Доступність посилання

ТОП новини

Ми український народ: національно-етнічна мозаїка


Олекса Боярко, Сергій Грабовський Ми український народ: національно-етнічна мозаїка

Київ-Прага, 9 травня, 2003

Олекса Боярко

Друга світова війна і Україна, вчорашня, сьогоднішня і завтрашня, – такою є тема програми «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко

Чим була Друга світова війна для України? Які уроки винесені з тієї війни? Чи є об‘єктивним українське бачення цієї війни? Над цими проблемами в нашій програмі розмірковує президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Війна. Друга світова війна.

Євген Сверстюк

Війна. Друга світова війна. Війна Сталіна-Гітлера. Вітчизняна війна. Всі знають щось про війну, але є такі, які тільки про неї і знають. А тим часом, уже минуло 60 років, а про неї знають зовсім мало, про її причини, про винуватців, про жертви, про її наслідки.

Війна точилася переважно на українській території, а ми навіть не порахували своїх втрат. І коли зараз казати, що СРСР втратив 27 мільйонів, не повірять учасники, яким казали, що 8. А коли сказали, що з тих 27 половина припадає на Україну теж не повірять. Маніпуляція свідомістю - це найбільше мистецтво більшовиків. Але на ґрунті війни ця маніпуляція особливо вдалася.

Мільйони здалися в полон німцям, мільйони воювали на боці німців, мільйони хотіли уникнути Сталіна визволителя і втікали до кого попало.

А в результаті всі називали переможців визволителями, війну – Вітчизняною, бо ті терміни засвідчували лояльність. Кому хотілося сперечатися проти всіх?

Стереотипи були записані кров’ю і жахом. "Трусов і паникеров, бросающих поле боя, отходящих без разрешения занимаємых позиций, бросающих оружие и технику, расстреливать на месте". Це видав Жуков після розмови зі Сталіним під Москвою. Практично це означало, отряди НКВД-стів стріляють своїх, стріляють демонстративно і обов’язково щоденно, публічно. Головне - страх не перед німцями, страх перед своїми. За техніку, що застряла в болоті, за спробу відступитися і сховатися від огню, за слово, яке можуть витлумачити на користь німецької техніки, за відлучення від частини по нужді.

За бойовою лінією постійно чекав на таких контроль НКВД. Ніхто ніколи не пробував порахувати розстріляних під час війни. Або розстріляних ззаду в спину. Або ненависних командирів, застрелених солдатом. Або беззбройних, гнаних на німецький кулемет. Ніхто не рахував. Все це списано на війну.

Неписані закони війни переплелися з секретними інструкціями для секретних органів - чи не найбільше розповів про це Довженко в кіносценарії "Україна в огні" і в своїх щоденниках:

“Трагедію треба писати, новий Апокаліпсис, нове "Дантове пекло". І не чорнилом у Москві, а кров’ю і сльозами, мандруючи по Україні.

Одно мені треба - щоб не одібрала в мене доля сліз і плачу по 15 мільйонах смертей мого нещасного вимученого народу. За даними, які вже відає уряд, Україна втратила за час війни 13 мільйонів людей і це ще, так би мовити, з оптимістичною точністю. До Сибіру вислано перед війною півтора мільйона. Та й зараз висилають немало. Таким чином Велика вдовиця втратила 40% дітей своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими на заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання.

А до війни з початку великої соціалістичної революції вона втратила, крім мільйонів загиблих в боях і в засланнях політичних, ще понад 6 мільйонів од голоду у врожайний 1932 рік. "Сотні наркомів, усі молодого і середнього віку - короткі шиї, товсті, однаково вдягнені, розмовляють і думають суржиком", - це записав в щоденнику своєму Олександр Довженко 22 вересня 1945 року.

"В крові і в трупному смороді завершило людство свою трагедію винаходом атомної бомби.” Все це писалося ще у війну. Це писав найбільш відомий у світі українець 20 століття, автор "України в огні" Олександр Довженко. Але цього не знають, цього не вивчають. Цієї прямої правди про війну і досі бояться.

Синдром переможця - це хвороба 20 століття. Вона триває. Жодна в світі війна так не диміла в головах кількох поколінь і не пускала такого диму в очі, самохвальство і монопольна брехня творили героїв, і всі злочинства, і руїни, і, зокрема, руїни храмів, списували на ворога.

Кінофільми ліпили стандарт німецького розбійника, який ловить курей, совєтського визволителя, який пригортає дітей, весь у квітах. Страшна правда війни потонула на дно.

“Визволення Західної України” замість “початок Другої світової війни”, “будування соціалізму” замість “колгоспи і депортація в Сибір”, “Вітчизняна війна” замість “війна Сталіна-Гітлера”, “українсько-німецькі націоналісти” замість “Українська Повстанська Армія”.

Знов "визволення від німецьких загарбників" замість "повернення совєтів".

На портретах фюрера теж надпис: "Гітлер - визволитель". Все це агітатори писали для тубільців, а вожді навіть словом не згадали тих визволених тубільців. Піррова перемога почалося з того, що на початку війни здалося в полон три мільйони, більше за всю німецьку армію, а закінчилася покосом, порівняним з 8 мільйонами противника.

Для України перемога принесла переможцям голод 47-го року, депортації до Сибіру, зміцнення кріпацької системи, заснованої на жіночій важкій праці, майже в кожній хаті фотографія солдата і похоронка.

Дєнь Побєди з року в рік обростав мітами, ритуалами, піснями, фанфари глушили розум, кріпаків навчили співати про щасливе заможне життя і навчили мовчати про УПА - безумство хоробрих ефірних ідеалістів.

10 років проголошеної незалежності. Старі стереотипи підживлюються. По радіо можна почути: 50 років тому радянська армія визволила Луцьк від німецько-фашистських загарбників. Після цього почалася мобілізація і масові депортації волиняків до Сибіру.

Ця шизофренія від змішування визволення з знищенням народу зараз корелює з пам’ятниками катам під синьо-жовтими прапорами.

Збереження сталінських стереотипів про війну, затуманення національної свідомості, використання старої дезинформації замість давно відомої, правдивої, шизоїдне поєднання совєтської і антисовєтської символіки. Все це - важливий матеріал для ідентифікації сучасної напівкримінальної влади. Вона боїться національного просвітління і протверезіння народу.

Таким народом було б важко маніпулювати.

Олекса Боярко

Шістдесят років тому нацисти розстріляли мешканців селища Холодний Яр, що на Черкащині, щоб цим деморалізувати місцевий рух опору, у якому були не тільки червоні партизани. Перед мікрофоном – Богдана Костюк.

Богдана Костюк

У радянських наукових працях і підручниках у розділах, де ідеться про Велику вітчизняну війну 1941 – 45 років, Холодний Яр – село і навколишні ліси – згадується як місце проведення партизанських рейдів. Найвідомішим був партизанський загін, очолюваний комуністом Дубовим.

І лише після проголошення Україною незалежності у 1991-му році з’являється дослідження Юрія Киричука: у монографії «Історія Української повстанської армії» він пише про діяльність одного з загонів УПА поблизу Холодного Яру. Одне з чотирьох УП-івських відділень, очолюване полковником Омеляном Грабовцем, здійснює військові рейди на Черкащині. Про взаємодію про-радянських партизанських загонів та УПА говорити не доводиться: ось що повідомив історик Володимир Сергійчук: «Радяньскі партизани, саме загін, який діяв у.. районах – це Холодний яр – мали завдання боротися там з українським націоналістами, два взводи Кам”янського загону протягом 2 тижнів шукали націоналістів, чотирьох впіймали і розстріляли, Стримівській більшовицькій групі доручалося виявити націоналістичну групу в селі Стримівка”.

За словами професора Сергійчука, одним з головних завдань радянських партизан в Україні була боротьба з національно-визвольним рухом: «Коли ми дивимося документи з таємних архів, донесення, зокрема, радянських партизанських загонів, інструкції, які їм дають з ЦК Компартії України чи з українського штабу партизанського руху, то ми в цьому можемо переконатися наочно, як то кажуть.»

Богдана Костюк: «Що Ви можете сказати про Холодний яр у цьому зв»язку?»

Володимир Сергійчук: «Якщо, скажімо, на західно-українських теренах ця ситуація була більш такою визрілою, там проти українства були три фронти. Бо якщо у Холодному яру зітнулися сили гітлерівські, більшовицькі і українські, то на теренах західно-українських областей УРСР.., то до цих окупаційних сил додалася ще і третя – польська сила. Згідно з документами, які я знайшов у Дніпропетровському обласному архіві, в 1943- початку 44-го багато свідомих українців з Дніпропетровщини, з Пондіпров’я йшли до Холодного яру, туди, в загони УПА, в майбутню українську армію, там вони мали формуватися УПА-Схід, яка мала вести бойові дії за українську державу не тільки в Подніпров’ї, а на різних теренах. Не довелося. Але історія повернулася так, що УПА довелося воювати, починаючи з 44 року вже проти радянської влади”.

44-го року бойовий загон УПА, що діяв на Черкащині, був розформований і переданий до командування Західного відділення Української повстанської армії. Ця сторінка української історії була надовго похована в архівах КДБ і стала відомою лише нещодавно.

Олекса Боярко

І знов-таки, шістдесят років тому розпочався Карпатський рейд радянського партизанського з’єднання Сидора Ковпака. Слово ведучому рубрики “Історичний календар” Віталію Пономарьову.

Віталій Пономарьов

26 квітня 1943 року московське керівництво затвердило план бойових дій партизанських загонів на весняно-літній період, який передбачав проведення рейду до Карпат. У першу декаду травня 1656 бійців Сумського партизанського з’єднання під командуванням Сидора Ковпака вирушили із Сіверщини до Білорусі.

15 травня у межиріччі Дніпра та Прип’яті партизани вступили в бій з підрозділами двох німецьких дивізій. Через 3 дні загони Ковпака переправилися через Прип’ять і перейшли у Лельчицький район Гомельської області. Звідти вони повернулися на українську територію і через Полісся, Волинь, Львівщину та Тернопільщину вийшли до Карпат.

Під час свого рейду ковпаківці підірвали 19 військових ешелонів, 14 залізничних та 38 шосейних мостів, спричинивши цим численні відплатні акції німецької армії проти українського населення. Червоні партизани і самі вдавалися до каральних заходів проти тих українських сіл, які вони вважали «недружніми». Однак на захист селян прийшли загони Української Народної Самооборони та Української Повстанської Армії.

9 липня партизани з боєм форсували Дністер і після нічного маршу вийшли в район Бориславсько-Дрогобицького нафтового басейну. Вони знищили там 16 нафтових вишок та 2 нафтопереробні заводи і цим практично зупинили видобуток нафти. Зрештою, Ковпак зміг виконати і друге завдання командування – продемонструвати радянську присутність у Західній Україні.

24 липня неподалік села Делятина з’єднання Ковпака було оточене угорськими та німецькими частинами. У ході тяжких боїв 4–6 серпня радянські партизани намагалися форсувати Прут і вийти до Коломиї, проте знову потрапили в німецьке оточення. Вирватися з нього вдалося тільки окремим невеликим загонам партизан загальною кількістю 300 чоловік, які врешті-решт повернулися на Полісся.

Олекса Боярко

Ви слухали програму «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену темі “Друга світова війна і Україна”. З празької студії вів передачу Олекса Боярко. Над випуском у Києві працювали: співукладач програми Сергій Грабовський та звукооператор Михайло Петренко. На все добре. Говорить радіо «Свобода».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG