Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:13

“Пропоную всім партіям до президентських виборів причепуритися і набути власного обличчя, показати приклад людської і політичної порядності”, - радить Євген Сверстюк


гість студії Євген Сверстюк “Пропоную всім партіям до президентських виборів причепуритися і набути власного обличчя, показати приклад людської і політичної порядності”, - радить Євген Сверстюк.

Київ-Прага, 25 червня 2003 року.

Людмила Литовченко

Куди і якою дорогою йде Україна? Це запитання постійно звучить у розмовах письменника Євгена Сверстюка з нашими слухачами.

Ось і сьогодні він завітав до нашої київської студії і я з радістю передаю йому мікрофон. Отож – гість передачі «Демократія і держава», філософ, президент Українського ПЕН-клубу, колишній довголітній політв’язень Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Скрізь колотнеча і роздор, Різнять думки і почуття нас, А час летить і сріблить чуба тобі і мені.


Цей вірш Шіллера я переклав у камері і прочитав його слідчому. Він мовчки подивився: «При чім тут думки і почуття? Я оформляю протокол».

З моєї пам’яті, а вона сягає ще часів Сталіна, суперечки про думки не було. Колись на початку ХХ століття ще вирішували задачі: якщо зробити так, то вийде те-то. Звірялися з думками марксистських авторитетів, але вони не сперечалися. Вони прагнули знищити і принизити противника, чи то стосувалося емпіріокритицизму, чи стосувалося теорії і практики. Після здобуття влади противників знищували фізично. Ходила легенда про виняток: Ленін випустив Мартова живцем за кордон.

Нині комуністи постаріли. Хтось зберігає пару книжок Леніна і Сталіна, хтось зберігає портрети членів Політбюро, хтось зберігає конспекти лекцій з Вищої партійної школи, але не чути, щоб хтось підіймав якісь питання там порушені. Не чути також, щоб хтось пробував зрозуміти і пояснити, як то раптом упала та споруда комунізму, яку вони будували все життя? Нарікають на окремих осіб, але не кажуть, що ті особи мали б зробити, щоб врятувати.

З колишніх дискусій про теорію і практику залишилися лише міркування Завгоспа з колонії босяків Макаренка. Коли йому привели з колгоспу коня для господарських робіт, він сказав: «Тєорєтічєскі оно, конєшно, – конь, а практічєскі – падаєт».

І так воно скрізь у комуністів – теорія з практикою розбігалася. Природно було б припустити, що в єдино вірній теорії було щось не вірно прочитане і не реалізоване. Але ж у післявоєнній Німеччині вивчали Маркса і Енгельса мовою оригіналу. В Москві і в усьому СРСР 70 років вивчали Леніна, Сталіна тисячі інститутів. Нарешті, китайці, камбоджійці, кубинці усю цю теорію вивчали і втілювали на практиці. А вийшли гори трупів і купи сміття.

Трудно було б комуністам нині поставити питання: що ми хочемо? Ще раз спробувати знайти помилки попередників чи заперечити їх? Нагадаю, що ви мали ідеальний варіант - роби все, що хочеш, а всі мовчать і одностайно схвалюють. Але навіть за таких умов доводилося визнавати помилки і злочини вождів і засуджувати їх чорні діла, і закликати йти далі правильною дорогою. Це ж ваші слова про тимчасові труднощі. То що ж Ви, люди добрі, хочете йти тією дорогою за умов, коли вже всім дозволено і сміятися, і називати речі своїми іменами? Невже досі не зрозуміло, що гра в комунізм без розстрілів і таборів не вийде, так само, як фронт не вийде без загрядпідрозділів і СМЕРШу.

Чи ви взагалі не хочете, а лише протестуєте проти ленінців, які порозбігалися по інших партіях? Можна зрозуміти Ваших колег, що кинулися красти, ковтати і ховати, і то – в особливо великих розмірах. Вони є такими, якими їх виховала партія. Це ж не рядові комуністи, це – номенклатура, яка нині хоче називатися елітою.

Можна зрозуміти робітника, якому гроші пропали в Ощадкасі, але обіцянки жити при комунізмі пропали, як сон. І тепер він хоче знову повернутися в сон, бо вийти і стріляти немає кого. І весь час хочеться пригадати, що було на тім місці розбитого корита? Щось же було?

Можна зрозуміти і його нехіть до незалежності України, бо коли ті, що лякали народ самою думкою про Україну, підхопили чужі слова про незалежність і фальшиво їх повторюють, то краще вже хай вони доношують свої прапори і свої гасла, і свої портрети. Це їхня молодість, їхня мова, їхня пісня.

Але як розуміти лідерів Комуністичної партії – скажімо, Симоненка? Що, він проти системи антинародної влади? Майже всі проти. Ви проти злодіїв, олігархів? Усі ж проти. Ви проти президента Кучми і проти ЗаЄДУ? А хто за них, якщо чесно? Проти пропаганди злочинності по телебаченню? Усі ж проти. Але за що ви? Яка ваша програма, окрім єдності з Росією, так само, як у Кучми? Ви – за соціальний захист населення? Але хто ж проти соціального захисту? Розбіжності починаються там, де кожен притягує на себе ковдру державного бюджету.

Отже, я пропоную всім партіям до президентських виборів причепуритися і набути власного обличчя, показати приклад людської і політичної порядності, єдності слова і діла, єдності з народом через слово чесне і правдиве, відмови від демагогії і брехні, признатися народові і покаятися за обман і зло, заподіяні йому і колись, і тепер. Це було б початком щирості і одвертості, тобто, початком власного обличчя.

Іншими словами, – бездарний маскарад має закінчитися. Той грав із себе ідейного, той грав батька народу, той носив маску патріота, той вдавав невинного і необізнаного в тому, що робиться навколо, той кліпав очима як Ванька-Встанька. А треба бути господарем. Що посієш, те виросте. І як собі постелеш – так виспишся. Ось привезуть вам з американської тюрми Лазаренка – і дивіться на нього, як в дзеркало. Він з цієї самої макітри, де вас номенклатурних трясли, як вареники у маслі. Ну, він випав з макітри, а завтра випаде хтось із вас. І так буде доти, доки не станете людьми, які чесно стоять на своїх ногах.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG