Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю Вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Олекса Боярко
“Коли діти ваші посміють раптом нарікати на Францію, прошу вас, скористайтесь моїм рецептом, скажіть їм: їдьте в Росію... Кожен, хто познайомиться з царською Росією буде радий жити в будь якій іншій країні. Завжди корисно знати, що існує на світі держава, у якій щастя є немислимим, бо за самою своєю природою, людина не може бути щасливою без свободи”. (Маркіз де Кюстін).
Ганна Стеців
Тема нинішньої “Альтернативи” книга французького мандрівника та письменника Маркіза де Кюстіна “Росія в 1839 році”. Чимало іноземців побувало в Росії у 19-му столітті, багато їх спогадів та дорожніх нотаток було опубліковано. Але книга Маркіза де Кюстіна і за змістом і за рейтингом, для сучасного читача вона є актуальною не тільки в історичному сенсі, але й у політичному. Нині, цей твір перебуває в гущі суспільної полеміки. Деякі сучасні російські публіцисти, вслід за офіціозом Росії часів Миколи Першого звинувачують Кюстіна у брехні. Для них він є мало не родоночальником “русофобії”. Достатньо сказати, що, заперечуючи самобутність російської культури, Кюстін відмовляв у праві вважатися великим національним поетом навіть Пушкіну, стверджуючи, що той просто мавпував західні зразки.
Сьогодні на цю непросту для багатьох росіян тему міркуватимуть Вадим Скуратівський, філософ і багатолітній політв’язень Євген Сверстюк та сам Маркіз де Кюстін у виконанні Олекси Боярка. Веде передачу веде Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. За операторським пультом – Сергій Балабанов. Починає програму Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Давайте виходити з того, що порівняння в історії завжди кульгає. Зрозуміло, що Росія 1539-го року і біжуча Росія вони вже поміж собою не мають рішуче нічого спільного. Звичайно, сказати в азарті політичних полемік можна взяти твір, написаний 1,5 сотні років назад, і віднаходити в ньому щось на користь своїх постулатів актуальних. Це не буде переконливо. На багато цікавіше буде, якщо подивитися на цю книгу історично: на книгу написану десь на початку 840-х років.
От уявимо собі французького аристократа, легітиміста, абсолютного противника Французької революції, тому що ця революція звела на ешафот його діда і батька, аристократа, який страшенно боявся народних заворушень і, зрозуміло, що він їде в Росію для того, щоб переконатися в тому, що сам принцип легітимізму є політично найбільш переконливим.
Внаслідок своїх станових привілеїв він входить відразу в еліту, має конфіденційні бесіди з самим Миколою, його оточенням. І в слід за тим, він повертається на батьківщину вже переконаним лівералом і, з тим, залишався і надалі прихильником монархічного принципу. Але він переконався в тому, що довкола абсолютної влади обов’язково постає корпус всевладного чиновництва, і поведінка цього чиновництва, сказати, - мерзенна.
Олекса Боярко
“Треба жити в цій пустелі без спокою, в цій тюрмі без відпочинку, яка називається Росією, щоб відчути всю свободу, якою користуються народи в інших країнах Європи, незалежно від прийнятого там способу правління... Ця подорож є корисною для будь якого європейця. Кожен, хто ближче познайомиться з царською Росією, буде радий жити в будь якій іншій країні.” (Маркіз де Кюстін).
Вадим Скуратівський
Зрозуміло, що Кюстіну все це видалося певною навічною характеристикою т. з. російського суспільства, російського народу. Не можу я говорити про російський народ, в зв’язку з тим, тому що не бачив його Кюстін. А от поведінку цього самого гоголівського корпусу, особливо верхніх корпусів російської бюрократії, він бачив дуже добре.
Окрім того, була у нього ще одна особливість: він, власне, належав до того покоління французьких письменників романтичного напрямку, які, починаючи з першого десятиріччя 19 століття, навчилися дивитися на світ, на диво, узагальнено. Тобто, вони бачать якусь багатиль, тобто, деталь, але вони за тим її інтегрують у певну загальну цілісність.
Андрій Охрімович
Після ознайомлення з книгою Кюстіна, навіть вищі офіційні сфери Росії втратили притаманні їм олімпійський спокій і байдужість, а імператор Микола, прочитавши її, пожбурив на підлогу вигукнувши: “Моя вина: навіщо я розмовляв з цим негідником!”. Книгу було потрактовано, як виклик, який потребує негайної відповіді. Негайно було заборонено згадувати про книгу Кюстіна в пресі. Книгопродавці, які виписали її в Росію, дістали наказ повернути всі екземпляри за кордон.
Вадим Скуратівський
Росія для нього постала країною понурого, безпросвітного деспотизму. Зрештою, стосовно самого російського народу, то, як не дивно, йому взагалі російське селянство сподобалося. Йому сподобався патріархальний лад російських дідів з їх довгими сивими бородами.
Олекса Боярко
Бачите, у них два різних обличчя, коли вони прибувають сюди, щоб рухатись далі у Європу, і коли вони повертаються звідти на свою батьківщину. Виїжджаючи з Росії, вони веселі, радісні, вдоволені. Це – птахи, що вирвались з клітки на свободу. Чоловіки, жінки, старі і молоді - щасливі, як школярі на канікулах. І ті ж самі люди, повертаючись в Росію, стають понурими, обличчя їх витягнуті, розмова різка, уривчаста, в усьому видно стурбованість і тривогу. Така різниця підштовхнула мене до висновку, що країна, яку з такою радістю покидають і з такою неохотою повертаються, не може бути приємною країною.” (Маркіз де Кюстін).
Андрій Охрімович
В липні 1843 року літератор Греч писав з Гейдельберга помічнику Бенкендорфа Дубельту: “З книг про Росію, які вийшли протягом останнього часу, ...самая гнусная єсть творєніє подлєца маркіза де Кюстіна... Ваше превосходительство, заставте за себе вічно Бога молити! ...І спросітє мнє позволєнія разобрать ету кнігу... Разбор цей я напишу по-російськи і відправлю вам на розгляд, а тим часом перекладу його на німецьку мову і після отримання “соізволєнія свише” надрукую... а потім видам в Парижі по-французьки... Раді Бога разрєшітє, нє посрамлю зємлі русскія! Чого не стане в розумі і таланті, те скомпенсує моя полум’яна любов до “государя і отечества”!
Вадим Скуратівський
Стосовно сучасної Росії, не беріть Кюстіна для того, щоб дивитися на сучасну Росію. З мого погляду, це – цілковита дурня. Тому що, російський деспотизм є лише одним із виявів російського національного характеру, тому що ми маємо інший полюс цього самого характеру: схильність до монархічної абсолютної агресивної свободи і це – трохи страшнуватіше ніж російський деспотизм. Щось відчував Кюстін. Але що ж він міг знати? І про повстання декабристів він мав відповідну інтерпретацію і, власне, про Пугачова.
В цьому відношенні він дуже поступається іншому французькому спостерігачу Росії - аристократу графу Жозефе де Местру, який був п’ємонтським амбасадором в Петербурзі, він там прожив кілька років. Він якраз оці риси російського характеру спостерігав і аж лякався. Він казав, що в Росії треба чекати Пугачова із університету. Це було сказано на початку 820-х років. Коли він подивився на ці військові поселення графа Аракчеєва, то він сказав, що це якесь революційне капральство. Що воно сьогодні на боці самодержавства, а завтра воно піде на бік якобінства. Як у воду дивився. Сталінська Росія дуже багато взяла з цього світу. Звідси особливість цієї книги, яка дуже пропагувалася в добу інтернаціональної радянської влади 20-30-х років, а коли радянська влада пішла в бік російського націоналізму, то, фактично, ця книга була заборонена.
Олекса Боярко
“Вигляд всієї цієї маси “шпіонів”, які з такою рвійністю допитували нас, довів мене до нервових позіхів, які легко могли перейти у сльози – не над собою, а над нещасним народом... З усього було видно, що ми вступаємо в імперію охоплену одним тільки відчуттям страху, а страх, як відомо, нерозривно пов’язаний з печаллю... “(маркіз де Кюстін).
Андрій Охрімович
Уряду довелось вербувати нові сили до справи розвінчання французького мандрівника. В Парижі жив тоді Я. Н. Толстой, який числився “кореспондентом міністерства народного “просвєщєнія”, але, фактично, був агентом 3-го відділення. До його обов’язків належало “защіщеніє Росії в журналах” від усяких нападів на неї в літературі. В 1844 році в Парижі вийшли дві його книжечки. Одна з них під псевдо - Яковлєв, друга – під власним прізвищем. Казенне славослів’я цих книжечок нічим не відрізнялось від патріотичних вправ Греча. Такі ж монотонні і зів’ялі мудрагельства про брехливість Кюстіна та про доблесті Миколи Першого, якого не зрозумів французький мандрівник, так само, як не міг він зрозуміти і всієї Росії.
Тему продовжує філософ і багатолітній політв’язень Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Ця книжка в 60-ті роки була променем світла кинутого так густо і так влучно, що я, навіть, затрудняюся назвати ще таку книжку, такого діагностичного характеру. Вона зачіпає вічні основи тієї татаро-монгольської Російської імперії.
Маркіз де Кюстін приїхав до Росії не просто як недоброзичливий західник, він був переслідуваний революцією. Він хотів знайти тут підтвердження монархічного принципу. Він так і сказав Миколі Першому. Він зразу і зрозумів, куди він потрапив. Він зрозумів, що тут все фальш і насильство. Він зрозумів відразу, якщо він щось хоче тут писати, то треба писати для штика і тримати на поверхні, а для себе треба завести, як Шевченко у засланні, “захалявну книжку”.
Він написав цю річ дуже швидко. І він каже: “Добре, що я не був довше двох тижнів, бо, інакше, я б адаптувався. Я би звик до того, коли фельд’єгер жене коней, і лоша ув’язалося за цими кіньми, і він не зупиняє доти, аж доки це лоша не падає, не дохне”. Оцей немилосердний фельд’єгер - носій імператорської волі: жорстокої і невблаганної, і безумної. Оце є символ тієї країни, яка не міняється в цьому відношенні.
Подібні речі записував іспанський посланник в часи Тамерлана. І той же фельд’єгер був, і, так само, треба було палицями вибивати прикладами коней на станціях. Багато чого не міняється. Потім те, що в країну варто їхати, щоб побачити царя, більше нічого цікавого. Це - книжка про імперію і саме про мозок імперії. Вона для нас актуальна по скільки, постільки ця імперія розкидала свої щупальця і зберігає свої порядки, свої командні висоти у всіх тих своїх колоніях, де і мала. В цьому відношенні вона теж є актуальна. Підлабузництво залишається в силі, адже ця книжка відразу потрапила в поле зору двору, і Микола сказав: ”Это я – дурак пустил этого мерзавца. Это я.” Але тут відразу з’явився Греч, і почав писати спростування. Почав доказувати, що це все не так, як думає француз і нічого не розуміє. Стали купувати на Заході людей, які хотіли б написати.
Дуже цікаво, що Гоголь не відгукнувся, а коли й відгукнувся, то у такому плані: “Навіть недоброзичливці помітили богатирську натуру нашого народу”. Він не хотів, звичайно, народ висміювати. Він хотів лише показати, як залежний цей по-рабськи народ від царя, від його системи. Той, хто приїжджає в Росію зараз, той, хто приїжджає в будь-яку колонію Росії зараз, повинен прочитати цю книжку як азбучну річ.
Ганна Стеців
Передача добігає кінця і прагне назвати учасників. Це – мистецтвознавець Вадим Скуратівський. Філософ та багатолітній політв’язень Євген Сверстюк. Долучився до дійства і сам Маркіз де Кюстін. Вела програму Ганна Стеців. Про звучання подбав Сергій Балабанов. Автор – Андрій Охрімович. Всього Вам доброго. Зустрінемося через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Шановні слухачі, вітаю Вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Олекса Боярко
“Коли діти ваші посміють раптом нарікати на Францію, прошу вас, скористайтесь моїм рецептом, скажіть їм: їдьте в Росію... Кожен, хто познайомиться з царською Росією буде радий жити в будь якій іншій країні. Завжди корисно знати, що існує на світі держава, у якій щастя є немислимим, бо за самою своєю природою, людина не може бути щасливою без свободи”. (Маркіз де Кюстін).
Ганна Стеців
Тема нинішньої “Альтернативи” книга французького мандрівника та письменника Маркіза де Кюстіна “Росія в 1839 році”. Чимало іноземців побувало в Росії у 19-му столітті, багато їх спогадів та дорожніх нотаток було опубліковано. Але книга Маркіза де Кюстіна і за змістом і за рейтингом, для сучасного читача вона є актуальною не тільки в історичному сенсі, але й у політичному. Нині, цей твір перебуває в гущі суспільної полеміки. Деякі сучасні російські публіцисти, вслід за офіціозом Росії часів Миколи Першого звинувачують Кюстіна у брехні. Для них він є мало не родоночальником “русофобії”. Достатньо сказати, що, заперечуючи самобутність російської культури, Кюстін відмовляв у праві вважатися великим національним поетом навіть Пушкіну, стверджуючи, що той просто мавпував західні зразки.
Сьогодні на цю непросту для багатьох росіян тему міркуватимуть Вадим Скуратівський, філософ і багатолітній політв’язень Євген Сверстюк та сам Маркіз де Кюстін у виконанні Олекси Боярка. Веде передачу веде Ганна Стеців. Автор – Андрій Охрімович. За операторським пультом – Сергій Балабанов. Починає програму Вадим Скуратівський.
Вадим Скуратівський
Давайте виходити з того, що порівняння в історії завжди кульгає. Зрозуміло, що Росія 1539-го року і біжуча Росія вони вже поміж собою не мають рішуче нічого спільного. Звичайно, сказати в азарті політичних полемік можна взяти твір, написаний 1,5 сотні років назад, і віднаходити в ньому щось на користь своїх постулатів актуальних. Це не буде переконливо. На багато цікавіше буде, якщо подивитися на цю книгу історично: на книгу написану десь на початку 840-х років.
От уявимо собі французького аристократа, легітиміста, абсолютного противника Французької революції, тому що ця революція звела на ешафот його діда і батька, аристократа, який страшенно боявся народних заворушень і, зрозуміло, що він їде в Росію для того, щоб переконатися в тому, що сам принцип легітимізму є політично найбільш переконливим.
Внаслідок своїх станових привілеїв він входить відразу в еліту, має конфіденційні бесіди з самим Миколою, його оточенням. І в слід за тим, він повертається на батьківщину вже переконаним лівералом і, з тим, залишався і надалі прихильником монархічного принципу. Але він переконався в тому, що довкола абсолютної влади обов’язково постає корпус всевладного чиновництва, і поведінка цього чиновництва, сказати, - мерзенна.
Олекса Боярко
“Треба жити в цій пустелі без спокою, в цій тюрмі без відпочинку, яка називається Росією, щоб відчути всю свободу, якою користуються народи в інших країнах Європи, незалежно від прийнятого там способу правління... Ця подорож є корисною для будь якого європейця. Кожен, хто ближче познайомиться з царською Росією, буде радий жити в будь якій іншій країні.” (Маркіз де Кюстін).
Вадим Скуратівський
Зрозуміло, що Кюстіну все це видалося певною навічною характеристикою т. з. російського суспільства, російського народу. Не можу я говорити про російський народ, в зв’язку з тим, тому що не бачив його Кюстін. А от поведінку цього самого гоголівського корпусу, особливо верхніх корпусів російської бюрократії, він бачив дуже добре.
Окрім того, була у нього ще одна особливість: він, власне, належав до того покоління французьких письменників романтичного напрямку, які, починаючи з першого десятиріччя 19 століття, навчилися дивитися на світ, на диво, узагальнено. Тобто, вони бачать якусь багатиль, тобто, деталь, але вони за тим її інтегрують у певну загальну цілісність.
Андрій Охрімович
Після ознайомлення з книгою Кюстіна, навіть вищі офіційні сфери Росії втратили притаманні їм олімпійський спокій і байдужість, а імператор Микола, прочитавши її, пожбурив на підлогу вигукнувши: “Моя вина: навіщо я розмовляв з цим негідником!”. Книгу було потрактовано, як виклик, який потребує негайної відповіді. Негайно було заборонено згадувати про книгу Кюстіна в пресі. Книгопродавці, які виписали її в Росію, дістали наказ повернути всі екземпляри за кордон.
Вадим Скуратівський
Росія для нього постала країною понурого, безпросвітного деспотизму. Зрештою, стосовно самого російського народу, то, як не дивно, йому взагалі російське селянство сподобалося. Йому сподобався патріархальний лад російських дідів з їх довгими сивими бородами.
Олекса Боярко
Бачите, у них два різних обличчя, коли вони прибувають сюди, щоб рухатись далі у Європу, і коли вони повертаються звідти на свою батьківщину. Виїжджаючи з Росії, вони веселі, радісні, вдоволені. Це – птахи, що вирвались з клітки на свободу. Чоловіки, жінки, старі і молоді - щасливі, як школярі на канікулах. І ті ж самі люди, повертаючись в Росію, стають понурими, обличчя їх витягнуті, розмова різка, уривчаста, в усьому видно стурбованість і тривогу. Така різниця підштовхнула мене до висновку, що країна, яку з такою радістю покидають і з такою неохотою повертаються, не може бути приємною країною.” (Маркіз де Кюстін).
Андрій Охрімович
В липні 1843 року літератор Греч писав з Гейдельберга помічнику Бенкендорфа Дубельту: “З книг про Росію, які вийшли протягом останнього часу, ...самая гнусная єсть творєніє подлєца маркіза де Кюстіна... Ваше превосходительство, заставте за себе вічно Бога молити! ...І спросітє мнє позволєнія разобрать ету кнігу... Разбор цей я напишу по-російськи і відправлю вам на розгляд, а тим часом перекладу його на німецьку мову і після отримання “соізволєнія свише” надрукую... а потім видам в Парижі по-французьки... Раді Бога разрєшітє, нє посрамлю зємлі русскія! Чого не стане в розумі і таланті, те скомпенсує моя полум’яна любов до “государя і отечества”!
Вадим Скуратівський
Стосовно сучасної Росії, не беріть Кюстіна для того, щоб дивитися на сучасну Росію. З мого погляду, це – цілковита дурня. Тому що, російський деспотизм є лише одним із виявів російського національного характеру, тому що ми маємо інший полюс цього самого характеру: схильність до монархічної абсолютної агресивної свободи і це – трохи страшнуватіше ніж російський деспотизм. Щось відчував Кюстін. Але що ж він міг знати? І про повстання декабристів він мав відповідну інтерпретацію і, власне, про Пугачова.
В цьому відношенні він дуже поступається іншому французькому спостерігачу Росії - аристократу графу Жозефе де Местру, який був п’ємонтським амбасадором в Петербурзі, він там прожив кілька років. Він якраз оці риси російського характеру спостерігав і аж лякався. Він казав, що в Росії треба чекати Пугачова із університету. Це було сказано на початку 820-х років. Коли він подивився на ці військові поселення графа Аракчеєва, то він сказав, що це якесь революційне капральство. Що воно сьогодні на боці самодержавства, а завтра воно піде на бік якобінства. Як у воду дивився. Сталінська Росія дуже багато взяла з цього світу. Звідси особливість цієї книги, яка дуже пропагувалася в добу інтернаціональної радянської влади 20-30-х років, а коли радянська влада пішла в бік російського націоналізму, то, фактично, ця книга була заборонена.
Олекса Боярко
“Вигляд всієї цієї маси “шпіонів”, які з такою рвійністю допитували нас, довів мене до нервових позіхів, які легко могли перейти у сльози – не над собою, а над нещасним народом... З усього було видно, що ми вступаємо в імперію охоплену одним тільки відчуттям страху, а страх, як відомо, нерозривно пов’язаний з печаллю... “(маркіз де Кюстін).
Андрій Охрімович
Уряду довелось вербувати нові сили до справи розвінчання французького мандрівника. В Парижі жив тоді Я. Н. Толстой, який числився “кореспондентом міністерства народного “просвєщєнія”, але, фактично, був агентом 3-го відділення. До його обов’язків належало “защіщеніє Росії в журналах” від усяких нападів на неї в літературі. В 1844 році в Парижі вийшли дві його книжечки. Одна з них під псевдо - Яковлєв, друга – під власним прізвищем. Казенне славослів’я цих книжечок нічим не відрізнялось від патріотичних вправ Греча. Такі ж монотонні і зів’ялі мудрагельства про брехливість Кюстіна та про доблесті Миколи Першого, якого не зрозумів французький мандрівник, так само, як не міг він зрозуміти і всієї Росії.
Тему продовжує філософ і багатолітній політв’язень Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Ця книжка в 60-ті роки була променем світла кинутого так густо і так влучно, що я, навіть, затрудняюся назвати ще таку книжку, такого діагностичного характеру. Вона зачіпає вічні основи тієї татаро-монгольської Російської імперії.
Маркіз де Кюстін приїхав до Росії не просто як недоброзичливий західник, він був переслідуваний революцією. Він хотів знайти тут підтвердження монархічного принципу. Він так і сказав Миколі Першому. Він зразу і зрозумів, куди він потрапив. Він зрозумів, що тут все фальш і насильство. Він зрозумів відразу, якщо він щось хоче тут писати, то треба писати для штика і тримати на поверхні, а для себе треба завести, як Шевченко у засланні, “захалявну книжку”.
Він написав цю річ дуже швидко. І він каже: “Добре, що я не був довше двох тижнів, бо, інакше, я б адаптувався. Я би звик до того, коли фельд’єгер жене коней, і лоша ув’язалося за цими кіньми, і він не зупиняє доти, аж доки це лоша не падає, не дохне”. Оцей немилосердний фельд’єгер - носій імператорської волі: жорстокої і невблаганної, і безумної. Оце є символ тієї країни, яка не міняється в цьому відношенні.
Подібні речі записував іспанський посланник в часи Тамерлана. І той же фельд’єгер був, і, так само, треба було палицями вибивати прикладами коней на станціях. Багато чого не міняється. Потім те, що в країну варто їхати, щоб побачити царя, більше нічого цікавого. Це - книжка про імперію і саме про мозок імперії. Вона для нас актуальна по скільки, постільки ця імперія розкидала свої щупальця і зберігає свої порядки, свої командні висоти у всіх тих своїх колоніях, де і мала. В цьому відношенні вона теж є актуальна. Підлабузництво залишається в силі, адже ця книжка відразу потрапила в поле зору двору, і Микола сказав: ”Это я – дурак пустил этого мерзавца. Это я.” Але тут відразу з’явився Греч, і почав писати спростування. Почав доказувати, що це все не так, як думає француз і нічого не розуміє. Стали купувати на Заході людей, які хотіли б написати.
Дуже цікаво, що Гоголь не відгукнувся, а коли й відгукнувся, то у такому плані: “Навіть недоброзичливці помітили богатирську натуру нашого народу”. Він не хотів, звичайно, народ висміювати. Він хотів лише показати, як залежний цей по-рабськи народ від царя, від його системи. Той, хто приїжджає в Росію зараз, той, хто приїжджає в будь-яку колонію Росії зараз, повинен прочитати цю книжку як азбучну річ.
Ганна Стеців
Передача добігає кінця і прагне назвати учасників. Це – мистецтвознавець Вадим Скуратівський. Філософ та багатолітній політв’язень Євген Сверстюк. Долучився до дійства і сам Маркіз де Кюстін. Вела програму Ганна Стеців. Про звучання подбав Сергій Балабанов. Автор – Андрій Охрімович. Всього Вам доброго. Зустрінемося через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
