Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 19:32

Листи на Свободу


Петро Кагуй Листи на Свободу

Прага, 14 червня 2003 року.

Петро Кагуй

В ефірі передача «Листи на Сврбоду ». Вітаю Вас, шановні слухачі!







У сьогоднішній передачі, вже вкотре, чималу увагу приділимо листам, автори яких висловлюють своє ставлення до конституційної реформи, яку запропонував президент України Леонід Кучма. Офіційно відведений час для обговорення президентських ініціатив вже давно минув, але наші слухачі і далі переймаються цією проблемою, бо попереду, очевидно, будуть спроби запровадити у життя, принаймні, частину президентських пропозицій.

Однак про можливу політичну реформу в Україні поговоримо дещо пізніше. А розпочну передачу листом від нашої постійної слухачки Антоніни Качановської зі селище міського типу Копайгород Барського району Вінницької області. Послання пані Качановської прозвучить у дикторському читанні:

«Днями виповнилося два роки від часу написання мого першого листа на «Свободу». Цей час став у певному сенсі переломним у моєму житті, в моєму світогляді.

Слухання ваших передач відкрило мені очі на багато речей, допомогло позбутися політичної наївності, певних ілюзій.

Радіо «Свобода» продовжує бути для мене одним із головних джерел правдивої інформації. А моє теперішнє мовчання (те що вже тривалий не пишу Вам листи), пояснюється тим, що в мені відбувається переоцінка цінностей. Від деяких своїх колишніх висновків я відійшла, а до нових ще не прийшла – потрібен час.

І взагалі, я більш розважливо стала сприймати політику й політиків. У цьому мені допоміг і набутий досвід, і прочитаний кілька місяців тому у газеті «Україна Молода» анекдот, суть якого зводиться до того, що в одній людин не може співіснувати видатний політик і кришталево чиста людина. Я усвідомила, що політична риторика – це головним чином словоблуддя, коли низькі інтереси прикриваються високими ідеями. І не варто мені списи ламати, захищаючи, чи тавруючи тих, хто бореться всіма правдами і неправдами за владу, здобуваючи її, чи обороняючи вже здобуті владні вершини, щедро вішаючи при цьому локшину на наші бідні вуха. Нічого не зробиш, така закономірність політичної боротьби.

Краще використовувати усі можливі джерела пізнання істини (у першу чергу Ваше радіо), щоб вчасно струшувати навішену на вуха політичну локшину, дистанціюючись від усіх політиків разом і від кожного зокрема, прагматично оцінюючи їх.

Залишаюсь Вашою постійною і вірною слухачкою».

Петро Кагуй

Повертаючись до щойно почутого листа, хочу подякувати пані Качановській за те, що вона відверто поділилася почуттями щодо свого нинішнього ставлення до політиків. Звичайно, дякую і за теплі слова на адресу нашого радіо, хоча ми завжди готові вислухати і зауваження, і критику. А зауважень від слухачів чимало, а інколи відчувається навіть певне роздратування. Приклад такого роздратування я наведу, але, насамперед, нагадаю слова одного з наших слухачів щодо політиків, і, зокрема, лідерів опозиції.

В одній з попередніх передач я цитував рядки з листа Йосипа Решка, який зауважив, що не варто з лідерів опозиції робити кумирів. А слід змушувати їх думати, аналізувати та працювати з виборцями задля майбутнього багатостраждального українського народу. «Відповідальність за дії опозиції лежать і на кожному з нас», - зазначив Йосип Решко.

А зараз про роздратування, яким пройнятий лист нашого постійного слухача, співголови полтавського обласного товариства репресованих та політв’язнів Володимира Гнітька. І це роздратування не лише нашим радіо, але й деякими політиками.

«Вже збилась бригада на ваших радіопередачах: Заєць, Костенко, Удовенко, Тарасюк, Пинзеник... Чи здатні вони керувати державою? Це що - великі економісти, чи великі політики? Чи може великі подвижники, які заради українського народу, національної ідеї готові пожертвувати собою. Не дочекаєтеся!!! Й тому не отруюйте свідомість радіослухачів їхніми базіканнями», - обурюється Володимир Гнітько.

Він також нагадує про те, як Євген Марчук видав книгу «П’ять років української трагедії», на президентських виборах 1999 року набрав понад 8 голосів виборців, а потім, так би мовити, здав цих виборців Леонідові Кучмі.

«А Григорій Омельченко, офіцер-полковник, - продовжує автор листа, - скільки він говорить одне і теж? Вже й коневі зрозуміло, що на більше офіцер Григорій Омельченко не здатний».

Власне, найбільше докорів від слухачів на адресу нашого радіо стосуються осіб, яких ми запрошуємо до розмови, до участі у передачах. Багато слухачів обурюються, що ми надаємо трибуну представникам влади, комуністам. А цього разу натрапив на два листи: один із Дніпропетровська від пані Маренкової, а другий зі Львова без підпису.

Автори цих послань висловлюють зауваження, чому ми запрошуємо до себе в студію журналіста Вячеслава Піховшека і цим самим робимо йому рекламу. Пані Маренкова зокрема зауважує, цитую дослівно: «Нам дуже не подобаються Ваші вислови: «відомий журналіст Піховшек». Будь ласка, не возвеличуйте посіпак Кучми, не запрошуйте таких персон до студії, хай вони не псують нерви українському люду. Це стосується усіх гармашів, вітренків, піховшиків, суркісів та їм подібних», - пише у своєму листі пані Маренкова із Дніпропетровська. І таких листів чимало.

Коротко зауважу, що, принаймні, визначення «відомий» - досить нейтральне і воно не мало б дратувати наших слухачів. Бо ми не кажемо славнозвісний, чи сумнозвісний. Скажімо, у сусідній Росії та й за її межами досить добре відомий політик Володимир Жириновський, тоді як прихильників у нього не так вже й багато. А запрошуємо ми до нашої студії представників усього політичного спектру України, запрошуємо до розмови політичних опонентів, людей з різними поглядами.

Як я вже повідомив на початку передачі, сьогодні знову прозвучать листи наших слухачів стосовно пропозиції президента Леоніда Кучми провести в Україні конституційну реформу.

Розпочну з листа Ярослава Юрчака зі селища міського типу Великий Любінь Львівської області.

«Пишу до вас уперше, хоча постійно слухаю Радіо «Свобода» вже понад 20 років, - пише пан Юрчак. «11 травня ми на сільському сході, всупереч вдаваному брехливому «одобрямсу», відкинули пропозиції Леоніда Кучми стосовно політичної реформи.

Керівники місцевих організацій, у тому числі освітніх закладів, здавали протоколи, в яких йшлося про нібито схвалення президентських ініціатив. Насправді, жодних обговорень не було і те, що нібито 80-90 відсотків населення підтримує реформу Кучми – це суцільна брехня. Люди вже остаточно зневірилися в існуючій владі на чолі з Кумою. Засоби масової інформації подають неправдиву інформацію.

Ми, мешканці селища просимо по можливості зачитати на «Радіо Свобода» наше звернення до Верховної Ради та Президента України, що було схвалене на загальних зборах, бо в Україні, де правлять олігархи з кримінальним минулим, це звернення не оприлюднять.

За дорученням мешканців селища міського типу Великий Любінь Ярослав Юрчак».

Додане до цього листа звернення з деякими скороченнями прозвучить у дикторському читанні:

«У примусовій формі обговорюють чергової новації так званої політичної реформи президента Кучми. Годі знову випробовувати наше терпіння, терпіння всього українського народу! Ви, пане-товаришу президенте, вже неодноразово декларували свої реформаторські ідеї та наміри. Згадайте хоч би ваші: "Чисті руки", "Я в другій каденції буду інший...", реформи на селі, в освіті і так далі.

А в результаті, ви, пане-товаришу президенте, своїми руками у другій каденції довели народ України до злиднів. В пошуках шматка хліба з України виїхало близько дев’яти мільйонів людей, бо вами та під вашим керівництвом розвалено українську економіку, сільське господарство, армію, культуру, науку, медицину, освіту...

Натомість, особисто ваша, президенте Кучмо, сім''я і ваше олігархічно-кримінальне оточення збагатилися до незрівнянних із європейськими керівниками розмірів (інша справа, деякі азійські керівники). Майже половину національних багатств України ви вже продали і продовжуєте продавати - віддавати Росії. Ми не хочемо, щоби і надалі Москва нищила нас і весь український народ, як це було за царів Петра І, Катерини II, партійних вождів Леніна, Сталіна, Брежнєва! Хоча, і ми прямо про це заявляємо, з росіянами, народом Росії, загалом, ми не проти жити у мирі...

Запропоновані вами пропозиції щодо Конституцію нашої країни, зміни системи влади - ми свідомо і рішуче відкидаємо як лукаві, непрофесійні і чужі !

Ви, пане-товаришу Леоніде Кучмо як український президент, вичерпали ліміт як нашої довіри, так і, ми впевнені, довіри всього населення України загалом.

Воістину політичні реформи – повинна, при необхідності, здійснювати новообрана влада. Та влада, якій довірятиме народ, а ви - ідіть із президентської посади з миром...

Закликаємо Верховну Раду України і президента - припинити насильство над простими сільськими людьми, над робітниками, над інтелігенцією, совісним чиновництвом. Та закликаємо - припинити показувати всупереч волі народу нібито народне "одобрямс" !»

Ось таке звернення, адресоване Верховній Раді та Президенту України надіслав нам за дорученням Сходу мешканців села Великий Любінь Львівської області Ярослав Юрчак.

Ми також отримали кілька інших відкритих послань адресованих президенту і парламенту України.

«В руслі запропонованого всенародного обговорення хочу поділитися певними фаховими знаннями щодо оптимізації роботи Верховної Ради», - такими словами починається лист доцента, психолога, кандидата наук Оксани Древіцкої. Авторка листа, серед іншого, науково обґрунтовує, що в депутатські робочі групи не повинні входити більше 15-20 осіб, бо тоді втрачається ефективність роботи таких груп. І чим різнорідніша група, тим ефективніша її робота, як це не дивно, - зауважує Оксана Древіцка. Про свої політичні уподобання пані Дервіцка нічого не повідомляє. Ïї поради справді виглядають фаховими. Так що, можливо їх і візьмуть до уваги при вдосконаленні роботи українського парламенту.

Коротко згадаю і про два інші відкриті листи, що їх надіслав Сергій Довганюк з міста Коломиї Івано-Франківської області. Один лист адресований Леонідові Кучмі, а інший до керівників опозиції Віктора Ющенка, Петра Симоненка, Юлії Тимошенко та Олександра Мороза.

З листів випливає, що їхній автор не проти ідеї двопалатного парламенту і не проти схвалення законів на всенародних референдумах. І президентові, і лідерам опозиції як ініціаторам двох різних проектів політичної реформи пан Довганюк із Коломиї пропонує на всенародному референдумі схвалити кілька законів, які б підняли життєвий рівень звичайних громадян.

Обидва відкриті листи закінчуються такими словами: «Настав час і є можливість виконати свою передвиборчу програму і обіцянки! Настав час подумати про народ!», - наголошує Сергій Довганюк з міста Коломиї Івано-Франківської області.

Потрапив до нас лист і на захист президента Леоніда Кучми. Написав його Кузьма Гудим з Києва, який наприкінці послання вмістив кілька своїх афоризмів. Цитую дослівно: «Слава Президенту! Українці люблять свого президента, а «Свобода» вперто зображає нас ніби то ми його ненавидимо». «Девіз «Радіо Свобода»: ні слова правди про Україну, а так сяку – нудоту».

Кузьма Гудим у своєму листі, зокрема, пише, що Україна повинна бути лише президентською державою, а ідея пропорційних виборів, за партійними списками – це намагання депутатів стати пожиттєвими. Водночас автор листа зазначає, що вибори за партійними списками підійдуть для України лише тоді, коли сформуються дві основні партії.

Кузьма Гудим з Києва є прихильником двопалатного парламенту і пропонує його загалом скоротити до 150-200 осіб.

Однак, у більшості листах наших слухачів переважає критичне ставлення до конституційної реформи, запропонованої Леонідом Кучмою.

Так, Пантелій Вертило з міста Макіївки Донецької області, який надіслав нам свого вірша, зауважує , що поправки до конституції потрібно вносити лише тоді, коли на Банковій сидітиме справжній український патріот.

А ось фрагмент з вірша Раїси Карюк з міста Миргорода Полтавської області:

«Теле й радіо, мовчіть! Про реформи не товчіть! Ці реформи кучмини. Мене вже замучили!

Нащо мені референдум, Нащо дві палати? Як немає грошей в мене Й ніде позичати».


Після кількох рядків із вірша Раїси Карюк з міста Миргорода пропоную послухати ще одне поетичне послання від Івана Киреєва з міста Шепетівки Хмельницької області.

Брехунець.

Йде по рейках електричка, А в вагоні брехунець – І не богові він свічка, І не чорту каганець!

Всім доводить язикатий, Що добро – це дві палати! Гарно грає музикант, Вже підтоптаний ґарант.

І в людей і на екранах! Одпадають наші вуха Бо реформа, наче муха, Все дзижчить, усе дзижчить. Хоче добре клята жить!

Електричка суне далі, Я нарешті на вокзалі. Гучномовець бубонить, Аж вокзал увесь дрижить! Дикторша, неначе СМЕРШ: Голосуй, бо пропадеш! Одсахнувся, як од смерті Дай у бар якийсь продертись! Пиво взяв, вже й важко дихать, П’ю – і тут горлає лихо: Хочеш пиво добре мати – Голосуй за двопалатний! Кинув пиво і навтьоки, Маємо тепер мороки, Нас «ґарант» трясе, як грушу: Як не вмреш, то сам придушить!


Ось такого вірша надіслав нам Іван Киреєв із міста Шепетівки.

Петро Кагуй

З огляду на велику кількість нових листів стосовно ідеї президента України провести конституційну реформу, ми знову звернулися за коментарем до політолога. Ситуацію, що склалася коментує експерт Інституту відкритої політики Євген Петренко.

Євген Петренко

Схоже, українська влада в особі президента винайшла новий механізм народовладдя - всенародне обговорення змін до Конституції України, запропонований президентом. Досі такого ніхто у розвинутих демократіях не знав. Знали референдум, але на ньому вирішувалося дуже обмежене коло питань.

Але що робити, якщо є президентська воля? І з 7 березня до 15 травня цього року відбулося всенародне обговорення, а чотири соціологічні центри за дорученням Адміністрації Президента згідно з заздалегідь розробленими анкетами опитали населення щодо політичної реформи. Дуже симптоматично визначив можливі наслідки референдуму за результатами опитування керівник Українського Центру політичних і економічних досліджень імені Разумкова Анатолій Гриценко: «Це велика відповідальність, а рівень обізнаності - мінімальний».

Але ж, як здається, соціологи і вчені, погодившись на проведення опитування стосовно політичних ініціатив, а політики, втягнувшись в обговорення, так чи інакше включилися в гру, яка знову показала слабкість українського політикуму. Це не означає, що серед українського політикуму нема порядних і розумних людей. Вони є, але їх мало. Тому вони яскраво вирізняються з сірої маси як люди, які хочуть чогось неймовірного, або, навіть, не потрібного, чи шкідливого. Ось чому мало хто сказав, що всенародне обговорення - це змушування людей до виконання не властивих їм функцій. Відповідним став і результат.

За результатами опитування виявилося, що майже половина українців обговорює політичну реформу з своїми друзями, родичами, або знайомим. І тільки 5-8% опитаних долучилися до публічного обговорення ініціатив президента. Кажуть, що не формально до обговорення долучилося більше людей, але вони не знали і не мали уявлення про суть президентських пропозицій.

У свою чергу, президент каже, що обговорення було радше для експертів і фахівців і їхня думка цікавила президента найбільше. Але скільки їх в Україні і чи це є всенародне обговорення в такому разі?

Після цього відбулася зустріч керівників парламентських фракцій з президентом, під час якої останній заявив, що готовий на будь-які компроміси за умови, якщо між собою домовляться парламентські фракції. Керівники фракцій висловили своє бачення конституційної реформи. Зовні виглядає начебто лагідно і статечно. Політична еліта ніби домовилася. А чи насправді так?

Чому президент, якому довіряє найбільше 10% населення України раптом запалився ідеєю змін до Конституції? Чому те, що випливає з логіки розвитку політичної системи України, а власне, пропорційні вибори на всіх рівнях, були гучно завалені керованими президентом фракціями у Верховній Раді? Чи має пропорційна система вади? Так, має, але в сучасних умовах вади мажоритарної системи повністю усунули можливість перемоги в округах серйозних політиків, а не грошових мішків. Там вибори відбуваються тільки на валютній основі.

Скидається на те, що жодне обговорення будь-якої ініціативи президента не дасть справді позитивного результату, оскільки ця влада не має довіри. Україні потрібна політична еволюція в напрямку європейської демократії. Про це треба не говорити, а робити. Найкращим внеском Леоніда Кучми в політичну реформу були б чесні вибори 2004 року.

Петро Кагуй

Нагадаю, що це був Євген Петренко, експерт Інституту відкритої політики.

Часто нам пишуть люди похилого віку, ті, хто свого часу зазнав репресій з боку колишнього комуністичного режиму. У своїх посланнях вони діляться спогадами про минуле та дають свою оцінку нинішньому українському сьогоденню.

Таким є і нинішній лист від Михайла Баканчука з міста Тернополя:

«На схилі життєвого шляху подумки розмірковуємо про минуле, переповнене спогадами про друзів, які передчасно пішли з життя, передаючи нам естафету віри і надії у боротьбі - за Волю і Незалежність України.

Радіємо, що дожили, дочекалися вже хоч трішечки тієї незалежності української держави, де можна вже не пошепки, а голосно сказати, що думаємо і як оцінюємо наше сьогодення.

Дорога була полита кров’ю в нерівній боротьбі з жорстоким ворогом чужинцем, а також зі своїми яничарами, які віддано служили ворогові, відпрацьовуючи ті привілеї, які були даровані їм за їхнє відречення від національних святинь та волелюбності.

Багатьом із нас довелося пройти ту Голгофу – тюрми, концтабори. Але, всупереч бажанню наших ворогів, не усі ми загинули. Залишилось нас небагато і то з понівеченим здоров’ям. А більшість поклали свої буйні голови в боях з ворогом та під час тортур у катівнях гестапо та КДБ, У в’язницях, суворих концтаборах та засланнях. Ми з сумом схиляємо свої сивоголові голови перед пам’яттю наших друзів, котрі віддали своє життя за Волю і Незалежність України.

Згадуючи минуле, ми порівнюємо його із сьогоденням. Здобувши незалежність, ми вірили і сподівались, що наш народ нарешті реалізує свої споконвічні мрії і буде господарем на своїй землі, досягнувши відповідного життєвого рівня як інші європейські народи.

Але ж, із радістю здобутого з’явилася гіркота розчарувань, коли вже в незалежній Україні почали розтоптуватися надії і сподівання в досягненні споконвічної мети - щоб та незалежність була не лише задекларована, а реалізована з національною ідеєю. Лише тоді український народ зможе відчути здобутки своєї праці в усіх ділянках.

А "маємо те, що маємо", - як сказав екс-президент Леонід Кравчук, який був хрещеним батьком "новонароджених" олігархів, сприяючи на державному рівні колишнім «партійним номенклатурникам» зайнятися економічними оборудками. Колишні партійні функціонери криміналізувалися і переросли в клани та угруповання.

А внаслідок хворобливого амбіційного вождизму, лідери націонал-демократичних партій і громадських організацій не змогли об''єднатися, щоб спільними зусиллями захистити, як життєві інтереси українського народу, так і держави України в цілому. Тим і користується авторитарно-корумпований режим сьогоднішньої влади в Україні.

Як бачимо, розтоптане і зневажене волевиявлення більшості українського народу під час минулих парламентських виборів. Під тиском Президента та олігархічних кланів із застосуванням підкупу, сформувалася, так звана, більшість у Парламенті. А невдовзі, за таким же сценарієм сформували й уряд України. Це було цинічне глузування з волевиявлення виборців більша частина яких віддала свої голоси за блок "Наша Україна".

Ганебне явище, коли окремі обранці, зраджуючи своїх виборців, перебігали немов налякані щурі до тієї аморфної більшості, яка на радість недругів Незалежності України сприяє ще більшій дестабілізації в соціально-економічних та політичних відносинах.

Безпринципність і нерішучість /якщо не байдужість/ Президента України Леоніда Кучми при вирішенні важливих для України зовнішніх та внутрішніх проблем призводить до втрати стратегічного потенціалу України в оборонній, економічній та політичних сферах.

Україну, фактично, поділено на сфери впливу між клановими олігархічними угрупованнями. Це призводить до соціально-економічної непевності сьогодення і найближчого майбутнього. Безробіття та заробітна плата і пенсії, які набагато нижчі від прожиткового мінімуму, стали причиною масового виїзду українських громадян за кордон у пошуках праці. В результаті руйнуються родини, зменшується найбільш продуктивне, фахово-ерудоване та елітарне населення України.

Гарант конституції і інші державні діячі, замість того щоб розбудовувати всебічний внутрішній потенціал України, створювати нові робочі місця з відповідним матеріальним забезпеченням - є байдужими до долі українського народу. Кланові угрупування і далі примножують свої багатства.

Національно-стратегічні об''єкти промисловості за безцінь розпродують іноземцям, які байдужі до проблем українського народу. В цій ситуації Україна економічно стає більш залежною від Російської Федерації.

Усе це навіває зневіру і невпевненість у можливість захистити паростки здобутої незалежності України. Але ми не повинні втрачати надії, і мусимо зробити усе для консолідації українського народу і на наступних президентських виборах обрати - чесного, національно свідомого Українця із прагматичним розумом. Ми вже маємо такого кандидата, якого повинні захищати від брудних фальшивок і наклепів, до яких вдаються ті деструктивні сили, які хочуть зберегти нинішню кризову політично-економічну ситуацію в Україні, щоб і далі грабувати український народу.



Ми, колишні політв''язні окупаційних режимів, мабуть найбільш боляче відчуваємо небезпеку можливості втрати державної незалежності України.

Тільки єдність, консолідація націонал-демократів, коли буде відкинуто хворобливі амбіції, вождизм та взаємні звинувачення у негараздах - зможе скерувати думку народу, виборців у відповідне русло - до здобуття перемоги і кращого життя українського народу в своїй державі Україні».

Петро Кагуй

Це був лист Михайла Баканчука з Тернополя. І цим посланням ми завершуємо сьогоднішню передачу «Листи на Свободу».

З Вами був Петро Кагуй, а в читанні листів мені допомагали мої колеги: Ірина Халупа, Олекса Боярко та Василь Дарчук.

Дякуємо Вам, за Вашу увагу і за Ваші листи!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG