Прага, 16 червня 2003 – На думку дослідників, український Голодомор став маловідомою подією на Заході частково і через те, що провідні Західні громадські діячі та журналісти свідомо замовчували події в Україні 1930-х років. До таких осіб належить британський письменник Бернард Шоу, чи кореспондент “New York Times” Волтер Дюранті, якого зараз посмертно намагаються позбавити найпрестижнішої журналістської нагороди США- Пуліцерівської премії. Проте, незважаючи на атмосферу страху чи замилування комунізмом, що панувала тоді на Заході, були і люди, які не боялися говорити правду. Одним із них був молодий британський журналіст Ґарет Джоунс.
29 березня 1933 року британські та деякі американські газети вийшли із заголовками «Голод в Україні», «Росія охоплена голодом», «Хліба, ми голодуємо». Це були слова Ґарета Джоунса, молодого британського журналіста, що повернувся з Радянського Союзу. На прес-конференції в Берліні він заявив, що мільйони гинуть від голоду в Україні, на Північному Кавказі та в Казахстані.
«Я пройшов через села і колгоспи. Звідусіль чулося лише: ми не маємо хліба, ми помираємо», - засвідчив британський журналіст. Його повідомлення було першою не анонімною згадкою про голод. У цей же час Малькольм Маґґерідж, інший британський журналіст описував сцени голодної смерті у Радянському Союзі на сторінках британської “Ґардіан”, проте із побоювань за своє життя він не підписувався, а тому читачі і не дуже довіряли цим повідомленням.
Випускник Кембріджського Університету з блискучим знанням французької, німецької та російської мови, Ґарет Джоунс працював радником з питань закордонної політики при тогочасному британському прем’єрові Дейвіді Ллойд Джорджі. Перед ним лежала спокійна кар’єра у кабінетах міністерства закордонних справ, але молодому і безстрашному ідеалістові хотілося побачити світ. І на початку 1930-х років він вирушає до Радянського Союзу, де йому відкрилася картина не достатку, а злиднів і голоду.
Хоча Ґарет Джоунс говорив правду, йому не повірили. І як було повірити, якщо перед тим відомий експерт, що провів 11 років у Москві, лауреат престижної премії Пуліцера Волтер Дюранті заявляв, що «Сталін найвизначніший політик сучасності», і що голоду немає. А навіть якщо мільйони і гинуть з голоду, то «неможливо зробити омлет, не розбивши яєць», а крім того, це ж «були лише росіяни», цинічно говорив лауреат. У той самий час відомий письменник Бернард Шоу повернувся з Росії і писав про надлишки продуктів харчування у Радянському Союзі.
В атмосфері, коли на Заході панувала Велика Депресія, Сталіним захоплювалися, навіть якщо боялися. Тому вірили таким, як Шоу, тим більше, що їх були десятки. Джоунса лише висміяли, а через два роки після повернення із Росії він загинув у Китаї, не доживши і 30 років. Ім’я Ґарета Джоунса майже забуто у нього на батьківщині, і як зауважує американський дослідник Мартін Шіфф, лише вдячні українці пам’ятають про молодого і сміливого журналіста, який без жодної матеріальної вигоди для себе ризикнув сказати правду. У спеціальній рубриці, присвяченій річниці Голодомору, його статті публікував в одному із останніх чисел тижневик американських українців "Ukrainian Weekly" та інтернет-сайт “Артукраїна”.
29 березня 1933 року британські та деякі американські газети вийшли із заголовками «Голод в Україні», «Росія охоплена голодом», «Хліба, ми голодуємо». Це були слова Ґарета Джоунса, молодого британського журналіста, що повернувся з Радянського Союзу. На прес-конференції в Берліні він заявив, що мільйони гинуть від голоду в Україні, на Північному Кавказі та в Казахстані.
«Я пройшов через села і колгоспи. Звідусіль чулося лише: ми не маємо хліба, ми помираємо», - засвідчив британський журналіст. Його повідомлення було першою не анонімною згадкою про голод. У цей же час Малькольм Маґґерідж, інший британський журналіст описував сцени голодної смерті у Радянському Союзі на сторінках британської “Ґардіан”, проте із побоювань за своє життя він не підписувався, а тому читачі і не дуже довіряли цим повідомленням.
Випускник Кембріджського Університету з блискучим знанням французької, німецької та російської мови, Ґарет Джоунс працював радником з питань закордонної політики при тогочасному британському прем’єрові Дейвіді Ллойд Джорджі. Перед ним лежала спокійна кар’єра у кабінетах міністерства закордонних справ, але молодому і безстрашному ідеалістові хотілося побачити світ. І на початку 1930-х років він вирушає до Радянського Союзу, де йому відкрилася картина не достатку, а злиднів і голоду.
Хоча Ґарет Джоунс говорив правду, йому не повірили. І як було повірити, якщо перед тим відомий експерт, що провів 11 років у Москві, лауреат престижної премії Пуліцера Волтер Дюранті заявляв, що «Сталін найвизначніший політик сучасності», і що голоду немає. А навіть якщо мільйони і гинуть з голоду, то «неможливо зробити омлет, не розбивши яєць», а крім того, це ж «були лише росіяни», цинічно говорив лауреат. У той самий час відомий письменник Бернард Шоу повернувся з Росії і писав про надлишки продуктів харчування у Радянському Союзі.
В атмосфері, коли на Заході панувала Велика Депресія, Сталіним захоплювалися, навіть якщо боялися. Тому вірили таким, як Шоу, тим більше, що їх були десятки. Джоунса лише висміяли, а через два роки після повернення із Росії він загинув у Китаї, не доживши і 30 років. Ім’я Ґарета Джоунса майже забуто у нього на батьківщині, і як зауважує американський дослідник Мартін Шіфф, лише вдячні українці пам’ятають про молодого і сміливого журналіста, який без жодної матеріальної вигоди для себе ризикнув сказати правду. У спеціальній рубриці, присвяченій річниці Голодомору, його статті публікував в одному із останніх чисел тижневик американських українців "Ukrainian Weekly" та інтернет-сайт “Артукраїна”.
