Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:31

"Країна Інкогніта": Дмитро Бортнянський.


Сергій Грабовський "Країна Інкогніта": Дмитро Бортнянський.

Київ, 27 травня 2003 року.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Бути українським митцем – справа непроста, тим більше талантом першого ряду. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Пролунали перші акорди фа-мажорної сонати Дмитра Бортнянського, загадкового композитора. Бо, з одного боку, ми добре знаємо, що Дмитро Бортнянський – український, саме український композитор, народжений в Глухові 1751 року, а зовсім не російський, як показували всі енциклопедичні словники, з іншого боку, чи лунає музична спадщина Бортнянського у сьогоднішній Україні. Нажаль, дуже і дуже мало. Знаючи ім’я, ми майже не знаємо музики, трошки знаємо духовні хорові концерти, трошки, дуже трошки – інструментальну музику. З блискучої оперної спадщини, з шести опер, написаних композитором повернулися лише дві, і то не зусиллями державних потужних виконавських колективів, а окремих ентузіастів.

Сергій Грабовський

Сьогодні з нами у студії Наталя Свириденко, народна артистка України, завдяки енергії якої здійснене своєрідне повернення Дмитра Бортнянського у сучасну Україну. Утім, Максим Стріха тут також доклав свою руку: йому належить переклад українською мовою лібрето опер Бортнянського “Сокіл” і “Алкід”. Отож вони як чи не найкваліфікованіші експерти, і розкриють сьогодні загадку Дмитра Бортнянського, про котрого в останньому виданні “Совєтского енциклопедического словаря” було написано, що то був “русский композитор”.

Максим Стріха

Насправді той “русский композитор”, як я вже казав, народився в українському місті Глухові, і не просто в українському місті, а тодішній столиці України. Адже, саме там було обрано на гетьманство Кирила Розумовського, саме там існувала знаменита співоча капела, звідки рекрутувалися сили для Петербурга. Спадщина Дмитра Бортнянського велика. Це величезний масив духовної музики, це музика інструментальна, це вже згаданих мною шість опер, які діляться на два періоди: по три опери кожний. Це серйозні опери – серія італійською мовою, написані на італійській лібрето П’єтро Метастазіо, написані в Італії і там поставлені вперше. І три опери комічні, написані вже у петербурзький період життя композитора, в Гатчині при дворі тодішнього спадкоємця російського трону – Павла І. Серед них – іскрометна опера “Сокіл”. Все це написано на лібрето француза, бібліотекаря гачинської бібліотеки Ляферм’єра. Бортнянський прожив щасливе життя. Він не накладав на себе руки, як Березовський. Він не проходив божевілень, як Ведель. Більше того – в останні роки життя його позиції в імперії були настільки потужними, що він фактично мав право дозволяти чи не дозволяти до виконання будь-які твори духовної музики на цих теренах. Але Дмитро Бортнянський був не лише композитором...

Наталя Свириденко

Політика і музика – вони завжди були дуже пов’язані. І саме в постаті Бортнянського це відчувається якнайбільше. В той час, коли Бортнянський вчився в Італії, він там перебував 10 років, там якраз йшлися серйозні переговори, це відбувалося підчас Турецької війни. Тут були такі складні політичні ситуації, приїздив граф Орлов на переговори і саме в цих переговорах брав участь Бортнянський як перекладач, так умовно кажучи, але його місія була значно глибшою. Взагалі, як не диво, але у Петербурзі Бортнянський продовжує от цю лінію, дуже приховану. Ми сьогодні не можемо дуже конкретно сказати, що саме, але враховуючи, що саме. Але враховуючи, що в Петербурзі було дуже багато українців і, скажімо, навіть той же Безбородько, який керував канцелярією царського двору. Ще багато дуже українців, вони практично робили от-ту політику. У Бортнянського всі опери, які написані у Петербурзі, вони практично мають прихований такий політичний зміст. Цей самий його татусь Грегуар, він присутній у всіх трьох операх. І він весь час виконує якусь місію там. І це дуже загадкова місія і практично от остання опера Бортнянського “Син-суперник” повністю нам може розповісти про ту складну ситуацію при дворі, де син є суперником своєї матусі, який сяде потім на престол. Це вже сьогодні нам всім зрозуміло у чому справа, а тоді це був такий прихований зміст.

Максим Стріха

Були періоди, не лишень коли Росія колонізувала культурну Україну. Був період, 18 століття, про який ми мало згадуємо, але коли справді українці колонізували Петербург і вклали великий підмурівок у те, що називалося російською імперською культурою, куди органічно входила і Україна і те, що не зовсім очевидно сьогодні називати російською національною культурою. Бо це саме була імперська культура для всієї імперії, а не власне російська етнічність. Фінал з опери Бортнянського “Сокіл”. У путь, у путь, у путь, без зволікання!

Я хочу поставити таке може досить наївне запитання. Чи виростає музика Бортнянського з української традиції? Чи це є запозичення з західноєвропейської тогочасної музики? А якщо йдеться про традицію – то про яку? Які її риси, хто її започаткував?

Наталя Свириденко

Бортнянський є практично учень Галуппі. Він вчився композиторській справі в Італії. Він, звичайно, у своїй творчості успадкував ту традицію європейського стилю письма того часу. Тобто це вже передкласичний стиль, це друга половина Бароко, якщо так можна назвати. Але музична мова Бортнянського, вона виключно українська. І в цьому можна переконатися беручи любий фрагмент з його музики, там можна почути пісенне, початок, основу пісенну, українську саме традицію мислення музичного. І можна навіть запропонувати, скажімо, арію Алкіда з опери “Алкід”.

Максим Стріха

Пісні “бортнянські” дуже близькі до пізнішої романтичної традиції. Я буквально нещодавно міг слухати відгук про прем’єру, світову прем’єру, яка відбулася в Лондоні, де студентам Королівської музичної академії, зокрема в рамках підготовки до цієї прем’єри, було запропоновано декілька фрагментів з “Алкіда” інструментальний, і потім йшов фрагмент без перерви з Чайковського “Пікової дами” і студенти, власне, не сприйняли це як іншу музику. Себто не лишень Бортнянський виростає з української народної музики, але й багато пізніших явищ світової музики органічно виростає з “бортнянської”. В тому його значення.

Сергій Грабовський

І все ж таки я хочу повернутися до свого запитання. До часів Бортнянського чи існувала сучасна як на тоді музична мова на теренах України, чи Бортнянський був практично якщо не першим, то одним із перших?

Сергій Грабовський

Я думаю, що безумовно Бортнянський не прийшов на голий випалений простір. Пані Наталя є автором дослідження дуже про Єлизавету Білоградську – прекрасну клавесиністку, яка робила кар’єру не лишень в Росії, а і в Європі. Це все ж таки на кілька десятиліть до Бортнянського. Це була сучасна клавесинна музика. Зрештою, якісь фрагменти Дилецького – це до Бортнянського. Зрештою, не тільки Бортнянський, бо ми завжди називаємо цю прекрасну тріаду: Березовського і Веделя. Принаймні Березовський – це так само європейська музична традиція, але водночас Бортнянський в силу низки причин, може в силу того, що йому просто пощастило прожити довго. Він досягнув поважного на той час віку в 74 років. Його життя складалося і спокійніше, і щасливіше. Він встиг багато чого завершити. І справді, якщо говорити про музичний канон, про дещо усталене, витончене, про рафіноване, то це постать Бортнянського.

Наталя Свириденко

Безперечно. Взагалі я хотіла би з свого боку додати, що у нас традиція виконання музики 18 століття вона була перервана. І вона не тільки у нас в Україні була знищена, але взагалі, ви ж розумієте 20 століття – це повне винищення європейської культури в Радянському Союзі. У нас просто не викладалася історія , яка би охоплювала ті часи. Цей час був вирваний з вивчення як теоретичного, так і практичного. Тільки потім, коли практично вже вся Європа в 60-ті роки грала європейську музику 18 століття, не можливо вже було утримуватися, і тоді у нас так трошки повернулися до цієї музики. Але виконання музики 18 століття, воно передбачає високу культуру виконавську і знання культури того часу. Тому що те що можна грати на фортепіано сьогодні, воно абсолютно не відповідає стилю виконання музики старовинної. Тому, от скажімо, в музичних закладах європейський, там стоять клавесини, органи, є викладання цих дисциплін, вивчається дуже прискіпливо виконання цих творів. Сьогодні, коли ми беремо будь-який твір старовинний і починаємо награвати його на роялі у такому фортепіанному стилі, то звичайно, що він би знаєте, якби вдягнути королеву в джинси і сказати захоплюйтеся її красою. Щось загублюється. Ну і тут могла би прозвучати, мені дуже подобається, рондо Анети з опери “Свято сеньора”

Максим Стріха

Клавесин... Пані Наталя Свириденко... На сьогодні серед наших провідних виконавців власне єдиний виконавець клавесиніст, який має саме професійну клавесинну освіту.

Сергій Грабовський

А чи надається, скажімо, Бортнянський до виконання у сучасних аранжуваннях до електронних версій так, як це роблять з західноєвропейськими композиторами у останнє десятиліття?

Це такий джинсовий варіант і, я думаю, і що це такий програшний для нас. Бортнянський, він якось утримається, а от ми втратимо дуже багато.

Максим Стріха

Я не знаю, я б не брався судити. Зрештою, мені важко уявити, як це може прозвучати, але не виключаю, що може з’явитися якесь талановите аранжування і таки прозвучить. Я хочу, завершуючи нашу розмову, згадати, що в травні цього року в Лондоні в Королівській музичній академії відбулася світова прем’єра. Навіщо досі симфонія Максима Березовського, яка можливо була увертюрою до опери “ “ і фрагменти з опери “Алкід”. Відгуки англійської критики були – захоплення. Говорилося, дослівно я цитую, що “...якби якийсь з провідних театрів світу чи “Каверн Гарден”, чи “Ля Скала”, чи “Сан Карло”, чи “Штатсопер” в Відні наважився сьогодні поставити “Алкіда”, ця б опера не сходила з провідних оперних сцен...”. Але, нажаль, звичайно це ризик і сьогодні я боюся, що за ризик цей візьмуться таки, неодмінно візьмуться, але один з цих названих театрів. Нажаль не наша Національна опера, бо поки що в Україні і “Алкід” і “Сокіл” звучали у виконанні Товариства камерної опери, яке очолює Народна артистка України Наталя Свириденко. Звучали завдяки підтримці не так держави, як різних фондів, різних доброчинців. Може тому і говорять про Бортнянського, от коли говорилося про цю світову прем’єру в Лондоні, говорилося там про нього не як про українського композитора, правда уже і не як про російського, а як про композитора з Російської Імперії. Що ж, це невеличкий поступ, але як що українська держава в решті решт згадає про свою культурну спадщину, я думаю, що на сценах провідних оперних театрів світу колись таки ітимуть опери великого українського композитора Дмитра Бортнянського.

Сергій Грабовський

На цьому ми завершуємо сьогоднішню розмову і прощаємося з вами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Брала участь у нашій розмові Народна артистка Наталя Свириденко. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG