Київ, 19 червня 2003 року.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Андрій Охрімович
По безмежних просторах знайома путь Не втомила землю і досі, Бо ось знову дощі ідуть, Осінь.
І коли повз кав’ярні, де теплі огні, В черевиках іду подертих, Чогось, раптом, спокійно, спокійно мені – Чи то жити, чи вмерти...
Ах, ця осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок, - І ось дні – Наче сірий тифозний барак, А за вікнами плями галок.
Гей, спокійні, досвідчені! Всякі! Ви! Чиї щелепи, мов обценьки! Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави... Взагалі я дуже тихенький.
Не потрібно, звичайно, такої бридні Тим що мають нервову систему хорошу! Ну а я, хто обідає раз на три дні, Інакше не можу!
Ганна Стеців
Нинішня “Альтернатива” зосередить вашу увагу на поемі Євгена Плужника “Галілей”. Поетику твору обговорюють літературний критик Микола Рябчук та філософ Євген Сверстюк. Уривки з “Галілея” читає автор програми Андрій Охрімович. Інформаційні заставки підготував і виконує Віктор Недоступ. За операторським пультом Сергій Балабанов. Веде програму Ганна Стеців. Для початку кілька штрихів з біографії поета.
Народився Плужник 26-го грудня 1898-го року у слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії. Вчився у сільській школі, потім у кількох гімназіях – в Богучарі, Ростові, Боброві. У 1918-му році разом з родиною переїхав на Полтавщину. Під час громадянської війни вчителював у сільській школі. Згодом, Плужник їде до Києва, де спочатку навчається у ветеринарно-зоотехнічному інституті, а потім вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка.
Про першу книжку поезій Плужника, яка вийшла 1926-го року, згадує дружина поета Галина Коваленко. “Одного разу він пішов. Викликали його... Я собі подумала: якщо не зможу оцінити його поезію, то викраду, понесу Меженкові – він же фахівець... Меженко викликає мене до телефону і каже: “Ви знаєте, що принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб дочекалися!”
Микола Рябчук
Я би волів його розглядати в контексті європейських пошуків того часу. Плужник знав Блеза Сандрара. Я впевнений, що він знав Аполлінера. Образ такого по суті чужого міста, яке знищує поета, цей образ дуже характерний для французького та німецького експресіонізму того часу. І поема “Галілей” є такою квінтесенцією, де поєдналися ліричні мотиви і одночасно глобальність мислення. Той Київ, який він бачить в 26-му році, він є і Києвом 2003 року.
Андрій Охрімович
Танці... злидні... карати...парфуми... Гаманці... Гаманці... Гаманці... Як до речі вигукують думи, Десь на розі старці! Пруть до церкви, на смерть, в ресторани... Жруть, торгують собою, плюють В непромиті, неславлені рани, - Живуть!
Гей, ти, вулице! Потного м’яса! Безбережна, безкрая ріка! Й над усім - два словечка з Тараса І обмитий дощами плакат!
Ну кому це потрібно сьогодні? Дурень той, хто ще й досі поет! Вчора - модні частушки народні, А сьогодні - уривки з старих оперет!
Микола Рябчук
Від того часу минуло 80 років і великою мірою змінилася поетика, змінилося сприйняття світу, сприйняття України, сприйняття міста українським інтелектуалом. Сьогоднішній поет таких віршів не написав би, тому що він відчуває це місто інакше, він не має тих великих народницьких ілюзій, які Плужник сповідував. Я не уявляю доброго сьогоднішнього поета, який би ці рядки написав. Сьогоднішні поети не вірять в надзвичайну силу народу, і вони дуже скептично ставляться до цієї категорії.
Плужнику притаманний цей романтизм і почуття цієї провини чи неповноцінності: він – маленька постать, яка не вписується в глобальний потік історії. Йому присутні мотиви визнання своєї маргинальності як чогось ущербного.
В поемі він фактично визнає, що є нібито якийсь прогрес суспільний, а він в цей прогрес не вписується. І він від цього потерпає, він від цього мучиться і т.д. Поезія якось пережила, перехворіла цими комплексами. Я не хочу сказати, що сьогоднішня українська поезія краща чи сильніша, але вона -інакша. Вона вже не має певних ілюзій того часу. Це добре, мабуть.
Андрій Охрімович
Інтелігентщина ця вже! Хоч би форма яка нова! Просто завше Нудні слова!
Кооператор один знайомий (сірий костюм, рукавички, бриль) Говорив мені: -Вам вже двадцять сьомий, А Ви й досі ще гниль! Зрозумійте ж, що має рацію Зараз бути лиш той, Хто кохає кооперацію Або має авто! О!
Микола Рябчук
Там є характерне для всякої поезії зіткнення реального і ідеального. Там є великий космічний світ, великий потік часу, великі категорії, великі матерії, яким протистоїть банальне, дрібне, брудне, нецікаве, убоге, злиденне життя. Та колізія, яку розігрує в поемі Плужник – це, власне, традиційна колізія романтичного індивіда, який бунтує проти цього банального світу. Для того, щоб опиратися цій баналізації потребується певна опора в реальному світі. Я думаю, що “Галілей” і є цим образом, який всупереч всьому підтверджує певну духовну незламність автора. Він говорить: “Ви такі-сякі, але, попри все, чуєте, вона обертається”.
Віктор Недоступ
Одразу після розстрілу двадцяти восьми “ворогів народу”, серед яких були друзі Плужника, поет потрапляє у “чергу” приречених на страту. 2-го грудня НКВС УРСР компонує постанову: “Плужник є членом контрреволюційної організації і зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів. Перебування на волі є соціально небезпечним.”
Євген Сверстюк
Недавно мені до рук потрапили спогади Г.Коваленко - дружини Є.Плужника. В цих спогадах я побачив дуже глибокий талант проникнення. Ніколи в житті я не читав такої страшної речі: наступ на людину, що заховалася в своїй квартирі і чекає того страшного стуку в двері. Це, власне, і є тема “Галілея”.
Кажуть, що коли він прочитав цю поему в студентській аудиторії – його винесли на руках. Я думаю, що це віщувало йому загибель. Безперечно, це річ, якої режим не міг дарувати, бо це був йому виклик.
Тут присутні алюзії в порівнянні з іншими творами, зокрема, з “Мідним вершником” Пушкіна, з “Невським проспектом” та “Шинеллю” Гоголя, з “Великим інквізитором” братів Карамазових, тому що читається оця маленька сльозинка, тільки в його випадку не дитини, а сльозинка жебрака. І що проти неї всі ваші доповіді, всі ваші лекції, всі ваші вірші, поеми? Але це набагато гостріше, набагато більше обвинувачення тієї страшної сили, яку Тичина назвав “збільшовиченню ерою”.
Андрій Охрімович
Тоді, вийдуть горді, мов льви! І не я... і не ви... Інші. Скажуть: -Ми ті, Хто вірні меті, йшли безупинно до неї! - З темних проваллів на скелі круті, Світлом безсмертним укриті, - Гей, через кров, через трупи братів! - Кожний хотів Перший меті Кинуть під ноги лілеї!
Ми умирали за неї! Ми убивали для неї! Ми їй усе, що могли, віддали! Так, наче кожен малий, Очі у всіх змолодніють! Благословенний, коли Здійснену бачиш надію!
Хором земля й небеса: - Благословенні довіку, Хто себе кров’ю вписав В книгу безсмертя велику!
Далі посунуть без ліку, Збившись безглуздо до купи, Трупи, Яких я щодня зустрічаю Після вечірнього чаю На пішоході... Годі!
Євген Сверстюк
Це розрахунок з більшовицькою ерою. Це їм останнє прощання євангельськими словами. Тим, що розпинали, а не відали, що творили. Я б ще сказав, що тут ще є осанна і осанна тим, котрі були угноєнням для тієї ери.
“Ой упали та й впали криваві роси на тихенькі, тихі поля. Мій народе, - темний і босий, хай святиться твоє ім’я. Убієним синам твоїм і всім тим, що будуть забиті, щоб повстати в безсмертнім миті – всім їм осанна”.
Я думаю, що це те, що лежало на дні його серця, і що він хотів сказати головне, окрім звинувачення тій силі, яка вважала себе втіленням часу.
Андрій Охрімович
Як збудована ця поема, який її музичний стрій, її ритміка?
Євген Сверстюк
Я думаю, що це соната, тому що вона дуже добре передає музику. Це неповторно. Він передає музикою реальність краще, ніж словом.
Андрій Охрімович
Стосовно паралелей з такими людьми як Шевченко, Франко: в чому полягає мегатонність цієї поеми?
Євген Сверстюк
Ви знаєте, у Шевченка є ті люди, котрі принесені на угноєння часу, можна знайти й мелодійність, яка могла навівати Плужнику мотив. І якісь щемно-ліричні інтонації у Франка.
Андрій Охрімович
А чому ж все-таки Галілей? Який вплив цього образу в цій поемі?
Євген Сверстюк
Я думаю, що Галілей – це дуже прописаний совєтською історією і філософією мислитель. Ім’я легалізоване, але, насправді, за ним стоїть щось прямо протилежне тому, чого вчать будівники Вавілонської вежі. Він, всупереч їм, нагадує, що вона крутиться, вона в інший бік крутиться.
Віктор Недоступ
Взяли Євгена Павловича серед ночі. Допитували в республіканському НКВС, у приміщенні колишнього Інституту шляхетних панянок. Це вже потім будівлю перейменують у “Жовтневий палац”, а у незалежній Україні він стане “Кінопалацем” з найсучаснішою акустичною системою, де кияни та гості столиці можуть дивитися модне кіно. А тоді Плужник чув несамовиті прокляття Григорія Косинки, що лунали коридорами палацу, він проклинав убивць, накликаючи на них кару небесну – Косинку вели на розстріл.
Вирок, який оголосили Плужнику – смертна кара, яку пізніше замінили на десять років таборів. Заміна розстрілу на Соловецький табір не давала жодних шансів на порятунок. Полярний клімат та прогресуючий туберкульоз легенів означали вірну смерть.
Ганна Стеців
На жаль, ефірний час передачі вичерпано. Над цим випуском “Альтернативи” працювали: літературний критик Микола Рябчук та філософ Євген Сверстюк, уривки з поеми “Галілей” читав автор програми Андрій Охрімович, інформаційні заставки – Віктор Недоступ, над звуком чаклував Сергій Балабанов, вела програму Ганна Стеців. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Андрій Охрімович
Місто спить. На покрівлі іржаві Віє вітер туманом вгорі... І, як в кожній культурній державі, Де-не-де миготять ліхтарі...
Позіхаючи, ходять дозорці, Людський сон стережуть і майно – По їдальнях недоїдки порцій, У вітринах калоші й вино!
А за стінами – з храпом і свистом Сплять натомлені, потні, брудні, Хто з прокльонами, з радістю, з хистом Під майбутнє угноював дні!
І пливуть вони разом з землею По орбіті, що пише вона... А над нею, під нею, та нею – тишина, тишина, тишина...
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…
Андрій Охрімович
По безмежних просторах знайома путь Не втомила землю і досі, Бо ось знову дощі ідуть, Осінь.
І коли повз кав’ярні, де теплі огні, В черевиках іду подертих, Чогось, раптом, спокійно, спокійно мені – Чи то жити, чи вмерти...
Ах, ця осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок, - І ось дні – Наче сірий тифозний барак, А за вікнами плями галок.
Гей, спокійні, досвідчені! Всякі! Ви! Чиї щелепи, мов обценьки! Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави... Взагалі я дуже тихенький.
Не потрібно, звичайно, такої бридні Тим що мають нервову систему хорошу! Ну а я, хто обідає раз на три дні, Інакше не можу!
Ганна Стеців
Нинішня “Альтернатива” зосередить вашу увагу на поемі Євгена Плужника “Галілей”. Поетику твору обговорюють літературний критик Микола Рябчук та філософ Євген Сверстюк. Уривки з “Галілея” читає автор програми Андрій Охрімович. Інформаційні заставки підготував і виконує Віктор Недоступ. За операторським пультом Сергій Балабанов. Веде програму Ганна Стеців. Для початку кілька штрихів з біографії поета.
Народився Плужник 26-го грудня 1898-го року у слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії. Вчився у сільській школі, потім у кількох гімназіях – в Богучарі, Ростові, Боброві. У 1918-му році разом з родиною переїхав на Полтавщину. Під час громадянської війни вчителював у сільській школі. Згодом, Плужник їде до Києва, де спочатку навчається у ветеринарно-зоотехнічному інституті, а потім вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка.
Про першу книжку поезій Плужника, яка вийшла 1926-го року, згадує дружина поета Галина Коваленко. “Одного разу він пішов. Викликали його... Я собі подумала: якщо не зможу оцінити його поезію, то викраду, понесу Меженкові – він же фахівець... Меженко викликає мене до телефону і каже: “Ви знаєте, що принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб дочекалися!”
Микола Рябчук
Я би волів його розглядати в контексті європейських пошуків того часу. Плужник знав Блеза Сандрара. Я впевнений, що він знав Аполлінера. Образ такого по суті чужого міста, яке знищує поета, цей образ дуже характерний для французького та німецького експресіонізму того часу. І поема “Галілей” є такою квінтесенцією, де поєдналися ліричні мотиви і одночасно глобальність мислення. Той Київ, який він бачить в 26-му році, він є і Києвом 2003 року.
Андрій Охрімович
Танці... злидні... карати...парфуми... Гаманці... Гаманці... Гаманці... Як до речі вигукують думи, Десь на розі старці! Пруть до церкви, на смерть, в ресторани... Жруть, торгують собою, плюють В непромиті, неславлені рани, - Живуть!
Гей, ти, вулице! Потного м’яса! Безбережна, безкрая ріка! Й над усім - два словечка з Тараса І обмитий дощами плакат!
Ну кому це потрібно сьогодні? Дурень той, хто ще й досі поет! Вчора - модні частушки народні, А сьогодні - уривки з старих оперет!
Микола Рябчук
Від того часу минуло 80 років і великою мірою змінилася поетика, змінилося сприйняття світу, сприйняття України, сприйняття міста українським інтелектуалом. Сьогоднішній поет таких віршів не написав би, тому що він відчуває це місто інакше, він не має тих великих народницьких ілюзій, які Плужник сповідував. Я не уявляю доброго сьогоднішнього поета, який би ці рядки написав. Сьогоднішні поети не вірять в надзвичайну силу народу, і вони дуже скептично ставляться до цієї категорії.
Плужнику притаманний цей романтизм і почуття цієї провини чи неповноцінності: він – маленька постать, яка не вписується в глобальний потік історії. Йому присутні мотиви визнання своєї маргинальності як чогось ущербного.
В поемі він фактично визнає, що є нібито якийсь прогрес суспільний, а він в цей прогрес не вписується. І він від цього потерпає, він від цього мучиться і т.д. Поезія якось пережила, перехворіла цими комплексами. Я не хочу сказати, що сьогоднішня українська поезія краща чи сильніша, але вона -інакша. Вона вже не має певних ілюзій того часу. Це добре, мабуть.
Андрій Охрімович
Інтелігентщина ця вже! Хоч би форма яка нова! Просто завше Нудні слова!
Кооператор один знайомий (сірий костюм, рукавички, бриль) Говорив мені: -Вам вже двадцять сьомий, А Ви й досі ще гниль! Зрозумійте ж, що має рацію Зараз бути лиш той, Хто кохає кооперацію Або має авто! О!
Микола Рябчук
Там є характерне для всякої поезії зіткнення реального і ідеального. Там є великий космічний світ, великий потік часу, великі категорії, великі матерії, яким протистоїть банальне, дрібне, брудне, нецікаве, убоге, злиденне життя. Та колізія, яку розігрує в поемі Плужник – це, власне, традиційна колізія романтичного індивіда, який бунтує проти цього банального світу. Для того, щоб опиратися цій баналізації потребується певна опора в реальному світі. Я думаю, що “Галілей” і є цим образом, який всупереч всьому підтверджує певну духовну незламність автора. Він говорить: “Ви такі-сякі, але, попри все, чуєте, вона обертається”.
Віктор Недоступ
Одразу після розстрілу двадцяти восьми “ворогів народу”, серед яких були друзі Плужника, поет потрапляє у “чергу” приречених на страту. 2-го грудня НКВС УРСР компонує постанову: “Плужник є членом контрреволюційної організації і зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів. Перебування на волі є соціально небезпечним.”
Євген Сверстюк
Недавно мені до рук потрапили спогади Г.Коваленко - дружини Є.Плужника. В цих спогадах я побачив дуже глибокий талант проникнення. Ніколи в житті я не читав такої страшної речі: наступ на людину, що заховалася в своїй квартирі і чекає того страшного стуку в двері. Це, власне, і є тема “Галілея”.
Кажуть, що коли він прочитав цю поему в студентській аудиторії – його винесли на руках. Я думаю, що це віщувало йому загибель. Безперечно, це річ, якої режим не міг дарувати, бо це був йому виклик.
Тут присутні алюзії в порівнянні з іншими творами, зокрема, з “Мідним вершником” Пушкіна, з “Невським проспектом” та “Шинеллю” Гоголя, з “Великим інквізитором” братів Карамазових, тому що читається оця маленька сльозинка, тільки в його випадку не дитини, а сльозинка жебрака. І що проти неї всі ваші доповіді, всі ваші лекції, всі ваші вірші, поеми? Але це набагато гостріше, набагато більше обвинувачення тієї страшної сили, яку Тичина назвав “збільшовиченню ерою”.
Андрій Охрімович
Тоді, вийдуть горді, мов льви! І не я... і не ви... Інші. Скажуть: -Ми ті, Хто вірні меті, йшли безупинно до неї! - З темних проваллів на скелі круті, Світлом безсмертним укриті, - Гей, через кров, через трупи братів! - Кожний хотів Перший меті Кинуть під ноги лілеї!
Ми умирали за неї! Ми убивали для неї! Ми їй усе, що могли, віддали! Так, наче кожен малий, Очі у всіх змолодніють! Благословенний, коли Здійснену бачиш надію!
Хором земля й небеса: - Благословенні довіку, Хто себе кров’ю вписав В книгу безсмертя велику!
Далі посунуть без ліку, Збившись безглуздо до купи, Трупи, Яких я щодня зустрічаю Після вечірнього чаю На пішоході... Годі!
Євген Сверстюк
Це розрахунок з більшовицькою ерою. Це їм останнє прощання євангельськими словами. Тим, що розпинали, а не відали, що творили. Я б ще сказав, що тут ще є осанна і осанна тим, котрі були угноєнням для тієї ери.
“Ой упали та й впали криваві роси на тихенькі, тихі поля. Мій народе, - темний і босий, хай святиться твоє ім’я. Убієним синам твоїм і всім тим, що будуть забиті, щоб повстати в безсмертнім миті – всім їм осанна”.
Я думаю, що це те, що лежало на дні його серця, і що він хотів сказати головне, окрім звинувачення тій силі, яка вважала себе втіленням часу.
Андрій Охрімович
Як збудована ця поема, який її музичний стрій, її ритміка?
Євген Сверстюк
Я думаю, що це соната, тому що вона дуже добре передає музику. Це неповторно. Він передає музикою реальність краще, ніж словом.
Андрій Охрімович
Стосовно паралелей з такими людьми як Шевченко, Франко: в чому полягає мегатонність цієї поеми?
Євген Сверстюк
Ви знаєте, у Шевченка є ті люди, котрі принесені на угноєння часу, можна знайти й мелодійність, яка могла навівати Плужнику мотив. І якісь щемно-ліричні інтонації у Франка.
Андрій Охрімович
А чому ж все-таки Галілей? Який вплив цього образу в цій поемі?
Євген Сверстюк
Я думаю, що Галілей – це дуже прописаний совєтською історією і філософією мислитель. Ім’я легалізоване, але, насправді, за ним стоїть щось прямо протилежне тому, чого вчать будівники Вавілонської вежі. Він, всупереч їм, нагадує, що вона крутиться, вона в інший бік крутиться.
Віктор Недоступ
Взяли Євгена Павловича серед ночі. Допитували в республіканському НКВС, у приміщенні колишнього Інституту шляхетних панянок. Це вже потім будівлю перейменують у “Жовтневий палац”, а у незалежній Україні він стане “Кінопалацем” з найсучаснішою акустичною системою, де кияни та гості столиці можуть дивитися модне кіно. А тоді Плужник чув несамовиті прокляття Григорія Косинки, що лунали коридорами палацу, він проклинав убивць, накликаючи на них кару небесну – Косинку вели на розстріл.
Вирок, який оголосили Плужнику – смертна кара, яку пізніше замінили на десять років таборів. Заміна розстрілу на Соловецький табір не давала жодних шансів на порятунок. Полярний клімат та прогресуючий туберкульоз легенів означали вірну смерть.
Ганна Стеців
На жаль, ефірний час передачі вичерпано. Над цим випуском “Альтернативи” працювали: літературний критик Микола Рябчук та філософ Євген Сверстюк, уривки з поеми “Галілей” читав автор програми Андрій Охрімович, інформаційні заставки – Віктор Недоступ, над звуком чаклував Сергій Балабанов, вела програму Ганна Стеців. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Андрій Охрімович
Місто спить. На покрівлі іржаві Віє вітер туманом вгорі... І, як в кожній культурній державі, Де-не-де миготять ліхтарі...
Позіхаючи, ходять дозорці, Людський сон стережуть і майно – По їдальнях недоїдки порцій, У вітринах калоші й вино!
А за стінами – з храпом і свистом Сплять натомлені, потні, брудні, Хто з прокльонами, з радістю, з хистом Під майбутнє угноював дні!
І пливуть вони разом з землею По орбіті, що пише вона... А над нею, під нею, та нею – тишина, тишина, тишина...
