Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:06

“30 хвилин у різних вимірах”: Ювілей великого порту – 220 річниця з дня заснування Севастополя


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”: Ювілей великого порту – 220 річниця з дня заснування Севастополя

Прага, 14 червня 2003 року.

Ірина Халупа

Говорить радіо Свобода! Вітаємо вас, дорогі слухачі. З вами –черговий випуск передачі і я, господиня цієї передачі, Ірина Халупа. Севастополь – місто над морем, порт, військовий центр. Стратегічний порт, за який воювали не в одному столітті. За радянських часів місто було закритим. За радянських часів місто стало героєм, було нагороджене різними орденами – Червоного Прапора 1954-го року, 1965-го – Орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка», а 1983-го року Севастополь отримав Орден Жовтневої революції. Що це за місто? Які там живуть люди? Чи присутній у Севастополі український дух? Що було в цій околиці до Севастополя? Якщо цікавлять вас ці питання, то залишайтесь з нами, з Радіо “Свобода”.

14 червня у Севастополі відзначають 220-ту річницю з дня заснування. Про історію і сьогодення цього міста та про святкування ювілею розповідає наш кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

У травні 1783 року до Ахтіарської бухти увійшла ескадра російських військових кораблів. Кинувши якір, росіяни вирішили поруч татарського містечка Ак’яр розбити своє поселення. 13 травня контр-адмірал Томас Маккензі заклав перші чотири будівлі. Перша – дзвіниця Миколи Чудотворця, а далі – свій будинок, пристань і кузню. Згодом військове поселення отримало назву Севастополь. Оскільки будівельного матеріалу не вистачало, то матроси брали каміння з руїн древнього Херсонесу або ж руйнували татарські будинки.

За двісті двадцять років Севастополь виріс у великий промисловий, портовий і науковий центр півдня України, з населенням майже 380 тисяч осіб, з яких лише трохи більше 22% – етнічні українці.

Втім на російський дух, який інтенсивно культивується в Севастополі, впливає не так наявність російської етнічної більшості, як присутність у місті Чорноморського флоту Росії, його штабу і військово-морської бази. Тільки за останні 4-5 років російські військові спорудили в Севастополі близько 2-х десятків пам’ятників і пам’ятних знаків на честь російської військової і культурної присутності в місті. Тож не дуже й дивно, що нинішні святкування ювілею Севастополя проходять під чітким російським аморфом. Розповідає голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак.

Богдана Процак

В мене таке враження, що дуже переважає російський дух. Ось наприклад, пообіцяли відкрити пам’ятник Шевченкові до дня міста, але знайшли якісь причини – то ґрунт не такий, то те не таке, то те... І тут раптово повідомляють, що пам’ятник від Москви подарований, височенний, Георгію Побєдоносцю.

Володимир Притула

Богдана Процак каже, що ініціативу в ушануванні 220-ї річниці міста перехопило командування російського Чорноморського флоту. Воно запросило до Севастополя численні делегації з регіонів Росії, привезло російські фольклорні колективи, на свої кошти встановило пам’ятний знак на честь ювілею з викарбуваним висловом російської імператриці Катерини ІІ, а також 33-метрову стеллу Георгію Побєдоносцю, виконану, як повідомляється, у стилі “канонічних православних традицій”. Втім, місцева влада не дуже й пручалася цьому. У міській раді і міській держадміністрації переважають відставні з Чорноморського флоту, які й визначають гуманітарну політику в місті.

Як вважають місцеві оглядачі, саме їхніми намовляннями й був усунутий місяць тому з посади головнокомандувач Військово-Морських Сил України адмірал Михайло Єжель. Адмірал мав сильний характер, тож примушував рахуватися з ним і місцеву владу, і командування Чорноморського флоту Росії. Саме за його ініціативою і наполяганням де-не-де в Севастополі почали з’являтися осередки українства. Тепер же його відставка, як вважають місцеві оглядачі, серйозно підірвала авторитет і вплив українського флоту, позначилася на бойовому духові українських моряків. Тепер такі російсько-орієнтовані святкування ювілею “города русскіх моряков”, на чому наголошується у пресі і на всіх офіційних та неофіційних святкових заходах, може ще більше вплинути на моральний стан українських військових, та й інших мешканців Севастополя. Втім севастопольська влада більше переймається тим, що за станом на четвер уже було вкрадено понад 10% зелених насаджень, висаджених до 220-ої річниці заснування Севастополя.

Ірина Халупа

Доцент кафедри культурології “Києво-Могилянської Академії” Ігор Лосєв є севастопольцем з четвертого коліна. Спочатку його предки опинилися в Криму. Це було пов’язане з тим, що на початку 19-го століття з Катеринославської губернії поміщик привіз своїх селян на працю до свого маєтку на південному березі Криму. Ось так предки Ігоря Лосєва потрапили на Кримський півострів, а потім вже – до Севастополя. Це сталося дещо пізніше, наприкінці 19-го століття. Кілька днів тому я зв’язалася з паном Лосєвим по телефону.

Що це за місто? Я ніколи не була в Севастополі і Крим знаю не дуже добре. Мені доводилося лише побувати в Ялті один тиждень. Сьогодні я в Інтернеті знайшла деякі дуже цікаві фотографії. Наскільки це місто є своєрідним? Воно все ж таки, якщо дивитись на вік інших міст в Україні, відносно молоде.

Ігор Лосєв

Так, лише 220 років оце 14 червня святкують. Справді, місто заслуговує на увагу. Якщо Ви там ще не були, то я сподіваюся, що Ви таки ж відвідаєте його. Це гарне біле місто на березі синього моря. В ньому зберігаються такі моменти античності, антична архітектура. І це, можливо, пов’язане з тим, що місто розташоване поруч з колишнім давньогрецьким полісом –Херсонесом. Херсонес виник приблизно дві тисячі років тому, десь у 15-му столітті він припинив своє життя. А за двісті років після цього приходять люди на місце грецького чи татарського поселення Акіар і починають будувати оце місто, яке здобуває грецьку назву “Севастополь” (себто – «гідний слави» в перекладі).

Ірина Халупа

Портові міста завжди мають якусь романтичну специфіку. А Севастополь – не лише порт, а й офіс Чорноморського флоту. Спершу імперсько-російського, тоді радянського, а тепер –українського і російського. Як вплинула ця військова присутність на місто?

Ігор Лосєв

Річ у тім, що від початку, від самого свого заснування, місто було дуже мілітаризованим. Фактично Севастополь виникає як військово-морська база. Були такі періоди, несміливі, перетворити його на торгівельний порт, але з того реально нічого не вийшло. Він так і залишався військовою базою. І спочатку переважну більшість його населення становили військові моряки і ті, хто якось обслуговував їхню службу. А вже починаючи приблизно з 60-х років 20 століття були спроби Хрущова диверсифікувати розвиток міста, створити там базу рибальського флоту, якісь цивільні галузі виробництва. І в принципі можна сказати, що сьогодні більшість населення міста (відсотків 70) існує не за рахунок військово-морської бази, а за рахунок цивільних галузей виробництва.

Ірина Халупа

А яких саме? Чим сьогодні Севастополь може похвалитися, крім того, що це – гарне біле місто на синьому морі?

Ігор Лосєв

Є кілька підприємств приладобудівної промисловості, є потужна база рибальського флоту, рибно-промислові об’єднання «Атлантика» і «Юґрибхолодфлот». Але вони, звичайно, не працюють в такому режимі, як це було 15-20 років тому. Є певні елементи економічної дипресії, й проблеми міста пов’язані ще з тим, що його виробництво, його економіка була дуже щільно пов’язана з військово-промисловим комплексом.

Сьогодні всі ці процеси даються взнаки. Процеси, насамперед того, що військово-промисловий комплекс колишнього Радянського Союзу розвалився, враховуючи, що українська його частина становила 30 відсотків від радянського, в Укарїні просто не потрібен такий величезний військово-промисловий комплекс.

Ірина Халупа

Пане Лосєв, різні міста мають різних прототипів, вони народжують певні характеристики у своїх мешканців. От в Україні дуже відомі одесити, скажімо, певну славу здобули собі і львів’яни. Чи є якийсь севастопольський тип людини? Що за люди живуть у Севастополі, що це за канва?

Ігор Лосєв

Ви знаєте, тут є суттєва відмінність. Все ж таки в інших містах збереглося більш стале населення. А в Севастополі, після трагедії, яку місто пережило, коли майже все воно було зруйноване, і, фактично, від тих людей, які жили там в цей період, залишилося дуже мало (може, кілька десятків родин, не більше). Решта - то люди, які приїхали після 44-го року, після того, як окупаційні війська Німеччини покинули місто, і їхні нащадки.

І через те за 50 років сформувати ауру міську дуже важко. Тривалий час це намагалися зробити на мілітаристських мотивах, на мотивах мілітарної пропаганди, на культі зброї, на культі війни, на культі захисту Вітчизни й т. ін. Але цього замало все ж таки для того, щоб збудувати оцей характер міста, характер людей. На превеликий жаль, не склалося. Через те, що війна зруйнувала цю попередню структуру населення, а потім місто пережило кілька хвиль переселень людей з центральної Росії, з інших територій. І в місті досить-таки багато людей, які тілом перебувають тут, у Севастополі, а душею – десь там в Тамбові, Рязані, Тулі. Бо незначний проміжок часу проминув, і за цей проміжок часу неможливо повністю своїм корінням пов’язатися з цим містом.

Ми дуже часто чуємо заяви різних російських політиків про те, що Крим - це Росія, Крим – російський (починаючи з мера Москви, який любить іноді такі речі говорити, – до низки інших російських політиків). Чи є Севастополь сьогодні далі російським містом, у дусі, у мисленні? Чи може там є якийсь острівець українськості?

Ігор Лосєв

По-перше, що стосується того, що Севастополь - Росія. Ви знаєте, за бажання можна сказати, що й Порт-Артур - Росія, і Гельсінфорс – Росія, і чимало інших таких територій.

Йдеться про інше: що справді є певні групи людей, дуже активні, які постійно підтримуються Російською федерацією, підтримуються фінансово, політично, дипломатично, які створюють саме таке враження. Власне, їхнє завдання полягає в тім, щоб створювати таке враження. І на них дуже активно працюють російські медіа, досить їм сказати бодай одне слово, – воно негайно звучить по всіх російських теле- і радіоканалах, газетах тощо. Але насправді– сказати, що такі настрої охоплюють усе місто, не можна. Радше йдеться про інше – якщо Москва підтримує, сказати б, російські настрої в Севастополі, то офіційний Київ ось таких настроїв абсолютно не підтримує.

І складається таке враження, що офіційному Києву Севастополь не дуже і потрібен. Чому? Тому що основа роботи з населенням в інтересах соборності України є, бо на референдумі 91-го року відсотків севастопольців проголосували за незалежну, самостійну Українську державу. Це на 4 відсотки більше, ніж в обласному центрі Криму – місті Симферополі. А на тоді ще радянському чорноморському флоті за самостійну Україну проголосувало 8 відсотків військовослужбовців. Значить, основа була, ще й яка основа!

Але за ці роки оця абсолютно гнила, нездарна політика дядьків київських призвела до того, що чимало людей втратили віру, зневірилися. Чому? Я пам’ятаю, коли в 91 році деякі мої земляки навіть серйозно збиралися вивчати українську мову. А коли побачили, що вона не дуже потрібна київським начальникам, то, звісно, вони про це забули. Себто, на превеликий жаль, політика Києва щодо міста є якоюсь кволою, невиразною. На відміну від, скажімо, московської політики, бо Москва дуже активно працює. (Лужков не просто виступає з заявами, він будує російські школи в Севастополі. Він збудував російський університет, філію Московського університету). А українська громада Севастополя 12 років намагається збудувати одну-єдину українську школу в місті, і жодної серйозної підтримки з боку офіційного Києва немає.

Ірина Халупа

Така політика, на жаль, Києва. Пане Лосєв, не хочеться завершити нашу розмову на негативній ноті. Завершімо чимось гарним і позитивним. Ви будете у Севастополі 14 червня чи ні?

Ігор Лосєв

Ні. Я маю приймати іспити у своїх студентів у “Києво-Могилянській Академії”. Через те я не буду. Але я сподіваюсь, що я буду тоді, коли, як обіцяла міська влада, вона буде встановлювати в Севастополі (напевно, це вже на День Незалежності України) пам’ятник Тарасу Шевченку, який подарувала місту Севастополю Львівська мерія.

Я не знаю, чи зробила б щось міська влада, якби не отакий подарунок львів’ян. Ну а тепер вже нема куди подітися, – треба встановлювати.

Ірина Халупа

Добре, що є Львів, що робить такі подарунки. Бодай маленька противага школам і університетам пана Лужкова.

Ігор Лосєв

Якби не тільки Львів, а ще й Київ, – було б зовсім добре.

На жаль, функції офіційного Києва часто-густо виконують поодинокі ентузіасти з Галичини, з нашої діаспори, зі Сполучених Штатів, з Канади. Виявляється, що тим українцям Севастополь потрібен ( відміну від офіційних українців із Києва) І ці люди за власний рахунок до нас приїздять у гості, привозять всілякі подарунки, допомагають.

І хочу всім сказати велике спасибі за те, що вони не забувають український Севастополь, бо,на жаль, часто-густо на Печерському пагорбі бачать лише російський Севастополь. Якщо все населення міста нараховує 380 тисяч, – з них приблизно 100 тисяч українців, причому 50 тисяч з цих ста вважають себе україномовними.

Ірина Халупа

Це непогано.

Ігор Лосєв

Так, але то було ще в 89-му році. Сьогодні україномовними себе визнало вже менше людей, тому що люди просто розчарувалися в тому, що буде якась підтримка з боку Української держави. Тому хотілося б, щоб влада наша і держава бачила не лише російський Севастополь, але й український Севастополь. Він заслуговує на увагу до себе.

Ірина Халупа

Може, цей 220-ий ювілей допоможе українській владі це побачити, і Севастополь нарешті отримає цю увагу, на яку він заслужив. Нагадую, що про своє рідне місто Севастополь розповідав доцент кафедри культурології “Києво-Могилянської Академії” Ігор Лосєв, севастополець з четвертого коліна.

Ви слухаєте українську Свободу, програму “30 хвилин у різних вимірах”. Тема передачі – Севастополь. Сьогодні місто святкує 220-ий ювілей свого заснування. Далі в передачі ми поговоримо про те, що було на території Севастополя до Севастополя.

На території Севастополя містяться унікальні руїни прадавнього міста Херсонеса. Херсонес, чи Корсунь, був заснований 2530 років тому, в 527 році до нашої ери. Проіснувало це місто під різними назвами – Херсонес Таврійський, Херсон і Корсунь – майже два тисячоліття. Сьогодні на цьому місці функціонує Національний заповідник.

ООН включила Херсонес в число 150-ти найзначніших давніх пам’яток, де він стоїть в одному ряду з такими “чудесами світу”, як єгипетські піраміди, римський Колізей, афінський Парфенон тощо.

Не одне десятиліття займався розкопками в Севастополі доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Національної Академії Наук, доцент Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Віталій Зубар. Саме його запросив у київську студію Радіо “Свобода” мій колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Пане Зубар, яким чином пов’язаний національний заповідник “Херсонес Таврійський” і власне історичне місто Херсонес із самим Севастополем?

Віталій Зубар

Справа в тому, що Севастополь, який було засновано російськими військовими під час закінчення цілої низки російсько-турецької війн за Чорне мору, було засновано дуже важливому стратегічно вигідному географічному місці – на західній кінцівці Кримського півострова. І саме цими стратегічними можливостями міста було зумовлено те, що вже наприкінці 6 століття до нашої ери тут з’явилися грецькі колоністи чи переселенці з південного причорноморського міста Геликлея Понтійська і заснували місто Херсонес Таврійський, яке під різними іменами – Херсонес античний, Херсон середньовічний або Корсунь давньоруських літописів – проіснував аж до початку 15-го століття нашої ери. Тобто Севастополь виник не на порожньому місці, а його виникнення було зумовлене складними російсько-турецькими відносинами, і в такому сенсі можна говорити, що історія Севастополя – це продовження історії Херсонеса, Херсона, Корсуня.

Тарас Марусик

Чи можна говорити в цьому контексті, що заснування цих грецьких колоній в північному Причорномор’ї справило незгладимий вплив на подальшу історію, на подальшу українську (так само неукраїнську) культуру?

Віталій Зубар

Коли і був вплив на українську культуру, то цей вплив був опосередкований. Але я хотів би зазначити, що ви використали дуже такий архаїчний термін – «колонія». Цей термін виник у 19-му столітті, в другій половині століття в західноєвропейській науці під впливом політики розвинених європейських країн, які колонізували країни Африки, південної Азії й т. ін.

Тому він і був введений у науковий обіг. А зараз вважається, що це була не колонізація, а міграція, переселення частини населення з античних міст на вільні території, де в різних випадках це мало свою специфіку. А на новому місці освоїли сільськогосподарські території, займалися ремеслом, торгівлею, і, звісно, під час свого життя вони контактували з населенням (в нашому випадку – півдня території сучасної України) скіфами, сарматами, гунами, аварами, половцями. А говорити можна про вплив на історію й культури сучасної України тільки в тому сенсі, що на теренах України виникла Давньоруська держава, яка багатьма нитками, якщо так можна сказати, була пов’язана з Візантією. А головним форпостом Візантії на півдні сучасної України був Херсон, або Корсунь давньоруських літописів.

Тарас Марусик

Тобто в цьому контексті можна говорити про вплив візантійської культури і зокрема візантійської духовности на подальшу українську культуру?

Віталій Зубар

Звісно, можна говорити. Тим більше, що християнська релігія, яку було впроваджено за часів правління в Києві князя Володимира, своїми коренями сягає саме в Херсонес. Адже після здобуття князем Володимиром Херсонеса і відбулося хрещення. І, як ми знаємо з “Давньоруського літопису”, саме з Херсонеса була привезені церковні книги, церковний обладунок. І навіть перші церковні діячі Київської Русі були за походженням корсуняни.

Тарас Марусик

Ви згадали ту низку етнічних груп чи племен. Чи можна говрити про ці етноси, етнічні групи як про автохтонні на той момент?

Віталій Зубар

Розумієте, це дуже складне питання – що є автохтонним, а що є прийшлим.

Приміром, скіфи або сармати. Це іраномовні народи, які прийшли в Північне Причорномор’я або на територію сучасної України зі Сходу. А українці сучасні – це слов’яни.

Тому такої низки етнічної ми побудувати не можемо, скажімо, від скіфів (або, як зараз модно, від трипільців) до сучасних українців. Але, безперечно, українська культура увібрала в себе все те, що відбувалося на наших теренах. Ми можемо з таким же успіхом вважати себе нащадками не тільки трипільської культури, а й

античної, римської, візантійської, центром якої був Херсонес. Так і культури східних народів – половців, татар. Навіть генуезців, які в Середньовіччя заснували свої міста, торговельні факторії, між іншим, поблизу Херсонеса, де було розташовано місто Чембала, на території сучасної Балаклави.

Тарас Марусик

Коли Ви перераховували ці етнічні групи, Ви не згадали таврів. Чи це випадково, чи таври як такі не були виокремлені?

Віталій Зубар

Таври – це населення, яке зараз вважається носіями кізіл-кобінської культури, археологічної культури, і займали вони гірську і передгірську частину Криму. Саме з таврами і стикнулися греки-херсонесити, які освоювали теперішню територію Севастополя і Ереклейський півострів, де були розташовані їхні наділи. Причому контакти з таврами у херсонеситів були протягом всієї історії існування таврів або кізіл-кобінської культури ворожими. І це наклало певний відбиток на життя оцих греків херсонеситів. Вони були дуже суворими, вони були єдиною дорійською колонією в Північному Причорномор’ї. А дорійці, на відміну від іонійців, які заснували Ольвію, міста Боспорської держави, були менш розвинені і більш такі, я б сказав, войовничі. І тому от таке воєнне протистояння греків і таврів наклало певний відбиток на весь розвиток Херсонеса, який упродовж всієї античної доби протистояв сусіднім варварам. Він воював, він не підкорявся ні скіфському царю Скілуру, ні сарматським князькам, які господарювали в південно-західній Тавриці, або в Криму, і це є специфічною рисою розвитку античного Херсонеса.

Тарас Марусик

Я знаю, що Ви певний час копали там. Цікаво було б, щоб Ви поділилися якимись своїми знахідками чи враженнями від розкопок, які ви проводили в тих місцевостях.

Віталій Зубар

Так, дійсно, я ще зі студентських років працював у різних експедиціях на території Херсонеського заповідника. Але з 75-го року керував археологічним загоном, херсонеським загоном, Інституту археології Академії Наук України. І ми вели розкопки Некрополя (або “міста мертвих”), де херсонесити ховали своїх небіжчиків.

Ми копали і могили, які вирубані в скелі, і склепи з багатьма похованнями. Були в нас знахідки і ювелірних прикрас дорогоцінних металів, які зараз виставлені в експозиції Музею історичних коштовностей України в Печерській лаврі, і було дуже-дуже багато цікавих знахідок. Але знахідка, розумієте, для колекціонера – це якась матеріальна цінність, а для археолога і науковця – це, в першу чергу, джерело. І для археолога не важливо, з золота цей предмет, з глини чи з бронзи, – для археолога важливий контекст знахідки. Тому ці всі розмови, які зараз точаться про білу, про чорну археологію, не можна сприймати серйозно.

Є археологія як наука, а є грабіжництво, яке в наш час процвітає і зумовлене певними соціально-економічними важелями.

Тарас Марусик

Тобто вживання виразу “чорна археологія” – це евфемізм грабіжництва?

Віталій Зубар

Це навіть не евфемізм. Коли ми кажемо “чорна археологія” і “біла археологія”, то ми якось їх порівнюємо. Але науку з грабіжництвом порівняти не можна. На базі знахідок тих розкопок, якими я керував, написано кілька монографій. Зокрема, така книжка як «Некрополь Херсонеса Таврійського - технічний, соціальний аспект». Дуже важливі матеріали Некрополя і для визначення дати початку християнізації населення Херсонеса.

Справа в тому, що християнська традиція відноситься до рубежу нової ери. Але, як свідчать археологічні джерела, більшість херсонеситів аж до 6-го століття були язичниками. І це проявляється і в поховальному обряді, і в надгробках, і в інших речах. Може, вони і вважали себе християнами, але це були, я б сказав, не ортодоксальні християни.

Адже й зараз люди називають себе християнами, і не є вони християнами. І їхній побут, і їхній спосіб життя дуже далекі від християнства. Ось щось на зразок того було й у Херсонесі, – про що свідчать ті матеріали, які ми здобували.

Дуже цікаві речі керамічні свідчать про різнобічні економічні зв’язки, скажімо, Херсонеса з Малою Азією, Херсонеса з західними провінціями Римської імперії, які були розташовані на території сучасних Румунії, Болгарії, Греції. Отож, знахідки були, але, на жаль, фінансовий стан нашої держави зараз не дозволяє вести розкопок, бюджетні гроші на це не виділяють, на жаль. А новобудовні гроші, на які копав Інститут довгі десятиліття, їх приток теж припинився.

Тарас Марусик

Що значить “новобудовні гроші”?

Віталій Зубар

Це гроші, які виділяє та організація, яка веде будівництво на території пам’ятки якоїсь. От будується будинок, а під будинком знаходиться, скажімо, могильник. І та організація, яка будує цей будинок, повинна оплатити розкопки цієї пам’ятки, і тільки після цього вона може забудовувати це місце.

Зараз будівництво згортається і люди намагаються будувати там, де нема археології, щоб не витрачати коштів на археологічні дослідження. Тому ми зараз, за деяким винятком, опрацьовуємо те, що було зроблено раніше, аналізуємо джерела, а археологічні матеріали - це є певне джерело. Адже археологія – це історична наука, і від класичної історичної науки вона відрізняється тільки характером джерел.

Якщо історик працює в архіві, то ми працюємо в полі. Писемні документи для історика – це джерело, а для нас джерело – археологічний матеріали, які з використанням певної методики знаходять під час розкопок.

Тарас Марусик

Скажіть, будь ласка. Оскільки я зрозумів, що там є що копати, чи ведуться зараз розкопки в Херсонесі?

Віталій Зубар

На території античного і середньовічного Херсонеса було організовано свого часу “Херсонеський заповідник”, який вже за часів незалежної України отримав статус Національного. Але ви знаєте, що культуру, як і науку, фінансують не дуже добре сьогодні в Україні. Тому і грошей на розвиток, на охорону “Херсонеського заповідника” виділяється дуже мало. Реальних грошей. На папері ці гроші є, але в житті цих грошей нема. Тому, виходячи з того, що Херсонес – пам’ятка світового значення, зараз до нього проявляють дуже великий інтерес зарубіжні фахівці (зокрема, американські: під проводом професора Картера з Техаського університету в місті Остіні започатковані кілька програм з реставрації наукових програм, інтернет-програм).

І там працюють разом на розкопках американські та українські фахівці. Здебільшого представники Національного заповідника “Херсонес Таврійський” співпрацюють із польськими археологами з Варшави й інших міст Польщі. Ведуть розкопки, публікують книжки. Але ви розумієте, археологія – це не тільки розкопки. Це початковий етап, і тому дуже важливо фінансувати навіть не самі розкопки, не саму реставрацію, а публікацію наукових праць, які зроблені на основі вивчення археологічного матеріалу. А от з цим в нашій державі погано, і на це, як правило, грошей завжди не вистачає. Ірина Халупа

Це була передача “30 хвилин у різних вимірах”. З вами до наступного тижня прощається Ірина Халупа і бажає Вам ясної погоди на душі. Говорить Радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG