Доступність посилання

ТОП новини

У чому полягає причина тяжкого, часом гнітючого для українців розвитку суспільного життя, насамперед його демократичності, доступності держави та її благ для народу?


гість студії Євген Сверстюк У чому полягає причина тяжкого, часом гнітючого для українців розвитку суспільного життя, насамперед його демократичності, доступності держави та її благ для народу?

Київ, 4 червня 2003 – Можна вести нескінченні розмови про багатства землі, але ті розмови нічого не варті без багатства того, що мало б бути в серцях людей, які живуть на ній. Не можна без совісті, без святих почуттів у серці піднятися до світла, побачити горизонт справжньої свободи для держави, для її людей.

Слово пошлість українська мова запозичила з російської. Банальність, пласкість – ці відповідники не мають живої динаміки. Воно заговорило і ожило в творчості двох українців, які писали російською – у Гоголя і Чехова. Вони відчули що в пласкому світі пошлості немає чим дихати, і зависаєш, наче в порожнечі. Але мали вибране коло людей культури, і ті люди зрозуміли їхнє відкриття того незримого і нечутного, якого визначення негативне – брак вітру і хвилі, брак неба і дороги, а головне брак висоти. І як казав Гоголь, заперечення всякої висоти. Уявіть собі Чичикова або когось із «Мертвих душ» у храмі на молитві. Не можна уявити. Зате як легко, плавно вони всі переходять на мову Чичикова, який хоче купити мертві душі. І відразу торгуються. Гроші – це їхня тема. Розмінні монети і пласкі мілини побуту. Але над тим усім високе небо і високі хмари тривог великого письменника. І саме це небо нас вабить до твору «Мертві душі».

Задля справедливості треба нагадати, що мілини в політичному і духовному житті Європи теж викликали тривогу. Звідти не віяли свіжі вітри, натомість з’явився маніфест Комуністичної партії Маркса – Енгельса, як буйний пролетарський свист на мілинах! Можна було б говорити про змору, примари, голодомори під цей свист, можна говорити про сімдесят років будівництва і перебудови Вавілонської вежі, що похмуро підіймалась над пласкими мілинами «текучки» і тимчасових труднощів. І про чортівський трюк, коли вежа розвалилася, а всі чорти вціліли. І жодної трагедії, жодної драми. І навіть комедії. І Чичиков, і Хлестаков у нових костюмах і нових лімузинах діловито взялися за нагромадження скарбів. Навіть з казки відомо, що чорт весь час возиться з золотом: купує душі за золото, підкидає золото, і перетворює золото на черепки.

В золотій книзі київського видання «Хто є хто» можна це прочитати в особах. Але найцікавіше – як невеличкий і кругом залежний чоловік стає гарантом незалежності, а маленький власник мішка з золотом завіз пів-мішка аж на Канарські острови, а за другу половину купує собі партійних однодумців. І всі знають, кого купує, і за скільки купує, а йому й не страшно. Найпростіший і найлюбіший у чорта трюк з законом і правосуддям. До речі, чорт не любить містики і терпіти не може, коли його називають чортом. Коли записати підряд усі суди 20-го століття від контри і троцькістів до дисидентів – усі вони витримані в жанрі фарсу, де слова не мають значення, а вся сила в тому, хто кого тягне в буцигарню. Пошлий світ рівняє усіх одним катком. Щоб не було вершин. Він любить гратися в еліту, бо мусить же бути якась приманка як вектор руху.

Поет-політик, в натурі якого всяка опозиція осоружна, демонстративно відштовхується від опозиції, на якій в’їхав до парламенту і дорікає їй, що вона не злилася з партією влади. Президент його хвалить. «Мені подобається позиція Вані Драча». Зворушлива перезва на верхніх щаблях звучить як символіка обміну п’ятаками. Коли під сімдесят років усе ще “Вані”, то яка між ними може бути мова, окрім «вась-вась»... Цікаво, що з цих пошлих щаблів вони поштиво поглядають на сорокашестилітнього діда Тараса Григоровича, атакованого горобцями.

Отак і живемо – на Богом даній землі, де є гори й долини, де в народі є гідні і негідники, законники й беззаконня, де попри все збереглися люди порядні і спраглі правди. І де пошлість нашого світу, що котиться радіохвилями і пливе телеканалами, здається поганим сном, від якого ми назорі прокинемось. Прокинемось, але без молитви вершин не побачимо.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG