Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:40

“30 хвилин у різних вимірах”. Леопольдові Ященку – 75 років.


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”. Леопольдові Ященку – 75 років.

Прага, 7 червня 2003 року.

Ірина Халупа

В ефірі – українська “Свобода” та передача “30 хвилин у різних вимірах”. Сьогодні вона присвячена українській пісні в особі Леопольда Ященка. 2-го травня йому минуло 75 років. Хто їздить київським метром, напевно не раз зустрів його та його сопілку у веселому, співучому товаристві. Минулого понеділка, 2 червня, відбулося свято, щоб відзначити цей ювілей, а розпочалося воно співом хору Леопольда Ященка та піснею, яку в Києві напевно уперше заспівав хор «Гомін».

Лунає пісня «ОЙ, У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА»

Ірина Халупа

2 червня виповнилося 75 років дивовижній людині, яку часто бачать мешканці столиці із сопілкою в руках, а точніше б сказати, – на вустах. Це він розливає чудові мелодії своєї сопілки майданами й вулицями Києва, ескалаторами метрополітену. Цю усміхнену, доброзичливу людину звати Леопольд Ященко. З цим ім’ям пов’язують відродження справжньої української народної пісні й національних традицій, які здригаються під потужними ударами сучасної уніфікованої цивілізації.

Я вже згадувала, що ювілей Леопольда Ященка відзначали минулого тижня в Києві. Вітали його, як молоді, так і старі, музиканти й політики, говорили гарні слова, дарували подарунки, співали «Многая літа». Леопольд Ященко почував себе щасливим. Він пояснює чому.

Леопольд Ященко

Я можу вважати себе щасливою людиною і, насамперед, завдяки тому, що я є співвласником величезного духовного багатства - нашої народної пісні. І хоч були в мене часи нелегкі, але я ніколи не втрачав віри в нашу пісню, у наш народ і, власне, в те, що я потрібен, значить. Навіть тоді, коли мене з роботи виганяли.

Ірина Халупа

Я вперше побачила Леопольда Ященка не в київському метро, а в Музеї народної архітектури й побуту в Пирогові. Була рання осінь (або пізнє літо), люди зібралися на обжинки. На сцену вийшов симпатичний білявий пан у полтавській вишиванці з сопілкою, і раптом ми всі заспівали «Ой у вишневому саду, там соловейко щебетав, до дому я просилася, а він мене все не пускав»...

Це був чудовий день. Юрій Костенко, голова Української народної партії, вітаючи Леопольда Ященка, пригадав, як вони познайомилися....

Юрій Костенко

Моя дорога до Леопольда Ященка виглядала, можливо, не традиційною. Вперше ми зустрілися в буремні роки, коли відвойовувалася наша державність у черговий раз. Це було у 1989 році, коли починалися виборчі перегони. Десь я після півночі дуже стомлений їхав в метро, і раптом на ... (площі Незалежності ще тоді не було, а була, самі знаєте яка) сідає у вагон Леопольд Іванович із сопілочкою. Нічого не говорячи, просто починає грати. Ви знаєте, я дійсно був перевтомлений, але я зачарувався цією українською сопілкою. Ми вийшли разом на площі, яка називалася Дзержинського, зараз – Либідська.

І з цього моменту Леопольд Іванович почав супроводжувати мої виборчі перегони й мого колеги, з яким ми балотувалися. Леопольд Іванович дуже просто робив: він підходив, де стояли наші виборці і кандидати, де велися дискусії, де постійно була велика кількість людей і тихо грав на сопілці. І оця українська пісня, я думаю, багато в чому допомогла нам стати політиками.

А ще я хтів нагадати, що Леопольд Іванович потім дійсно доклав багато зусиль, щоб виконалася ця публічна незалежність. Адже жодного українського мітингу, жодного походу, жодного протистояння із комуністами у Верховній Раді з групою 239 на площі не обходилося без Леопольда Івановича. Хочу Вам дуже коротко побажати: Леопольде Івановичу, гомоніть і гомоніть так, щоб Вас чув не лише Київ, а вся країна, і щоб з Вашим гомоном і постала ота незламна українська пісня в Українській державі, що буде цінувати українську пісню. Ірина Халупа

Леопольд Ященко зажив слави ще більше 30 років тому, коли підписавши лист протесту з приводу політичних арештів 1968 року в Україні, він став безробітним. Але душа була спраглою роботи. Так на Дніпрових схилах народився хор “Гомін”. Трохи більше двох років проіснував тоді цей хор. Доноси полетіли за доносами. Виклики, переслідування, а в Печерському райкомі Києва обурювалися таким чином (цитую мовою оригіналу): “Ані ґаварят ісключітєльна на украінском язикє, ходят в вишитих рубашках, а нєкоториє даже паатпускалі уси” (кінець цитати). Як би сьогодні це звучало смішно, а тоді це було рівнозначно вирокові...

Незважаючи на всі, з дозволу сказати, “радощі” такого творчого існування, Леопольд Ященко не те що не здавався. Він залишався самим собою. Тут просто не здаватися мало. Він постійно творив – і як композитор, і як керівник хору та різних вокальних ансамблів (“Криниця”, Радосинь” тощо).

Як це б не звучало парадоксально, але влада незалежної України досі, фактично, не помічає подвижницької праці “Лицаря української пісні”. Те, що Леопольд Ященко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, є радше заслугою тонкого прошарку інтелігенції.

Тарас Марусик, який свого часу співав у “Гомоні”, записав у київській студії розмову з ювіляром.

Тарас Марусик

Пане Ященко, почнемо, сказати б, з початку. Звідки у Вас таке досить екзотичне, як на українське вухо, ім''я - Леопольд?

Леопольд Ященко

Я гадаю, що це була така мода. І перевірити цього я не можу, бо в мене мати померла – мені було два з половиною роки (спитати не було коли). Але я тільки знаю, що в школі, де я навчався в Києві, в нас були такі імена чудернацькі! Один – Еміль Хоменко, другий – Гелій Кунзич, третій – Вілен (Володимир Ілліч ЛЕНін) Чорноволенко (його син, до речі, в активі тепер).

Тоді народні звичаї, традиції не дуже шанувалися, та й ото вигадували імена. Але я звик до нього, власне, це ім''я в якійсь мірі все-таки до музики ближче.

Тарас Марусик

Ніж Вілен чи Гелій?

Леопольд Ященко

Так.

Тарас Марусик

А от як народився такий пієтет до пісні в уродженця великого міста, який виростав на асфальті, власне?

Леопольд Ященко

Я вважаю, що воно з генами десь передалося. Бо в мене потяг був до пісні такий, що, уявіть собі, я музики не навчався, нотної грамоти не знав, кінчав школу. Але коли я слухав пісні, як дівчата співають, особливо, як посилали нас у село на жнива зі школи, і там - мова рідна й пісня рідна, – на мене це так впливало, що я приїжджав додому й деякий час тільки по-українськи розмовляв демонстративно з усіма хлопцями на вулиці й у школі. Було навіть таке, що мене дражнили агрономом.

Тарас Марусик

Тобто в 30-х роках уже школи були русифіковані в Києві?

Леопольд Ященко

Школа, де я навчався, була українська. І там навіть багато дітей письменників навчалося, бо це на вулиці Михайла Коцюбинського, поряд із Будинком письменників, але розмовна мова побутова була російська, ясна річ.

Тарас Марусик

А вдома?

Леопольд Ященко

А вдома і так, і так. У мене батько був інженер, тітка з села із Полісся, з Чернігівщини, то в неї така мова з діалектизмами була, поки вона тут не русифікувалася.

Тарас Марусик

Ви одержували виховання піснею і, власне, традиційне національне виховання не в сім’ї, а на жнивах?

Леопольд Ященко

І так, і так. Я кілька років у дитинстві прожив у Чернігові в чужих людей, знайомих, земляків мого батька. І там розмовна мова ще на околиці Чернігова ще українська панувала, домінувала. І я перейняв її там. І пригадую це дуже добре, коли мені траплялося порівнювати одне з другим, то порівняння завжди на користь української в мене було (у самій вимові). От я чомусь не сприймав «пошлі-поєхалі», а «пішов, поїхав, вікно, піонер». Хоча й іноземного походження слово «піонер», але звучання його українське мені імпонувало!

Тарас Марусик

А під час війни де Вам довелося бути?

Леопольд Ященко

Був у Києві під час окупації, бачив, як Хрещатик горів, і саме оцей куток (тут поряд була аптека, там був склад і патронів)... То я бачив, як воно це все вибухало, в повітря летіло й падало на асфальт розпечене залізо. Після окупації виходили на суботники зі школи, розбирали ці завали, які тут були. Це все на моїх очах було.

Тарас Марусик

А де Ви тоді мешкали, в якому районі Києва?

Леопольд Ященко

Я мешкав один час до війни на вулиці Михайла Коцюбинського.

Тарас Марусик

Там, де школа...

Леопольд Ященко

Так. А під час війни німці зайняли той будинок, бо там будинок був такий буржуйський (ну, в нас то були комунальні однокімнатні у великій квартирі, але відселили нас). То я теж у центрі жив, але вже на вулиці Франка, потім знову повернувся, а потім радянські генерали відселили нас у скромніший будинок, але все це в центрі оберталося.

Звучить пісня «Гей, Україно!»

Тарас Марусик

А тепер звернемося трохи до історії іншої, до історі, пов’язаної з Вашою. Я б не хотів застосовувати до Вас слово «кар’єра», але, власне, до Вашої кар’єри наукової та пісенної. Які моменти закарбувалися найбільше у вашій пам’яті?

Леопольд Ященко

Закарбувалося те, що, коли я почув, що є в Києві Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, який споряджає експедиції наукові для збирання народних пісень, то я зразу ж відчув, що це те, що мені потрібно, і потягнувся туди. Навчаючись в музичному училищі, в консерваторії, я щоліта їздив у відрядження по селах, записував пісні. То були щасливі дні мого життя, коли я по селах слухав, як люди співають, записував. Тоді ще на початку й магнітофонів ніяких не було, доводилося з олівцем і блокнотом мати справу. Але пізнавав побут, життя, культуру народу.

Тарас Марусик

Це сталінщина ще була?

Леопольд Ященко

Так. Це з 1949 року починаючи, я в експедиціях їздив після третього курсу музучилища.

Тарас Марусик

А якщо відійти від цих щасливих, як Ви сказали, років життя, а в мене таке враження, що у Вас кожен рік щасливий життя, бо Ви так виглядаєте щасливо і в 75.

Але я б хотів повернутися до того, як починався хор «Гомін» і як потім його історія перервалася?

Леопольд Ященко

Ну, то не весела смуга була, бо у 1968 році я був виключений з роботи в Інституті в Академії наук, де я працював, і відлучений геть від своєї справи. Тоді ж якраз, маючи вільний час, я від теорії мимоволі перейшов на практику і організував цей колектив у 1969 році.

Наперед ми не знали, що з того вийде. Просто починали готувати веснянки слідом за щедрівками, які вже були в нас, а потім – свято Купала. І поступово творився постійно діючий колектив просто неба на землі, ніким не санкціонований, недалеко від садиби Івана Макаровича Гончара, на схилах Дніпра. Туди молодь сходилася вечорами, співала...

Влітку все це було добре, але ж із настанням холодів доводилося приміщення шукати. Але так нам пощастило, що першу зиму ми перебули у “червоному кутку” училища профтехнічного, біля заводу «Більшовик». На другий рік прийняв нас Палац культури «Харчовик», як його тоді називали. Потім він став Палацом культури «Славутич», а зараз це – Дитячий музичний театр. Але там одночасно вже почали нас так опікати, що нав’язували своє керівництво партійне. Мені так і сказали: «Вам пришлють комісара в хор». А з тим комісаром я вчився в училищі, і я знав, що він до народної пісні потягу не має. То я відмовився з ним співпрацювати. Це ще розцінили як саботаж.

Коли мене зі Спілки композиторів виключали у 1971 році, то закидали, по-перше, що колектив націоналістичний, що колектив не співає пісень радянських композиторів, а тільки кинувся в архаїку. Крім того, ходили до пам’ятника Шевченка 22 травня. Це все до купи сплелося, а там і «Самвидав» фігурувала, а там і окремі дисиденти з нами зв’язок тримали. Я, як керівник, мусив за все відповідати. Мене виключили зі Спілки композиторів у 1971 році, а перед тим і хор «Гомін» був вже фактично ліквідований. Його ліквідували як націоналістичний колектив.

Тарас Марусик

А відродився він?..

Леопольд Ященко

Відродився у 1984 році, і так само “просто неба на землі”. Але вже не на схилах Дніпра, а на алеях Гідропарку.

Тарас Марусик

Вважають, що нинішня влада є посткомуністичною, такою, що не далеко відбігла від колишньої совєтської. Все ж таки, яка влада ставилася до Вас прихильніше?

Леопольд Ященко

Поки що нинішня влада до нас великих претензій відкрито не проявляє. Ми співаємо все, що хочемо. До речі, ми перші в Києві заспівали «Ще не вмерла Україна», «Боже великий, єдиний» і «Ой, у лузі червона калина». Причому робили це явочним порядком, не питаючи нічийого дозволу, бо так умови диктували. Якби ми когось питали, то ніхто б не наважився взяти на свою відповідальність. А так ми ставили перед фактом: на великій сцені заспівали «Ще не вмерла Україна», і все обійшлося.

Тарас Марусик

Це 1988 рік?

Леопольд Ященко

Десь так.

Тарас Марусик

А як із постійним місцем? На святкуванні, кілька днів тому, Ніна Підпала сказала, що досі «Гомін» не має постійного місця в столиці України.

Леопольд Ященко

Ця проблема якраз нас не дуже хвилює. Чому? Ми приписані офіційно до Будинку культури «Київметробуду», але там зараз поселилися ігрові автомати, казино, більярд і таке інше. А ми працюємо в “Києво-Могилянській Академії”. Президент Академії Брюховецький нас прийняв, не вимагаючи орендної плати. І спасибі їм і за те. Ми маємо пристановище недалеко від станції метро, можна вважати в центрі міста. Отже, з цим можемо миритися. Інша річ, що треба “екіпіровка”, що треба одягнути колектив, бо, все-таки, той одяг, хто який має, він зношується.

Тарас Марусик

А тепер я хотів би перейти на іншу тему, – власне, співу, пісні. Як на початку ХХІ століття з Вашого погляду суміщається спів за Леопольдом Ященком і сучасна естрада?

Леопольд Ященко

У нас хоровий колектив. І хоровий спів ми культивуємо, і з сучасною естрадою в нас близьких стосунків немає. Але коли ми влаштовуємо недільні співи чи навіть наші свята в Центральному парку культури, то там були непорозуміння, бо шоу-бізнес завжди намагався нас відтіснити на пізній час, ламав наші плани.

Але зараз це вже пройдений етап. Управління культури пішло нам назустріч. Нам дають зручний час на День Києва, на День Конституції, на День Незалежності, і ми влаштовуємо там імпровізовані свята пісні під девізом «Співаймо з нами», за участю усіх присутніх. Ми дуже серйозно до цього ставимося, бо, все ж таки, пісня має бути не лише на сцені, а й у побуті, вона не повинна завмирати. Якщо ми хвалимося скрізь, що ми – співучий народ і створили не одну сотню тисяч народних пісень, то треба, щоб ці пісні не лежали мертвим капіталом під сукном. Треба, щоб вони діяли, щоб вони звучали.

Ми поряд із репетиціями хору влаштовуємо так звані “недільні співи”. Це окрема форма роботи. Тобто в будень муштра, а в неділю – співи для душі, за участю всіх бажаючих.

Тарас Марусик

А чи Ви пригадуєте, коли Ви вперше взяли в руки сопілку й пішли гуляти, так би мовити, центром Києва, ескалаторами метро, хідниками і так далі?

Леопольд Ященко

Я, звичайно, пам’ятаю. Справа у тім, що в першому «Гомоні» я ще не вмів грати на сопілці, я лише мав папірця в руках, який заміняв мені диригентську паличку. А на сопілці я почав навчатися вже десь років 15 тому, може трошки більше, і починав з нуля. Навіть у транспорті ставив заглушники, щоб не дуже чути було, й пальчиками перебирав і навчався в транспорті грати. Взагалі я дома ніколи не граю. Я і тепер, щоб підтримати форму, граю або ж на ескалаторі, або ж у вагоні метро. Я до цього так звик, що для мене це – норма.

Тарас Марусик

Чи то правду кажуть, що Ви досі купаєтеся в холодну пору в озерах?

Леопольд Ященко

Ой, ні. Був час, коли я жив на Оболоні. Там близько було озеро – то я бігав туди, купався аж до жовтневих свят, поки льодом ставок не вкрився. А зараз холодною водою обливаюся, але ж у себе вдома.

Тарас Марусик

Дякую, дякую.

В Україні існує нагорода, якою президент України нагороджує окремих людей, - «Герой України». На мій погляд, Леопольд Ященко є народним героєм України і, як справжнього господаря центру Києва, його часто можуть побачити кияни з сопілкою в руках, почути гру цієї сопілки, а так само почути хор, який він очолює багато десятиліть.

Ірина Халупа

Про унікальність постаті Леопольда Ященка говорить учасниця хору “Гомін” з 1984 року, солістка ансамблю “Криниця”, провідний науковий співробітник Музею народної архітектури та побуту України, етнограф Надія Зяблюк.

Надія Зяблюк

Треба сказати, що Леопольд Іванович – це, дійсно, справжня Академія народного мелосу. Цю академію вже пройшло кілька поколінь киян (і не лише киян). Не багато є в Україні людей, які б так глибоко і знали, і любили, і плекали, і популяризували народну пісню. Леопольд Іванович - це, справді, як говорять зараз, харизматична постать.

Найперше, може не всі знають, але Леопольд Іванович – вчений, музикознавець, кандидат наук, а за своїми знаннями, за досвідом він давно вже академік. В його доробку багато наукових праць. У нього з десяток книжок виданих. І вже навіть якби він це зробив, це б уже ввійшло в скарбницю української культури. Крім того, Ященко – композитор, член Спілки композиторів.

Як людина він надзвичайно особлива. Леопольд Іванович – дуже високо інтелігентна людина, він добрий, він любить людей, він прихильний до людей, він дуже скромний і простий в спілкуванні. Взагалі, коли потрапляєш в його духовне середовище, то це майже як потрапляєш у земне тяжіння. Уже звідти вирватися, фактично, неможливо, настільки привабливий його внутрішній світ, його любов до народної культури, до народної пісні.

Ті, хто любить народну пісню, не можуть не побувати чи в хорі «Гомін», чи в «Криниці», де є художнім керівником Леопольд Іванович, бо саме тут панує найбільший, я б сказала, дух народної пісні. Леопольд Іванович так натхненно, так побожно і шанобливо ставиться до народної пісні, і це все передається, це виховує в людей не лише ставлення, а й знання народної пісні.

Багато колективів, звичайно, де співаються народні пісні. Але що тут цікаво – тут немає поверхового, такого натуралістичного копіювання народної манери співу. Тут люди співають своїми природними голосами. Тут немає такого викривленого якось шаржування народних персонажів, які часом бувають на сцені в інших колективів. Тут немає ніяких таких псевдонародних штампів. Ви знаєте, це дійсно Академія народного мелосу.

Ірина Халупа

На цьому закінчуємо передачу «30 хвилин у різних вимірах». Леопольдові Ященку бажаємо сили, здоров’я та моря нових співаків. Вже прозвучала «Червона Калина» та «Гей, Україно» (слова й музика пана Ященка, у виконанні хору «Гомін»). На прощання «Гомін» заспіває народну пісню «Ой, зацвіла Калинонька».... Слухаючи українську пісню, хіба можливо не мати ясної погоди на душі?...

Говорить Радіо «Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG