Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:26

Абетка демократії: Підстави демократичної реформи


Василь Зілгалов Абетка демократії: Підстави демократичної реформи

Прага, 1 липня 2003 – Пам’ятаєте крилате гасло стародавнього грецького фізика Архімеда - «дайте мені точку опори і я переверну світ!». Це ж стосується і демократичних реформ, котрі мусять провадитися до життя і гарантуватися певною суспільною силою – чи класом, чи реальною партією, котра має опору в громадських колах держави. Чи є такі або інші реальні підстави для демократизації життя в Україні, для реформ у демократичному напрямку?

Василь Зілгалов

Почнемо з того, що близько 80 відсотків громадян держави не знає про історичну реальність української Конституції. Чималий відсоток людей в Україні (мабуть, більше половини дорослого населення) не розуміє, що насправді переслідується наявними проектами конституційної реформи... Бо, за опитуваннями соціологів, близько 35 відсотків взагалі не знають нічого про існуючі конституційні проекти, а 52 відсотки лише чули про них з телебачення чи радіо, і жоден з головних пунктів, наприклад, президентського проекту, не дістав підтримки навіть половини голосів опитаних. Чи варто далі продовжувати? Зрозуміло, що народ відсторонений від процесу політичних комбінацій в державі. І це – в центрі Європи, на понад 600 тисячах квадратних кілометрів, при 48 мільйонному населенні. Недарма посол США у Києві, Карлос Паскуаль, підкреслив щойно, що народові України необхідно забезпечити право вільного вибору у 2004 році, бо дехто хотів би «маніпуляцією буквою закону» позбавити громадян цього права. Ось як стоїть питання про українську демократію сьогодні. А вже що стосується партії чи якоїсь іншої сили, як рушія демократичних реформ в згаданій державі, то це – ще «темніше» питання, бо народу не дають здійснювати елементарне демократичне право – право вільно голосувати на виборах...

Ось щойно перший всенародно обраний Президент завив, що глава його рідної партії має «вигляд сильної людини, яка розуміє, що він знаходиться в епіцентрі, людина, яка розуміє, що він має фінансову силу». І як же ж це при 385 гривнях зарплати? Звідки ж ця фінансова сила при щоденних адміністративних клопотах? Чи не тут сховано один з головних секретів «недемократичного не-реформування» в Україні? Хтось каже, що в цій державі немає середнього класу. А звідки він візьметься, коли вищий клас (такі, як «сильна людина...в епіцентрі») тримають всіх в нижчому класі. А коли хтось намагається вивищуватися до середини, то його відразу ж «підстригають» ті, хто має «фінансову силу», за допомогою ДПА, УБОЗ, МВС та інших структур з «епіцентру сильної людини»...

Нещодавня заява одного з чільних людей в ЄС, Ґерхарда Лоґана, який є керівником підрозділу Росії, України, Білорусі та Молдови генеральної дирекції зовнішніх відносин Єврокомісії, свідчить, що Захід зацікавлений допомогти Україні. Ґерхард Лоґан підкреслив, «що ми можемо зробити для просування реформ. Тут я маю сказати, що наші можливості впливу обмежені. Це питання внутрішньої політики, і не в усе можна втручатися ззовні». Але він зауважив, що багато «залежить від особи при владі. Наприклад, Ющенко був потужним реформатором. Хто стане наступним Президентом і як він буде впроваджувати ці реформи – невідомо».

Нагадаймо ще раз слова Карлоса Паскуаля, і ми зрозуміємо, що підстав для демократичного реформування в Україні три – її народ, потужний політик-реформатор і міжнародна підтримка. А час відліку цього реформування – президентські вибори 2004 року.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG