Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:52

Сюжети


Надія Степула Сюжети

Київ, 27 червня 2003 року. Надія Степула

Дорогі слухачі, вітаємо вас! В ефірі - радіожурнал “Сюжети”, автор і ведуча - я, Надія Степула, та звукорежисер - Наталя Антоненко.

Незбагненні сюжети життів поетів блукають часами, перегукуючись іноді –долинаючи здалеку... Пожовклі сторінки давніх книг, не спалені інквізиціями чи війнами, відбивають у собі стишені луни чиїхось життів і голосні луни творчості. Торквато Тассо – італійський поет 16 століття – відомий творами, перекладеними багатьма мовами світу, зокрема, героїко-епічною поемою “Звільнення Єрусалиму”, виданою у 1581 році, поет, цитований впродовж століть і тлумачений новітніми поетами. - Петро Карманський, видану в 1907 році збірку розпочинає поемою “Під дубом Торквато Тассо” з присвятою – “Авторові трагедії “Сон української ночи”. Петро Карманський - український поет із несподіваною біографією: учень “Колегіум рутеніум” у Ватикані, засновник української читальні у Вінніпегу, працівник у таборі українських військовополонених в Німеччині часів першої світової війни, дипломат Української Народної Республіки, збирач коштів – у Бразилії - для ЗУНР, учитель гімназії у Дрогобичі, член Спілки письменників України з 1940 року, автор завершеного перед смертю в 1956 році і досі не виданого повністю перекладу “Божественної комедії” Данте.

“Збирачем літературних лун і відлунь” можна б назвати Миколу Ільницького – літературознавця, критика, поета, академіка. Одна з його книг – “Від “Молодої Музи” до “Празької школи”- сповнена літературознавчих відкриттів і знахідок, – своєрідних відлунь життів і творчих звершень багатьох не відомих раніше письменників, зокрема й Петра Карманського.

Що думає Микола Ільницький про стан літератури і буття книги в теперішній Україні , про змогу митця творити в новітніх умовах? Послухаймо інтерв’ю пана академіка моїй колезі Галі Терещук:

Микола Ільницький

В 90-ті роки відбувся дуже різкий злам зацікавлень, функцій літератури, яка тоді може була основною, це була функція якоїсь високої національної самосвідомості, те, що можна назвати будівничим конструктивом, це мені б дуже імпонувало. Але ж Ви знаєте, що з 90-х років, особливо молодь.. той елемент деструкції, який, очевидно, був реакцією на попередні покоління, бо хотілося якось демонструвати самого себе. Він мені не був внутрішньо близький, і через це я в літературному процесі активної участі не брав, але зате я відкрив для себе інший материк, а саме - материк тої забороненої літератури . Я підготував тоді кілька антологій. “Розсипані перли”, яка вийшла в 90-ті році, також література 20-х-30-х років української поезії, західноукраїнської - це теж велика антологія, яка вийшла в Харкові. І здавалося, що це було дуже і дуже потрібно читачам, потрібно і навіть для студентів, потрібно для учнів, бо величезний культурний масив не був освоєний.

Я Вам навіть назву такий приклад, коли в 1999 чи 1998 році, я в бібліотеці Академії наук.. біля йшла така величезна маніфестація, і звичайно, що мені також хотілося піти на мітинг, я подивився, а хто залишиться - і я побачив, що нікого. Я думаю: ну що ж, можливо, це буде менш помітно, але я залишуся тут, але я зроблю цей... і справді я тоді підготував двотомник... Але зараз ситуація теж змінилася, тому що вийшло не все те, що варто було уваги, багато залишилося першорядних речей, яких досі читач немає. Я назву два імені в поезії Оксану Лятуринську, прекрасну поетесу, есеїстку, художницю, скульпторку і Наталю Левицьку- Холодну, про них було навіть останнім часом кілька дисертацій кандидатських, але ніхто не може цитувати нічого, що вийшло тут в Україні. Все, що було, воно виходило десь в Торонто чи в Нью-Йорку, так що цього всього ми не освоїли, залишили його на півдорозі. Я думаю, це дуже і дуже шкідливо. Що стосується сучасного стану, я думаю, має відбуватися процес кристалізації, так як молоде вино завжди шумує, воно мусить вибродити, вишумувати...

Галина Терещук

Якою би мала бути ця можливість?

Микола Ільницький

Я написав роман, мала були винагорода звичайним гонораром, але в сьогоднішній ситуації, мені здається, це важко, тому що ніхто не може гарантувати, що її хто купить, щоб зробило цю книжку самобутньою, рентабельною....

Надія Степула

Світ культури, літератури немислимий без перекладацької праці. Сьогодні, як з’ясовує Богдана Костюк:

“Перекладна література в Україні, як і всіляка інша, видається в доволі жорстких економічних умовах. Бракує коштів, недосконалість податкових законів не сприяє популяризації україномовних видань. Як стверджує координатор із питань культури Ради Європи, український письменник і перекладач Олександр Буценко, більшість коштів на розвиток перекладної літератури надають іноземні культурні фонди та дипломатичні установи. Олександр Буценко:

“Грантова система дуже корисна, оскільки вона дає можливість друкувати зарубіжну класику, можливо, і деяких сучасних письменників, і письменників, які представляють високу літературу західну. Гранти дають не всі країни. Тому є такий ухил: дають голландці, дають фіни, допомагають шведи – вони представляють свою літературу. У нас ситуація схожа на канадську ситуацію, але, на відміну від Канади, ми не можемо прямо експортувати свою літературу до Росії – канадійці ж можуть англомовну літературу передавати на ринок американський. Українською мовою література має бути перекладена.”

На думку пана Буценка, інтенсивне просування російської літератури та світової в російських перекладах на український ринок – проблема, яка впирається і в особливості української культурної політики теж.

Олександр Буценко: “Державна політика, яка зараз..., вже прийнятий закон по звільненню від податків. Я теж думаю, що неособливо він допоможе, оскільки немає законів, які регулюють ринок, немає законів, які створюють пропозицію на цьому ринку. Попит, можливо, ще існує на український переклад бестселера світового, але пропозиція ця не створюється, пропозицію цю замінюють російські книжки, які з’являються і заповнюють ринок. І, звичайно, я іду і купляю ці російські книжки, оскільки я цікавлюсь сучасною літературою, мене цікавлять сучасні англійські письменники. Якщо я не можу їх прочитати в оригіналі, то я їх читаю в російському перекладі. Просто треба зважати на те, що ми – білінгвальна нація, і ми вільно читаємо російською мовою, це не викликає в нас якихось додаткових зусиль, щоб прочитати російською мовою. Але потім ми до цього звикаємо, і коли ми пишемо свої праці наукові, ми посилаємося на російських авторів, на зарубіжних авторів в російському перекладі. Оскільки у нас не існує такого підґрунтя, на яке ми би могли спертись. І поступово зникає ця пропозиція, і поступово пропозиція впливає на попит, і тепер, звертаючись до книгарні, ми знаємо, що “Амфора” петербурзька видає прекрасні переклади. І я шукаю “Амфору”, а не буду шукати “Кальварію”, яка подекуди видає іноземні книжки на гранти, але не так багато, і не тих авторів, яких мені хотілося б зустріти. Тому така політика книговидання, вона і призводить до звуження цього ринку”.

Надія Степула

У рубриці “Хронограф” сьогодні – сюжет про майстра модерного історичного роману, прозаїка Романа Андріяшика. Перший роман він видав у 1966 році, останнього – “Три хрести” виданим уже не побачив: у 2000-нім Романа Андріяшика не стало. За роман “Сторонець”, в якому портретно виписаний трагічний світ Юрія Федьковича, романіст у 1998 році став лауреатом Шевченківської премії – найвищої української літературної нагороди.

Чи можуть люди зі страху бути творцями історії? Як може впливати історичне минуле на сучасність? Чи існує порятунок від насильства суспільства над особистістю? Чому так сумно і страшно жити у світі людей – загалом прекрасному і замисленому Творцем як світ, що прагне досконалості? Ось лише кілька запитань із тих, на які Роман Андріяшик шукав відповідей у своїх романах. Цього року йому могло минути сімдесят літ. Пошанування пам’яті письменника відбулося на Тернопіллі – звідки він походив.

Про феномен творчої і людської долі Романа Андріяшика – в розмові з письменником, сценаристом, літературознавцем, лауреатом Шевченківської премії, професором Григорієм Штонем.

Надія Степула

Пане Штонь, що в Україні понукає людьми святкувати таку дату людини, письменника, який не надто добре був пошанований за життя?

Григорія Штонь

Почасти, почуття вини, в центрі, де Андріяшик жив, і вдома, куди він приїжджав, де він теж наражався на різне...

Андріяшик, взагалі, належить до людей, які самі собі вміли заважати. І ще згадаємо істину, що визнання приходить тільки після смерті. Кілька років пройшло, як Романа нема, а те, що я чув про нього на Тернопільщині - це сповнене високої поваги, я б сказав би, навіть перебільшеного такого словослів”я. На часі якесь тверезе ставлення до масштабу чоловіка, який не вписувався в колишні стандарти і тим більше, не вписується в стандарти перехідного періоду - наші мовленеві стандарти, ідеологізовані оці стандарти. Він боровся за Україну, як ми любимо говорити, але боровся дуже специфічно, він вболівав за свою землю, але вболівав теж досить специфічно. Він, зрештою, і вірив в те, що щось на цій землі стане краще, але віра та теж виражена досить і досить специфічно. І головне – складно, філософські складно.

Надія Степула

Пане професоре, а ким залишився він в літературі?

Григорій Штонь

Він належить до виняткових українців. Перше - він не залишив по собі віршів, щоправда, читали нам кілька його юнацьких віршів, і краще я б їх не чув. Колись він писав, і його товариш ці вірші зберіг. Він написав новелу, оповідання, п’єси, кілька романів - жанр, яким він опонував досконало, жанр, який ним представлений в нашій літературі як ніхто інший тільки тому, що його романне мислення за пропискою європейське. Я б сказав би навіть, точніше, західноєвропейське, при всьому тому, що матеріал, і всі пристрасті, і вся душа письменника, безперечно, прив’язані до землі нашої. Але за технікою письма, за його філософською інфраструктурою і таке інше - це людина, яка стоїть поруч з такими іменами, як Ремарк, письменники втраченого покоління.

Надія Степула

Пане Штонь, чи студенти університету, яким Ви читаєте лекції, знають письменника Андріяшика?

Григорій Штонь

Ті студенти, кому я читаю, мусять знати, там дві доньки вчаться Романові, хоч в нього дітей аж шестеро.

Він залишиться у нас романами, ось якими - тут як кому до вподоби. Звичайно, всім подобаються “Люди зі страху”, “Додому нема вороття,” “Нищена, але так і не знищена Полтва”. Я б додав би до цього списку “Сад без листопаду”. Тому що роман “Сторонець” – роман, за який він одержав шевченківську премію, я не думаю, що він найвдаліший в його доробку. А попередні, це два романи - “Сад без листопаду” і “Додому нема вороття”.. це перша світова війна і період між двома світовими війнами, де наша інтелігенція, галицька, передовсім, пробувала бодай в собі, чи собою, ствердити якусь Україну. Яку – оце Андріяшик і каже. І саме інтелігенція, не народ, не народність, не звичаєва Україна, а Україна цивілізована. Це вже людина, яка спокійно відірвалася від тимчасових контекстів, його не можна поставити ні поруч зі Стельмахом, про якого я писав книжку, і до цього часу я його творчу методу шаную, ні з Гончарем, ні з Загребельним – з тих, які або вважалися класиками, або, може, ще стануть класиками. Він, безперечно, буде класиком нашої літератури, літератури 20-21 століття.

Надія Степула

Роман Андріяшик, як пригадують ті, хто з ним спілкувався, мав непростий, навіть “прикрий” характер, виявляв спротив цілому світові й собі самому, створюючи навколо себе певну ауру дисгармонії. Проте його чи не одностайно визнають “справжнім письменником”, - чого майже не буває в українській літературній критиці. Що засвідчує ця дефініція, навіть не термін?..

“Справжній письменник мусить щодня торкатися вічності, або ж – відчувати, що вона проходить повз нього”, - писав Ернст Хемінгуей.

Роман Андріяшик, “утікаючи в історію”, моделюючи в своїх романах “мініатюрні вічності” чужих доль, очевидно, і своєї вічності торкнувся…

Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав. Для вас його підготували: Автор і ведуча – Надія Степула, звукорежисер – Наталя Антоненко.

Дякуємо за увагу і зичимо вам незабутніх сюжетів!

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG