Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:00

"Альтернатива"


Андрій Охрімович "Альтернатива"

Київ, 25 червня 2003 року.

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті…

Віктор Недоступ

Селяни од малого до великого працювали на плантаціях майже ціле літо і осінь, а я, майбутній художник, милувався полями і мальовничими робітниками... Це була війна. Війська у кольорових одностроях боролися з непіддатливим бур’яном, обороняючи буряки...

Я любив споглядати ці ниви ранками, коли сонце ще не високо, жайворонки піднімаються з піснями у височінь, бусли, цокаючи, летять по жаби, а шуліки, ширяючи в вишині, видивляються мишей та пташат...

Серед цих сіл, розташованих у пречудових закутках природи, на тлі чарівних краєвидів і проходило моє дитинство....

Ганна Стеців

Давайте пригадаємо, з чого починалась “Альтернатива”. Вірно вгадали, саме з отого всесвітньовідомого “Чорного квадрату” Казимира Малевича, яким так пишаються росіяни. “То нехай пишаються”, - мислить слухач, - “мистецтво ж бо належить всім”. “Але ж він поляк”, - кажуть поляки, і тут же видають величезну, на п’ятсот сторінок, монографію про триденне перебування Малевича у Варшаві. “Але ж він вважав себе українцем”, - кажуть українці і видихаються на п’ятій сторінці машинопису.

“Добре”, - мислить собі Андрій Охрімович, - “пошукаємо поради у справжнього профі. Нехай розкаже нам по чім пучок редиски”. І буде це мистецтвознавець Дмитро Горбачов. За операторський пульт посадимо Артема Мостового. Віктора Недоступа підв’яжемо на збирання та читання автобіографічних одкровень метра. Ну а Ганна Стеців усе те гарненько змодерує. “Пацан сказав – пацан зробив”, - як каже Андрій Охрімович. Купив пива, запросив пана Горбачова і ну розпитувать його по темі.

Дмитро Горбачов

Польський мистецтвознавець Туровський, який вже 20 років викладає в Діжоні у Франції, видав велику монографію “Малевич у Варшаві”. Малевич у Варшаві був три дні, а поляки написали на цю тему монографію на 500 сторінок. Ця монографія присвячена 2-м аспектам його творчості і життя: польському і українському. Туровський був тут в Києві. Ми побували з ним на місці, де народився Малевич, де він вчився, обговорював проблему мови. І в цій книзі висвітлено український аспект. До речі, мистецтвознавець Туровський так і сказав мені: “Я хочу висвітлити польський і український аспекти, бо про російський багато вже написано”.

В дитинстві, десь до 17 років, він жив по селах українських. І Малевич, вже будучи в Москві чи Ленінграді, завше говорив специфічною російською мовою. Кожне друге слово було українське прислів’я.

Віктор Недоступ

Селяни ніяких гудків не бояться – їх тихо кличе до сну сонце, ховаючи своє проміння за земну кулю. Сонце я завжди мав за щось велике і приємніше за гудок... Місяць також мені дуже подобався, і здавалося мені, що він завжди змагається з сонцем, роблячи ночі дуже гарними, краще, ніж робили це лампи і свічки...

Я кохав місяць. Коли в домі всі облягалися на ніч, я завжди одсовував фіранку і дивився на місяць та на його віконний відбиток на підлозі кімнати і на ліжку. До мого вікна долинали пісні парубків і дівчат. Я прислухався з великою насолодою, спостерігаючи українське небо, в якому, як свічки, мигтіли зорі. Українське небо темне, як ніде не буває в Росії.

Дмитро Горбачов

Малевича цькували в Ленінграді і в Москві, починаючи з 26 року: позбавили його регалій професора, закрили інститут так званий “Інхук”, де він директорствував. Правда, десь серед більшовицького начальства він мав прихильників, тому що йому дозволили зробити виставку в Берліні. А коли Малевич подався в Берлін ( до речі, тоді він відвідав і Варшаву на три дні), то його було відразу відкликано назад до Москви. Він залишив там своїм друзям тестамент, твори, рукописи. Той тестамент розпочинався з таких слів: “Якщо мене вб’ють, то прошу саме так розпорядитися моїми творами” (котрі, до речі, і зараз залишаються на Заході). Після повернення в СРСР його на короткий час було заарештовано. Як тільки звільнився, то поїхав до Києва відвідати свою родину. Це був початок 27-го року.

На Україні ситуація була більш ліберальною по відношенню до лівого мистецтва, і Малевича в Києві пошанували: призначили професором Київського художнього інституту; йому зробили виставку в Картинній галереї (на півроку). Власне, на початок 30-го року митець планував тут залишитися, але до влади в інституті прийшли малограмотні активісти з новоспеченими радянськими дипломами так званий “молодняк”, і всіх старих спеціалістів разом з Малевичем було вигнано з інституту на тій підставі, що вони не партійні і мають невірну, дореволюційну, царську освіту. А то був, можна сказати, квіт світової культури: Бойчук, Малевич, Кричевський, Сагайдачний, Крамаренко. Всі пройшли через Париж.

Зрозуміло, що для Малевича це було важко, тому він так і написав: “Більше не хочу бути українцем. Що це за нація, яка так зі мною повелася?”

Ганна Стеців

“Дорогий Леве Юрійовичу! Більш не хочу бути українцем. Що це за нація, що втратила все сумління, тактовність і т.д. і т.п.? Що ви всі зробили з моєю виставкою?”

Дмитро Горбачов

Зрештою, він сказав те саме, що говорило дуже багато українців і до нього, і після нього: і Винниченко, і Франко, і Симоненко. Останнього “Нагінку на Україну” я можу навіть процитувати:

“Україно! Тебе я терпіти не можу. Я ненавиджу тебе чуттями всіма, Коли ти примітивна й на лубок похожа. На губах скам’яніли казенні слова”.

До речі, навіть сьогодні, коли я по телебаченню бачу представників тієї грубої, неотесаної, злобної генерації, то я завше думаю, що Симоненко мав рацію. Це не означає, що він перестав бути українцем.

Цікавим в нього є те, що в тих листах, які він писав до Києва, Малевич ностальгійно згадує місто: “У нас в Ленинграде холодно, і на горизонте нет ни одного поленова, ні дров. Повідають на Пулковські обсерваторії, що луна грітиме всю зиму. А щоб було не холодно, треба полічити плішивих - не допускає морозу”. Це щось подільське, сільське.

Андрій Охрімович

Завернемо назад до тієї книжки. Чому поляки і чому так ревниво взялися за цю справу?

Дмитро Горбачов

Малевич – етнічний поляк, хоча сестра Малевича мені розповіла, що їхня мама – дворянка-українка з Полтавщини Галиновська, але яка перейшла на католицтво. Знайдено документи, згідно з якими стало відомо, що Малевича хрестили в Києві в костелі Святого Олександра. Поляки дуже тішаться тим. Тим більше, що збереглися і листи його польською мовою.

Перебуваючи в Польщі, він розмовляв польською, адже в родині було заведено говорити по-польськи. Проте сам Малевич настільки любив Україну, що він завше признавався до України: сам писав, що він українець, і сестру змушував писати скрізь в анкетах, що й вона українка.

Віктор Недоступ

З кожним роком я почував себе все більш певно у цій справі, і мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам’яті Київ. Будинки, вимуровані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту.

Дмитро Горбачов

Він був закоханий в українських селян, тому що “всі вони – художники”. Я певен, що його абстрактне мистецтво виникло не без впливу селянського мистецтва. А коли глянеш на подільські розписи, то помітиш, що вони подібні на його абстрактні картини: там дуже багато білого тла, там і форми геометричні як і на Поділлі, які в певній ритміці розкидані.

Взагалі, я скажу, що авангард дуже прив’язаний до архаїчних шарів свідомості. Для Малевича, як і для Пікассо, і негритянська структура була поштовхом. Тільки українським ключем можна було розкрити другий селянський цикл Малевича: це твори 28-30-х років. Ні на Заході, ні в Росії ніхто не міг зрозуміти логіки. Коли ми відкрили цей український аспект Малевича, то американець Джон Болт зауважив на це: “Ви знаєте, тепер багато чого стає зрозумілим”. А коли ми виставили Малевича під українським “соусом” в Мюнхені, то в газетах німецьких писалося: “Дуже багато було задумок у Малевича. Ми не розуміли того, того і того. А відповідь – в Україні”.

Ганна Стеців

“Предорогий Леве Юрійовичу,” – пише Малевич до художника Крамаренка, - “живете Ви змалечку на Вкраїні, а й досі не помітили, що на Вкраїні винятково водяться і розводяться і свинтуси, і свині. Подібних ніколи не водилося у дореволюційній Росії та РСФСР. ...Ніякого повідомлення про мою виставку... Може чудний Томат повелів її ізрубать і викинуть у Дніпро?”

Дмитро Горбачов

Ми розібралися з двома періодами цього другого селянського циклу. Перший період – це 28-29 роки, коли Малевич малює селян в оптимістичній тональності, бо нарешті тут на Батьківщині він себе відчув людиною, його шанують, він нормально працює. А, починаючи з 29 року, йде трагічний період в його житті. І якщо до того він малював селян залізними чоловічками, то з 29 року починає їх малювати безпорадними ляльками. Один з малюнків зображує 3 постаті лялькоподібні, на обличчі першої – серп і молот, на обличчі другої – домовина, на обличчі третьої – хрест розп’яття. Якщо пригадати, що тоді в Україні співали “Де серп і молот, там смерть і голод”, то зрозумілим стає те, що він це чув.

А остання річ його з цього циклу (вона в Парижі в Центрі Помпіду експонується зараз) зображає селянина з чорними, наче обвугленими, руками, обличчям і ногами, який бігає поміж закривавленим хрестом і закривавленим мечем. Це 32-33 роки. Відразу пригадується комуністична пісня, яку співали в Україні, Малевич напевне її теж чув: “При дорозі хрест високий, з Господом розп’ятим, всенький кулями пробитий, кров’ю обіллятий”. А у Малевича – височезний хрест, обіллятий кров’ю.

Так що ця прив’язка до України не є штучною. Вона потрібна всім: і для науковців, і для нас, для справедливості якоїсь.







Віктор Недоступ

О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станції довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахтіло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, зі смачною шкіркою лежали кільцями ковбаси, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі...

Андрій Охрімович

Яким чином треба реагувати українській культурі на явища, які виникають з її ґрунту: чи так хворобливо, як росіяни, чи якось інакше? Як обійтися без хвороби у цій ситуації?

Дмитро Горбачов

Культура, передовсім, – це світове і, навіть, космічне явище. В ній національний аспект не є абсолютно визначальним. Світовий художник – це той, який реагує на світовий стиль. Так було завше. От в Україні відреагували на візантійський стиль – і у нас Софія Київська. Абсолютно геніальна річ! У нас відреагували на готику – і наші деякі художники були “готизовані”, як наслідок, їх знали на Заході. У нас відреагували на Ренесанс, бо Україна не мала закритих кордонів, скажімо, як Московщина (з Москви не випускали нікого протягом сторіч за кордон, окрім дипломатів). Хлопці їздили вчитися і до Лютера, і до Еразма Ротердамського. Досить пройтися вулицями Львова і помітиш, що у нас працював Ренесанс. І це найголовніше, щоб культура реагувала на світовий стиль.

Андрій Охрімович

В попередній “Альтернативі” мова торкалася виключно “Чорного квадрату” Малевича. А яке Ваше розуміння цієї речі?

Дмитро Горбачов

“Чорний квадрат” – це живописний маніфест про те, що можна малювати безсюжетно, безпредметово, на засадах певного орнаменту. Квадрат чорний, коло чорне, хрест чорний Малевич пропонує як першоелементи абстрактного мистецтва. Колись поет-футурист Василіск Гнєдов колись створив поему “Кінця”, де не було жодного знаку, жодного слова. Він казав, що його дуже часто під’юджували слухачі: “А ну прочитайте поему “Кінця”. Гнєдов відповідав на це: “Я не губився, а мовчки всіх осіняв хрестом”. Одного разу серед публіки був присутній

Малевич, котрий підійшов до Василіска і сказав: “Тепер я розумію, що і нам потрібно починати з нуля”.

Віктор Недоступ

Місто, немов павук, обплутує провінцію телефонними дротами, влаштовує залізниці і перетягає цю провінцію на залізницях, як павук муху, до свого центру, переробляючи свідомість її у своїй центрафузі, обертає крихкотілість її на енергійну лінію і повертає назад.

Будемо сприймати столицю, як приймач кольорової енергії, що йде з сіл, цих маленьких центрів глибокої провінції, через окружні і губернські міста. І в кожному центрі кольоровий промінь зустрічається з променем затемнення.

Ганна Стеців

Час програми добігає кінця і вимагає від нас дещо протокольного звіту про творців цього випуску “Альтернативи”: мистецтвознавця Дмитра Горбачова, звукооператора Артема Мостового та збирача таємничих інформацій Віктора Недоступа. Вела програму Ганна Стеців. Автор Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG