Київ, 4 липня 2003 року.
Надія Степула
Дорогі слухачі, до вашої уваги – радіожурнал “Сюжети”. Вас вітають – я, Надія Степула - автор і ведуча та Наталя Антоненко – звукорежисер. Залишайтеся з нами.
Спочатку – “Сюжетики”.
Кіновідеофестиваль “Відкрита ніч” відбувся у столиці України. Примітна його особливість – те, що фестиваль презентує тільки роботи молодих, у тому числі, студентів та початківців у кіносправі. Значення фестивалю окреслює його засновник – кіномитець Михайло Іллєнко:
“Фестиваль національного виробника. Ми звертаємо увагу на наших авторів і, в першу чергу, на продукцію, яку не бачить глядач. Тобто якщо він може вмикнути телевізор і побачити щось таке кожного вечора, нехай хороше чи не дуже, це не для нашого фестивалю. Ми збираємо те, що побачити майже неможливо. Є і такі фільми, які знімають професіонали, але все ж таки, їхня доля на нашому екрані дуже невелика, це порівняння з атакою іноземного кіно, це дуже мало.” Звучить фрагмент арії у виконанні Стефанії Довгань
Ірина Перешило
Ви, може, подумали, що це сопрано належить неперевершеній американці Марії Калас чи всесвітньо відомій іспанці Монсеррат Кабальє. Беріть значно ближче. Це співає українка. Стефанія Довгань. Колись вона стане не менш знаменитою за цих королев сопрано. Принаймні їй це пророкують визнані оперні зірки світу.
Надія Степула
Так Ірина Перешило розпочинає сюжет про “Українського соловеєчка”, “Загадкову Стефанію”, “ нову зірку оперного мистецтва, котра щойно сходить на мистецькому небосхилі”, - як називають Стефанію Довгань в українській і зарубіжній пресі. Ірина Перешило продовжує:
Ірина Перешило
Але нині Стефанія ще геть молодесенька. І налаштована ретельно вдосконалювати свою виконавську майстерність у визнаних європейських та американських школах вокалу: “Мені просто треба вдосконалювати те, що я вже маю, фундамент і той ґрунт вже треба відшліфовувати, тому що конкурс дуже великий в світі, і я хочу в принципі вириватися в якійсь вищий рівень, але.. хочеться.”
Стефанії 24 роки. І в її творчій скарбничці сьогодні диплом з відзнакою Балтиморської школи мистецтв, вокальний факультет Мерілендського університету, навчання у майстер-класі під час Зальцбурзького фестивалю в Австрії і перші місця та золоті медалі на престижних міжнародних конкурсах. А починалося все у Києві, де Стефанія народилася, і де перші уроки співу отримала в юнацькому хорі Київської консерваторії. Потім, у шістнадцятирічному віці дівчинка з батьками виїхала до Сполучених Штатів. І якби не цей переїзд - сьогодні все виглядало б інакше, - говорить Стефанія. Стефанія Довгань: “Якби я тут жила весь час, я не знаю, щоб зі мною було б, мені тяжко сказати. Тому що тут не є дуже умови зроблені, щоби плекати таланти. Тут чомусь все скеровується в якійсь абсолютно інший бік”.
Впродовж свого семирічного навчання у Сполучених Штатах Стефанія отримувала високу стипендію, яку вона виборювала на спеціальних конкурсах. Котрі щороку відбуваються у кожному штаті з метою визначення і підтримки молодих талантів.
Своє навчання в Меріленському університеті Стефанія завершувала заключним концертом, на якому демонструвала вокальну майстерність, виконуючи арії, написані в різних музикальних стилях і різними мовами. Окрім професорської комісії, яка приймала цей головний екзамен і оцінила його найвищим балом, Стефанію прийшли послухати прихильники. І саме з їхньої ініціативи - після концерту - було оголошено про збір коштів для навчання талановитої виконавиці у майстер-класах під час Зальцбурзького музичного фестивалю, куди щороку з’їжджаються найвизначніші майстри оперного співу. Завдяки зібраним благодійниками коштам, Стефанія побувала у Зальцбурзі. І на творчих змаганнях, які зорганізовувалися там для учнів майстер-класів, Стефанія отримала перемогу і звання Фаворит конкурсу. Нині Стефанія Довгань проходить стажування у Національній Опері України. Вона блискуче підготувала дві головні ролі - Розіни з опери “Севільський Цирюльник” і Віолетти з опери “Травіата”. Так передбачалося контрактом. Ці ролі співачка мала виконувати на сцені театру або здавати художній раді, що також передбачалося контрактом. Але пропозиція не надходила і вже не надійде - оскільки у театрі з 4 липня починаються тримісячні канікули.
З цього приводу візьму на себе сумну сміливість стверджувати, що не почуємо ми про Стефанію Довгань так як нині чуємо про Марію Калас чи Монсеррат Кабальє, якщо вона вирішить залишитися в Україні.
Надія Степула
Український поет, прозаїк, драматург Олександр Ірванець широко відомий. П’єси його прижилися не тільки в репертуарі Харківського театру-студії “Арабески” чи Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, й у театрах Лейпцига та Штутгарта. Перекладені його твори англійською, французькою, німецькою, хорватською, польською мовами. До книг драматургічних творів, поезій, роману Олександра Ірванця долучилася нова - “Очамимря”.
Про це - репортаж Наді Шерстюк:
Надія Шерстюк
Нова книга Олександра Ірванця, що вийшла друком у видавництві “Факт” у серії “Еxceptis Excipiendis” (тобто “включено усе за винятком) якнайкраще, за словами автора, відповідає цьому латинському вислову. До книжки увійшов майже увесь прозовий доробок раннього і пізнього Ірванця.
Олександр Ірванець: “До цієї книжки увійшла практично вся моя більш-менш завершена проза, крім роману “Рівне-Ровно”, який вийшов окремою книгою, перша повість - найбільша частина цієї книги, це, власне, повість “Очамимря”. Далі тут іде таке велике оповідання, яке називається “Львівська брама”, і воно також про Київ, хоча назва і про Львів...”
За словами директора видавництва “Факт” Леоніда Фінкільштейна, під цією серією вони планують друкувати масову літературу.
Леонід Фінкільштейн: “Кожна література повинна мати звичайну літературу, елітну, може, і попсу, але між попсою та елітною літературою необхідний прошарок літератури, тобто нормальна.. книжка, яку читають або недобиті інтелігенти, або “народжующієся” інтелігенти. Тобто це повинні бути книжки, які б цікаво було читати і не соромно поставити на книжкову полицю.” Але повернемось до самої презентації, яку вів письменник і тележурналіст Юрій Макаров: “Сашко Ірванець, який нехтує своєю роллю живого пам’ятника, він тут має стояти. Мені хочеться все ж таки на завершення послухати ще,... тим більше, що в нього виникають якісь такі блискучі експромти”.
Вірші і прозові уривки, які читав з естради перед мікрофоном Іранець настільки розчулили публіку, що окремі шанувальники його творчості спробували і собі дещо продекламувати.
Надія Степула
Історичні романи часом викликають неоднозначну реакцію в суспільстві. Яскравий приклад – “Огнєм і мечем” польського письменника Генріха Сєнкевіча, опублікований наприкінці 19 століття. Відтоді польська та українська суспільність ще не відшукали спільного чи дотичного погляду на цей твір. Причини цього навряд чи літературні і потребують глибших з’ясувань. Сьогодні ж тільки пригадаємо, що в романі “Огнєм і мечем” Генріх Сєнкевіч змалював і постать Івана Богуна. Сучасна українська поетеса Євгенія Лещук, яку називають “берегинею козацьких могил”, пише книгу “Вічність Івана Богуна”. Лауреат Міжнародної премії миру та Європейської літературної премії, Євгенія Лещук ініціює спорудження першого в світі пам’ятника страченому понад триста літ тому полковникові, наказному гетьману Іванові Богуну.
Далі у рубриці “Хронограф” – поетеса Євгенія Лещук з моєю колегою Галею Терещук:
Галина Терещук
Польський автор Роллє писав, що з 80 діячів Хмельниччини Іван Богун найпрекрасніший - поєднаний розум, військові здібності, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначився моральністю і вірністю високим ідеалам. Іван Богун не брав участі в Переяславській Раді і пізніше з усім Вінницьким полком не склав присягу на вірність російському цареві. Іван Богун відзначився при обороні Умані, продовжував боротьбу за волю України разом з Іваном Сірком. Богуна зрадили, його заарештували і 17 лютого 1664 року стратили біля Новгород-Сіверського.
Говорить Євгенія Лещук: “Іван Богун в поезії..., переважно, мої вірші, я шукала в антології, але мало про Івана Богуна. В перекладі на італійські мову, на вірменську мову, і тільки один вірш на хорватську мову. Мені пообіцяли поети, що буде опубліковано про Івана Богуна як честь до його ювілею”.
Проект скульптури Івана Богуна виготовив митець Василь Бородай ще у 1954 році, а в 1956 видав великий тираж листівок із зображенням скульптури героя. Іван Богун має постати на коні на теренах села Пляшева, де героїчно билися 300 козаків, серед них Іван Богун.
Євгенія Лещук розповідає: ”Значить так ясно мріється і по закону логіки, і по закону думання, процес цей військовий того часу, ми знаємо, що треба було, може, краще якби то було на терені Рівненської землі, коло козацький могил .. то не йде діло в конкретизації, іде діло символічно. Тут десь, біля козацьких могил”.
Окрім цього пані Лещук домагається, щоб була видана марка зі зображенням героя, вилита ювілейна гривня. Слід було б запровадити і військову нагороду імені Івана Богуна. Усі ці пропозиції пані Євгенія Лещук подала в українській уряд, а тим часом поетеса намагається зібрати пожертви на пам’ятник і надіється на здійснення своєї останньої, як вона каже, мрії у житті. А ще пише вірші і пісні про Івана Богуна.
Надія Степула
“Всі види мистецтва служать мистецтву жити на землі”, - зауважив Бертольд Брехт. – Чи стосується це мистецтва, котре твориться просто на вулицях міст? Скажімо, одного з них – Брюсселя? Про це – в сюжеті від Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Для Європи вуличні митці буденна складова історії. Були колись мандрівні музиканти, циркачі, просто виконували пісні кохання і героїчні балади, а художники здавен малюють перехожих. Подібна картина притаманна і вулицям Брюсселя. Як мовить Посол Бельгії в Україні Жан Клеманс Дюбюссон: “Мені приємно повідомити, що Брюссель став одним із найбільш творчих міст у світі. Бельгійська столиця вабить багатьох митців, які тут знайомлять публіку зі своєю творчістю , використовуючи декорації самого міста: брюссельські вулички і площі, фонтани і пам’ятники. Не можна сказати, що митці просто заробляють гроші, хоча мистецтво якраз і потребує коштів. На мій погляд, вихід митців на вулицю – це, передовсім, бажання відчути смак життя, дослідити перипетії історії, котрі залишили тут свої сліди, зокрема, і у зразках брюссельської архітектури. І напевно, кожен митець воліє побачити, відчути і проаналізувати природу людини, її почуття, настрої та примхи. І де, як не на вулиці, це можна зробити!”
Надія Степула
У наступних “Сюжетах” - про те, як свого часу велося і як ведеться нині поетам і художникам у підземних переходах і на вулицях Києва та інших великих міст. – Іноді такі міста дають світові великих людей, іноді, - як твердить античне прислів’я - дарують лише велику самотність…
Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав, його для вас готували: я, Надія Степула – автор і ведуча та Наталя Антоненко - звукорежисер. Дякуємо за увагу. Зичимо вам неповторних сюжетів! Говорить радіо “Свобода”!
Надія Степула
Дорогі слухачі, до вашої уваги – радіожурнал “Сюжети”. Вас вітають – я, Надія Степула - автор і ведуча та Наталя Антоненко – звукорежисер. Залишайтеся з нами.
Спочатку – “Сюжетики”.
Кіновідеофестиваль “Відкрита ніч” відбувся у столиці України. Примітна його особливість – те, що фестиваль презентує тільки роботи молодих, у тому числі, студентів та початківців у кіносправі. Значення фестивалю окреслює його засновник – кіномитець Михайло Іллєнко:
“Фестиваль національного виробника. Ми звертаємо увагу на наших авторів і, в першу чергу, на продукцію, яку не бачить глядач. Тобто якщо він може вмикнути телевізор і побачити щось таке кожного вечора, нехай хороше чи не дуже, це не для нашого фестивалю. Ми збираємо те, що побачити майже неможливо. Є і такі фільми, які знімають професіонали, але все ж таки, їхня доля на нашому екрані дуже невелика, це порівняння з атакою іноземного кіно, це дуже мало.” Звучить фрагмент арії у виконанні Стефанії Довгань
Ірина Перешило
Ви, може, подумали, що це сопрано належить неперевершеній американці Марії Калас чи всесвітньо відомій іспанці Монсеррат Кабальє. Беріть значно ближче. Це співає українка. Стефанія Довгань. Колись вона стане не менш знаменитою за цих королев сопрано. Принаймні їй це пророкують визнані оперні зірки світу.
Надія Степула
Так Ірина Перешило розпочинає сюжет про “Українського соловеєчка”, “Загадкову Стефанію”, “ нову зірку оперного мистецтва, котра щойно сходить на мистецькому небосхилі”, - як називають Стефанію Довгань в українській і зарубіжній пресі. Ірина Перешило продовжує:
Ірина Перешило
Але нині Стефанія ще геть молодесенька. І налаштована ретельно вдосконалювати свою виконавську майстерність у визнаних європейських та американських школах вокалу: “Мені просто треба вдосконалювати те, що я вже маю, фундамент і той ґрунт вже треба відшліфовувати, тому що конкурс дуже великий в світі, і я хочу в принципі вириватися в якійсь вищий рівень, але.. хочеться.”
Стефанії 24 роки. І в її творчій скарбничці сьогодні диплом з відзнакою Балтиморської школи мистецтв, вокальний факультет Мерілендського університету, навчання у майстер-класі під час Зальцбурзького фестивалю в Австрії і перші місця та золоті медалі на престижних міжнародних конкурсах. А починалося все у Києві, де Стефанія народилася, і де перші уроки співу отримала в юнацькому хорі Київської консерваторії. Потім, у шістнадцятирічному віці дівчинка з батьками виїхала до Сполучених Штатів. І якби не цей переїзд - сьогодні все виглядало б інакше, - говорить Стефанія. Стефанія Довгань: “Якби я тут жила весь час, я не знаю, щоб зі мною було б, мені тяжко сказати. Тому що тут не є дуже умови зроблені, щоби плекати таланти. Тут чомусь все скеровується в якійсь абсолютно інший бік”.
Впродовж свого семирічного навчання у Сполучених Штатах Стефанія отримувала високу стипендію, яку вона виборювала на спеціальних конкурсах. Котрі щороку відбуваються у кожному штаті з метою визначення і підтримки молодих талантів.
Своє навчання в Меріленському університеті Стефанія завершувала заключним концертом, на якому демонструвала вокальну майстерність, виконуючи арії, написані в різних музикальних стилях і різними мовами. Окрім професорської комісії, яка приймала цей головний екзамен і оцінила його найвищим балом, Стефанію прийшли послухати прихильники. І саме з їхньої ініціативи - після концерту - було оголошено про збір коштів для навчання талановитої виконавиці у майстер-класах під час Зальцбурзького музичного фестивалю, куди щороку з’їжджаються найвизначніші майстри оперного співу. Завдяки зібраним благодійниками коштам, Стефанія побувала у Зальцбурзі. І на творчих змаганнях, які зорганізовувалися там для учнів майстер-класів, Стефанія отримала перемогу і звання Фаворит конкурсу. Нині Стефанія Довгань проходить стажування у Національній Опері України. Вона блискуче підготувала дві головні ролі - Розіни з опери “Севільський Цирюльник” і Віолетти з опери “Травіата”. Так передбачалося контрактом. Ці ролі співачка мала виконувати на сцені театру або здавати художній раді, що також передбачалося контрактом. Але пропозиція не надходила і вже не надійде - оскільки у театрі з 4 липня починаються тримісячні канікули.
З цього приводу візьму на себе сумну сміливість стверджувати, що не почуємо ми про Стефанію Довгань так як нині чуємо про Марію Калас чи Монсеррат Кабальє, якщо вона вирішить залишитися в Україні.
Надія Степула
Український поет, прозаїк, драматург Олександр Ірванець широко відомий. П’єси його прижилися не тільки в репертуарі Харківського театру-студії “Арабески” чи Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, й у театрах Лейпцига та Штутгарта. Перекладені його твори англійською, французькою, німецькою, хорватською, польською мовами. До книг драматургічних творів, поезій, роману Олександра Ірванця долучилася нова - “Очамимря”.
Про це - репортаж Наді Шерстюк:
Надія Шерстюк
Нова книга Олександра Ірванця, що вийшла друком у видавництві “Факт” у серії “Еxceptis Excipiendis” (тобто “включено усе за винятком) якнайкраще, за словами автора, відповідає цьому латинському вислову. До книжки увійшов майже увесь прозовий доробок раннього і пізнього Ірванця.
Олександр Ірванець: “До цієї книжки увійшла практично вся моя більш-менш завершена проза, крім роману “Рівне-Ровно”, який вийшов окремою книгою, перша повість - найбільша частина цієї книги, це, власне, повість “Очамимря”. Далі тут іде таке велике оповідання, яке називається “Львівська брама”, і воно також про Київ, хоча назва і про Львів...”
За словами директора видавництва “Факт” Леоніда Фінкільштейна, під цією серією вони планують друкувати масову літературу.
Леонід Фінкільштейн: “Кожна література повинна мати звичайну літературу, елітну, може, і попсу, але між попсою та елітною літературою необхідний прошарок літератури, тобто нормальна.. книжка, яку читають або недобиті інтелігенти, або “народжующієся” інтелігенти. Тобто це повинні бути книжки, які б цікаво було читати і не соромно поставити на книжкову полицю.” Але повернемось до самої презентації, яку вів письменник і тележурналіст Юрій Макаров: “Сашко Ірванець, який нехтує своєю роллю живого пам’ятника, він тут має стояти. Мені хочеться все ж таки на завершення послухати ще,... тим більше, що в нього виникають якісь такі блискучі експромти”.
Вірші і прозові уривки, які читав з естради перед мікрофоном Іранець настільки розчулили публіку, що окремі шанувальники його творчості спробували і собі дещо продекламувати.
Надія Степула
Історичні романи часом викликають неоднозначну реакцію в суспільстві. Яскравий приклад – “Огнєм і мечем” польського письменника Генріха Сєнкевіча, опублікований наприкінці 19 століття. Відтоді польська та українська суспільність ще не відшукали спільного чи дотичного погляду на цей твір. Причини цього навряд чи літературні і потребують глибших з’ясувань. Сьогодні ж тільки пригадаємо, що в романі “Огнєм і мечем” Генріх Сєнкевіч змалював і постать Івана Богуна. Сучасна українська поетеса Євгенія Лещук, яку називають “берегинею козацьких могил”, пише книгу “Вічність Івана Богуна”. Лауреат Міжнародної премії миру та Європейської літературної премії, Євгенія Лещук ініціює спорудження першого в світі пам’ятника страченому понад триста літ тому полковникові, наказному гетьману Іванові Богуну.
Далі у рубриці “Хронограф” – поетеса Євгенія Лещук з моєю колегою Галею Терещук:
Галина Терещук
Польський автор Роллє писав, що з 80 діячів Хмельниччини Іван Богун найпрекрасніший - поєднаний розум, військові здібності, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначився моральністю і вірністю високим ідеалам. Іван Богун не брав участі в Переяславській Раді і пізніше з усім Вінницьким полком не склав присягу на вірність російському цареві. Іван Богун відзначився при обороні Умані, продовжував боротьбу за волю України разом з Іваном Сірком. Богуна зрадили, його заарештували і 17 лютого 1664 року стратили біля Новгород-Сіверського.
Говорить Євгенія Лещук: “Іван Богун в поезії..., переважно, мої вірші, я шукала в антології, але мало про Івана Богуна. В перекладі на італійські мову, на вірменську мову, і тільки один вірш на хорватську мову. Мені пообіцяли поети, що буде опубліковано про Івана Богуна як честь до його ювілею”.
Проект скульптури Івана Богуна виготовив митець Василь Бородай ще у 1954 році, а в 1956 видав великий тираж листівок із зображенням скульптури героя. Іван Богун має постати на коні на теренах села Пляшева, де героїчно билися 300 козаків, серед них Іван Богун.
Євгенія Лещук розповідає: ”Значить так ясно мріється і по закону логіки, і по закону думання, процес цей військовий того часу, ми знаємо, що треба було, може, краще якби то було на терені Рівненської землі, коло козацький могил .. то не йде діло в конкретизації, іде діло символічно. Тут десь, біля козацьких могил”.
Окрім цього пані Лещук домагається, щоб була видана марка зі зображенням героя, вилита ювілейна гривня. Слід було б запровадити і військову нагороду імені Івана Богуна. Усі ці пропозиції пані Євгенія Лещук подала в українській уряд, а тим часом поетеса намагається зібрати пожертви на пам’ятник і надіється на здійснення своєї останньої, як вона каже, мрії у житті. А ще пише вірші і пісні про Івана Богуна.
Надія Степула
“Всі види мистецтва служать мистецтву жити на землі”, - зауважив Бертольд Брехт. – Чи стосується це мистецтва, котре твориться просто на вулицях міст? Скажімо, одного з них – Брюсселя? Про це – в сюжеті від Богдани Костюк.
Богдана Костюк
Для Європи вуличні митці буденна складова історії. Були колись мандрівні музиканти, циркачі, просто виконували пісні кохання і героїчні балади, а художники здавен малюють перехожих. Подібна картина притаманна і вулицям Брюсселя. Як мовить Посол Бельгії в Україні Жан Клеманс Дюбюссон: “Мені приємно повідомити, що Брюссель став одним із найбільш творчих міст у світі. Бельгійська столиця вабить багатьох митців, які тут знайомлять публіку зі своєю творчістю , використовуючи декорації самого міста: брюссельські вулички і площі, фонтани і пам’ятники. Не можна сказати, що митці просто заробляють гроші, хоча мистецтво якраз і потребує коштів. На мій погляд, вихід митців на вулицю – це, передовсім, бажання відчути смак життя, дослідити перипетії історії, котрі залишили тут свої сліди, зокрема, і у зразках брюссельської архітектури. І напевно, кожен митець воліє побачити, відчути і проаналізувати природу людини, її почуття, настрої та примхи. І де, як не на вулиці, це можна зробити!”
Надія Степула
У наступних “Сюжетах” - про те, як свого часу велося і як ведеться нині поетам і художникам у підземних переходах і на вулицях Києва та інших великих міст. – Іноді такі міста дають світові великих людей, іноді, - як твердить античне прислів’я - дарують лише велику самотність…
Дорогі слухачі, радіожурнал “Сюжети” відзвучав, його для вас готували: я, Надія Степула – автор і ведуча та Наталя Антоненко - звукорежисер. Дякуємо за увагу. Зичимо вам неповторних сюжетів! Говорить радіо “Свобода”!
