Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 12:55

Народне свято перевезення праху Шевченка в Україну іде понад головами «деркачів» і «каревіних», понад патронатами Президента. Його не зупиниш, - зазначає Євген Сверстюк


Петро Кагуй Народне свято перевезення праху Шевченка в Україну іде понад головами «деркачів» і «каревіних», понад патронатами Президента. Його не зупиниш, - зазначає Євген Сверстюк

Автор: гість студії Євген Сверстюк

Прага-Київ, 21 травня 2003 року.

Петро Кагуй

Завтра, 22 травня, минає вже 142 річниця перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі біля Канева.

За радянських часів відзначення 22 травня було символічним для українських дисидентів. Цього дня до пам’ятника Шевченка у Києві приходили люди, щоб вшанувати пам’ять Великого Кобзаря. Такі зібрання завжди перебували під пильним оком КДБ.

Своїми спогадами про ті часи, а також деякими міркуваннями щодо постаті Тараса Шевченка і українського сьогодення поділиться Євген Сверстюк - відомий громадський діяч, філософ, публіцист, колишній політв’язень.

Євген Сверстюк

Пам’ятали цю дату кагебісти. Через деканат вони попереджували студентів:« Щоб 22 травня ноги вашої біля пам’ятника Шевченкові не було». Бідолашні студенти, може й воліли б обминути цю дату, але тут - заборона, а вона спокушує: підеш наліво - друзі засвищуть, підеш направо сексоти зафотографують, підеш прямо - у «воронок» затягнуть і відрахують з університету.

Та що студенту? Ми з Алою Горською скільки думали, як відзначити 22 травня так, щоб люди побачили, хто такий Шевченко і з ким Шевченко? Останню повістку до міліції за участь (у заходах) 22 травня мені вручили 1989 року. Але КДБ було вже зайняте не Шевченком. Обійшлося фотографією в профіль і в анфас. Щось вони відчували в цій даті «вражеське». Можливо, їх дратувало виконання заповіту і перевезення труни поета з участю народу?

Український народ творив легенду про поета-борця, а це небезпечніше, ніж слава поета-академіка у Петербурзі. Справді, поховання Тараса Шевченка в березні 1861 року було таке врочисте, яких було мало. За труною поета йшли Некрасов, Достоєвський, Салтиков-Щєдрін, Лєсков, Пипін, Панаєв, Жемчужников, море народу. Звучали прощання різними слов’янськими мовами. Аж тут через 2 місяці жандармам знову клопіт з тим Шевченком. І на цей раз уже прокидається народна сила. І та могила в Каневі, хоч ти її колючим дротом обгороди - йдуть туди, йдуть і йдуть...

Могила оживала щороку. Надходить та дата, коли він уже вийшов з могили, коли він «у буйнім розмаї поплив у травневому вирі в той край, де його скоренили». Надходить те свято, коли він

«Злетів між вінками, як пісня, Що лине по світу супроти указів та варти За правом свого Заповіту. Вже пізно до тями прийшли і його здоганяли, Глушили і плутали в сіті, А він все те зносив свавільний і вільний як вітер.

Живе у тім краї невидиме диво-коріння І бродять закопані сили, І він знов і знов оживає в новім поколінні. Те свято любові тривожить піснями і снами, Стріляє бруньками до неба І мучить і кличе на безум і греблі зриває під нами».

Часи змінилися Володимирська 33 не кипить, там тепер Деркачі, мільйонщики під покровительством Президента. Вони оживають лише на гасло:«Кучму геть!» і тоді хапають, за звичкою, студентів.

Один Деркач має свою газету «Кієвський тєлєграф» і любить своїх авторів з мільйонами. Наприклад, на сторінці 20 за 19 травня Дар’я Донцова «Я знаю, что напішу 900 кніг». Але Ви дуже помиляєтесь, якщо подумаєте, що Деркач забув про Шевченка. На звороті тієї ж сторінки величезний пам’ятник і то знятий в такому класово-ворожому ракурсі, начебто не вони , «совєти», його будували, а поет сам його собі влаштував. На всю сторінку стаття під назвою «Копитца ангєла», а автор Каревін, давній знайомий антишевченківець.

Років 5 тому він журив Шевченка за невдячність до «царствующої фамілії» і особливо за нецнотливі малюнки, яких, правда, ніхто не бачив. Але пан Каревін уявляє їх собі по тому, що він тільки ввімкне телевізор, а там зразу статевий акт показують. Пан Каревін певен, що то було щось подібне ,за що і посадили Шевченка на 10 років.

На цей раз Олександр Каревін натискає на школярські гріхи Тараса і так він чіпко їх колекціонує, наче сам бачив по телевізору. Я собі думаю, якби отак пан Деркач зібрав усіх антишевченків, то була б цікава клініка. Вони б поставили стільки питань, що за 100 років не відповіси.

Але можна було їх замкнути на ключ і хай вони один одному ставлять ці питання. Для затравки ( наглядач знає, як це робиться) підкинути їм два плакати зі словами Пушкіна і Франка. Пушкін - Вязємському:«Толпа жадно чітаєт ісповєді, запіскі ..., потому что в подлості своєй радуєтся уніженію високого, слабостям могущєго. Прі откритії всякой мєрзості она в восхіщенії. Он, мол, как ми. Он мєрзок, как ми. Врьотє, подлєци. Он мал і мєрзок нє так, как ви, іначє». І друга - Франко:

«Я не геній, синку милий. Ех, якби я геній був, З тих гистерій, неврастеній я б вас чаром слів добув. Я б вам душі переродив, я б вам випрямив хребти, Я б людей з вас повиводив, навіть з мавп таких, як ти».

І щоб Ви думаєте було після такої наради антишевченків за зачиненими дверима? А було б те, що в поемі «Сон»: «Перед світом усе те заснуло, тільки де-де православні по вуглах стогнали, та стогнучи, за батюшку Господа благали. Сміх і сльози».

А народне свято перевезення Шевченка в Україну іде понад головами «деркачів» і «каревіних», понад патронатами Президента. Його не зупиниш. Але поет несе в собі карму: маєш високий пам’ятник, то знай, що сідатимуть на чоло і горобці, і мухи, і ворони.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG