Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:38

"Інтернет - майдан"


Андрій Охрімович "Інтернет - майдан"

Київ, 7 липня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.

В Інтернеті кожен має свій інтерес: “...той мурує, той руйнує, той неситим оком на край світа зазирає, чи нема країни...”. Мені ж подобається лазити на форуми. Публіка там збирається неординарна і з добрячим царем у голові. Вірніше з пунктиком. Таке буває “відчибучать” - душа радується. Скажімо, на сайті “Перехід.Кієв.Юей” користувач під “поганялом” “Козолуп” про Дмитра Табачника пише таке: “Був недавно Дімка в Коломиї. Кажуть хлопці, що цілісінький день ходив по церквах, дуж-же хрестився, щоб народ бачив, і чоломкався з усіма попами. Мабуть готує якесь релігійно-передвиборне “западло”.

Інший оригінал на форумі “Кореспондент. нет” намагається залізти в шкуру “русскава чєлавєка”. “Якби вам”, - пише він, - “бодай раз довелось побувати у цій незрівнянній шкурі, то мали б що онукам розказувати. Зуби вибиті, голова нечесана, руки ростуть із задниці, ноги по лікоть в непролазному лайні, грошей кат ма, діти – невдячні, друзі – сволочі, слова доброго не почуєш, майбутнє – невиразне, минуле – помилка, а вітерець такий теплий, лагідний, світанок такий казковий, а ти лежиш собі в носі длубаєш і міркуєш: “Родіна моя нєнаглядная”, яка ж ти чудова...”.

Отако воно бува з “братішкою”. Про те, наскільки комфортніше живеться нам з вами в рідній українській шкурі, у своєму огляді віртуальної преси розповість Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк

“В Україні панує продуктовий ажіотаж”, - повідомляє “Кореспондент. нет”. Навіть на полицях багатьох магазинів Києва залишилося тільки дороге імпортне борошно. У Черкаській області ціни на борошно підскочили на 280 відсотків порівняно з кінцем травня. “Продовольча лихоманка охопила й Миколаїв”, - у розвиток теми додає “Майдан.орг”. Там відбулися протести проти підвищення цін на борошно, крупи і цукор.

“Майдан” подає думку народного депутата Євгена Жовтяка, котрий вважає, що так звана “продовольча криза” в Україні є ніщо інше, як “афера близьких до “есдеків” та “аграріїв” підприємницьких структур”. На думку пана Жовтяка, мета усього цього проста: за рахунок ажіотажу різко підняти ціни на зерно і крупи, які взагалі не покидали митної території або були вивезені не далі Туреччини. Назад ці товари будуть “ввезені” як продукти іноземного виробництва за цінами у три - п’ять разів вищими ніж ті, за які вони були придбані.

На початку липня Генпрокурор Святослав Піскун відзначатиме першу річницю перебування на цій посаді. “Головною обіцянкою Піскуна було якнайшвидше розкриття справи Гонгадзе”, - нагадує читачам “Главред.інфо”. Представники РЄ хвалили Генпрокурора за успіхи у слідстві по цій справі, проте, як пише видання, у чому конкретно полягають ці успіхи, ніхто в Україні поки що не бачить.

“Леонід Кучма планує видати власну книгу “Україна – не Росія”, - пише “Укр.правда” і далі запитує: “Чи наважиться Кучма виступити рупором українства? Сумнівно. Він не є політичним сміливцем. Однак наразі буде логічно припустити, що, принаймні, деякі висновки не вписуватимуться в структуру “добросусідських” українсько-російських відносин. І що тоді? Запалають мости?” Питання риторичне...

Андрій Охрімович

Запалають, чи не запалають? Питання вимагає версій, яких, дибаючи за логікою речей, вартувало б пошукать на форумі сайту “Версії. ком”. Автор дещо дикуватого припущення стосовно розумового розвитку білого “ахвіцерства” увазі інтернет-спільноти пропонує зазнайомитись з, ніби-то, задукументованими правилами “поведенції” означених “ахвіцеров” у вишуканому товаристві підлеглих імперії польських панів та пань. Звучить це так: “Пріказ по Суздальскому Мушкєтьорскому полку” за “двайцяте августа” 1807-го року. “Гаспадам ахфіцерам” рекомендують, передусім, оглянуть амуніцію, щоб через порізи у “мундірах” не було видно грішного тіла. Коли з’являться польські жінки, “гаспадам” приписувалось не “смаркатись” на підлогу, “жопою” до них не повертатись і поводити себе якомога скромніше...” І так далі і таке інше...

Від себе додам, що у тридцять дев’ятому році львівське суспільство мало чудову нагоду обсервувати цю вишукану публіку. Протягом історичного часу вони дещо “паабтьорлісь” і дозволили своїм жінкам заходити у Львівську оперу в пеньюарах. Все це свідчить не про що інше, як про відсутність політичної влади у Партії зелених. Вони, переконаний мій колега Сергій Грабовський, точно навели б порядок.



Сергій Грабовський

В Україні, як відомо, існує Партія зелених. Це одна із найстарших у новітній українській історії партій: її створення було проголошене Юрієм Щербаком ще 22 квітня 1990 року. Тоді за зелених готові були віддати свої голоси, за даними соціологів, понад 10% виборців України (а по Києву – кожен четвертий).

Нові часи – нові люди – нові настрої. Наразі Партія зелених України потерпіла поразку на парламентських виборах 2002 року, а серед її лідерів – тільки двоє з тих тридцяти, хто колись підписав маніфест про створення партії. Отож ким і чим є зелені тепер? Завітаємо на сайт www.greenparty.org.ua.

Перше, що впадає в око, це жовто-зелений соняшник, який ще 1990 року став символом українського екологічного руху. Але, якщо тоді цей соняшник сяяв на блакитно-небесному тлі, то тепер у символі ПЗУ один із національних кольорів зник. А на україномовному варіанті сайту (а цих варіантів три: український, російський та англійський) “останні новини” чомусь виконані російською, а не навпаки.

Подивимося на зміст діяльності Партії зелених України. Ось розлогий фоторепортаж: члени партії разом зі своїми собаками пікетують посольство Сполучених Штатів, протестуючи проти антисаддамівської операції в Іраку. Собаки гавкають. Які звуки видають зелені, встановити важко.

А от з властиво екологічними проблемами... Як не шукав, не знайшов на сайті Партії зелених України нічого щодо скандалу, який розгортається навколо рішення Ради національної безпеки і оборони України про побудову глибоководного Дунайського каналу у самому серці Дунайського біосферного заповідника.

Натомість, кожен охочий може з використанням Інтернету вступити до Партії зелених України. Якщо, звісно, йому захочеться, і якщо йому не навіє незбагненних асоціацій популярна колись пісенька: “Зелений крокодил...”

Андрій Охрімович

Сергій Грабовський про своє, а я далі - про форуми Інтернету. Не все там таке безсмакове, як могло б здаватися на перший погляд. Є там щось смачно-снобійне від “Зєркала нєдєлі”. “Поспорілі два украінца на сто доларов”, - пише форумець під псевдо Ольга “Дмітрічєва”, - “хто довше продєржітся под водой”. Обидва втонули. Висновок сноба: “Немає в природі таких сил, які одну частину вкраїнського парламенту заставили б повірити у чистоту помислів Президента, а іншу - вчинити врозріз з його ненав’язливим проханням...”.

Їй Богу, така вишуканість потребує справжнього контрасту від справжніх форумів, а на них без санітара не обійтись. Віктор Недоступ. Рубрика “Палата номер шість”.

Віктор Недоступ

“Главред-інфо” провів голосування: щоб ви зробили, якби потрапили у останню парламентську драчку, та ще й поряд з народним обранцем Нестором Шуфричем? 48 відсотків користувачів висловили бажання ще раз зарядити аперкотом в депутатську печінку. 62 відсотки запросили б до дебатів у дурдомі Суркіса та Юлю. Три відсотки не ризикнули б повернутися до когось там “попкою”, сім відсотків перекинули поцілунок спікеру через повітря, і ніхто не погодився врізати в печінку Євгена Червоненка.

“Нє, це вопше!” – завило в черепах українських інтернет-користувачів. “Та що ви знаєте?” – заспокоює відвідувач ресурсу “Провокатор. ком. Юей.”, – “Садам же ж Хусейн був одним з головних спонсорів українського прогресивного соціалізму”.

“Але то ще хрущі,” – відмахується відвідувач форуму “Української правди”, – “чув я, що Янукович у кулуарах вибив зуби Медведчуку. Люди добрі, розкажіть - правда чи ні, бо не засну.”

“Янукович капут”, – переконує відвідувач сайту “Обозрєватєль”, прочитавши у “Нью-Йорк таймз” заголовок “Українці панічно спустошують прилавки магазинів”. Гаплик. “Поработав” “чиста канкретно”, лопух. Тепер його мізерний рейтинг зникне за обрієм, як пісня “Вставай проклятьєм заклєймйонний”. “Разом з “папой” Кучмою,” – іронізує інший відвідувач.

“Не чіпайте Кучму!” – це вже з форуму “Нашої України”, – “Він просто чарівник.” Там же інша тема: “Чи є Віктор Ющенко агентом Медведчука?” “Ви що, подуріли?” - дивуються одні. “А що тут такого?” – шелестять інші.

Тему перебиває повідомлення користувача під псевдо “Світ жорстокий”. Виявляється ректор Поплавський юним орлом “зльотав” до путінського політтехнолога Гліба Павловського і мав конфіденційну балачку. Автор хапається за серце: “Поплавського у президенти?” Натомість хтось з чудесним ім’ям “Соціал-демократ” додає ейфорії: “Пацани, клас! Поплавський зробить з країни феєричне шоу. Ну, “тіпа”, “Раком до зірок”. А його університет почне підготовку студентів за спеціальностями “Президент”, “Спікер”, “Прем’єр-міністр”, прокурор “рєспоублікі”...

На форумі “Обозревателя” веремію цю пояснюють просто: “Це як у Дніпропетровську гола баба за Бін Ладена заміж виходила. Так і ректор. Повиламується до виборів а потім скаже, що він друг Ющенка...”

Андрій Охрімович

Скільки б я не звертався до форумів Інтернету, вони чомусь мовчать про кримінал. А це - крадіжки паролів (лог-інів) та злами корпоративних систем. До того ж, кажуть фахівці українського провайдера “Релком”, вісімдесят відсотків зламів відбувається зсередини системи, а крадіжки адрес і паролів давно стали нудними сірими буднями.

Моя колега Богдана Костюк спробувала з’ясувати, з чим усе це пов’язано?

Богдана Костюк

Ризик, що у вас у громадському транспорті або в іншому велелюдному місці витягнуть гаманець, ідентичний ризикові опинитися без пароля (лог-іна) в інтернеті. Злодії – усюди злодії, і це треба добре пам’ятати як неуважним пасажирам, так і необережним користувачам “Павутини”. За словами технічного директора компанї “Релком” Сергія Бондаренка...

Сергій Бондаренко

Справді, ризик такий дійсно існує, просто люди про це не знають, і провайдери також на цьому не загострюють увагу. Адже якщо про це говорити – можна втратити клієнтів. А спричиняють такі злочини, наприклад, крадіжку паролю, недостатня комп’ютерна грамотність. Тобто, люди підключаються до інтернету задля тих речей, які їм потрібні, шукають якусь інформацію або очікують якихось розваг. А найчастіше, вони потребують швидкого зв’язку через електронну пошту або ICQ (АЙ-СІ-КЬЮ). І навряд чи пересічні користувачі думають про те, що крім них, інтернет відкритий для вторгнення ззовні: інтернет – це середовище двосторонньої передачі даних.

Богдана Костюк

Тобто, підключивши свій комп’ютер до мережі, користувач інтернету стає складовою величезного вірутального світу, в якому є “хороші” і “погані хлопці”. Все – як у повсякденному житті.



Андрій Охрімович

Коли говорять про непрочитаність української літератури, то, мабуть, перш за все, мають на увазі письменників 20-тих років минулого століття. Нині це називають “Розстріляним Відродженням”. Але і серед того покоління є особистість, творчість, якої ми знаємо аж надто мало. Тут вам і форум, і божевільня в одній особі. Тодось Осьмачка...

Про дивовижну долю і творчість цього митця - нова документальна книга Михайла Слабошпицького "Поет із пекла", видавництво “Ярославів вал”, Київ. Далі рубрика Інни Набоки “Букініст”.

Інна Набока

Життя Тодося Осьмачки справді схоже на гостросюжетний роман, добряче приправлений елементами абсурду. Головною темою його творчості була трагедія знищуваної селянської цивілізації. Іван Кошелівець назвав його поезію "мандрівним голосом нашої трагічної вітчизни і доби".

Коли на початку 30-их років почався новий наступ терору, він наївно звернувся до влади з проханням випустити його закордон, бо в Україні він не може вільно творити.

Далі: спроби перейти кордон нелегально, арешти, симуляція божевілля. Бездомність, втечі від "гепеви", сковородинські мандри країною, нові арешти, тривале перебування у психіатричних лікарнях - все це не могло не відбитися на його і так нездоровій, виснаженій психіці. Згодом ці моторошні роки він описав у романі "Ротонда душогубців".

Якимось дивом Осьмачка вижив. Під час війни потрапив на Захід, потім – "Планета Ді-Пі", еміграція, Америка. Його життя і там складалося непросто – така вже це була людина.

Непросто було і критикам із поціновуванням його творчості. Одні проголошували її геніальною, інші – шизофренічною.

Найбільш вдалим моментом у книжці Слабошпицького видається відтворення контексту доби: літературні угрупування та постаті 20-их років, повоєнні табори переміщених осіб, мистецький український рух, літературне життя еміграції. В уяві читача на тлі цієї химерної доби постає і химерний образ поета. І купа асоціацій та паралелей: від Сковороди до Хлєбнікова, Мандельштама і Стуса.

На жаль, у книжці не подано бібліографії, хоча автор цитує і посилається на десятки видань. Розрахунки на всюдисущий Інтернет також не справджуються. Є там хіба кілька згадок про Осьмачку як визначну дійову особу “Розстріляного Відродження”, кілька - про видання його творів у незалежній Україні та назва однієї роботи про "життя і творчість".

Лише на сайті donbaslit.skif.net\tvorchist – спогади про Осьмачку літератора з діаспори Володимира Біляїва, уривки з яких, до речі, цитує і Слабошпицький. Оце й усе, що вдалося розшукати. Так що для тих, хто все ще цікавиться українською літературою, лишаються книгозбірні реальні.

Андрій Охрімович

І на завершення - ще один витяг з інструкції “русскому ахвіцерству” від тодішнього начальства про “манєри” і двійку з поведінки: “Прі прощаніі с дамамі”, - пише автор цидули, - “дєлать тріжди поклон на французкій манєр і, вообщє, вєсті сєбя во врємя бала, как подобаєт образованному русскому ахвіцеру...”

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG