Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:42

Сюжети


Надія Степула Сюжети

Київ, 6 червня 2003 року.

Надія Степула

Вітаю вас, дорогі радіослухачі! З вами – радіожурнал “Сюжети”. Автор і ведуча – Надія Степула.

Таємниця того, чи письменниками стають, чи ними народжуються - одна з найдавніших. Іще Епіктет у першому столітті нашої ери сказав: “Хочеш бути письменником – то пиши”. А в Київському національному університеті імені Шевченка віднедавна можна ще й вчитися “на письменника”. Підсумком творчих зусиль студентів літературного відділення став альманах “Свій танок”, презентація його відбулася в Національній спілці письменників.

Про це – у сюжетику від Павла Вольвача.

Павло Вольвач

Як зазначив професор Михайло Наєнко, відкриваючи презентацію альманаху, подібне видання Київський університет уже мав.

Михайло Наєнко: “Така хитра і не хитра, можна сказати, назва, але це вже фольклор. Де він взявся, цей заголовок? Кажуть, що студенти запропонували. Однак у них був взірець і з іншої книжки - “Світанок”. У ті часи не було такої навіть акції, презентації. Отже цей Світанок 43 роки тому теж по-своєму сьогодні презентується. Якщо вважати, що література - це літературознавство, то тема не змінилася, проблематика не змінилася. Але змінилося те, що називається заангажованість”.

Тоді, далекого 1960-го, побачили світ твори членів студентської літстудії імені Василя Чумака – скорочено “СІЧ”, серед яких були Юрій Мушкетик, Іван Драч та інші юні таланти. Зі згортанням хрущовської відлиги зникла не лише ідеологічно невитримана абревіатура у назві літстудії, а й змога подальшого видання альманаху.

Але нинішнього року традиції судилося продовження. Своєрідним перегуком із добою шістдесятництва і колишнім “Світанком” став новий літературний альманах “Свій танок”, що об’єднав на своїх сторінках студентів-філологів, переважно із започаткованого п’ять років тому “літературного” відділення та університетської літстудії імені Максима Рильського. Це діалог поколінь і водночас спроба знаходження власної тональності...

Діалог поколінь тривав і на презентації, де почергово виступали і юні служителі слова, і їхні попередники, знані натепер літератори – Петро Осадчук, Олесь Лупій, Микола Шудря. Голова Спілки письменників, народний депутат Володимир Яворівський побажав юній письменницькій порослі щасливої долі і згадав про омолодження спілки. А потім знову звучали вірші, прозові мініатюри, сатиричні інвективи.

Що ж, на свій танок молоді літератори вже здобулися. Тепер справа за власним голосом.

Надія Степула

Як і молода література, молодіжна музика розвивається незбагненно, але інтенсивно. Сюжетик про елементи цього розвою підготувала Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Фестивалі сучасної молодіжної музики – зокрема, київський Progressor Fest та інші - густо замішані на фольк-рокових і хард-рокових мелодіях. Вихід на сцену груп “Unerase, “Сокира Перуна”,“Nokturnal Mortum”, “Menthal Demise” та інших засвідчує, що рок може бути неоднозначним і полісемічність його залежить передусім від виконавчого наповнення.

Молодий рок-виконавець Сергій Іофік – лідер групи “Menthal Demise”, сповнений планів, ідей, починань тощо – але далекий від ілюзій. І на моє запитання, яку музику чути на фестивалях, відповів: На наших фестивалях виконується музика у стилі дезметал, фоук-блек метал, треш-метал.

Богдана Костюк: “Сергію, а чому потяг до фольклору, до історії?”

Сергій Іофік: “Серед наших прихильників дуже багато людей, які цікавляться історію, культурою і слов’янськими традиціями. До речі, моя мати очолює фольклорний колектив “Млада”, і я з дитинства заглиблений в атмосферу слов’янської культури, традицій”.

Надія Степула

“Історія – це те, чого ніколи не було насправді, написане тим, хто не був там, де це дійсно відбувалося”, - так, принаймні, твердить американське прислів’я.

Історичний роман продовжує бути привабливим жанром для письменників, відколи існує література. Суперечки точаться в основному навколо того, що в романах написане. Чи хуріггська версія шумерського епосу “Сказання про Гільгамека” або “Єгипетська книга мертвих” є історичною прозою? А “Вавілонські хроніки”? Хто першим у світі написав історичний роман і як змінилося розуміння цього жанру протягом тисячоліть? Що можна шукати в історичному романі сьогодні – концепцію історії, чи – концепцію сучасності?

Подібних питань безліч, а пошуки відповідей на них ми будемо вести у новій рубриці “Сюжетів” – “Хронограф”. Саме таким словом називали жанр історичного повістування у давній літературі. Відкриває “Хронограф” письменник Роман Іваничук. Сьогодні він завершує твір про гетьмана Петра Дорошенка – свій шістнадцятий роман.

В інтерв’ю, яке записала Галя Терещук, Роман Іваничук ділиться деякими таємницями.

Галина Терещук: “Пане Романе, чи зазнали змін Ваші уявлення про роман як про жанр?”

Роман Іваничук: ”Я хочу знати, як відбувається літературно-художній процес, я бачу зміни з боку стилістики. Наприклад, я не кажу, що всі романи, не всі романи Андруховича мені подобаються, але є такі, як “Московіада”, де політична химерія, десь вона є базою його творчості, це є щось абсолютно нове, і тому Андрухович досі популярний письменник... А форма зовнішня, тобто немає жодного значення, може бути маленький роман, може бути величезний... Роман є необмежений жанр. Це тільки у нас є роман типовість, а на Заході це називається “новелія”, це є те, що я розповідаю прозою про моделюючі інше життя, ніж воно є на землі, але на підставі того мого досвіду. Якоїсь різниці між класичним, наприклад, французьким романом Cтендаля чи Бальзака і нинішнім, немає, а внутрішні зміни є . Так само, як Cтендаль відрізнявся від Бальзака, хоч вони писали романи, і однакові десь за обсягами.”

Галина Терещук: “Має право на існування твердження, що історичний роман ілюструє історію?”

Роман Іваничук: “Всі романи історичні, які ілюструють історію, можуть бути потрібні дітям і тим, які шукають легкого читання, пригодництва. Ілюструвати історію не треба. Є історіографія.. і на основі є дуже багато... від Костомарова чи Яворницького, чи Грушевського – і ви маєте все в уявленні про нашу історію... Історія мусить бути мислячою, тобто ми відтворюємо історичні факти, думаючи про нинішній день, скидаючи проекти на нинішній день. Без цього осмислення сучасного співвідношення, якось повчання історичного до нинішнього дня, це немає потреби писати, бо якщо я буду писати, от, наприклад, я зараз пишу проект на Дорошенка...Я його хочу показати як шукача свободи в тій Руїні і його програш моральний, щоб кинути світло на нинішній день.

Те, що ми говорили про стосунки поляків і українців, чуть що, пишуть нині про ту Гадяцьку унію, чи про переговори Дорошенка.., чи то не стало причиною упадку і України, і Польщі, коли.. і на Півночі москаль був готовий ... і зробив. Ми гризлися, а він спочатку українців, а потім поляків забрав в неволю. І це є нині, нині така сама ситуація. Нині так само той інший ведмідь.. Історія, коли вона переходить в цей історизм сучасний, їй не треба давати ці ілюстративні речі, це чтиво для тих людей, які читають на сторону, і мусить таке бути. Але то не є поважна література, яка має переживати.. і формувати національну свідомість, приносити національні ідеї. Ця література не може це робити. Це може робити тільки література мисляча. Така література є. Читайте Марусю Чурай, Ліну Костенко, Федорова.. мої речі, усі в 15 романах історичних. Перш за все, я думав про нинішній день, яку проекцію, досвід кидає на нинішній день і які уроки я можу запропонувати, щоб їх наслідувати або ні...”

Надія Степула

Нагадую, що в ефірі звучить радіожурнал “Сюжети”, до вашої уваги, шановні слухачі, продовження розмови Галини Терещук з відомим українським письменником Романом Іваничуком.

Галина Терещук: “Можливо, на Вас має великий вплив матеріал на сам стиль, на сам виклад.”

Роман Іваничук: “Та форма, я ще не знаю, яку я задумав, там матеріал вимагає якоїсь форми. Наприклад, я писав “Червлене вино” дуже традиційно, дуже так аж нудно, а потім перейшов продовжувати у Львів,.. де у мене появилася феєричність така... І я роман цей дуже люблю, і люди його люблять. Ось я зараз, десь на протязі кількох останніх років я напивав чимало вже, але найбільший мій роман - це роман по УПА, але він є такий, як би сказати, квазі-історичний, тому що це я сам пережив, це я сам бачив. Це не є дослідження історії, я навіть не мав жодних джерел, бо це я сам пережив. Це роман поважний. Але перед цим я написав роман, продовжуючи роман про Шашкевича, то він знову такий традиційний. А зараз пишу роман.. і Дорошенко, я вже в формі сумбурного такого роману,.. де він нахиляє на сни, домисли на ведіння. Мені дозволено це робити. А разом з цим випливає одна, я міг би це писати і традиційно, але сам матеріал мені підказав, що можна написати так і висвітлити це питання з різних боків, не від автора, а зсередини, від самих дійових осіб. В кожному разі зараз над цим.. закінчую, бо дуже красивий, закінчення дуже тяжке, я над тим от сиджу і сушу голову.”

Галина Терещук: “А наступні є якісь вже плани?”

Роман Іваничук: “Немає, немає. Я вичерпав всі свої теми, я 40 років віддав історичному роману, і я написав 15 історичних романів, це 16-й. Я теми історичні для себе вичерпав. Вони є невичерпні, там можна що - небудь чіпати і писати. Мені пішов 75 рік, десь треба робити якісь підсумки, чи варто весь час писати, хоч це є... наркотик.”

Галина Терещук: “Так само Ви говорили, коли “Вогненні стовпи” видавали...”

Роман Іваничук: “Тому я Вам казав, я кожний день пишу так, якби завтра я мав вмерти, хоч я не збираюся вмирати ще довго. Я дуже втомлююся до кінця роботи. І коли я закінчую, то я настільки втомлений, що проклинаю ту роботу і більше не хочу. Але там подібність до того, що полетів десь високо вверх.. і побачив кінець світу і спитав би – а що далі? Так само я. Ну добре, я закінчую, я втомився, але що далі мені робити? Я ж не математик, не фізик, не політик, я письменник. Це з крові.. який я є, якого рівня - то це інша справа, але я є письменник вроджений, і нічого іншого робити не люблю. Більше нічого, мене більше нічого не цікавить. А це такий широкий діапазон зацікавлення у тому письменництві , тим більше історичному жанрі, що воно повністю заповнює мої духовні потреби.”

Надія Степула

Ви слухали інтерв’ю відомого українського письменника Романа Іваничука. А в наступних випусках “Сюжетів” вас очікують нові зустрічі та події, нинішній випуск радіожурналу “Сюжети” завершений. З вами, дорогі слухачі, були автор і ведуча – Надія Степула. Та звукооператор Наталя Антоненко. Зичимо вам сонячних сюжетів! Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG