Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 22:50

Країна Інкогніта: одна з трьох найбільших танкових битв Другої світової війни.


Сергій Грабовський, Максим Стріха Країна Інкогніта: одна з трьох найбільших танкових битв Другої світової війни.

Київ, 24 червня 2003 року.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Територія України була ареною двох світових війн. Це факт загальновідомий. Проте деякі сторінки цих воєн досі лишаються маловідомими. Про одну із таких сторінок, про одну з найбільших танкових битв Другої світової війни піде мова у нашому радіожурналі. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників. у фокусі нашої уваги поєдинок двох танкових потуг, який відбувся наприкінці червня 41 року на Волині і Галичині, в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Участь у цій битві з обох боків брали понад три тисячі танків.

Найперше – про співвідношення сил сторін. У складі німецької групи армій “Південь” були 1-а танкова група генерала фон Клейста, яка мала 799 танків та 4-й повітряний флот – 800 літаків. Якщо брати з румунськими та угорськими військами, то буде на кілька сотень танків і літаків більше, але румунська й угорська армії майже не брали участь у боях першого тижня війни.

Групі армії “Південь” протистояли війська Київського особливого військового округу і Одеського військового округу. На їхній основі ще до 22 червня 1941 року були розгорнуті Південно-Західний і Південний фронти. Вони мали разом 8069 танків, крім того, у них у тилу розгорталися дві армії другого стратегічного ешелону, де на 22 червня 1941 року встигли прибути понад 1000 танків. На цьому напрямі були зосереджені 4696 літаків. У Київському окрузі були зосереджені 50% нових совєтських танків, а це – понад 1000 бойових машин.

Утім, може це були погані танки? Ось фрагменти з рапортів офіцерів Вермахту, Україна, червень 1941 року:

“Абсолютно невідомий тип танків атакував наші позиції. Ми негайно відкрили вогонь, але наші снаряди не могли пробити панцер танків, і тільки з дистанції 100 метрів вогонь став ефективнішим”.

“Лейтенант Штойп з гармати танка Pz III чотири рази вистрілив по Т-34...з дистанції 50 м й один раз – з 20 м, але не зміг підбити танк. Снаряди не пробивають панцер, а розколюються на друзки”.

“Знову і знову наші танки розвалювалися від прямих влучень совєтських снарядів... Наступальний порив погас, його замістило почуття власної неповноцінності, оскільки проти російських танків ми безсилі”.

Максим Стріха

Як відомо, попри чисельну перевагу в танках армії першого ешелону ( про другий наразі не говоримо) Червона армія програла цю танкову битву. Як? Незрозуміло. Адже навіть так звані застарілі радянські танки мали 45-міліметрові гармати, які вільно пробивали бортову броню німецьких танків, і були не надто ефективними тільки при влучанні у лобову броню німецьких середніх танків (їх у складі групи “Південь” було 600). По-друге, Сергію, на території України у військах Сталіна, крім дев‘яти тисяч танків, було ще понад 1000 важких гарматних панцерних автомобілів, які могли битися з німецькими танками. Отже, справді треба розібратися. Чому Червона армія програла одну з найбільших танкових битв.

Сергій Грабовський

Одну із чільних ролей у цій танковій битві грав 8-й механізований корпус Червоної армії під командуванням генерала Рябишева – 932 танки, більше, ніж в усіх німецьких військах групи армій “Південь”. З них 70 КВ, 100 Т-34, понад 50 Т-35. Корпус був непогано, за оцінками сучасників, підготовлений. Але до чого підготовлений?

Свідчить заступник командира корпусу з політчастини Михайло Попель (людина, котра на відміну від значної кількості комісарів, ствердила себе як бойовий танковий генерал):

“У квітні 1941 року в Рівному, в штабі армії ми, як кажуть штабники, “програвали” на картах початок війни. Висхідним пунктом гри була ймовірність, що ворог не перешкодить нам відмобілізуватися, зосередитися й розгорнутися для бойових дій... У штабних іграх і на вченнях ми – боронь Боже! – аж ніяк не припускали переваги сил противника... Не передбачали ми й оборонного варіанта прикордонних боїв, не говорячи вже про відхід. Тільки вперед, тільки на чужій землі!

У нас не було плану взаємодії з прикордонними військами, плану висадження в повітря мостів, мінування бродів тощо. У нас не було навіть задовільних карт своєї території, лише карти району на захід від кордону...”

Максим Стріха

Ці слова генерала Михайла Попеля варті десятків монографій радянських істориків, які потім намагалися побудувати, і досить успішно, ту схему Великої вітчизняної війни, в яку досі вірять дуже багато наших співгромадян, і що цікавіше, в яку повірили навіть багато учасників тих подій.

Але Михайло Попель чітко говорить, до якої саме війни готувався Радянський союз: до війни агресивної, до першого удару по німецькій армії. І жодної байки про контрудар, які досі ведуть офіційні історики, не проходять – адже контрудар починається з оборони. А оборона взагалі не була передбачена. Тільки вперед! Отже, танкістів вчили тільки атакувати. І ще деталь: навіть карт не було власної території, а штабні ігри велися на картах ворожої території. Що це означає? Що ані танкісти, ані командування фронту не знали театру воєнних дій, де їм довелося битися з німецькими танками.

Сергій Грабовський

Але от почалася війна. Не така, до якої готувалися. Танки пішли на танки. Спалахнула битва в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Наслідок: за перший тиждень війни Вермахт на території України втратив близько 260 танків. Червона армія – близько 3500. Фактично припинив своє існування і згаданий 8-й мехкорпус. Ось як пояснює причини такої катастрофи історик Віктор Коваль, один із небагатьох в Україні справжніх знавців того періоду:

Віктор Коваль

В нашій радянській і пострадянській літературі називаються різні причини: несподіваність нападу, розкиданість танкових сил, відчутність стабільного зв’язку, погана робота розвідки, яка не давала ясної картини того, що відбувалося. Багато іншого. Про все це написано в книзі Володимир Бешанова “Танковый погром 1941 года”, яка вийшла у Москві в 2000 році. Проте автор книги не вказав головної причини: радянські танки, не захищені від ударів з верхньої напівсфери, були знищені німецькою авіацією. Вони горіли і від німецьких снарядів, але головну справу зробили німецькі літаки, які розклювали тоді тисячі радянських танків малими фугасними, або запалювальними фосфорними бомбами, скинутими точно на моторний відсік танку. Наші історики якось не помітили і не оцінили цифри: 519 радянських танків, яких знищив один німецький пілот Ганс Рудель. Йому приписують навіть 608 танків, але і 519 забагато.

У перші дні серпня 1942 року на виручку радянській 6-й та 12-й арміям, оточеним німцями під Уманню командування Південного фронту кинуло другий мехкорпус, який мав понад 230 танків Т-34. Сила! Але жоден з тих танків не досягнув Умані. Всі були знищені німецькою авіацією.

Сергій Грабовський

Подивимось на інше. Після 22 червня чотири дні 8-й мехкорпус корпус вищі штаби “крутили” у трикутнику Стрий-Перемишль-Львів. Майже півтисячі кілометрів пройшов корпус форсованим маршем за ці дні (тобто – понад 100 км за добу), тоді як статутна норма – 60 км на добу, форсований марш – 80 км. Відтак половина техніки корпусу так і не вступила в бій, а залишилася на дорогах, у тому числі майже всі важкі танки Т-35.

Максим Стріха

Сергію, мій рідний дідусь, академік Максим Федотович Гулий, досі згадує, як 25 червня його, видавши гвинтівку Мосіна, кинули в бій під Львовом, ненавченого. З частини, з якої він йшов у бій, врятувалися хіба відсотків 15% і він, в тому числі, просто ті, які залягли в болоті і не були посічені прицільним німецьким мінометним вогнем. Але то була піхота. Людей не жаліли. Танки, начебто, дорогі. Чи 8-й мехкорпус був винятковим у тому сенсі, що втратив половину техніки на марші, без бою?

Сергій Грабовський

Одна з кращих у Червоній армії – це була 32 танкова дивізія полковника Пушкіна. Із 375 штатних танків у ній було 173 Т-34 і 49 КВ-1. За тиждень війни дивізія втратила 37 КВ і 146 Т-34. Половина цих танків була втрачена внаслідок технічних поломок, відсутності запчастин і машин технічної допомоги. В боях утрачено тільки 30% танків; 10% - застрягло в болотах. Ще 10% відправили на ремонт у тил. Отже, загалом, половина танків гинула ще до бою.

Проте все ж таки саме 8-й мехкорпус зумів поставити під загрозу весь план “Барбароса”, здійснивши контрудар у напрямі Дубна. Цей удар був суцільною імпровізацією, на підготовку якої вище командування дало 20 хвилин. Але імпровізована оперативна група під командуванням Михайла Попеля у складі 34-тої танкової дивізії полковника Васильєва, ще одного танкового полку і корпусного мотоциклетного полку, почавши наступ о 14-й годині 27 червня, спершу відрізала висунуті вперед підрозділи 16 танкової дивізії німців від її основних сил, потім вийшли в тил 11-й танковій дивізії. Знову згадує генерал Попель:

“Для гітлерівців наш удар – цілковита несподіванка. Вони й гадки не мали, що росіяни наважаться полізти на комунікацію, де і вдень і вночі хурчать німецькі колони. У самих трусах – загоряли на сонці – метнулись німецькі солдати в окопи, до гармат і танків.

З ворожим заслоном Волков покінчив так швидко, що основним силам майже не довелося пригальмовувати. На всю широчінь шосе ішли наші мотоциклісти, а праворуч від них – танки, з гарматами, обернутими вліво.

Коли я з пагорка побачив цю швидкоплинну лавину, то відчув особливу радість, яку дає свідомість власної сили. Але ж це було не все. Десь на захід, приховані рідкими перелісками, наступають танки Болховітіна...

Бій розпалився на розлогому житньому полі, кілометрів за десять на південний захід від Дубна. Видимість дуже добра. З невеликої висотки на північ від Підлужся, не виходячи з танків, ми з Васильєвим стежимо за боєм...

Чого німці абсолютно не сподівалися – це в своєму тилу полку Болховітіна. Як дзиґи, почали крутитись на полі жуки-танки, наче мурашки, забігали туди-сюди піхотинці!.. Тим часом з флангів ударили мотоциклісти, в атаку перейшов Волковський полк.

З оточеним угрупованням противника покінчили ще до ночі. Піхота прочісувала поле: то витягли з жита начальника штабу 11-ї танкової дивізії, то начальника розвідки, то кого-небудь ще. Входили в Дубно, коли вже зовсім заночіло”.

Максим Стріха

Спогади звучать так, наче це 1945, ну, 44 рік. Але це червень 1941 року. Хочу звернути увагу: хоч цей удар планували 20 хвилин, але це був єдиний потужний удар, де все вирішували самі танкові генерали, а не Генштаб на чолі з Жуковим, не нарком Тимошенко, не особисто товариш Сталін, і не штаб Південно-Західного фронту. В мене наївна думка: може, тому і була ця тактична перемога? Може, якби 8-й мехкорпус не крутили шляхами Львівщини чотири дні, він би за цей час самостійно, зважаючи на конкретну ситуацію, вийшов кудись до Кракова? Он Брестська фортеця без наказів билася місяць. А там, де червоноармійці й генерали мали за своєю спиною високі штаби, особливі відділи і загороджувальні загони – там Червона армія успішно відступала...

Сергій Грабовський

Того ж дня до Дубна з північного сходу вийшли частини 19 мехкорпусу і 36 стрілецького корпусу. Але вони нічого не знали про удар групи Попеля, про те, що ще ривок – і 1-а танкова група Вермахту буде оточена, відтак зависне і весь план “Барбароса”. Ривка не відбулося. Адже зв‘язок у Червоній армії здійснювався тоді за взірцями громадянської війни. Капітан чи майор з пакетом на панцерному автомобілі. Сталін боявся, що радіо чи телефон підслуховуватиме ворог. Крім того, командир особисто розписувався в одержанні пакету з штабу, отже, його можна було послати під трибунал у разі невиконання наказу.

Максим Стріха

Є безліч свідчень учасників тих подій, страх перед “своїм” командуванням був більшим за страх перед ворогом... Армія тотально боялася. Особливо командири...Там, де вони діяли на свій страх і ризик, ці дії були успішні. Де діяла сталінська “вертикаль влади” – страх паралізував усіх. Отож і колосальна перевага у танках не далася взнаки. Через місяць боїв із десяти тисяч танків і важких панцерних автомобілів Червона армія на теренах України залишилася з двома тисячами. Прикордонна битва була програна.

Існує комплекс причин поразки Червоної армії у величезній танковій битві перших днів війни, в битві, де ця армія мала перевагу, повторюю ще раз, над силою німецької танкової групи. Але цей комплекс причин зветься одним словом – система. І тут не міг зарадити геній харківських конструкторів, які створили найкращий на той час танк Т-34. І я думаю, цей приклад, де цифри важко спростувати чимось, вони є в багатьох джерелах, ще раз показує, що картина тієї частини Другої світової війни, яка і досі з непорозуміння називається Великою вітчизняною, потребує дуже багатьох уточнень.

Сергій Грабовський

Отож вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG