Белград, 23 травня 2003 – Микола Велимирович народжений 1880 року. Богословськi науки студiював у Белградi, докторську дисертацiю захистив у Оксфордi. У час мiж двома свiтовими вiйнами заснував рух богомольцiв. Своїми палкими проповiдями заохочував вiруючих вiдкинути здобутки сучасної європейської цивилiзацiї й повернутися до того, що вiн називав джерельним сербським православ’ям. В окремих виступах владика Велимирович величав Третiй рейх та Адольфа Гiтлера. Все ж, наприкiнцi другої свiтової вiйни його депортували до Нiмеччини. Пiсля вiйни виїхав до Сполучених Штатiв, де й помер 47 рокiв тому. Його тлiннi останки перенесені до Сербiї 1991 року, на самому початку воєнних дiй.
Бiльшiсть нинiшнiх iєрархiв Сербської православної церкви вважають себе послiдовниками владики Велимировича. Пропагандисти режиму Слободана Милошевича пiд час воєнних рокiв часто посилалися на суперечливi iдеї й нацiоналiстичнi гасла єпископа Миколи. Нацiоналiсти, скажiмо, iз задоволенням цитували його антисемiтськi виступи, як, на приклад, такий: “Усi модернi європейськi гасла вигадали жиди, котрi розiп’яли Христа: i демократiю, i страйки, i соцiалiзм, i атеїзм, i релiгiйну толерантнiсть, i пацифiзм, i всезагальну революцiю, i капiталiзм, i комунiзм”. Отож, новий святитель був i антикомунiстом, i анти європейцем, i антисемiтом. Цiкаво, що згаданi рядки, без пояснення, викреслені з нового десятитомника зiбраних творiв владики.
В офiцiйнiй заявi СПЦ мовиться, що “народ пiзнає святителiв по їхнiх неминущих дiлах” , що “в народi живе культ владики Миколи”. Дехто його називає найбiльшим сербським святителем пiсля святого Сави, котрий проголосив автокефальнiсть Сербської церкви.
Лiберальнi iнтелектуали, навпаки, кажуть, що владику Велимировича канонiзували, тобто зарахували до числа святих, iз суто полiтичних причин. На їхню думку, церковна iєрархiя величанням iдей великого проповiдника прагне манiпулювати консервативними силами в суспiльствi.
У списку сербських святителiв наразi є 78 iмен: 30 церковних iєрархiв, 27 мученикiв і аскетiв та 21 особа королiвського й княжого роду.
Бiльшiсть нинiшнiх iєрархiв Сербської православної церкви вважають себе послiдовниками владики Велимировича. Пропагандисти режиму Слободана Милошевича пiд час воєнних рокiв часто посилалися на суперечливi iдеї й нацiоналiстичнi гасла єпископа Миколи. Нацiоналiсти, скажiмо, iз задоволенням цитували його антисемiтськi виступи, як, на приклад, такий: “Усi модернi європейськi гасла вигадали жиди, котрi розiп’яли Христа: i демократiю, i страйки, i соцiалiзм, i атеїзм, i релiгiйну толерантнiсть, i пацифiзм, i всезагальну революцiю, i капiталiзм, i комунiзм”. Отож, новий святитель був i антикомунiстом, i анти європейцем, i антисемiтом. Цiкаво, що згаданi рядки, без пояснення, викреслені з нового десятитомника зiбраних творiв владики.
В офiцiйнiй заявi СПЦ мовиться, що “народ пiзнає святителiв по їхнiх неминущих дiлах” , що “в народi живе культ владики Миколи”. Дехто його називає найбiльшим сербським святителем пiсля святого Сави, котрий проголосив автокефальнiсть Сербської церкви.
Лiберальнi iнтелектуали, навпаки, кажуть, що владику Велимировича канонiзували, тобто зарахували до числа святих, iз суто полiтичних причин. На їхню думку, церковна iєрархiя величанням iдей великого проповiдника прагне манiпулювати консервативними силами в суспiльствi.
У списку сербських святителiв наразi є 78 iмен: 30 церковних iєрархiв, 27 мученикiв і аскетiв та 21 особа королiвського й княжого роду.
