Прага, 29 травня 2003 року.
Людмила Литовченко
Мудрість – це скарб, що набувається з віком. І якими, здавалося б, простими не виглядали думки, висловлені вголос будь-ким з нас, коли вони виходять з уст мудрої, вбіленої сивиною років людини, то цінність їх неначе стає вічною.
Євген Сверстюк нині став, без перебільшення, своєрідним українським оракулом, бо природна мудрість його доповнилася не лише освітою університетською, але й табірною, життєвою. І коли йдеться про нинішні гіркі реалії України, то слово Сверстюка чується не лише вагомим і влучним, але й надзвичайно дієвим. І адресовано воно, насамперед, тим, хто, як він каже, «дотримується правил здорового глузду», тим, котрі хочуть нарешті розпрощатися з поколінням, що «ніколи не говорило народові правду... і були лише змовниками проти його інтересів». Та краще послухати самого Євгена Сверстюка – письменника, філософа, головного редактора журналу «Наша віра».
Євген Сверстюк
Хтось балотується у президенти. Загалом, позитивне враження: був парторгом, а там теж перевіряли. Не всіх же брали в партію. Має інженерну спеціальність і це краще, ніж політроб. Хоче бути президентом - це теж висока себе оцінка. Але вся справа в тому, що людина в ролі інженера може грати цілком позитивну роль, а вже в ролі міністра машинобудування - зовсім негативну. Розумний прапорщик в ролі генерала буде робити дурницю за дурницею.
В тюрмі може сидіти і незлий чоловік, але чи можна його вибирати президентом? Якщо він розумний, то і сам скаже - це не для мене. А коли не дуже розумний, треба нагадати йому.
Огляньмося на минулі роки. Убивства політиків і журналістів серед білого дня, погром похоронної процесії Патріарха в центрі столиці, збивання пасажирського літака. Літак російський, ракетодром російський, ракета російська, участь беруть представники військові високого рангу російські... Ганьба падає на лице України. Будь-який президент з почуттям честі подав би у відставку одразу. А тут, ні! «Поганому виду немає встиду». Навпаки, після кожного всесвітнього скандалу були скарги зверху : Україні не везе.
Всі антиукраїнські скандали ховаються за іменем українського народу. Це ім’я систематично кидається на посміховище. 7 мільйонів українців молодих і кваліфікованих принизливо шукають заробітку за кордоном. Вчителі і інженери торгують цигарками. Це все, так би мовити, відкритий бік суспільства. А що за цим ховається? Брак коштів, брак інвестицій, брак кадрів.
А тепер загляньмо в закритий бік. Мільярди з України вивезено за кордон, заховано в іноземних банках і вкладено в нерухомість. Хто в таку злодійкувату державу вкладатиме інвестиції?
А от щодо кадрів, то їх президент підбирає під себе. Майже всі вони пройшли перевірку у Москві і школу КПРС, включно з Мельниченком. Випадкових нема.
До оточення президента придивляються обізнані іноземні журналісти: до одного як до людини з кримінальним минулим, до іншого - як до людини з кримінальним майбутнім, до того – як до підозрілого мільйонера. Звичайно, щоб за 10 років покласти в кишені на місце партквитка сотні мільйонів за рахунок розорення своєї країни, треба мати хист, але дуже специфічний.
Але честі нашій освіченій частині суспільства не робить те, що від самого початку президент же відкрився, він дав зрозуміти, що закон обслуговує владу, а не громадян. Всі ж розуміли, за Кучмою закони не діють. Він приймає «совєтську» модель ворогування влади з народом. Влада безкарна. Для розумного досить. Значить, та влада буде та, що в УРСР, лише більш розбещена і безконтрольна. Ось чому опозиція ставить питання про зміну системи влади, зміну людей корумпованої влади, викоренення обману і брехні, ліквідації секретності і безвідповідальності, спроби чесної розмови з народом і чесного розрахунку, запровадження діючої законності. Якщо у відповідь на це все Адміністрація Президента Вам пропонує референдуми, реформу парламенту і зміну Конституції, то як це називається? Учімось називати речі своїми іменами.
Людмила Литовченко
Мудрість – це скарб, що набувається з віком. І якими, здавалося б, простими не виглядали думки, висловлені вголос будь-ким з нас, коли вони виходять з уст мудрої, вбіленої сивиною років людини, то цінність їх неначе стає вічною.
Євген Сверстюк нині став, без перебільшення, своєрідним українським оракулом, бо природна мудрість його доповнилася не лише освітою університетською, але й табірною, життєвою. І коли йдеться про нинішні гіркі реалії України, то слово Сверстюка чується не лише вагомим і влучним, але й надзвичайно дієвим. І адресовано воно, насамперед, тим, хто, як він каже, «дотримується правил здорового глузду», тим, котрі хочуть нарешті розпрощатися з поколінням, що «ніколи не говорило народові правду... і були лише змовниками проти його інтересів». Та краще послухати самого Євгена Сверстюка – письменника, філософа, головного редактора журналу «Наша віра».
Євген Сверстюк
Хтось балотується у президенти. Загалом, позитивне враження: був парторгом, а там теж перевіряли. Не всіх же брали в партію. Має інженерну спеціальність і це краще, ніж політроб. Хоче бути президентом - це теж висока себе оцінка. Але вся справа в тому, що людина в ролі інженера може грати цілком позитивну роль, а вже в ролі міністра машинобудування - зовсім негативну. Розумний прапорщик в ролі генерала буде робити дурницю за дурницею.
В тюрмі може сидіти і незлий чоловік, але чи можна його вибирати президентом? Якщо він розумний, то і сам скаже - це не для мене. А коли не дуже розумний, треба нагадати йому.
Огляньмося на минулі роки. Убивства політиків і журналістів серед білого дня, погром похоронної процесії Патріарха в центрі столиці, збивання пасажирського літака. Літак російський, ракетодром російський, ракета російська, участь беруть представники військові високого рангу російські... Ганьба падає на лице України. Будь-який президент з почуттям честі подав би у відставку одразу. А тут, ні! «Поганому виду немає встиду». Навпаки, після кожного всесвітнього скандалу були скарги зверху : Україні не везе.
Всі антиукраїнські скандали ховаються за іменем українського народу. Це ім’я систематично кидається на посміховище. 7 мільйонів українців молодих і кваліфікованих принизливо шукають заробітку за кордоном. Вчителі і інженери торгують цигарками. Це все, так би мовити, відкритий бік суспільства. А що за цим ховається? Брак коштів, брак інвестицій, брак кадрів.
А тепер загляньмо в закритий бік. Мільярди з України вивезено за кордон, заховано в іноземних банках і вкладено в нерухомість. Хто в таку злодійкувату державу вкладатиме інвестиції?
А от щодо кадрів, то їх президент підбирає під себе. Майже всі вони пройшли перевірку у Москві і школу КПРС, включно з Мельниченком. Випадкових нема.
До оточення президента придивляються обізнані іноземні журналісти: до одного як до людини з кримінальним минулим, до іншого - як до людини з кримінальним майбутнім, до того – як до підозрілого мільйонера. Звичайно, щоб за 10 років покласти в кишені на місце партквитка сотні мільйонів за рахунок розорення своєї країни, треба мати хист, але дуже специфічний.
Але честі нашій освіченій частині суспільства не робить те, що від самого початку президент же відкрився, він дав зрозуміти, що закон обслуговує владу, а не громадян. Всі ж розуміли, за Кучмою закони не діють. Він приймає «совєтську» модель ворогування влади з народом. Влада безкарна. Для розумного досить. Значить, та влада буде та, що в УРСР, лише більш розбещена і безконтрольна. Ось чому опозиція ставить питання про зміну системи влади, зміну людей корумпованої влади, викоренення обману і брехні, ліквідації секретності і безвідповідальності, спроби чесної розмови з народом і чесного розрахунку, запровадження діючої законності. Якщо у відповідь на це все Адміністрація Президента Вам пропонує референдуми, реформу парламенту і зміну Конституції, то як це називається? Учімось називати речі своїми іменами.
