Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:25

Інтернет - майдан


Андрій Охрімович Інтернет - майдан

Київ, 16 червня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

На сайті газети “День” вигулькнуло хитро збараболене запитання: “За що ми любимо Росію?..” Через цей лакмусовий папірчик читач мав нагоду точніше визначити колір та запах деяких персоналій наукового, політичного та артистичного світу України.

Скажімо, доктор філософських наук Сергій Головаха любить “матушку” “...за її месіанські ідеї; за роздуми про долю світу та широку натуру, габарити якої ніяк не вкладаються у прокрустове ложе здорового глузду...”

Доктор філософії Сергій Кримський любить Росію за те, що “...вона відродила ідею євразійства, створивши континентально-державне об’єднання Європи і Азії...”. Мовлячи без кучерявин, імперію, яку пан Кримський називає “духовною Атлантидою”, звідки після народження Ісуса Христа “віє вітер історії”.

Художній керівник Театру російської драми Михайло Рєзніковіч любить її за велику і могутню мову, політтехнолог Олег Мєдвєдєв – за бурхливий розвиток “піару”. Дизайнер Лілія Пустовіт закохалася в Петербург і російських хлопців.

А Леонід Кравчук полюбив Росію за її пісні і танці та за простори. Подорожуючи він перетяв Урал і “вночі під крилом літака бачив безмежну темряву, а вдень неосяжну тайгу.” Цікаво, чи ввижалися Леоніду Макаровичу привиди мільйонів закатованих українців на лісоповалах тої ж таки тайги?

Не обійшлось без “білої ворони”. Художник і президент “Клубу естетичної непокори” Лесь Подервянський про Росію сказав коротко і страшно: “Я її не люблю...”. І тут же пояснив чому: “за ксенофобію, та поділ людства на тих “кто любит русскіх” і тих “кто іх нє любіт”.

Такі ось бульбашки майнули на сайті газети “День”. Ну а про що пишуть інші видання “Павутини”, розповість Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк

“Екс-прем’єра Павла Лазаренка випустили 14 червня під заставу із в’язниці”, - повідомляє “Майдан.орг” з посиланням на сайт “Громадського радіо”. “А два дві раніше”, - інформує “Укроп.ком.юей”, - “випустили з-під варти колишнього віце-прем’єра Леоніда Козаченка”. Його звільнили на поруки завдяки неодноразовим звертанням групи народних депутатів.

Електроні часописи продовжують аналізувати перебіг і результати нещодавніх виборів у Чернігові. “Ці вибори”, - як зауважує “Укрправда”, - “об’єктивно відіграли роль кваліфікаційного турніру напередодні турніру основного, час якого припадає на жовтень 2004 року”. Те, що вибори виграв Олександр Ярославський - представник харківської фінансово-промислової групи, на думку часопису, має вселити оптимізм у лідерів цієї політичної сили.

“Главред.інфо” не здивований результатами голосування, адже “перемога президента “Укрсиббанку” розглядалася аналітиками як найбільш ймовірний результат виборчої кампанії в Чернігові”. “Очікується, що у парламенті він увійде до групи “Демократичні ініціативи”, - прогнозує видання політичне майбутнє новообраного депутата. “Для початку”, - припускає “Главред”, - “Ярославський має пройти “курс молодого політика” і тільки після цього приступати до самостійної гри”. “Поки що він залишається “темною конячкою”, - підсумовує часопис.

“В Україні стало ще на чотири партії менше”, - повідомляє “Обозреватель”. В кінці тижня Мінюст ліквідував Партію інтелігенції України, Всеукраїнську партію міжнародної злагоди “Новий світ”, Партію слов’янської єдності України та партію “Союз народів України”.



Андрій Охрімович

Сайт “Фор. Юей. ком” в рубриці “Аналітика” знайомить зі змістом статті “Проект імперія”, де автор, відштовхнувшись від святкування трьохсотліття Петербургу, ділиться спостереженням за ментальними особливостями сусідського та рідного політикуму. “Російські ідеологи”, - пише він, - “не бояться пропонувати споживачу ірраціональні продукти”. Кандидат у Держдуму, обіцяє виборцям приєднання Криму до Росії, відродження минулої слави та регулярні турпоїздки до Індійського океану з паралельним миттям у його водах російських чобіт. І за нього голосують! “В Україні”, - продовжує автор, - “голосують тільки за того кандидата, який обіцяє ремонт бруківки... У Росії апелюють до національної гордості та історії - в Україні плачуть над минулим та щорічно переписують підручники, міняючи концепцію на користь тої ж таки Росії...”

Такі ось ментальності, через різницю в яких, на думку автора статті “Проект імперія”, Україна ніколи не стане частиною Росії.” Тему видовжує Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

“Інтерфакс-Україна” повідомив, що святкування року Росії в Україні відбулось без особливої помпи. Не читали Пушкіна, не було гусарів та поросяти з гречкою. Через хворобу та від’їзд до Росії, не було Черномирдіна, не було, відповідно, Кучми.

“У Президента”, - булькає “Павутина”, - “був інший стіл: круглий, з опозицією. Діалогу теж не було. Коротке президентське слово та мовчазне слухання “контраверсійних” пропозицій”. “Далі”, - пише “Українська правда”, - “Леонід Кучма підбив підсумок: наступні вибори Президента мають відбутися в останню неділю жовтня 2004-го року.”

Навздогін Володимир Литвин оголосив про фактичний старт президентської кампанії.

Тим часом сайт “Громадського радіо” розмістив інтерв’ю з директором московського інституту країн СНД Костянтином Затуліним. Той висловив досаду, що офіційна Москва, демонстративно підтримуючи тільки нинішню владу в Україні, обмежує можливості свого політичного маневру. До українсько-російського помпезного року він поставився зі скепсисом, оскільки, на його думку, спілкування офіційних політичних еліт не відбулося.

Альтернативні еліти вхопилися за цифру 2004 і заворушились в російському напрямку. “Претендент на президентське крісло - Георгій Кирпа”, - пише “Форум”, - “уже на “всю катушку” працює з російськими політтехнологами”.

Олександр Мороз, спілкуючись в чаті цього часопису на запитання: “Кого б він назвав героєм України?”, без вагань відповів: “Богдана Хмельницького.” Відповіді українських елітаріїв на запитання газети “День”: “За що ви любите Росію?”, вибухають ейфорією, яка у слабких людей може спровокувати параною.

Останнім гвіздком у цю радість – повідомлення з “Весті.ру”: “Львівська косметична фабрика випускає парфуми на честь коханок Пушкіна”. Однак політичне лібідо Росії на парфуми реагує не дуже. Ресурс “Глобал. рус” друканув статтю під лагідним заголовком “Как нам обустроїть Росію?” “Беремо олівця з ластиком,” – хапає бика за роги автор, – “і витираємо російські кордони з українського боку”.

Андрій Охрімович





З цього місця автор статті “Проект імперія” розміщеної на сайті “Фор. Юей. ком” вдаряється у запитальні голосіння. “Чому”, - гукає він, - “ми, українці, не вміємо пишатися славними справами предків? Не вміємо святкувати перемоги і з легкістю відмовлятися від поразок? Чому щорічно тисячі нас з’їжджаються до Берестечка, а не в Конотоп? Чому будь який “просунутий” українець в деталях подасть вам хід битви під Полтавою, але навряд, чи зможе розповісти про тактику застосовану Богданом Хмельницьким під Корсунем? Чому вчителі історії з непідробним трагізмом описують взяття Батурина Мєншиковим, але лишають поза кадром переможний хід українських полків Ждановича вулицями підкореної Варшави або взяття гетьманом Сагайдачним Москви?”

“Ну і хто ж у цій пустелі годен відгукнутися на ці волання?” - запитав я Сергія Грабовського. “Може партія влади”, - несміливо посміхнувся він і тремтячою з хвилювання рукою простягнув дрібно списаний листочок.

Сергій Грабовський

Коли в Україні журналісти ведуть мову про “партію влади”, то вони нерідко мають на увазі об‘єднаних соціал-демократів на чолі з Віктором Медведчуком. Останній також є главою адміністрації Президента України. Парламентську фракцію партії очолює екс-президент Леонід Кравчук, віце-спікером є провідний партійний ідеолог Олександр Зінченко, а член політбюро Григорій Суркіс стоїть на чолі Федерації футболу України. Отож, варто завітати на сайт СДПУ(о), який знайти в Інтернеті дуже просто: набирайте sdpuo.com.ua. Дуже солідно виглядає сайт. Жодного аматорства. Стриманий дизайн. Море інформації про партію та її партнерів, про діяльність лідерів об‘єднаної соціал-демократії.

Ви можете ознайомитися зі складом керівних органів СДПУ(о), переглянути партійні документи, дізнатися, які саме закони ухвалені з подачі партії, узяти участь у дискусіях на форумі сайту чи дізнатися, як стати членом партії. Пошукова система працює бездоганно.

Але і без неї ви наштовхнетесь на констатацію факту: “Україна – соціал-демократична країна”, дізнаєтесь, що соціал-демократ може бути багатим, влетите у вир дискусії з цікавою темою: “Рідна мова: одна чи багато?” і поспілкуєтесь у громадській приймальні сайту із депутатом Олегом Блохіним, котрий за останні роки із полум‘яного соратника Павла Лазаренка перетворився на не менш переконаного партайгеноссе Віктора Медведчука. А також прочитати у рубриці “Політпросвіта” натхненні вірші партійних поетів на кшталт:

“Чтоб в Украине жить нам лучше стало Свои голоса объединим И за эсдеков объединенных Все, как один, их отдадим!”

Або інші:

“В профсоюз эсдек пришел И спросил их строго: «Для рабочих сделал что? Дел у нас так много!”

На жаль, не вдалося дізнатися щось конкретне про партійний гімн СДПУ(о), хоча цей гімн, згідно із статутом, повинен існувати.

Утім, з огляду на наведені вірші, у випадку СДПУ(о) він може бути й іншим: варто замінити “чайную розу” на “алую” – “Золотиться роза чайная, как бокал вина...”



Андрій Охрімович

Тему “чайної рози” від Сергія Грабовського видовжує автор статті “Проект імперія”. “Підкаблучна орієнтація на імперію,” - вважає він, - “подібна до сифілісу, який може проявлятися у чотирнадцятому поколінні. Українські історики практично відмовились від історіософського осмислення явного багажу знань. Новизною вважають не нову думку, а новий, знайдений у архівах документ. Історики розмовляють зі своїм народом сухою мовою фактів, а не живою полемічною мовою. Вони перестали впливати на формування громадської думки. Історія як наука поступово перетворюється на річ в собі”.

Отаку, “панімаєш”, жару нагнав автор статті “Проект імперія”. Від усього того, природно було б перейти у холодок і з книжкою в руках і марити про щось приємне.

Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Спека і помітне сповільнення процесів мислення нагадали про час відпусток.

Геть від комп’ютерів, асфальту, та інших досягнень урбаністичної цивілізації! На волю, в пампаси, до лісів, річок, морів, і пляжів! Хай живе dolce farniente! Але й у час блаженого неробства навиклі до друкованої продукції мізки вимагають поживи. Такої, що начебто і розважаєшся, і себе в той же час поважаєш за інтелектуальну потугу.

Аж тут виявляється, що про наше культурне дозвілля вже подбали. На сайті видавництва "Факт" fact.кiev.ua з’явилося повідомлення про нову серію сучасної масової літератури під хитромудрим гаслом "exceptis excipiendis". У перекладі з божественної латини це означає: все, за винятком того, що треба виключити. Згідно задуму видавців, серія має бути перехідною ланкою між елітною літературою і "попсою". Видано вже три книжки. Я їх бачила на власні очі і дещо встигла навіть прочитати.

Про гостросюжетну повість Юрія Макарова "Культурний шар" багато розводитись не буду. Її гучно презентовано і широко відрецензовано. Загальне резюме: вдалий зразок "мильної опери". Оформлення, тим не менше, оригінальне.

Нова книжка Сашка Ірванця з чудернацькою назвою "Очамимря" містить повість та кілька оповідань. Найкраще з них, як на мене, "Львівська брама". Трохи іронії, трохи сучасних політичних алюзій, трохи уяви. І особливий авторський погляд, що помічає поруч із Лаврською дзвіницею вежу Корнякта. “Повість безврем’яних літ” "Очамимря" – химерний мікст “фентезі”, альтернативної історії, політичної сатири та казки про Кирила Кожум’яку. Ідея не нова, згадаймо хоча б "Кись" Тетяни Толстої, але зроблено майстерно. Тільки надто вже похмуро, навіть апокаліптично. Втім, не дурно ж нас вчили про буття, яке визначає свідомість, а відтак і літературну творчість.

Роман молодого але вже відомого літератора Анатолія Дністрового "Місто уповільненої дії" написано про молодь і, очевидно, для неї ж. Річ доволі жорстка і йдеться там "про життя сучасних підлітків, які стали на шлях злочинів". Стилістика і мовні засоби відповідні.

Навряд чи ці книжки, хіба що за винятком "Культурного шару", можна назвати легким розважальним чтивом, але читаються вони легко і з цікавістю. Саме цього прагнуло видавництво, читачі і, можливо, навіть критики.

Андрій Охрімович

І на завершення – дещиця криміналу. Дедалі частіше інтернет-провайдери звертаються до користувачів з проханням бути розбірливим у своїх мережевих знайомствах. «Лєнта.ру» наводить хроніку пограбувань і вбивств на сексуальному ґрунті у державах СНД здійснених не без допомоги Інтернету. Тему розвиває Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Довгими зимовими вечорами, сидячи біля монітора, молоді люди мріють про кохання. Ближче до весняних заквітчаних яблуневим цвітом днів або зоряних літніх ночей на моніторі вже написаний роман: “Він і вона познайомилися. І вирішили зустрітися вже не у віртуальному, а у реальному світі. І от він запрошує її до себе на каву або на келих шампанського, мріючи про розвиток подій далі”. “А далі”, - стверджує сайт Lenta.ru, - “починається кримінал. Бо у призначену годину замість усміхненої блондинки або темпераментної шатенки до нього вриваються здорові бугаї, котрі у кращому випадку зв’язують господаря і виносять усе цінне, а у гіршому – просто вбивають власника квартири і знову-таки виносять усе цінне майно”.

“Трапляється й інше”, - переконує mignews.com і наводить приклад: “Дівчина з Тель-Авіву листувалася через інтернет з мешканцем Єрусалиму. Молоді люди обмінялися фотографіями, сподобались одне одному, і єрусалимець запросив дівчину в гості. А коли остання приїхала, віртуальний коханий просто пограбував її і кинув напризволяще. Ситуацію врятувала поліція.

Такі ситуації можуть трапитись і в Україні, і тому керівник служби безпеки інтернет-провайдера UKR.NET Сергій Дяченко рекомендує:

Сергій Дяченко

Хотів би попередити дівчат, які знайомляться по Інтернету і довірливо йдуть на першу зустріч або запрошують до себе: зустрічайтеся у людному місці, щоб поряд з вами був хтось.

Богдана Костюк

На думку Сергія Дяченка, чимало користувачів “Павутиною” просто не замислюються над наведеними вище ризиками, які несуть цілком реальну небезпеку стати жертвою цілком матеріального злодія.



Андрій Охрімович

І на завершення – анекдот:

Жінка в міліції розповідає:

— У мене в тролейбусі вцупили гроші. — Де ж ви їх тримали? — У бюстгалтері. — І що, не чули, як злодій ліз туди рукою? — Чула, але я думала, що він з добрими намірами…

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG