Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 20:41

Інтернет - майдан


Андрій Охрімович Інтернет - майдан

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю Вас. В ефірі – “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.

“Самі лише діти знають: чого шукають,” – мовив маленький принц. “Вони віддають душу ганчір’яній ляльці, і вона стає їм дуже-дуже дорогою. Якщо її у них віднімуть – діти плачуть,” – стверджує Антуан де Сент-Екзюпері. “Людина, незалежно від віку завжди має лишатися дитиною. Так хочуть боги. Зрештою, все перебуває у їх владі,” - принаймні, вустами Діогена Синопського, в цьому переконує сайт “афоризм.ру” і продовжує, - “мудреці - друзі богів, але у друзів все спільне. Відповідно, все на світі належить мудрецям”.

Що ж тоді належить українській владі?” – резонно перепитує слухач, сподіваючись, бодай, на дещицю від Діогена Синопського. “Філософія і медицина,” – продовжує він, - “зробила людину найрозумнішою між тварин. Гадання і астрологія – найбезумнішими, марновірство і деспотизм – найнещаднішими”.

Не знаю як ви, а я саме з цього почав би огляд віртуальної преси, яку підготувала моя колега Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк

Сайт “Кореспондент.нет” повідомляє, що з Лук’янівського СІЗО звільнили ще двох членів УНА-УНСО, яких Голосіївський райсуд Києва визнав винними в організації масових заворушень 9 березня 2001 року. Олег Селега і Станіслав Самофалов були засуджені до двох років позбавлення волі. “Їх випустили з-під варти, у зв’язку із закінченням терміну їхнього ув’язення”, - передає “Кореспондент”.

На цьому ж сайті знаходимо інформацію про підсумки візиту міністра закордонних справ Росії Ігоря Іванова. “Такого насиченого і багатопланового заходу старожили українського МЗС не пригадують”, - констатує електронне видання. «Керівник російського зовнішньо-політичного відомства зустрічався з українським Президентом і спікером ВР, виступав перед студентами і нагороджував українських чиновників російськими орденами». «Проте», - веде далі часопис, - «подейкують, що головною метою візиту Іванова є його консультації з приводу позиції України щодо іракського питання».

Продовжує тему українсько-російських взаємин “Страна.ру”. Незабаром в Росії з’явиться телеканал на українській мові. Про цю домовленість між Москвою і Києвом повідомив посол Росії в Україні Віктор Черномирдін. Проте, за словами Черномирдіна, “ще немає фірми, котра б займалася цим питанням”.

«Чому лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука не побачать серед гостей форуму німецьких соціал-демократів?» – ставить питання “Українська правда”. «Виявляється, що Віктора Медведчука, який обрав європейську соціал-демократію своїм ідеологічним комбінезоном, нещадно експлуатуючи цю тему на минулих виборах, на форум не запросили», - пише “Укр.правда” і підсумовує: “Якщо ж Медведчуку свідомо відмовили у запрошені німецькі соціал-демократи, - то це симптом кризи партійної ідеології і реальних дій українських есдеків».

І на закінчення – повідомлення від “Майдан.орг” –уряд Південної Кореї змусив місцеві Інтернет-компанії розсекречувати справжні імена користувачів он-лайн форумів. Така система вже існує на сайтах урядових і громадських організацій. «Планується», - пише Майдан, - «поширити її на приватні сайти». «У цьому сенсі», -іронізує видання, - «Україна більш демократична за Південну Корею». І додає: «Поки що».

Андрій Охрімович

Нещодавно, кількох комп’ютерних піратів було оголошено у міжнародний розшук за злам електронних систем провідних компаній і банків у різних куточках світу. Так, російськомовний сайт радіо “Свобода” повідомив про арешт у Таїланді українського хакера Максима Височанського, а англомовний “араб.нет” – про арешт єгипетськими правоохоронцями групи місцевих хакерів, які, до речі, підозрюються у допомозі міжнародним праворадикальним мусульманським угрупуванням.

“Тим часом”, - повідомляє “Лєнта. ру”, - “американські спецслужби, вважають, що на території країни протягом трьох найближчих місяців може бути здійснено теракт”.

Аналітики з контртерористичних відділів ЦРУ і ФБР знайшли на форумі арабомовного сайту “Альсага. ком” зашифроване послання в якому йшлося про підготовку до теракту. Ті ж таки аналітики не виключають ймовірність хакерського жарту, від яких, тим не менше, всю країну ковбасить. Далі, Богдана Костюк зі своїм розумінням хакерської проблеми.

Богдана Костюк

Комп’ютер створений людиною, себто істотою недосконалою, якій притаманно помилятись, переживати усілякі почуття, химерити фантазії та плакати. От не сподобався Максимові Височанському Білл Гейтс з його «Майкрософтом» - і він нахабно вліз у систему самого «батька електроніки»! Єгипетським колегам Максима не до шмиги зовнішня політика вітчизни – і вони попхалися в інформаційні сегменти Міністерства закордонних справ з погрозою знищити цю базу даних, а на додаток ще й інформаційну базу міноборони.

Історія розвитку електронних технологій знає сотні подібних випадків - від перекачування банківських грошей до приватних хакерських кишень, до електронно-економічного шпигунства.

Як стверджує сайт “arab.net”, а вслід за ним, оглядачі інтернет-сторінки Ради Європи, економічне шпигунство змістилося у “Павутину”. Схоже на те, що живемо ми у час “розподілу ринку” поміж окремими хакерами та цілими піратськими групами. Так, сайт Євросоюзу нещодавно атакували одночасно кілька хакерів.

Експерти ФБР, зустрічаючись з журналістами, нагадують про важливість “електронної безпеки”, бо й самі регулярно стикаються з цією проблемою – їх інформаційна база користується великим попитом, адже будь-який мафіозо чи терорист ладен викласти кругленьку суму, щоб ознайомитися з власним файлом чи знищити його. “Варто замислитись”, - нагадує електронна сторінка газети SUN, - “наскільки безпечними є подібні шпигунські ігри в електронному просторі. Надто вже відчутними стали вони, надто реальними”.

Андрій Охрімович

У четвер, 22 травня, Верховна Рада України вирвалась на передовий рубіж законотворчості постіндустріальної ери. Того ж дня конституційною більшістю вона ухвалила закони про електронний цифровий підпис та електронний документообіг.

Експерти стверджують, що нові закони є вирішальним кроком у розвитку Інтернет-послуг та становленні України як електронної держави. Далі, Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна павутина”

Сергій Грабовський

Закон про електронний цифровий підпис надає право фізичним і юридичним особам використовувати цифровий підпис для підтвердження матеріалів і документів, поданих в електронній формі. Закон передбачає створення центру сертифікації ключів для цифрового підпису, центрального органу, який засвідчуватиме цифрові підписи, а також контролюючого органу з використання цифрового підпису. Крім того, депутати дозволили суб’єктам господарювання використовувати електронний документообіг. Відповідно до законопроекту, електронним документом вважається інформація, надана в електронній формі і яка містить необхідні реквізити, у тому числі електронно-цифровий підпис. Суб’єкти господарювання можуть укладати договори за допомогою електронної пошти за узгодженням між собою.

Єдине, що забороняють ухвалені закони, - це використовувати цифровий підпис для складання заповітів, а також документів на всиновлення чи удочеріння. Електронні документи забороняється використовувати при оформленні прав на спадщину чи у випадках, коли документ може бути створений тільки в одному екземплярі.

Як відзначають в один голос експерти, відсутність закону про електронний документообіг і цифровий підпис значно затримувало розвиток в Україні Інтернет-банкінґу й Інтернет-комерції. Утім, не тільки в Україні. У Росії цифровий підпис був узаконений тільки з початку цього року, у Сполучених Штатах – з жовтня 2000 року, а країни Європейського Союзу планують увести закон про цифровий підпис з цього липня. Отож, Україна справді вирвалася на передові позиції у справі застосування можливостей Інтернету.

Але тільки на одну добу. У п’ятницю, 23 травня, японський парламент ухвалив закон, за яким депутати одержують можливість брати участь у голосуванні за допомогою Інтернету, перебуваючи у будь-якій точці земної кулі. Але – виключно особисто, оскільки передбачена система захисту від осіб, здатних передовірити комусь свої законодавчі повноваження. Відтак, українським парламентаріям знов доведеться доганяти, єдина втіха – не росіян, а японців.

Андрій Охрімович

Івано-Франківське видавництво сучасної української літератури “Лілея-НВ” щороку дивує шанувальників українського письменства новими оригінальними проектами. Останньою з таких видавничих програм стала серія, яку зараз випускає видавництво, під назвою “Інший формат”. Упорядник серії, письменник Тарас Прохасько називає “Інший формат” хрестоматією ненаписаних текстів. З подробицями наш івано-франківський кореспондент Іван Костюк.

Іван Костюк

Літературні веб-сайти провідних європейських видавництв зараз наповнені витримками з книг, які не є традиційними літературними текстами. Це розмови, інтерв’ю з письменниками, які впорядковуються в окрему книгу. Жанр таких інтерв’ю на кількадесят сторінок надзвичайно популярний у сучасних читачів. Адже той, хто бере до рук поезію, прозу, прагне якомога більше довідатись про самого письменника, прагне знати, що ж письменник думає, що він пережив у дитинстві, які в нього друзі, яка їжа йому смакує і ще тисячі дрібниць від найменших побутових деталей до найглибших філософських думок.

Видавництво сучасної української літератури “Лілея-НВ” вирішило започаткувати розвиток цього жанру і в нашій літературі. Назва серії, яку зараз друкує видавництво, - “Інший формат”. Письменник Тарас Прохасько так визначає мету видання цієї серії: “Інший формат” передбачає хрестоматію ненаписаних текстів, які ілюструють можливість роздумів під час інтерв’ю. Слухаючи голоси письменників, я зрозумів, що багато найважливішого ніколи не потрапляє у книжки. Принципи серії на диво прості: вибирати тих, які подобаються, добирати тих, у кому впевнений, записувати те, що говориться, вірити в те, що кажеться”.

Видавництво вже видрукувало окремими книгами есеїстичні інтерв’ю з письменником Юрієм Андруховичем, поетом Олегом Лишегою. На черзі літературні презентації нових книг “Іншого формату” – розмов з Оксаною Забужко, львівським істориком Ярославом Грицаком, ректором Українського католицького університету у Львові Борисом Гудзяком.

Видання кожної з цих книг – це обов’язково презентація в івано-франківській арт-кав’ярні “Петерс”, у якій бере участь автор серії Тарас Прохасько та обов’язково той письменник, історик, культуролог, у якого брали інтерв’ю. Поки що така серія абсолютно новий жанр для української літератури. Витримки з “Іншого формату” будуть незабаром розміщені на відповідних веб-сайтах, які покликані знайомити з новинками сучасної української літератури. А всі книги серії “Інший формат” будуть представлені на осінньому форумі книговидавців у Львові.

Андрій Охрімович

Дивно влаштовані наші мізки. Незбагнений ланцюг асоціацій – і ми потрапляємо зовсім не туди, звідки починали. Вимовляєш слово "книга", і підсвідомість підкидає тобі популярний слоган з радянських часів – "Книга - джерело знань", або ж "кращий подарунок". Але ж дарували, і справді раділи дефіцитному художньому альбому чи поетичній збірці. Спробуй тепер прийти на день народження з книгою...

Подібний хід думки, у пошуках віртуальних подарунків для слухачів, завів автора рубрики «Букініст» - Інну Набоку, на сайт інтернет-магазину "Бамбук крапка ком».

Інна Набока

Розділ "Біографії, мемуари, белетристика", що зацікавив мене перш за все, містить 360 назв книжок, з них аж 29 – українською мовою, причому, переважно видання минулих років. Чимало, бо серед популярної художньої літератури цей відсоток значно менший. Втім, така сумна арифметика відбиває реальний стан речей в українському киговиданні. Причини цього – окрема і непроста тема.

Що ж до самих книжок, то це здебільшого вартісні видання, які дійсно приємно було б одержати у подарунок. Як от "Катерина Білокур. Очима сучасників. Спогади, есеї, розвідки з архіву" (2000 року), або інтригуюча "Кримінальний світ Львова" Козицького і Білостоцького, що побачила світ у 2001-му, чи вишукана "Теорія українського кохання" Миколи Томенка ілюстрована роботами Івана Марчука.

Подальші пошуки знань та подарунків привели мене на сайт ще одного, вже реального книжкового магазину boocva.com.ua. Книгарня репрезентує себе як "найбільша книгозбірня української літератури в Європі", але повідомляє про це чомусь виключно іноземною (російською) мовою. До того ж сайт працює ще з минулого року у тестовому режимі, тому дізнатися про щось конкретніше не вдалося.

Ще одне невтішне відкриття: такі цікаві білякнижкові часописи, як "Книжковий клуб плюс" і "Література плюс" не мають електронних версій, не кажучи вже про суто літературні журнали.

Серце потішили хіба що сайти "Критики"- krytyka.kiev.ua та незалежного культурологічного часопиу "Ї" - ji-magazine.lviv.ua. Але це вже речі виключо для "просунутих".

У народі в подібних випадках кажуть: «Який піп, така і паства”. У даному випадку – Інтернет. Чи потрібне ще якесь резюме?

Андрій Охрімович

І на завершення ще одна сентенція від Діогена Синопського. “Ті, хто утримує тварин мусять визнати, що, швидше, вони служать тваринам, а ніж тварини їм”.

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко. Всього вам доброго. Зустрінемося через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG