Київ, 24 травня 2003 року.
Тарас Марусик
Ви слухаєте оглядову програму “Тиждень реґіонів”. З київської студії радіо “Свобода” Вас, шановні слухачі, вітає укладач та ведучий Тарас Марусик. Оператор у студії – Михайло Петренко.
22 травня – день перепоховання Тараса Шевченка в рідну землю. Відзначати цю дату було суворо заборонено совєтським режимом. А хто не корився цим негласним гебістським заборонам і, скажімо, приходив до пам’ятника поетові в Києві, ризикував.
Нерідко ціна ризику була великою – виклики до КГБ, відрахування з навчальних закладів, звільнення з роботи, занесення в чорні списки, різноманітні провокації.
У порівнянні з тоталітарними часами спостерігається прогрес: сьогодні вже не переслідують громадян за вшанування Шевченка в цей день, і не більше.
22 травня в Дніпропетровську нечисленний гурт представників національно-демократичних організацій вшанував пам’ять Тараса Шевченка покладанням квітів до його пам’ятника.
Про це розповів наш дніпропетровський кореспондент Геннадій Сахаров.
Геннадій Сахаров
Пам''ятник Тарасові Шевченку у центрі Дніпропетровська певною мірою унікальний. Крім того, що він вважається одним з кращих пам''ятників Кобзареві у світі, він має і цікаву історію. Рішення встановити цей пам''ятник було ухвалене не міською владою, а зборами обласної організації Народного Руху України восени 1989-го року.
На місці, де планувалося спорудити пам''ятник, у 1990-му була встановлена гранітна плита з написом "Тут буде встановлений пам''ятник великому поетові України Тарасу Шевченку". Ту плиту невідомі особи вимазували різним непотребом, її кількаразово вночі розбивали на скалки, але плиту знову відновлювали.
І після набуття Україною незалежності у серпні 1992-го року на перші роковини незалежності був відкритий пам''ятник молодому Тарасові роботи скульптора Володимира Небоженка і архітектора Анатолія Положія. З того часу старий пам''ятник поетові на Монастирському острові, залишившись одним з символів міста, став місцем проведення різного роду культурологічних заходів, а новий пам''ятник став місцем покладання квітів на національні свята, в тому числі і представниками міської і обласної влади.
22-го травня до пам''ятника прийшли представники організацій Української народної партії, УРП “Собор”, партії “Реформи і порядок”, “Батьківщини”, Соціалістичної партії, Народного Руху України, Українського фонду культури, Спілки української молоді. Звертаючись до присутніх, голова обласної організації Української Народної партії Іван Шулик сказав.
Іван Шулик
Шановні друзі, ми сьогодні в черговий раз відзначаємо національне свято – день перепоховання праху Т.Г.Шевченка в Україні на Канівській горі. Сьогодні день, коли традиційно приходять ті, хто пам’ятає про це свято. Навіть не було такого, щоб обдзвонювали, нагадували.
Геннадій Сахаров
Орина Сокульська - голова обласної організації УРП “Собор” згадала, як за часів СРСР патріоти України збиралися 22-го травня біля пам''ятника Тарасові.
Орина Сокульська
Я дивлюся на невелику громаду і згадую всі роки 22 травня, в яке я повертаюся. Я хочу сказати, що завжди у нас було у цей день, як не дивно, не дуже мало. Завжди не дуже мало приходило людей на Монастирський острів. Це – не диво, бо більше за кожним кущем в цей день, поки Україна не стала незалежною, було представників від КДБ. На другий день нас поодинці викликали, це я вам кажу як свідок, і запитували: “Що це за день? Що ви святкуєте? Чому ви приходите?”
22 травня для мене – це День пам’яті, це – історичний день для української нації, це – день, коли було перевезено тіло-прах великого Генія і предано українській землі. З другого боку, це день великої скорботи, бо в української нації не стало пророка.
Геннадій Сахаров
Поклавши квіти, почитавши вірші, присутні розійшлися під уважними поглядами міліціонерів, що споглядали за ними з патрульної машини. Офіційні особи цього дня квітів не покладали.
Тарас Марусик
Львівщина після численних обіцянок врешті дочекалася приїзду прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Відтак мешканці Львова та кількох інших міст області, які потерпають від безгрошів’я та безробіття, могли спостерігати за кортежем з дорогих авто, а ще простоювали в численних вуличних заторах, які створювалися на вулицях, у зв’язку з приїздом пана прем’єра. Окрім усього, візит Віктора Януковича продемонстрував рівень свободи слова в Україні. Виключне право супроводжувати керівника уряду мали лише столичні провладні журналісти.
Про перебування прем’єр-міністра України Віктора Януковича на Львівщині розповіла в четвер Галина Терещук.
Галина Терещук
Спершу зауважу, що в регіоні вже двічі оголошували про приїзд українського прем’єра. Однак, щоразу цей візит з невідомих причин скасовували. Представники опозиції вже навіть відверто глузували з цього. Мовляв, прем’єр побоюється їхати в Галичину, щоб не почуватися чужим серед своїх. До того ж, пан Янукович, на думку парламентарія Петра Олійника, немає відповідей на численні важливі запитання, які нині хвилюють мешканців регіону. А саме - щодо змін до бюджету на виконання статті 57 закону про освіту, яка передбачає доплату вчителям за вислугу літ та оздоровлення, щодо закриття шахт державного підприємства “Львіввугілля”, будівництво ТЕЦ-2 на Добротвірській станції.
Однак нинішній приїзд Віктора Януковича на Львівщину опозиційні політики оцінили насамперед, як намагання підняти свій рейтинг напередодні президентських виборів.
Прилетів прем’єр-міністр до Львова в обідню пору. Спершу поклав квіти до пам’ятника Кобзареві у центрі міста, і цією акцією були започатковані Шевченківські дні у Львові. “Упівця”, котрий намагався підійти до прем’єр-міністра, не допустили, зрештою, як і журналістів.
В релізі прес-служби Львівської обласної адміністрації (бо з програмою перебування прем’єр-міністра на Львівщині журналістів так і не ознайомили) вказано, що Віктор Янукович перебуватиме в області 2 дні і за цей час чомусь налагоджуватиме “тісні стосунки між Львівщиною і Донеччиною”.
У перший день робочої поїздки прем’єр-міністр побував на Дрогобицькому нафтопереробному комплексі “Галичина”, Стебницькому державному гірничо-хімічному підприємстві “Полімінерал”.
А 23 травня прем’єр-міністр ознайомиться з шахтою “Червоноградська” державного підприємства “Львіввугілля”, і навіть обіцяє, як це вказано у прес-релізі, спустися у шахту та поспілкуватися із шахтарями, яких, до речі, напередодні підготували до цього спілкування, і, мабуть, це будуть єдині прості люди, з якими спілкуватиметься український прем’єр.
Єдиним питанням, яке досі залишається неврегульованим обладміністрацією, є те, щоб незалежні профспілки не вручили прем’єрові своєї заяви. Наразі влада ще не домовилася із профспілками.
Планує він порозмовляти і з представниками творчої інтелігенції. Того ж дня відбудеться і прес-конференція для журналістів. Зауважу, що Папу Римського Івана Павла Другого можна було значно ближче львів’янам побачити ніж українського прем’єра В.Януковича.
Тарас Марусик
Перейдімо до ще однієї важливої теми - виборів міського голови Сум. Єдиним кандидатом від опозиційних сил був Сергій Клочко. Але напередодні виборів місцевий суд Сум своїм рішенням зняв його з реєстрації. У такій ситуації цілком закономірно переміг кандидат від влади Володимир Омельченко. Вибори в Сумах вже названі скандальними і потягнули за собою протести.
Ось як прокоментував підсумки виборів речник Комітету виборців України Олександр Черненко.
Олександр Черненко
Ми констатуємо, що вибори міського голови Сум були далекі від загальноприйнятих демократичних стандартів проведення виборів. Це – через низку причин, головними з яких були політично мотивоване, а не юридично, кандидата Клочка з реєстрації, а також непрозора процедура підведення підсумків голосування, а також порушення процедури підрахунку голосів.
Тарас Марусик
Виступаючи в середу на мiтингу-зустрiчi з виборцями в Сумах, перший секретар полiтради Соцпартiї Йосип Вiнський заявив, що парламентськi фракцiї соцiалiстiв, комунiстiв i представники "Нашої України" готують оскарження результатiв виборiв мера Сум (цитую за агенством Інтерфакс): "Ми не змиримося з фактичним призначенням на посаду мiського голови помiчника Володимира Щербаня, чергового представника донецького клану, який окупував Сумщину. Зняття з виборiв за надуманими причинами єдиного кандидата вiд опозицiї, соцiалiста Сергiя Клочка, означає, що влада злякалася могутньої машини контролю за ходом виборiв, яку створили мiсцевi опозицiонери".
Нагадаю, що Володимир Щербань поєднує, всупереч законові, дві посади - керівника Сумської обласної держадмiнiстрацiї та народного депутата.
Того дня на центральнiй площi мiста була проведена акцiя спалення опудала "гауляйтера Донецького клану по Сумськiй областi", яку секретар Полiтради СПУ Юрiй Луценко назвав "вiдповiддю на грубе порушення прав сумчан, позбавлених у минулу недiлю можливости вибору мiського голови".
Тарас Марусик
А тепер поведімо мову про вибори міського голови другого за значенням закарпатського міста Мукачева, призначені на 29 червня. Тут нещодавно завершився перший етап виборчої кампанії - висунення кандидатів на голову мукачівської міської ради від трудових колективів та громадських об’єднань. Поки що не відомий повний список кандидатів, та держслужбовці вже відчули адміністративний тиск при збиранні підписів на підтримку кандидата від влади.
Про мукачівські вибори розповідає Анастасія Осадчук.
Анастасія Осадчук
Нині вже цілком очевидно, що реальних кандидатів на перемогу буде двоє. Про це свідчать і особисті рейтинги претендентів, і той громадський потенціал громадсько-політичних сил, які за ним стоять. Першим кандидатом на міського голову Мукачівська територіально-виборча комісія зареєструвала Василя Патьовку, котрий йде на вибори як представник команди Віктора Балоги, що перебуває при владі в місті з 98-го року.
Набагато строкатіша обстановка склалася навколо висунення заступника голови Закарпатської облради Ернеста Нусера. Минулого тижня відразу кілька провладних обласних газет значно підскочили в тиражі, опублікувавши плахти зі списками чиновників, які, нібито, висловилися на підтримку кандидата від влади.
Цікаво, що чимало підписантів після оприлюднення прізвищ не на жарт обурилися, бо за одних підписалася чиясь невидима рука, а деякі не відали під чим ставлять автографи. На останній прес-конференції голова Закарпатської держадміністрації Іван Різак на запитання про застосування владою тиску на держслужбовців з приводу підписів на підтримку кандидата від влади прокоментував.
Іван Різак
Я до цього ставлюся однозначно негативно, тому що, якщо розглядати з точки зору передвиборчих технологій, то можу сказати одне – підписи – це далеко не вирішення питання виборів і особливо їх результатів. Тому, я можу порадити керівникам, які під тиском підтримували підписами ту чи іншу сторону, публічно відмовитися від своїх підписів і сказати, що це було зроблено під тиском. Таким чином, ми досягнемо прозорості у виборчій кампанії.
А в усьому іншому, я як людина, яка має певний досвід політичної боротьби, знаю, що в “Декларації про тиск” це є моральне виправдовувався перед двома кандидатами. Одні кажуть одному кандидату, що на них натиснули, а вони не були і т.і. Все, що стосується вирішення прав людини, то це буде жорстко оцінюватися мною як керівником області, особливо по відношенню до тих людей, які сьогодні працюють на держслужбі. Всі інші речі буду сприймати як примітивну технологію виборчої кампанії.
Анастасія Осадчук
Частина держслужбовців ще на передодні заяви І.Різака проявила принциповість і при цьому посилалася на норму закону, що забороняє держслужбовцям брати участь в передвиборній кампанії, навідріз відмовилася підписувати листи-звернення. Після чого на деяких посипалися перевірки та натяки про подальше перебування на займаних посадах. Тим, хто відчув адміністративний тиск під час збору підписів, краще подати заяви до правоохоронних органів, бо інакше довести такі факти і вжити належних заходів неможливо.
Тарас Марусик
Згадаймо про ще одні скандальні вибори, пов’язані з фальсифікацією виборів мера міста Харцизьк, що на Донеччині, які відбулися 31 березня минулого року.
Про це говорили в середу на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Прокурор Донецької області Віктор Пшонка, виступаючи на тому засіданні, заявив, що не може сказати, коли буде закінчене розслідування кримінальної справи. А від виборів минуло вже майже 14 місяців.
На запитання голови профільного парламентського комітету Володимира Стретовича, чи відомо прокуророві Донеччини, що 12 мешканців Харцизька звернулися до комітету з проханням вжити відповідних заходів для припинення тиску на них з боку міліції, який чиниться для того, щоб вони відкликали адресованого Президенту листа щодо виборів мера Харцизька, Віктор Пшонка відповів наступне: “Я вперше чую про це”. Після цього голова комітету сказав, що надасть прокуророві для ознайомлення та вжиття відповідних заходів копії звернень до комітету цих 12-ти громадян.
В Криму вибухнув скандал довкола об’єднання кримських письменників в одну республіканську організацію. Зараз тут діє аж чотири письменницьких об’єднання, але, крім Кримської організації Національної Спілки письменників України, решта три більш схожі на любительські літературні клуби. Але за окремими з них стоять кримські чиновники та їхній інтерес до державного фінансування Національної Спілки.
Детальніше про це – в розповіді нашого кримського кореспондента Володимира Притули.
Володимир Притула
Члени Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України відмовилися об’єднатися із “Союзом письменників АРК” і висловили недовіру голові Національної Спілки Володимиру Яворівському, який ініціював це об’єднання.
Мова про це йде у заяві керівництва Кримської організації НСПУ, поширеній у Симферополі. Кримчани закликали до проведення позачергового з’їзду цієї всеукраїнської письменницької організації. Кримські письменники звинуватили пана Яворівського у “нечуваній зраді” і порушенні Статуту НСПУ, коли він своїм рішенням прийняв до складу Національної Спілки списком 61 члена Союзу письменників АРК - організації, яка перебуває під впливом проросійських і комуністичних сил автономії.
У заяві мовиться, що “своїми волюнтаристськими діями” Володимир Яворівський та президія НСПУ поглибили розкол між письменниками Криму, що призведе до “розпалювання міжнаціональної ворожнечі”. Каже голова Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників Валерій Басиров.
Валерій Басиров
Це об’єднання ми вітаємо всі, але об’єднання, якщо воно проходить на законних умовах, і не така чудасія, яка діялася зараз: прийняли 61 чоловіка списком, зробили більшість і намагалися провести збори, обрати людей, які вигідні для Києва, які будуть слугувати, я не знаю кому, і не хочу про це навіть вести мову. Але ця історія свідчить про те, що ніякого зв’язку з літературним процесом ця подія нічого не мала.
Володимир Притула
А тепер – трохи історії. На початку 90-х років минулого століття, коли в Криму набирав сили кримський сепаратизм, такі тенденції заторкнули і місцеву організацію Спілки письменників України. Тоді група промосковськи налаштованих письменників покинули її лави і створили власну організацію – “Союз пісатєлєй Крима”. Вони заявили, що не хочуть мати нічого спільного з рухівцями, а Крим всерівно стане незалежним від України. В організації залишилися, переважно, україномовні і татаромовні письменники.
Крим від України нікуди не дівся, а от державне фінансування програм Національної Спілки письменників України щороку збільшується.
Із часом “Союз пісатєлєй Крима” поділився ще на три організації, одна з яких – “Союз письменників АРК” - є дуже близькою до віце-прем’єра кримського уряду з гуманітарних питань, комуніста Володимира Казаріна.
Останнього свого часу представники громадськості критикували за антиукраїнські заяви. Але пан Казарін має владу у Криму, а тут, крім усього, розташовані кілька письменницьких будинків творчості, за які йде боротьба. Каже Валерій Басиров.
Валерій Басиров
Я гадаю, що тут мається на увазі будинки творчості, які належать Криму. Я гадаю, що ці кошти, які виділяються на видання художньої літератури, які потрапляють не в письменницьку організацію, а кудись наліво. Тут є багато чинників, за які починають боротися такі люди, як депутати, навіть, такі як Яворівський. Просто боляче з того, що ми з бюджету Криму не отримали жодної копійки на видання, бодай, одного примірника української книги, а гроші ж виділяються. Крім того, залишаються кримськотатарські письменники в стороні. Вони не можуть так само з держбюджету отримати. Ті гроші, які виділяються, це така мізерія на нашу організацію. Цей процес показав, що зараз ці кошти намагаються ще дальше відділити від нас.
Володимир Притула
Це була думка голови Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України Валерія Басирова.
Тарас Марусик
Ми повернемося до цієї теми, надавши можливість висловитися керівництву Національної Спілки письменників України, яких кримські письменники також звинувачують в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі.
Ви слухаєте “Тиждень реґіонів”. Це огляд найважливіших матеріалів, які прозвучали на тижні, що минає, в програмах радіо “Свобода” “Україна реґіональна”. Перед мікрофоном – ведучий Тарас Марусик. Продовжуємо.
Минулими вихідними виповнилося 40 днів від часу трагічної загибелі українського журналіста, директора “Громадського радіо” Олександра Кривенка. Лише кілька тижнів не дожив Сашко до свого 40-річного ювілею. У пам’ять за колегою львівські журналісти посадили на центральній алеї міста дерево.
Наша колега Галина Терещук розмовляла з найкращим приятелем Сашка Олесем Старовойтом.
Галина Терещук
Згідно з християнськими віруваннями, на 40 й день душа померлої людини покидає землю і відходить у світ вічний. Рідні та друзі Олександра Кривенка, котрі зібрались на Богослужіння у храмі Пресвятої трійці, молилися за душу Сашка і ще, і ще раз пригадували його живим. І досі не важко повірити, що Сашка вже немає.
Я була у родини Сашка, яка оповита печаллю і сумом. Сумують його чотири доньки, сумує його дружина, сумує хвора мама. Їм усе здається, що ось-ось прийде тато, чоловік, син. Співчуваючи їхньому горю, я так і не наважилася виймати мікрофон і про щось у них розпитувати. Надто свіжі ще рани.
Сумують за Сашком і його друзі, львівські журналісти, з якими він зідзвонювався чи не щодня і зустрічався з ними, коли бував у Львові. Олесь Старовойт належав до їхнього числа. При зустрічах з Сашком вони говорили ж, звісно, про роботу.
Олесь Старовойт
Втрата Сашка відчувається з кожним днем все більше і більше, бо він був дійсно блискучим журналістом, блискучим організатором, а головне – це була людина з яскраво вираженою безкомпромісністю громадянською позицією. Це був справжній патріот. Не патріот, який бив себе в груди, а той патріот, який завжди міг сказати правду, правду людям, правду своїм друзям, правду своїм працівникам. Таких людей, нажаль, дуже мало в нашому суспільстві. Їх взагалі одиниці, а такого другого Сашка просто немає. Скільки ми не говоримо - яка це втрата, ми до кінця оцінити її не зможемо ще довго, тому що не буде тих проектів, які мав би завершити Сашко, не буде тих розмов, які він мав провести, не буде тих переконань, які він мав вкласти своїм друзям, своїм однодумцям, а головне – не буде того, що Сашко мав би зробити надалі.
Сашко дуже переймався долею “Громадського радіо”, тому що в цей момент були якраз певні проблеми з фінансуванням, тобто, недомовленості, ще невирішення. Його це дуже боліло, бо він думав, що це проект, який мусить існувати в Україні. Він не мав з нього матеріального зиску. До речі, тут напевне треба додати до Сашка: Сашко міняв роботу, коли йому ставало трохи нудно працювати, бо він завжди горів новими ідеями. Він втрачав дуже по зарплатах. Він мав набагато вищу зарплату на своїх попередніх місцях, ніж мав на “Громадському радіо”, але його цікавив такий проект, бо він вважав, що саме такий проект зараз є потрібний Україні.
Галина Терещук
Задумів та планів у Кривенка було безліч. Та не судилося їх утілити в життя. Втім, Кривенко завжди вірив у молодих журналістів…
Тарас Марусик
Якраз під дахом “Громадського радіо” Олександр Кривенко зібрав молодих талановитих журналістів і дуже сподівався, що невдовзі його дітище існуватиме не лише в Інтернет-просторі, але й на радіохвилях.
22 травня минулого року на прес-конференції в Києві, яку проводило керівництво Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - голова Нацради Борис Холод і його перший заступник Віктор Лешик, ішлося і про “Громадське радіо”. За рік збігло багато води. Віктор Лешик уже не член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а Борис Холод – виконувач обов’язків голови. Але те, що сказав тоді Олександр Кривенко, залишається актуальним і нині. Послухайте його голос.
Тарас Марусик
Олександре, будь ласка, коротке резюме з того, що ви почули.
Олександр Кривенко
Два пункти, що впадають в око. Це те, що по суті на прямі запитання, які були на сьогоднішній зустрічі, не було прямих відповідей чи майже не було. Друге, загальна чи майже тотальна негоція присутніми журналістами високих чиновників, які мали би працювати для добра цих журналістів, цих радіо і телекомпаній. Я думаю, що це дуже тривожні симптоми і сигнали для Національної ради.
Тарас Марусик
Чи Вам не здається, що голова і перший заступник не відчувають різниці між виконанням своїх службових обов’язків і цинізмом?
Олександр Кривенко
Питання Ваше підштовхує до таких моральних оцінок і етичних оцінок. Я хотів би утриматися від цього, бо здається наговорив на цю раду достатньо, щоб не виглядати таким дуже в’їдливим. Мене інше насторожило: чому ця прес-конференція відбулася саме сьогодні як звіт якийсь певний, а не 9 червня. Може до 9 червня склад Національної ради був би іншим з огляду на проблеми, які стоять перед парламентом і перед Президентом, бо треба поновити склад.
Я думаю, що керівництво Національної ради в такий спосіб, мабуть, намагалося вибудувати певний піар і, можливо, навіть загострити критику на свою адресу з боку журналістів аби виставити себе жертвами якихось зловредних журналісті. Я припускаю, що могла б бути така концепція аби запобігти ласки певних політичних сил, які формують склад Національної ради.
Тарас Марусик
Це був голос Олександра Кривенка, записаний після прес-конференції 22 травня минулого року. За дивним збігом обставин, рівно через рік, минулого четверга, Верховна Рада України вперше проголосувала за звіт Нацради, але, при цьому, був вилучений пункт про недовіру Борисові Холоду.
Це, звичайно, інша історія, але “Громадське радіо” досі не має своєї хвилі. Очевидно, найкращою пам’яттю про Кривенка-журналіста буде вихід “Громадського радіо” в повноцінний етер.
А тим часом, українські журналісти продовжують обстоювати свої права. Вісім журналістів та лідерів громадських організацій Луганської області звинуватили суддів Луганська в перешкоджанні журналістській діяльності та відмові в праві на одержання інформації. Заяву підписали головний редактор газети "Новий ракурс" Микола Северин, наш власний кореспондент Василь Соколенко, кореспондент телекомпанії "ICTV" Андрій Шаповалов, керівник прес-центру газети "Громадський контроль" Віктор Бакуменко, виконавчий директор телерадіокомпанії "Ірта" Андрій Привальцев, голова правління Громадського комітету захисту конституційних прав та свобод громадян Микола Козирєв, голова Конфедерації вільних профспілок області Микола Козюберда та перший заступник голови обласної ради громадської організації "Громадський контроль" Володимир Чернов. Текст заяви направлений на розгляд Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Національної спілки журналістів України.
А в п’ятницю Національна спілка журналістів України і Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації заявили про “повну підтримку чернівецьких журналістів в їхньому прагненні відстояти свободу слова, право писати і говорити правду” на Буковині і вимагають від Президента Леоніда Кучми звільнити голову Чернівецької облдержадміністрації Теофіла Бауера з цієї посади.
Як зазначається в заяві, “в Чернівецькій області кілька років триває безпрецедентний тиск на свободу слова, діяльність засобів масової інформації”, що виливається в “судових позовах до ЗМІ, брутальних образах журналістів, погрозах їм, намаганнях позбавити редакції умов для видання газет”, що є “далеко неповним переліком методів місцевих чиновників у їхній війні з пресою”.
На думку Ігоря Лубченка і Миколи Томенка, за всім цим стоїть “голова Чернівецької облдержадміністрації Теофіл Бауер, котрий поводить себе так, ніби область - його вотчина”, а у стосунках із журналістами діє “за поняттями”, а не за законом”.
Перейдімо до інших тем. Рівненські і волинські історики та краєзнавці цими днями повернулися до теми українсько-польського конфлікту воєнних часів. Про дослідження нових джерел йшлося на презентації книжки киянина Володимира Сергійчука, котра відбулася у Рівненському народному домі.
На презентації побувала наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко
Презентуючи книгу, Володимир Сергійчук зазначив, що свого часу детально вивчав історію руйнування католицьких храмів в Україні, і навіть подарував цю книгу Папі Римському. Однак посилена увага до подій шістдесятирічної давнини з польського боку змусила його повернутися до інших документів.
Праця “Трагедія Волині” щойно вийшла накладом 5 тисяч примірників у Київському Національному університеті за сприяння Рівненської організації Української Народної Партії. Зацікавленість правих політиків у її популяризації самі вони пояснили неприпустимістю вибачень перед поляками за дії УПА, мовляв, вони можуть потягнути за собою негативні правові та матеріальні наслідки для України.
Українські радикали вважають, що йдеться про принциповий підхід до територіального питання, і нині польський уряд зробив помилку, піднімаючи на-гора закриту в радянські часи тему ворожнечі між двома народами. Нині волинські газети запістрявіли спогадами постраждалих під час “різанини” українців. Але пан Сергійчук вірить архівам.
Володимир Сергійчик
Якби я не попрацював сьогодні у Рівненському обласному державному архіві, я не мав би морального права випускати цю книжку. Адже найбільше, добра половина всієї інформації з українсько-польських стосунків і з тих питань, які поставили сьогодні перед усім світом поляки, нині знаходиться у Рівному.
Підтримки владних структур з висвітлення цих питань, як бачимо, поки що немає – на вищому рівні, тому можна буде оголосити наш національний рух бандитським, а якщо він бандитський, то можна буде його підлаштувати і під канони міжнародного тероризму, і таким чином ставити питання, що він був неправомочний, і українці взагалі не мали права тут боротися за свою державу, бо той, хто боровся – це були головорізи, бандити і так далі...
Валентина Одарченко
Матеріали, котрі буквально вчора Володимир Сергійчук віднайшов у Рівненському архіві, заперечують твердження окремих польських істориків про масову участь українців у розстрілах фашистами мирного населення, зокрема, євреїв. Скажімо, в радянських документах від 30 листопада 1944 року про відому Костопільську трагедію, коли були розстріляні 4 тисячі євреїв, зазначені польські прізвища. Тим часом, як стверджує пан Сергійчук, польського населення Волині було менше, ніж нині свідчать деякі оприлюднені з польського боку дані про загиблих поляків.
Володимир Сергійчик
Якщо в селі Тайкури Рівненського району 9 липня за два дні до масових відплатних акцій приїхали німці і поляки, палили людей, розстрілювали їх і кидали у вогонь. Слава Богу, що станичний ОУН тоді записав поіменно, хто кого вбив. Документ зберігся. Все на німців списали. Як можна розібратися з документів - рівненського і київських архівів – коли їхало ядро німецьке, а вони заїжджали в польську колонію, брали польську поліцію – “пляцувку” ту ж – і їхали далі робити чорну справу.
Дуже багато шкоди робили записані у “фольксдойче”. Ось вам ті, хто подав заяви – польські прізвища на 90 відсотків. Політика Лондонського уряду була спрямована на пацифікацію – винищення українського населення, на те, щоб українців після приходу Червоної армії залишилося менше, щоб можна було в разі потреби провести плебісцит, і сказати: “Дивіться, це польська земля, бо тут більше поляків”. Це є в документах польського підпілля, які в нас лежать.
Коли ми почали збирати ці документи, які лежать тут в наших архівах, і дискутувати з поляками (а ці документи їм дуже не імпонують) про поведінку їхнього підпілля, то ми їх попереджали, що ви вже все, що могли сказати про злочини українських націоналістів, сказали, але не забувайте, що масив документів не у вас лежить, а в нас, і вони будуть оприлюднені.
Польські політики зробили велику помилку, що пішли на поводу у польських ветеранів Армії Крайової, а ті, в свою чергу, теж у когось на поводу пішли, і затіяли цей шабаш (я не побоюсь цього слова), не подумали, яку вони справу витягують на суд історії, адже це може обернутися для них неочікуваним результатом.
Валентина Одарченко
Рівненський краєзнавець Олександр Денищук представив своє нове дослідження, протиставлене книзі польських авторів Семашків. Всупереч визначенню Семашків –“ людобуйство”, тобто, геноцид стосовно поляків Волині, пан Денищук назвав свою книгу “Злочини польських шовіністів на Волині”. Зібравши документи всіх українських істориків, котрі торкалися цієї теми, Олександр Денищук оприлюднив результати опитувань мешканців близько тисячі рівненських, волинських і кременецьких сіл, здійснених під час збору інформації про діяльність УПА.
Олександр Денищук
Фактаж можна було доповнити тільки при безпосередньому спілкуванні з учасниками визвольних змагань, або зі старожилами, і я це зробив.
Валентина Одарченко
За даними пана Олександра, на Волині відбулося 2000 акцій проти українців, у яких брали участь поляки. Кількість загиблих у них з українського боку нині підраховують згідно архівних документів. Книга Денищука вийде у чотирьох томах. Останній буде присвячено подіям на Крем’янеччині та Холмщині.
Голова Всеукраїнської організації “Конгрес Українців Холмщини” Олександр Боровик стверджує, що трагедію Волині необхідно розглядати тільки в поєднанні з трагедією холмських українців.
Олександр Боровик
Якщо на Волині були Армія Крайова і УПА, то на Холмщині такого балансу не було. Діяли Армія Крайова, Армія Людова, “батальйони хлопські”, “Вольносць і нєподлеґлосць” , і ми страждали від них усіх.
Валентина Одарченко
Олександр Боровик оголосив про створення Фонду дослідження історії Холмщини, одним з основних напрямків діяльності якого стане підтримка наукових робіт про геополітичну ситуацію на Холмщині у 20-му столітті.
Тарас Марусик
Як ми вже повідомляли, в четвер місцевий суд Центрального району Симферополя відмовився задовольнити позов групи мешканців Криму української національності до газети “Кримская правда” та її редактора Михайла Бахарєва. Вони вимагали спростування публікації, в якій стверджувалося, що української мови та української нації не існує.
Докладніше про це – в матеріалі нашого кореспондента Володимира Притули.
Володимир Притула
Справа за позовами 10 мешканців автономної республіки, які є етнічними українцями, у суді розглядається уже більше як півроку. Ще у 2001 році головний редактор газети “Кримская правда” Михайло Бахарєв, відомий своїми ксенофобними заявами, видрукував статтю “Ми повернемося до тебе, Батьківщино!”, де писав, що українців, як нації, “в природі не існує, українці - це частина російського народу, яка розмовляє на одному з діалектів російської мови”.
Тепер суддя Ольга Андрєєва визнала таку заяву оціночним судженням, позивачів – неналежними, тобто, такими, що не можуть виступати від імені української нації. Ось що сказав з цього приводу адвокат пана Бахарєва Олександр Гнєздов: “Суд відмовив у позові, вважаючи, що в газеті “Кримская правда” була висловлена думка з приводу взаємин української і російської мов, і, наголосивши, що оцінні судження, якими б вони не були категоричними чи проблематичними, не підлягають спростуванню”.
Один з позивачів, представник української громади Криму Олег Фомушкін, заявив журналістам, що, на його думку, таким чином Симферопольський суд визнав, що української мови та української нації не існує, і це підриває основи української держави.
Олег Фомушкін
Український суддя Андрєєва відхилила позов Миколи Борисенка про захист честі і гідності української нації, української мови, тим самим підтвердивши те, що вона погоджується з тим, що у нації мови не існує. Я вважаю, що вона суперечить ст. 34 Конституції України, допомагає українофобам таким, як Бахарєв розпалювати міжнаціональну ворожнечу в Криму. Я вважаю, що наша влада сьогодні сприяє тому, що є такі як М.Бахарєв, які паплюжать українську націю, є такі судді, які приймають такі рішення. Тільки усунення влади допоможе нам уникнути всіх оцих явищ.
Володимир Притула
Позивачі повідомили, що оскаржать це рішення в Апеляційному суді АРК. В суді перебуває ще 9 подібних позовів до пана Бахарєва.
Тарас Марусик
Це була оглядова програма “Тиждень реґіонів”. Її підготував і провів Тарас Марусик. Зі мною в студії працював Михайло Петренко. На все добре, шановні слухачі.
Ви слухаєте оглядову програму “Тиждень реґіонів”. З київської студії радіо “Свобода” Вас, шановні слухачі, вітає укладач та ведучий Тарас Марусик. Оператор у студії – Михайло Петренко.
22 травня – день перепоховання Тараса Шевченка в рідну землю. Відзначати цю дату було суворо заборонено совєтським режимом. А хто не корився цим негласним гебістським заборонам і, скажімо, приходив до пам’ятника поетові в Києві, ризикував.
Нерідко ціна ризику була великою – виклики до КГБ, відрахування з навчальних закладів, звільнення з роботи, занесення в чорні списки, різноманітні провокації.
У порівнянні з тоталітарними часами спостерігається прогрес: сьогодні вже не переслідують громадян за вшанування Шевченка в цей день, і не більше.
22 травня в Дніпропетровську нечисленний гурт представників національно-демократичних організацій вшанував пам’ять Тараса Шевченка покладанням квітів до його пам’ятника.
Про це розповів наш дніпропетровський кореспондент Геннадій Сахаров.
Геннадій Сахаров
Пам''ятник Тарасові Шевченку у центрі Дніпропетровська певною мірою унікальний. Крім того, що він вважається одним з кращих пам''ятників Кобзареві у світі, він має і цікаву історію. Рішення встановити цей пам''ятник було ухвалене не міською владою, а зборами обласної організації Народного Руху України восени 1989-го року.
На місці, де планувалося спорудити пам''ятник, у 1990-му була встановлена гранітна плита з написом "Тут буде встановлений пам''ятник великому поетові України Тарасу Шевченку". Ту плиту невідомі особи вимазували різним непотребом, її кількаразово вночі розбивали на скалки, але плиту знову відновлювали.
І після набуття Україною незалежності у серпні 1992-го року на перші роковини незалежності був відкритий пам''ятник молодому Тарасові роботи скульптора Володимира Небоженка і архітектора Анатолія Положія. З того часу старий пам''ятник поетові на Монастирському острові, залишившись одним з символів міста, став місцем проведення різного роду культурологічних заходів, а новий пам''ятник став місцем покладання квітів на національні свята, в тому числі і представниками міської і обласної влади.
22-го травня до пам''ятника прийшли представники організацій Української народної партії, УРП “Собор”, партії “Реформи і порядок”, “Батьківщини”, Соціалістичної партії, Народного Руху України, Українського фонду культури, Спілки української молоді. Звертаючись до присутніх, голова обласної організації Української Народної партії Іван Шулик сказав.
Іван Шулик
Шановні друзі, ми сьогодні в черговий раз відзначаємо національне свято – день перепоховання праху Т.Г.Шевченка в Україні на Канівській горі. Сьогодні день, коли традиційно приходять ті, хто пам’ятає про це свято. Навіть не було такого, щоб обдзвонювали, нагадували.
Геннадій Сахаров
Орина Сокульська - голова обласної організації УРП “Собор” згадала, як за часів СРСР патріоти України збиралися 22-го травня біля пам''ятника Тарасові.
Орина Сокульська
Я дивлюся на невелику громаду і згадую всі роки 22 травня, в яке я повертаюся. Я хочу сказати, що завжди у нас було у цей день, як не дивно, не дуже мало. Завжди не дуже мало приходило людей на Монастирський острів. Це – не диво, бо більше за кожним кущем в цей день, поки Україна не стала незалежною, було представників від КДБ. На другий день нас поодинці викликали, це я вам кажу як свідок, і запитували: “Що це за день? Що ви святкуєте? Чому ви приходите?”
22 травня для мене – це День пам’яті, це – історичний день для української нації, це – день, коли було перевезено тіло-прах великого Генія і предано українській землі. З другого боку, це день великої скорботи, бо в української нації не стало пророка.
Геннадій Сахаров
Поклавши квіти, почитавши вірші, присутні розійшлися під уважними поглядами міліціонерів, що споглядали за ними з патрульної машини. Офіційні особи цього дня квітів не покладали.
Тарас Марусик
Львівщина після численних обіцянок врешті дочекалася приїзду прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Відтак мешканці Львова та кількох інших міст області, які потерпають від безгрошів’я та безробіття, могли спостерігати за кортежем з дорогих авто, а ще простоювали в численних вуличних заторах, які створювалися на вулицях, у зв’язку з приїздом пана прем’єра. Окрім усього, візит Віктора Януковича продемонстрував рівень свободи слова в Україні. Виключне право супроводжувати керівника уряду мали лише столичні провладні журналісти.
Про перебування прем’єр-міністра України Віктора Януковича на Львівщині розповіла в четвер Галина Терещук.
Галина Терещук
Спершу зауважу, що в регіоні вже двічі оголошували про приїзд українського прем’єра. Однак, щоразу цей візит з невідомих причин скасовували. Представники опозиції вже навіть відверто глузували з цього. Мовляв, прем’єр побоюється їхати в Галичину, щоб не почуватися чужим серед своїх. До того ж, пан Янукович, на думку парламентарія Петра Олійника, немає відповідей на численні важливі запитання, які нині хвилюють мешканців регіону. А саме - щодо змін до бюджету на виконання статті 57 закону про освіту, яка передбачає доплату вчителям за вислугу літ та оздоровлення, щодо закриття шахт державного підприємства “Львіввугілля”, будівництво ТЕЦ-2 на Добротвірській станції.
Однак нинішній приїзд Віктора Януковича на Львівщину опозиційні політики оцінили насамперед, як намагання підняти свій рейтинг напередодні президентських виборів.
Прилетів прем’єр-міністр до Львова в обідню пору. Спершу поклав квіти до пам’ятника Кобзареві у центрі міста, і цією акцією були започатковані Шевченківські дні у Львові. “Упівця”, котрий намагався підійти до прем’єр-міністра, не допустили, зрештою, як і журналістів.
В релізі прес-служби Львівської обласної адміністрації (бо з програмою перебування прем’єр-міністра на Львівщині журналістів так і не ознайомили) вказано, що Віктор Янукович перебуватиме в області 2 дні і за цей час чомусь налагоджуватиме “тісні стосунки між Львівщиною і Донеччиною”.
У перший день робочої поїздки прем’єр-міністр побував на Дрогобицькому нафтопереробному комплексі “Галичина”, Стебницькому державному гірничо-хімічному підприємстві “Полімінерал”.
А 23 травня прем’єр-міністр ознайомиться з шахтою “Червоноградська” державного підприємства “Львіввугілля”, і навіть обіцяє, як це вказано у прес-релізі, спустися у шахту та поспілкуватися із шахтарями, яких, до речі, напередодні підготували до цього спілкування, і, мабуть, це будуть єдині прості люди, з якими спілкуватиметься український прем’єр.
Єдиним питанням, яке досі залишається неврегульованим обладміністрацією, є те, щоб незалежні профспілки не вручили прем’єрові своєї заяви. Наразі влада ще не домовилася із профспілками.
Планує він порозмовляти і з представниками творчої інтелігенції. Того ж дня відбудеться і прес-конференція для журналістів. Зауважу, що Папу Римського Івана Павла Другого можна було значно ближче львів’янам побачити ніж українського прем’єра В.Януковича.
Тарас Марусик
Перейдімо до ще однієї важливої теми - виборів міського голови Сум. Єдиним кандидатом від опозиційних сил був Сергій Клочко. Але напередодні виборів місцевий суд Сум своїм рішенням зняв його з реєстрації. У такій ситуації цілком закономірно переміг кандидат від влади Володимир Омельченко. Вибори в Сумах вже названі скандальними і потягнули за собою протести.
Ось як прокоментував підсумки виборів речник Комітету виборців України Олександр Черненко.
Олександр Черненко
Ми констатуємо, що вибори міського голови Сум були далекі від загальноприйнятих демократичних стандартів проведення виборів. Це – через низку причин, головними з яких були політично мотивоване, а не юридично, кандидата Клочка з реєстрації, а також непрозора процедура підведення підсумків голосування, а також порушення процедури підрахунку голосів.
Тарас Марусик
Виступаючи в середу на мiтингу-зустрiчi з виборцями в Сумах, перший секретар полiтради Соцпартiї Йосип Вiнський заявив, що парламентськi фракцiї соцiалiстiв, комунiстiв i представники "Нашої України" готують оскарження результатiв виборiв мера Сум (цитую за агенством Інтерфакс): "Ми не змиримося з фактичним призначенням на посаду мiського голови помiчника Володимира Щербаня, чергового представника донецького клану, який окупував Сумщину. Зняття з виборiв за надуманими причинами єдиного кандидата вiд опозицiї, соцiалiста Сергiя Клочка, означає, що влада злякалася могутньої машини контролю за ходом виборiв, яку створили мiсцевi опозицiонери".
Нагадаю, що Володимир Щербань поєднує, всупереч законові, дві посади - керівника Сумської обласної держадмiнiстрацiї та народного депутата.
Того дня на центральнiй площi мiста була проведена акцiя спалення опудала "гауляйтера Донецького клану по Сумськiй областi", яку секретар Полiтради СПУ Юрiй Луценко назвав "вiдповiддю на грубе порушення прав сумчан, позбавлених у минулу недiлю можливости вибору мiського голови".
Тарас Марусик
А тепер поведімо мову про вибори міського голови другого за значенням закарпатського міста Мукачева, призначені на 29 червня. Тут нещодавно завершився перший етап виборчої кампанії - висунення кандидатів на голову мукачівської міської ради від трудових колективів та громадських об’єднань. Поки що не відомий повний список кандидатів, та держслужбовці вже відчули адміністративний тиск при збиранні підписів на підтримку кандидата від влади.
Про мукачівські вибори розповідає Анастасія Осадчук.
Анастасія Осадчук
Нині вже цілком очевидно, що реальних кандидатів на перемогу буде двоє. Про це свідчать і особисті рейтинги претендентів, і той громадський потенціал громадсько-політичних сил, які за ним стоять. Першим кандидатом на міського голову Мукачівська територіально-виборча комісія зареєструвала Василя Патьовку, котрий йде на вибори як представник команди Віктора Балоги, що перебуває при владі в місті з 98-го року.
Набагато строкатіша обстановка склалася навколо висунення заступника голови Закарпатської облради Ернеста Нусера. Минулого тижня відразу кілька провладних обласних газет значно підскочили в тиражі, опублікувавши плахти зі списками чиновників, які, нібито, висловилися на підтримку кандидата від влади.
Цікаво, що чимало підписантів після оприлюднення прізвищ не на жарт обурилися, бо за одних підписалася чиясь невидима рука, а деякі не відали під чим ставлять автографи. На останній прес-конференції голова Закарпатської держадміністрації Іван Різак на запитання про застосування владою тиску на держслужбовців з приводу підписів на підтримку кандидата від влади прокоментував.
Іван Різак
Я до цього ставлюся однозначно негативно, тому що, якщо розглядати з точки зору передвиборчих технологій, то можу сказати одне – підписи – це далеко не вирішення питання виборів і особливо їх результатів. Тому, я можу порадити керівникам, які під тиском підтримували підписами ту чи іншу сторону, публічно відмовитися від своїх підписів і сказати, що це було зроблено під тиском. Таким чином, ми досягнемо прозорості у виборчій кампанії.
А в усьому іншому, я як людина, яка має певний досвід політичної боротьби, знаю, що в “Декларації про тиск” це є моральне виправдовувався перед двома кандидатами. Одні кажуть одному кандидату, що на них натиснули, а вони не були і т.і. Все, що стосується вирішення прав людини, то це буде жорстко оцінюватися мною як керівником області, особливо по відношенню до тих людей, які сьогодні працюють на держслужбі. Всі інші речі буду сприймати як примітивну технологію виборчої кампанії.
Анастасія Осадчук
Частина держслужбовців ще на передодні заяви І.Різака проявила принциповість і при цьому посилалася на норму закону, що забороняє держслужбовцям брати участь в передвиборній кампанії, навідріз відмовилася підписувати листи-звернення. Після чого на деяких посипалися перевірки та натяки про подальше перебування на займаних посадах. Тим, хто відчув адміністративний тиск під час збору підписів, краще подати заяви до правоохоронних органів, бо інакше довести такі факти і вжити належних заходів неможливо.
Тарас Марусик
Згадаймо про ще одні скандальні вибори, пов’язані з фальсифікацією виборів мера міста Харцизьк, що на Донеччині, які відбулися 31 березня минулого року.
Про це говорили в середу на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Прокурор Донецької області Віктор Пшонка, виступаючи на тому засіданні, заявив, що не може сказати, коли буде закінчене розслідування кримінальної справи. А від виборів минуло вже майже 14 місяців.
На запитання голови профільного парламентського комітету Володимира Стретовича, чи відомо прокуророві Донеччини, що 12 мешканців Харцизька звернулися до комітету з проханням вжити відповідних заходів для припинення тиску на них з боку міліції, який чиниться для того, щоб вони відкликали адресованого Президенту листа щодо виборів мера Харцизька, Віктор Пшонка відповів наступне: “Я вперше чую про це”. Після цього голова комітету сказав, що надасть прокуророві для ознайомлення та вжиття відповідних заходів копії звернень до комітету цих 12-ти громадян.
В Криму вибухнув скандал довкола об’єднання кримських письменників в одну республіканську організацію. Зараз тут діє аж чотири письменницьких об’єднання, але, крім Кримської організації Національної Спілки письменників України, решта три більш схожі на любительські літературні клуби. Але за окремими з них стоять кримські чиновники та їхній інтерес до державного фінансування Національної Спілки.
Детальніше про це – в розповіді нашого кримського кореспондента Володимира Притули.
Володимир Притула
Члени Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України відмовилися об’єднатися із “Союзом письменників АРК” і висловили недовіру голові Національної Спілки Володимиру Яворівському, який ініціював це об’єднання.
Мова про це йде у заяві керівництва Кримської організації НСПУ, поширеній у Симферополі. Кримчани закликали до проведення позачергового з’їзду цієї всеукраїнської письменницької організації. Кримські письменники звинуватили пана Яворівського у “нечуваній зраді” і порушенні Статуту НСПУ, коли він своїм рішенням прийняв до складу Національної Спілки списком 61 члена Союзу письменників АРК - організації, яка перебуває під впливом проросійських і комуністичних сил автономії.
У заяві мовиться, що “своїми волюнтаристськими діями” Володимир Яворівський та президія НСПУ поглибили розкол між письменниками Криму, що призведе до “розпалювання міжнаціональної ворожнечі”. Каже голова Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників Валерій Басиров.
Валерій Басиров
Це об’єднання ми вітаємо всі, але об’єднання, якщо воно проходить на законних умовах, і не така чудасія, яка діялася зараз: прийняли 61 чоловіка списком, зробили більшість і намагалися провести збори, обрати людей, які вигідні для Києва, які будуть слугувати, я не знаю кому, і не хочу про це навіть вести мову. Але ця історія свідчить про те, що ніякого зв’язку з літературним процесом ця подія нічого не мала.
Володимир Притула
А тепер – трохи історії. На початку 90-х років минулого століття, коли в Криму набирав сили кримський сепаратизм, такі тенденції заторкнули і місцеву організацію Спілки письменників України. Тоді група промосковськи налаштованих письменників покинули її лави і створили власну організацію – “Союз пісатєлєй Крима”. Вони заявили, що не хочуть мати нічого спільного з рухівцями, а Крим всерівно стане незалежним від України. В організації залишилися, переважно, україномовні і татаромовні письменники.
Крим від України нікуди не дівся, а от державне фінансування програм Національної Спілки письменників України щороку збільшується.
Із часом “Союз пісатєлєй Крима” поділився ще на три організації, одна з яких – “Союз письменників АРК” - є дуже близькою до віце-прем’єра кримського уряду з гуманітарних питань, комуніста Володимира Казаріна.
Останнього свого часу представники громадськості критикували за антиукраїнські заяви. Але пан Казарін має владу у Криму, а тут, крім усього, розташовані кілька письменницьких будинків творчості, за які йде боротьба. Каже Валерій Басиров.
Валерій Басиров
Я гадаю, що тут мається на увазі будинки творчості, які належать Криму. Я гадаю, що ці кошти, які виділяються на видання художньої літератури, які потрапляють не в письменницьку організацію, а кудись наліво. Тут є багато чинників, за які починають боротися такі люди, як депутати, навіть, такі як Яворівський. Просто боляче з того, що ми з бюджету Криму не отримали жодної копійки на видання, бодай, одного примірника української книги, а гроші ж виділяються. Крім того, залишаються кримськотатарські письменники в стороні. Вони не можуть так само з держбюджету отримати. Ті гроші, які виділяються, це така мізерія на нашу організацію. Цей процес показав, що зараз ці кошти намагаються ще дальше відділити від нас.
Володимир Притула
Це була думка голови Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України Валерія Басирова.
Тарас Марусик
Ми повернемося до цієї теми, надавши можливість висловитися керівництву Національної Спілки письменників України, яких кримські письменники також звинувачують в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі.
Ви слухаєте “Тиждень реґіонів”. Це огляд найважливіших матеріалів, які прозвучали на тижні, що минає, в програмах радіо “Свобода” “Україна реґіональна”. Перед мікрофоном – ведучий Тарас Марусик. Продовжуємо.
Минулими вихідними виповнилося 40 днів від часу трагічної загибелі українського журналіста, директора “Громадського радіо” Олександра Кривенка. Лише кілька тижнів не дожив Сашко до свого 40-річного ювілею. У пам’ять за колегою львівські журналісти посадили на центральній алеї міста дерево.
Наша колега Галина Терещук розмовляла з найкращим приятелем Сашка Олесем Старовойтом.
Галина Терещук
Згідно з християнськими віруваннями, на 40 й день душа померлої людини покидає землю і відходить у світ вічний. Рідні та друзі Олександра Кривенка, котрі зібрались на Богослужіння у храмі Пресвятої трійці, молилися за душу Сашка і ще, і ще раз пригадували його живим. І досі не важко повірити, що Сашка вже немає.
Я була у родини Сашка, яка оповита печаллю і сумом. Сумують його чотири доньки, сумує його дружина, сумує хвора мама. Їм усе здається, що ось-ось прийде тато, чоловік, син. Співчуваючи їхньому горю, я так і не наважилася виймати мікрофон і про щось у них розпитувати. Надто свіжі ще рани.
Сумують за Сашком і його друзі, львівські журналісти, з якими він зідзвонювався чи не щодня і зустрічався з ними, коли бував у Львові. Олесь Старовойт належав до їхнього числа. При зустрічах з Сашком вони говорили ж, звісно, про роботу.
Олесь Старовойт
Втрата Сашка відчувається з кожним днем все більше і більше, бо він був дійсно блискучим журналістом, блискучим організатором, а головне – це була людина з яскраво вираженою безкомпромісністю громадянською позицією. Це був справжній патріот. Не патріот, який бив себе в груди, а той патріот, який завжди міг сказати правду, правду людям, правду своїм друзям, правду своїм працівникам. Таких людей, нажаль, дуже мало в нашому суспільстві. Їх взагалі одиниці, а такого другого Сашка просто немає. Скільки ми не говоримо - яка це втрата, ми до кінця оцінити її не зможемо ще довго, тому що не буде тих проектів, які мав би завершити Сашко, не буде тих розмов, які він мав провести, не буде тих переконань, які він мав вкласти своїм друзям, своїм однодумцям, а головне – не буде того, що Сашко мав би зробити надалі.
Сашко дуже переймався долею “Громадського радіо”, тому що в цей момент були якраз певні проблеми з фінансуванням, тобто, недомовленості, ще невирішення. Його це дуже боліло, бо він думав, що це проект, який мусить існувати в Україні. Він не мав з нього матеріального зиску. До речі, тут напевне треба додати до Сашка: Сашко міняв роботу, коли йому ставало трохи нудно працювати, бо він завжди горів новими ідеями. Він втрачав дуже по зарплатах. Він мав набагато вищу зарплату на своїх попередніх місцях, ніж мав на “Громадському радіо”, але його цікавив такий проект, бо він вважав, що саме такий проект зараз є потрібний Україні.
Галина Терещук
Задумів та планів у Кривенка було безліч. Та не судилося їх утілити в життя. Втім, Кривенко завжди вірив у молодих журналістів…
Тарас Марусик
Якраз під дахом “Громадського радіо” Олександр Кривенко зібрав молодих талановитих журналістів і дуже сподівався, що невдовзі його дітище існуватиме не лише в Інтернет-просторі, але й на радіохвилях.
22 травня минулого року на прес-конференції в Києві, яку проводило керівництво Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - голова Нацради Борис Холод і його перший заступник Віктор Лешик, ішлося і про “Громадське радіо”. За рік збігло багато води. Віктор Лешик уже не член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а Борис Холод – виконувач обов’язків голови. Але те, що сказав тоді Олександр Кривенко, залишається актуальним і нині. Послухайте його голос.
Тарас Марусик
Олександре, будь ласка, коротке резюме з того, що ви почули.
Олександр Кривенко
Два пункти, що впадають в око. Це те, що по суті на прямі запитання, які були на сьогоднішній зустрічі, не було прямих відповідей чи майже не було. Друге, загальна чи майже тотальна негоція присутніми журналістами високих чиновників, які мали би працювати для добра цих журналістів, цих радіо і телекомпаній. Я думаю, що це дуже тривожні симптоми і сигнали для Національної ради.
Тарас Марусик
Чи Вам не здається, що голова і перший заступник не відчувають різниці між виконанням своїх службових обов’язків і цинізмом?
Олександр Кривенко
Питання Ваше підштовхує до таких моральних оцінок і етичних оцінок. Я хотів би утриматися від цього, бо здається наговорив на цю раду достатньо, щоб не виглядати таким дуже в’їдливим. Мене інше насторожило: чому ця прес-конференція відбулася саме сьогодні як звіт якийсь певний, а не 9 червня. Може до 9 червня склад Національної ради був би іншим з огляду на проблеми, які стоять перед парламентом і перед Президентом, бо треба поновити склад.
Я думаю, що керівництво Національної ради в такий спосіб, мабуть, намагалося вибудувати певний піар і, можливо, навіть загострити критику на свою адресу з боку журналістів аби виставити себе жертвами якихось зловредних журналісті. Я припускаю, що могла б бути така концепція аби запобігти ласки певних політичних сил, які формують склад Національної ради.
Тарас Марусик
Це був голос Олександра Кривенка, записаний після прес-конференції 22 травня минулого року. За дивним збігом обставин, рівно через рік, минулого четверга, Верховна Рада України вперше проголосувала за звіт Нацради, але, при цьому, був вилучений пункт про недовіру Борисові Холоду.
Це, звичайно, інша історія, але “Громадське радіо” досі не має своєї хвилі. Очевидно, найкращою пам’яттю про Кривенка-журналіста буде вихід “Громадського радіо” в повноцінний етер.
А тим часом, українські журналісти продовжують обстоювати свої права. Вісім журналістів та лідерів громадських організацій Луганської області звинуватили суддів Луганська в перешкоджанні журналістській діяльності та відмові в праві на одержання інформації. Заяву підписали головний редактор газети "Новий ракурс" Микола Северин, наш власний кореспондент Василь Соколенко, кореспондент телекомпанії "ICTV" Андрій Шаповалов, керівник прес-центру газети "Громадський контроль" Віктор Бакуменко, виконавчий директор телерадіокомпанії "Ірта" Андрій Привальцев, голова правління Громадського комітету захисту конституційних прав та свобод громадян Микола Козирєв, голова Конфедерації вільних профспілок області Микола Козюберда та перший заступник голови обласної ради громадської організації "Громадський контроль" Володимир Чернов. Текст заяви направлений на розгляд Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Національної спілки журналістів України.
А в п’ятницю Національна спілка журналістів України і Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації заявили про “повну підтримку чернівецьких журналістів в їхньому прагненні відстояти свободу слова, право писати і говорити правду” на Буковині і вимагають від Президента Леоніда Кучми звільнити голову Чернівецької облдержадміністрації Теофіла Бауера з цієї посади.
Як зазначається в заяві, “в Чернівецькій області кілька років триває безпрецедентний тиск на свободу слова, діяльність засобів масової інформації”, що виливається в “судових позовах до ЗМІ, брутальних образах журналістів, погрозах їм, намаганнях позбавити редакції умов для видання газет”, що є “далеко неповним переліком методів місцевих чиновників у їхній війні з пресою”.
На думку Ігоря Лубченка і Миколи Томенка, за всім цим стоїть “голова Чернівецької облдержадміністрації Теофіл Бауер, котрий поводить себе так, ніби область - його вотчина”, а у стосунках із журналістами діє “за поняттями”, а не за законом”.
Перейдімо до інших тем. Рівненські і волинські історики та краєзнавці цими днями повернулися до теми українсько-польського конфлікту воєнних часів. Про дослідження нових джерел йшлося на презентації книжки киянина Володимира Сергійчука, котра відбулася у Рівненському народному домі.
На презентації побувала наша рівненська кореспондентка Валентина Одарченко.
Валентина Одарченко
Презентуючи книгу, Володимир Сергійчук зазначив, що свого часу детально вивчав історію руйнування католицьких храмів в Україні, і навіть подарував цю книгу Папі Римському. Однак посилена увага до подій шістдесятирічної давнини з польського боку змусила його повернутися до інших документів.
Праця “Трагедія Волині” щойно вийшла накладом 5 тисяч примірників у Київському Національному університеті за сприяння Рівненської організації Української Народної Партії. Зацікавленість правих політиків у її популяризації самі вони пояснили неприпустимістю вибачень перед поляками за дії УПА, мовляв, вони можуть потягнути за собою негативні правові та матеріальні наслідки для України.
Українські радикали вважають, що йдеться про принциповий підхід до територіального питання, і нині польський уряд зробив помилку, піднімаючи на-гора закриту в радянські часи тему ворожнечі між двома народами. Нині волинські газети запістрявіли спогадами постраждалих під час “різанини” українців. Але пан Сергійчук вірить архівам.
Володимир Сергійчик
Якби я не попрацював сьогодні у Рівненському обласному державному архіві, я не мав би морального права випускати цю книжку. Адже найбільше, добра половина всієї інформації з українсько-польських стосунків і з тих питань, які поставили сьогодні перед усім світом поляки, нині знаходиться у Рівному.
Підтримки владних структур з висвітлення цих питань, як бачимо, поки що немає – на вищому рівні, тому можна буде оголосити наш національний рух бандитським, а якщо він бандитський, то можна буде його підлаштувати і під канони міжнародного тероризму, і таким чином ставити питання, що він був неправомочний, і українці взагалі не мали права тут боротися за свою державу, бо той, хто боровся – це були головорізи, бандити і так далі...
Валентина Одарченко
Матеріали, котрі буквально вчора Володимир Сергійчук віднайшов у Рівненському архіві, заперечують твердження окремих польських істориків про масову участь українців у розстрілах фашистами мирного населення, зокрема, євреїв. Скажімо, в радянських документах від 30 листопада 1944 року про відому Костопільську трагедію, коли були розстріляні 4 тисячі євреїв, зазначені польські прізвища. Тим часом, як стверджує пан Сергійчук, польського населення Волині було менше, ніж нині свідчать деякі оприлюднені з польського боку дані про загиблих поляків.
Володимир Сергійчик
Якщо в селі Тайкури Рівненського району 9 липня за два дні до масових відплатних акцій приїхали німці і поляки, палили людей, розстрілювали їх і кидали у вогонь. Слава Богу, що станичний ОУН тоді записав поіменно, хто кого вбив. Документ зберігся. Все на німців списали. Як можна розібратися з документів - рівненського і київських архівів – коли їхало ядро німецьке, а вони заїжджали в польську колонію, брали польську поліцію – “пляцувку” ту ж – і їхали далі робити чорну справу.
Дуже багато шкоди робили записані у “фольксдойче”. Ось вам ті, хто подав заяви – польські прізвища на 90 відсотків. Політика Лондонського уряду була спрямована на пацифікацію – винищення українського населення, на те, щоб українців після приходу Червоної армії залишилося менше, щоб можна було в разі потреби провести плебісцит, і сказати: “Дивіться, це польська земля, бо тут більше поляків”. Це є в документах польського підпілля, які в нас лежать.
Коли ми почали збирати ці документи, які лежать тут в наших архівах, і дискутувати з поляками (а ці документи їм дуже не імпонують) про поведінку їхнього підпілля, то ми їх попереджали, що ви вже все, що могли сказати про злочини українських націоналістів, сказали, але не забувайте, що масив документів не у вас лежить, а в нас, і вони будуть оприлюднені.
Польські політики зробили велику помилку, що пішли на поводу у польських ветеранів Армії Крайової, а ті, в свою чергу, теж у когось на поводу пішли, і затіяли цей шабаш (я не побоюсь цього слова), не подумали, яку вони справу витягують на суд історії, адже це може обернутися для них неочікуваним результатом.
Валентина Одарченко
Рівненський краєзнавець Олександр Денищук представив своє нове дослідження, протиставлене книзі польських авторів Семашків. Всупереч визначенню Семашків –“ людобуйство”, тобто, геноцид стосовно поляків Волині, пан Денищук назвав свою книгу “Злочини польських шовіністів на Волині”. Зібравши документи всіх українських істориків, котрі торкалися цієї теми, Олександр Денищук оприлюднив результати опитувань мешканців близько тисячі рівненських, волинських і кременецьких сіл, здійснених під час збору інформації про діяльність УПА.
Олександр Денищук
Фактаж можна було доповнити тільки при безпосередньому спілкуванні з учасниками визвольних змагань, або зі старожилами, і я це зробив.
Валентина Одарченко
За даними пана Олександра, на Волині відбулося 2000 акцій проти українців, у яких брали участь поляки. Кількість загиблих у них з українського боку нині підраховують згідно архівних документів. Книга Денищука вийде у чотирьох томах. Останній буде присвячено подіям на Крем’янеччині та Холмщині.
Голова Всеукраїнської організації “Конгрес Українців Холмщини” Олександр Боровик стверджує, що трагедію Волині необхідно розглядати тільки в поєднанні з трагедією холмських українців.
Олександр Боровик
Якщо на Волині були Армія Крайова і УПА, то на Холмщині такого балансу не було. Діяли Армія Крайова, Армія Людова, “батальйони хлопські”, “Вольносць і нєподлеґлосць” , і ми страждали від них усіх.
Валентина Одарченко
Олександр Боровик оголосив про створення Фонду дослідження історії Холмщини, одним з основних напрямків діяльності якого стане підтримка наукових робіт про геополітичну ситуацію на Холмщині у 20-му столітті.
Тарас Марусик
Як ми вже повідомляли, в четвер місцевий суд Центрального району Симферополя відмовився задовольнити позов групи мешканців Криму української національності до газети “Кримская правда” та її редактора Михайла Бахарєва. Вони вимагали спростування публікації, в якій стверджувалося, що української мови та української нації не існує.
Докладніше про це – в матеріалі нашого кореспондента Володимира Притули.
Володимир Притула
Справа за позовами 10 мешканців автономної республіки, які є етнічними українцями, у суді розглядається уже більше як півроку. Ще у 2001 році головний редактор газети “Кримская правда” Михайло Бахарєв, відомий своїми ксенофобними заявами, видрукував статтю “Ми повернемося до тебе, Батьківщино!”, де писав, що українців, як нації, “в природі не існує, українці - це частина російського народу, яка розмовляє на одному з діалектів російської мови”.
Тепер суддя Ольга Андрєєва визнала таку заяву оціночним судженням, позивачів – неналежними, тобто, такими, що не можуть виступати від імені української нації. Ось що сказав з цього приводу адвокат пана Бахарєва Олександр Гнєздов: “Суд відмовив у позові, вважаючи, що в газеті “Кримская правда” була висловлена думка з приводу взаємин української і російської мов, і, наголосивши, що оцінні судження, якими б вони не були категоричними чи проблематичними, не підлягають спростуванню”.
Один з позивачів, представник української громади Криму Олег Фомушкін, заявив журналістам, що, на його думку, таким чином Симферопольський суд визнав, що української мови та української нації не існує, і це підриває основи української держави.
Олег Фомушкін
Український суддя Андрєєва відхилила позов Миколи Борисенка про захист честі і гідності української нації, української мови, тим самим підтвердивши те, що вона погоджується з тим, що у нації мови не існує. Я вважаю, що вона суперечить ст. 34 Конституції України, допомагає українофобам таким, як Бахарєв розпалювати міжнаціональну ворожнечу в Криму. Я вважаю, що наша влада сьогодні сприяє тому, що є такі як М.Бахарєв, які паплюжать українську націю, є такі судді, які приймають такі рішення. Тільки усунення влади допоможе нам уникнути всіх оцих явищ.
Володимир Притула
Позивачі повідомили, що оскаржать це рішення в Апеляційному суді АРК. В суді перебуває ще 9 подібних позовів до пана Бахарєва.
Тарас Марусик
Це була оглядова програма “Тиждень реґіонів”. Її підготував і провів Тарас Марусик. Зі мною в студії працював Михайло Петренко. На все добре, шановні слухачі.
