Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:22

"Альтернатива"


Андрій Охрімович "Альтернатива"

Київ, 5 червня 2003 року.

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…

Нинішню “Альтернативу” ми присвячуємо Давидові Давидовичу Бурлюку. Людині вибуховій, революційній і до кісткового мозку українській, незважаючи на настирну прописку митця до російської культури. В київській студії радіо “Свобода” працюють, звукооператор Артем Мостовий та автор програми, Андрій Охрімович. Ведуча, Ганна Стеців. Інформаційні заставки читає Олекса Боярко. Ну а мистецтвознавець Дмитро Горбачов ділиться з нами власними рефлексіями та знаннями з приводу.

Андрій Охрімович

Народився Давид Давидович Бурлюк 29-го липня 1882 року на хуторі Семиротовщин Харківської губернії в українській сім’ї, що вела свій родовід від запорозьких козаків, які носили прізвище Писарчуки. У своєму автобіографічному творі “Спогади футуриста” Бурлюк згадує: “...народився в Україні... Там лежать кістки моїх предків, вільних козаків, що рубались во славу сили і волі”.

Ганна Стеців

Сім’я Бурлюків була велика і дружна. Батько був високоосвіченою людиною, за фахом – агроном. Його дружина походила з українського роду. Інтелігентна жінка зіграла велику роль у становленні мистецького світогляду своїх дітей – Давида, Миколи, Люди, Володимира, Надії, Мар’яни. У майбутньому кожен з них вніс свій вклад у мистецтво поезії і малярства.

Андрій Охрімович

На професійну науку Давида Бурлюка спочатку було віддано до Казанської художньої школи, а в 1902 році – в Одеське художнє училище, яке він дуже швидко залишає. До 905-го року він вчиться в Мюнхені в майстерні Віллі Діца, Ашбе, а також у Парижі, в приватній Академії Кормона.

Організоване Давидом товариство “Гілея” об’єднувало видатних письменників і художників, етнічно, чи географічно пов’язаних з Україною: Хлєбнікова, Ліфшиця, Гуро, Каменського, Кручених, Маяковського...

Ганна Стеців

Активна праця Товариства припала на 1910-14-й роки і у світовому мистецтвознавстві визначається, як кубофутуризм. Вона полягала у виданні маніфестів, ілюстрованих поем членів Товариства, організації диспутів, театральних дійств. Географічні території діяльності Товариства – це Україна, Росія, Кавказ, західні європейські центри. Далі Дмитро Горбачов, якого уважно слухає Андрій Охрімович.

Далі Дмитро Горбачов, якого уважно слухає А.Охрімович.

Дмитро Горбачов

Про Бурлюка кажуть, що він – всесвітній. І що як сонце інтернаціональне, то й так Бурлюк інтернаціональний. Він справді запліднив своїми ідеями весь світ. Німці страшенно шанують Бурлюка за те, що він був одним із засновників мистецького угруповання “Бляуе райтер”. Це те, чим німці проявили себе в світі. Крім одесита Кандинського, крім німців серед засновників був Давид Бурлюк і його брат В.Бурлюк.

Візьмемо тепер Америку. Американці називають його “американський Ван Гог”.

А сам Бурлюк себе називав “татарсько-запорізький футурист”. Бурлюк – це зрештою татарське ім’я, хоча друге їх ім’я – Писарчуки: “Ми були писарями Запорізького війська”. Бурлюк цим дуже пишався.

А ми його називаємо “український батько російського футуризму”. І Маяковський завжди називав Бурлюка “ своїм вчителем”. Коли Бурлюк почув 2-3 вірші Маяковського - зауважив: “Слухайте, ви ж геніальний поет!” А в цей час хтось із знайомих Бурлюка проходив, і той відрекомендував: “Знайомтеся, ґеніальний поет Маяковський”. І відразу ж додав: “Тепер пишіть вірші. Ви ж мене ставите в незручне становище”. У своїх спогадах Маяковський пізніше напише: “Бурлюк щодня давав мені по 50 копійок на харчі, щоб писав я, не голодуючи”.

Олекса Починок

У приватній розмові Каменському і Маяковському Давид так пояснив завдання митця: “Ми є люди нового сучасного людства, ми є провісники, голуби з ковчега майбутнього; і ми зобов’язані новизною прибуття, ножем наступу розпороти черево буржуазії – міщан, обивателів. Ми, революціонери мистецтва, зобов’язані втесатися в життя вулиць і площ, ми всюди повинні нести протест і клич “саринь на кічку!”. Нашою насолодою має бути шокування буржуазії. Хай циліндр Маяковського і наші строкаті шати будуть гидкими для обивателів. Більше знущання над міщанською покиддю, ми повинні розмалювати свої обличчя, а в петельки замість троянд, устромити сільські дерев’яні ложки. В такому вигляді ми підемо гуляти по Кузнецькому і станемо читати вірші в юрбі. Нам нічого боятись насмішок ідіотів і лютих морд батьків тихих сімейств...”.

Дмитро Горбачов

Нещодавно відвідавши Японію, я дізнався, що Бурлюк являється засновником японського футуризму. Перевидано його книжку “Футуризм”, де він писав: “Мій батько дуже гарно знав японську мову, навіть краще як англійську. І я сам колись вивчав японську мову, проте на деякий час припинив, тому що кожне японське слово нагадує російський матюк. Наприклад, освідчення в коханні – “сукіда”. Тобто, це справді всесвітній чоловік, який заполонив ідеями футуризму весь світ.

Він завжди говорив, що він – українець. Вже у випадках, коли Маяковський знайомив його зі своїми друзями, то він завжди промовляв: “Знайомтесь, мой друг хахол”.

Андрій Охрімович

Японську мову ми вивчаємо. І тут до пам’яті мені приходять брати Клички, вони теж нормально вже німецькою шварготять, а от українською – зясь. Тоді на пам’ять приходить Шевченко, який казав може там по-своєму “навчимося балакати, як німець нам покаже та й до того ж нам нашу історію розкаже”. А Бурлюк – такий бунтар, така запорозька кров, і не змогти розбудовувати свою культуру?

Дмитро Горбачов

Я не певен, що він, розбудовуючи світову культуру і маючи українське коріння, не розбудовував українську. Річ в тім, що він з Україною і українським мистецьким життям був пов’язаний впродовж всього часу, доки дозволяли обставини.

Олекса Починок

Група Бурлюка, яка іменувала себе “Гілея” або “Будетляни”, увійшла в світове мистецтво під гаслами футуризму, кубофутуризму (за аналогом з італійськими і французькими мистецькими течіями).

Якщо зовнішні форми, як у літературі, так і в живопису у “бурлюківців” були підглянуті у митців Парижа та Риму, то коріння їхнього мистецтва чітко базувалось на національній основі – мистецькій спадщині Київської Руси, Скіфії, первіснообщинного мистецтва України.

Дмитро Горбачов

Він писав статті до журналу “Нова генерація”. Він спонукав мистецтвознавця Фейєрбаха, котрий написав його біографію, писати історію українського мистецтва. Бурлюк Фейєрбахові напише: “Ну как продвигается “История украинского искусства?” Він заснував кілька товариств. Тут на Хрещатику була перша авангардові виставка, яку провів саме він. Тут він провів свій, я вважаю, геніальний перформанс з перевернутим роялем. Тобто, в українському житті Бурлюк весь час брав участь. Потім його відлучили, бо він був емігрант.

Коли в 60-х роках я працював в музеї українського мистецтва, я раптово отримав листа від Бурлюка, який писав: “Давайте зробимо виставку Бурлюка на його батьківщині в Україні до 80-річчя в пику москалям!!!” Я з цим листом направився до Міністерства культури, при цьому вилучивши цю сакраментальну фразу. Проте, там на мене посипалося: “Як? Ви підтримуєте зв’язки з емігрантом?”, і як результат – мене було вигнано за ці контакти з музею.

Я не можу сказати, що він був діяч не української культури. Одне одному не суперечить. Щодо мови, то йому хотілося писати рідною українською мовою, бо він сам з села Рябушок. До речі, там і нині половина села Бурлюків. Твір свій “Мої предки” він розпочав словами “ сейчас я пишу по-русски, но в скоре, кажется, перейду на родной украинский”. Правда так ы не перейшов на “родной украинский”, тому що літературну мову поміняти важко. Батько його, до речі, був українським поетом.

Андрій Охрімович

Розкажіть, будь ласка, про цей аспект особистого знайомства з Бурлюком.

Дмитро Горбачов

Я розпочав переписку з закордонними кореспондентами, тому що розумів, що українське мистецтво треба вивести з провінційного стану. А тут єдиний шлях – вписатися в світовий порядок. За кордон нас тоді не випускали, але листи ми отримували, при чому, листи і навіть книжки на музей приходили безперешкодно. Якби Бурлюк писав мені на домашню адресу, то зрозуміло, що це все було б конфісковано. Після початку нашого листування, Бурлюк вирішив запропонувати влаштувати виставку на рідній землі “в пику москалям” присвячену своєму 80-річчю. Це був 1962 рік. Міністерство йому наче відмовило, причому в такий казуїстичний спосіб, написавши: “Шановний Давиду Давидовичу, ми б хотіло мати виставку в Києві, але оскільки в Музеї українського мистецтва вже висять картини, то ми змушені Вам відмовити”. На що Бурлюк мені відповів: “Ви знаєте, я дуже тішився тим листом, тому що на подібні пропозиції до Москви та Ленінграду мені взагалі не відповіли”. Ця виставка Борлюка доїхала до Праги. А вже пробитися за “залізну браму” Батьківщини їй було зась. Тільки в 1998 році в Музеї українського мистецтва було зроблено виставку, яка називалася “З поверненням в Україну, пане Бурлюк!”

“Я скріб єгипетський зі скляним оком (в нього одне око було скляне), який склав ноги бубликом над мискою галушок української уяви”. Чи можна сказати після цього, що це діяч лишень російської культури?

Олекса Починок

У Японію Бурлюк поїхав з дружиною і дітьми. Після закінчення виставок у цій країні перед ними постало питання, чи вертатися на Батьківщину. Справа в тому, що в Росії і на Україні йшла громадянська війна, де не можна було зрозуміти, хто свій, хто чужий. Життя людини взагалі перестало бути чогось варте. У 1920 році більшовики розстріляли рідного брата Давида, Миколу. Одна шоста частина світу заливалась кров’ю.

Дмитро Горбачов

Бурлюк дуже полюбляв розповідати про своє дитинство, зокрема, про свого родича священика. Одного разу цей священик написав проповідь і поклав до кишені в штани, але забувся переодягнутися і прийшов в інших на проповідь. В результаті ця проповідь звучала так: “Живіть, люди, по-Божому як написано в моїх старих штанах”. Таких речей в Борлюка тисячі. От сама критична маса українізмів така велика, що вже казати, що він винятково російський не доводиться. Навіть у віршах, де не має українських слів, - мислення українське. Наприклад, в нього був таких вірш: “Мне нравится беременный мужчина, как он хорош у памятника Пушкину: одетый в серую тужурку, ковыряет пальцем штукатурку, и не знает мальчик или девочка появятся из злого семечка”. Що тут українського? Всидливо еротичний жест колупання пальцем дівчини під час сватання. В цьому вірші є Рембо – французький непослух 19 століття, тут є російська мова, і є мислення, асоціації українські.

Бурлюк на японському матеріалі написав повість, яку ми нещодавно переклали українською мовою, називається вона “Японський Декамерон”. Це розповідь про 3-х українців, які потрапили до Японії. Вони згадують про любовні історії, що траплялися з ними в Україні. Так, як японські жінки їм були не приступні з різних причин, їм залишалися лише спомини. Написано це російською, але там маса українських слів: ставок, тому що йдеться про Білоцерківщину, млин. Мовний момент важливий, але для того, щоб залучити до національної культури мало лише одного критерію – мови. Тобто, критерії можуть бути які? Самосвідомість. Вернадський народився не в Україні, але ж мав себе за українця. Народження. Якщо він народився в Україні і тут виховувався. Тематика творів. Ментальність.

Мої друзі - західні мистецтвознавці кажуть: “Коли ми заходимо на виставки російського авангардизму, то відразу можемо сказати, де є українець. Колорит інакший. Якась ритміка інакша.

Повертаючись до Борлюка, я можу сказати, що впродовж усього свого життя він наполягав на своєму українізмі. Це химерна українська ситуація, коли мову забороняли, коли державності не було, коли реалізовувалися поза межами України з Шевченком та Гоголем включно, а, можливо, українське начало найважливіше для цих митців.

Олекса Починок

В часи постсталінської відлиги Бурлюк побував у Москві. Після поїздки він дає численні інтерв’ю в газетах вільного світу про невідповідність ідеї і реального втілення її в СРСР, чим викликав шалену ненависть у ЗМІ совдепії.

Повертаючись з Москви, Бурлюк заїхав до Праги, де жила його сестра, яка одружилась з чеським художником Вацлавом Фіала. Незважаючи на вік, а йому під той час було сімдесят років, Бурлюк зумів зберегти рухливий темперамент, громоподібний голос і всевражаючий гумор.

Був він людиною незвичайною. Здавалось, що знайшов він секрет безсмертя, бо виглядав так, що внутрішня молодеча сутність одразу робила неможливим визначення його віку. Він постійно працював, навіть коли приймав гостей. Від його іронічної усмішки, чи безмежної теплоти не міг сховатися ні ворог, ні друг.

Ганна Стеців

На жаль час програми добігає кінця. Цей випуск “Альтернативи” підготували, мистецтвознавець Дмитро Горбачов, автор книжки про Бурлюка Олесь Нога, чиї інформаційні заставки читав Олекса Починок та автор програми, Андрій Охрімович. Ведуча, Ганна Стеців. Звукооператор, Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG