свято захисника сiм’ї, тобто про iменини когось з прадавнiх предкiв. Оскiльки в традицiйнiй сiм’ї є лише один господар дому, славить лише найстарший мужчина: дiд або батько. Iншi є його гостями. Коли постарiє або занедужає, господар дому може передати славу котромусь iз синiв, звичайно найстаршому. Вiд того часу сiм’я й родичi збираються на славу до його дому. Носiями слави можуть бути лише мужчини. Найбiльше сербiв, як свою славу, відзначають святих Миколу, Iвана та Юрiя-Георгiя. Кажуть, що на тi свята половина сербiв святкує вдома, а половина йде в гостi. Iншими словами, святкують усi.

Вранцi сiм’я мала б зiбратися у церквi, на освячення хлiба. Окремi запрошують священика додому. Проте, найчастiше обходяться без нього й без церкви, оскiльки бiльшiсть сербiв байдуже ставиться до релiгiї та її служителiв.

Щодо Юрiя Побiдоносця, його свято, котре називають Дюрдевдан, у минулому святкували не лише серби, а й мусульмани та iншi балканськi народи. Етнологи пояснюють, що йдеться про давнє весняне свято нинi невiдомого дохристиянського захисника свiйських тварин та посiвiв. Його правонаступником став згаданий Георгiй. В окремих селах сербського краю Воєводина на Юрія досi роблять хреснi походи в поле й освячують посiви.

На славу господар дому обов’язково зустрiчає гостей на порозi з ракiєю, такою собi сербською самогонкою, свого роду варенням, яке називають “солодке”, шклянкою води й кавою. Гостi приходять вiд обiду до вечора, оскiльки на славу треба вiдвiдати усiх близьких родичiв й друзiв. Отож, декому вiд обiду до вечора доводиться побувати на кiлькох гостинах. I в кожному домi треба пройти ту саму церемонiю, вiд ракiї й варення до юшки, голубцiв, поросятини чи ягнятини та необмежених кiлькостей пива чи вина. А перед кожним ковтком треба вимовити: “Зi славою тебе, ґаздо!” тобто хазїяне. У разi, якщо ви є почесним гостем, скажiмо, кумом, вас, крiм усього, пригостять поросячою головою.

Господар дому, як правило, не мав би сiдати, доки в хатi лишається хоча б один гiсть. Отже, господар проводить цiлий день навстоячки. Вiн зустрiчає й проводжає гостей і керує кухонною жiночою командою, котра повинна дбати, щоб стiл, чи то столи, постiйно були повнi гарячими стравами. Коли б господар перевтомився, чи, не дай Боже (а це iнколи буває) занадто випив, його роль мав би взяти на себе найстарший син. Хтось же мусить лишатися при тверезому глуздi.

На славу не запрошують. Кожен знає, до кого вiн повинен завiтати. Але, якщо ви не були у шваґра на славi, не чекайте, що вiн прийде до вас.

Хресна слава буває лише раз у рiк. А пiсля неї i в господаря, i в гостей є лише одна думка: дiєта.

Хто не вiрить, таким пропонуємо послухати пiсню найпопулярнiшого сербського шансоньє Дьорде Балашевича про колишнi слави.

(Текст пісні – переклад Михайла Рамача):

"Немає бiльше, добрi люди, того дивного 65-го року, коли ми були на святковiй вечерi у наших кумiв.

Зварила нам кума наша для закуски гуляш, вiдтак калачiв, печеного м’яса й кiлька голубцiв на кожного.

Замiсть хлiба подала бiлого м’яса. Тодi – повну макiтру пампушок, сушених сливок, а нарештi кутю й галушки з маком. Ой, коли згадаю, як колись добре їлося!...

До вечерi ми ласували варення, кум-агроном заливав розмову чорним вином.

Увечерi стiл був, неначе заквiтчаний стравами. Були там томатний соус, тушкована бараболя, тоненькi котлети, надiваний iндик, та ще й поросятина. Накiнець – рiзнi торти й галушки з маком. Ой, коли згадаю, як колись добре їлося.

Падав снiг, ми спiлкувалися майже до свiтанку. А коли уже хотiли рушити додому, кум скрикнув: Спершу поснiдати, потім у дорогу! Кума принесла теплого хлiба, перцю, гарячих шкварок, шинки з хроном і холодцю. А пiсля усього – всiлякi креми, тiстечка, бухти, коржики й медянички. Ой, коли згадаю, як колись добре їлося.

Ми їхали поїздом пiвтори години. А коли приїхали, на вокзалi вiдразу купили бурек, такий масний, що жир потоками стiкав по пальцях. I ящик пива. Чорного."

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG