Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 22:30

Листи на Свободу


Зиновій Фрис Листи на Свободу

Прага, 5 липня 2003 року.

Зиновій Фрис

Говорить радіо «Свобода». «Листи на «Свободу» - передача з Праги.

Звучить пісня «Черемшина» у виконанні Квітки Цісик.

«Дорога «Свободо». Пише Вам з далекої Іспанії Володимир Сліченко. Я не був у рідних Карпатах 3,5 роки. Хотів Вам написати, коли цвіла черемшина. Не встиг. Пишу, коли дозріває пшениця та все ж перед очима - черемшина, її цвіт і неповторний запах, якого немає в Іспанії. Тут інші запахи. Можливо, вони не гірші та вони не такі. Якщо Ваша ласка, передайте для мене пісню «Черемшина», бажано у виконанні Квітки Цісик».

Звучить пісня «Черемшина».

Ірина

Я пишу з чужини Вам, щоб сказати, Як важко рідну землю покидати, Як важко пережити біль розлуки Та не одна терплю я тії муки. Когось чекає чоловік і діти, Хто залишив вдома маму й тата.

Нас тут багато, у державі ми держава, В Італії - маленька Україна. Як важко всім у цім полоні. Та не від щастя ми себе тут ув’язнили І не одній сказав синок по телефону: «Мене не любиш ти, коли залишила». Занило серце матері від болю: «Колись ти зрозумієш, ще маленький. Не від добра розстались ми з тобою. Я саме через тебе тут, рідненький, Щоб ріс ти, як усі щасливі діти, Щоб мав ти, що вдягнути, що з’їсти. Я мушу кривду не одну терпіти І не одну вечерю не доїсти. Не їхні діти любі нам і милі, Не їхні люди є до нас привітні. Ми тут раби, усього робоча сила І навіть імена у нас не рідні».

Не вірте, що нам добре тут живеться. Слова ці лише для рідних і сім’ї. В усіх тут серце на частини рветься Усі ми тут, що тіло без душі.

За довгі місяці в чужій країні Ми зрозуміли слово «ностальгія», Бо навіть України тут не знають Нас «русо» і «поляко» називають. В усіх у нас є тут потреба, Нема грошей, а жити якось треба: Учити дочку, одружити сина, Купити хату, чи вдягнуть дитину І щоб не вмерла вже старенька мати Одна у хаті, треба нам подбати. І щоб не знали голод наші діти, Усе ми мусимо стерпіти. Тут не одна віддала Богу душу І не одна здоров’я тут згубила, І не одній скидались на дорогу, Бо не одна тут розум загубила.

Не ділимось ми тут на регіони І не важливо, який вік, чи звати. Усі ми рідні тут. Одна родина, Бо в нас єдине слово - Україна.

О, Україно! Бідна наша ненько, Залишишся ти скоро самітненька. Розійдуться на панщину всі люди І все, як у рядках Шевченка буде. Ми, Україно, не тебе картаєм Тебе ми любим, владу проклинаєм: Як можна із квітучої країни Перетворить тебе в жебрачку, сиротину?


Зиновій Фрис

Цей вірш прозвучав у нашій передачі більше, ніж рік тому. Його прочитала Ірина, львів’янка. Вона працює під Міланом в Італії. Тоді ж вона розповідала:

Ірина

Скільки його читаю, я не можу спокійно відноситися до таких речей. Дуже багато людей пишуть, стали поетами, просто стали поетами. Ну, але я думаю, що прийде такий час, що повернемося на Україну і будемо жити, так як люди на Заході. І кожний день я говорю, що тяжко, тяжко, тому що така ностальгія за домом, за родиною, за всім, що не можна порівняти ні з якими грішми. Ніякі гроші не можуть замінити тобі родину, сім’ю, дітей, внуків. Як подумаю, що моєму внуку вже четвертий рік, а я його не бачила і не чула, тільки те що по телефону, то серце просто розривається.

Звучить італійська пісня.

Зиновій Фрис

Це був фрагмент відомої італійської пісні «Мама» у виконанні чеського співака Петера Дворзького:«Мамо, я дуже щасливий, бо я повертаюся до тебе. Моя пісня каже тобі, що це найпрекрасніший день для мене. Мамо, я дуже щасливий, але жити далеко навіщо?»

Після 4,5 років перебування під Міланом в Італії Ірина повернулася до Львова. В суботу, 5 липня я розмовляв з нею телефоном і, звісно, перше моє запитання: які враження від того, що вона не бачила більше чотирьох років?

Ірина

Як тільки перетнули наш кордон, я була під сильним враженням від наших доріг. Дороги страшенно погані, дуже погані. Приїхали до дому. Тут зустрілася з ріднею. Звичайно, щаслива, рада, раді вони, рада я.

Побувала в магазинах. Відвідала свою родину. Є, звичайно, зміни, але дуже маленькі, дуже маленькі. Дуже багато відкрилося у нас гарних будівельних магазинів, дуже гарно у нас виготовляють зараз вікна, двері, євро ремонт можна зробити не дуже дорого.

Є багато змін, звичайно, але не порівняти, звичайно, ні з Польщею, ні з Італією, ні з Чехією Україну. Ще треба працювати, працювати і працювати...

Зиновій Фрис

Іншими словами, Ірино, Ваші враження десь не були такими, якими Ви собі уявляли будуть, коли Ви повернетеся додому?

Ірина

Так, я сподівалася, що вже зроблено набагато більше. Але помилилася. Є прогрес, але дуже мало.

Зиновій Фрис

То у мене таке запитання, чи не збираєтеся Ви назад їхати до Італії?

Ірина

Так, збираюся. Зроблю капітальний ремонт в квартирі і поїду знову.

Зиновій Фрис

І надовго тепер?

Ірина

Ні, звичайно не на довго, через те, що я вже маю дозвіл на працю і можу отримувати раз в рік відпустку, чи два рази в рік, як я вже собі запланую і можу вже частіше відвідувати родину. Так що зараз є сенс повертатися.

Зиновій Фрис

Чи доводилося Вам зараз спілкуватися з Вашими знайомими львів’янками, які також повернулися з Італії? Що вони розповідають?

Ірина

Ні, я нікого не зустріла, тому що відразу занурилися в капітальний ремонт і, практично, я нікого не зустрічала тих, що роз’їхалися - не по телефону, ні так особисто. Може пізніше, десь у серпні місяці, а поки що ні.

Зиновій Фрис

На Вашу думку, все таки, яка основна причина отих всіх українських бід?

Ірина

Ну, що я можу сказати. Немає, певно, керівника відповідного, може, нема коштів. Що я можу сказати? Я не знаю. Я не політик, не можу глибоко занурюватися в ті проблеми.

Мені здається, що не вистачає коштів, тому що, якби були кошти, то в чому проблеми? Не були б такі погані дороги, не було б так брудно у місті.

Зиновій Фрис

Щоб Ви хотіли побажати тим, хто все ж таки має намір їхати до Італії, чи до іншої країни, я маю на увазі тих жінок і чоловіків, які ще жодного разу там не були? Ваші побажання їм.

Ірина

Звичайно, я можу дати пораду, що треба їхати, що треба побачити світ, треба подивитися, як люди працюють, як люди вміють заробити гроші, як вміють працювати. Побачити світ, звичайно, чого сидіти на одному місці? Якщо є така можливість, то обов’язково..

Зиновій Фрис

Треба їхати?

Ірина

Треба їхати.

Зиновій Фрис

А приїдете Ви до Італії і знову ностальгія почнеться...

Ірина

Ну, то вже зовсім не те, то вже зовсім не то, що було 4,5 роки. Якщо я зараз приїду і маю можливість взяти два рази в рік відпустку, то це вже зовсім інша річ. Так як кожна людина має відпустку, так і ми зараз маємо відпустки. Я побачила, побула з своїми рідними. Дуже гарно, дуже добре. Я думаю, що тепер вже такої ностальгії не буде, як була раніше.

Зиновій Фрис

"Правителі мають не звинувачувати людей у відсутності патріотизму, а зробити все від себе можливе, аби вони стали патріотами»... Ця фраза належить видатному англійському історику, публіцисту і політичному діячеві позаминулого сторіччя Томасу Маколею, - так розпочинає свого листа на "Свободу" наш слухач Віктор Ониськів з Луганська і продовжує: "Сьогодні нерідко можна почути: ті українці, котрі покидають Батьківщину, не люблять її. Мовляв, вони задля якихось тимчасових вигод готові зрадити Україну, замість того, щоб на рідній землі тяжкою працею будувати краще життя собі і своїм дітям.

І тут одразу напрошується риторичне запитання: а чому американці, німці, французи чи британці так масово, як українці, не шукають собі щастя за межами своїх країн? А чи вони є більшими, ніж українці, патріотами? Можу припустити, що ніскільки. Просто мешканці розвинутих західних країн не бачать жодного резону покидати рідну землю – їм добре у себе. Вони насолоджуються своєю землею, її багатствами, її красою. Вони дістають від своєї країни і гідну зарплатню, і повагу керівників держави, і натхнення примножувати свої власні і суспільні багатства.

Так могло би бути і в нашій Україні, якби ми обрали собі чесну владу, яка б не думала про те, як продовжити свої повноваження, а принаймні мала чіткі уявлення про те, як зробити наше життя кращим. На жаль, не знає наша влада ні що таке чесність і порядність, не має вона і бажання змінювати щось на краще.

Але ця влада з підозрою ставиться до тих, хто покидає Україну. Ця підозра виливається час від часу в такі, приміром, абсолютно штучні аномалії, як відсутність бланків закордонних паспортів. Або бажання впровадити правила, за якими заробітчанам при поверненні в країну належить сплачувати великі податки. Саме таке прагнення влади є злочином, бо бездарна влада сама ж змусила людину покинути країну, а коли та повертається – плати.

Важко щось зрозуміти в цій країні. І доти, доки так триватиме, народ масово утікатиме, навіть добре усвідомлюючи, що десь там – також не мед. Однак там є надія.

І тільки дурень не скористається цієї надією – навіть найменшою", - написав в своєму листі Віктор Ониськів з Луганська.

Полтавчанка Лариса вже кілька років працює в Італії і ось як вона обгрунтовує своє перебування там.

Лариса

Дякувати Богу, що ми працюємо, що ми можемо допомогти своїм дітям, своїй сім’ї. Але на той уряд, то я б не знаю, що зробила. І саме гірше, що ж, по моєму, нічого й не йде на краще. От що саме гірше.

Зиновій Фрис

А Рома разом з своїм чоловіком Анатолієм працює в Неаполі. Ось що вона розповідає.

Рома

Скільки б ти не був, грошей ніколи не вистачить, тому, що чим більше ти живеш, чим більше ти заробляєш, тим більші потреби, тим більші витрати. І от, наприклад, коли у мене був спочатку один студент, то тепер у мене двоє студентів. На місяць одному і другому прохарчуватися, тому що вони, фактично, як ідуть зранку, так увечері приходять і харчуються в інститутах, то по 100 доларів треба лише на харч. А ще ввечері треба щось їсти, ще щось треба одягнутися.

І я не бачу виходу з того положення. Тому, що по-перше, я тут нічого не добилася, тому що я не маю дозволу на проживання. Така криза, взагалі, в душі криза. Хоч зовні ми, може змінилися в кращий бік, тому що Італія дала багато. Багато жінок розцвіли тут. Але, в якому розумінні: похуділи, знайшли час думати про себе, тому що без сімей, без чоловіків, без дітей. Навіть, якщо ти приходиш і годину маєш вільну для себе, то вдома ти й того не мав. Така ситуація.

Зиновій Фрис

Киянин Олександр Градовський останні кілька років працює за кордоном. Про себе розповідає:

Олександр Градовський

Я можу розказати Вам про себе, що я був у Португалії, Німеччині. Зараз працюю в Англії.

Зараз я приїхав у відпустку і ось через 4 дні поїду знову назад до Англії. Враження таке, що світ досить цікава штука і цікаво їздити дивитися, як живуть інші люди. Які враження? Враження приємні. Я Вам скажу, що всі ці 3 країни, якщо порівнювати з нашим сьогоднішнім українським бардаком, то там, звичайно, більш якось все акуратно, життя більше направлено на людей. Немає таких джунглів, які є тут.

Хоча, звичайно, ми бачимо там, найперше, це важку роботу, але за важкою роботою видно ще й інші моменти їхнього життя. Враження таке, що там, все таки рівень життя вищий.

Я приїхав зараз додому в Бориспіль побачив очі наших митників, які нещасні наші люди і я б не сказав, що мені отак понад усе хочеться додому. Ні, не хочеться. Колючі очі такі, ніде таких немає, ніде такого немає, якесь там більш таке ставлення як до людей. Приїхав в Україну, це центральний аеропорт України. Хоча б спочатку спробували до мене українською, якщо я вже не говорю, то тоді вже російською. Я йому українською, а він мені російською, я українською - він російською.

Зиновій Фрис

Нерідко тих, хто працює за кордоном, - кажу я до Олександра, - звинувачують у тому, що вони, мовляв, їдуть за легким доларом, не хочуть працювати у себе вдома, піднімати країну. На це Олександр відповів:

Олександр

Що тут на це можна сказати. Розумієте, треба бачити світ. От коли я сьогодні трошки світу побачив, я розумію, наскільки ми все таки не правильно живемо, ми, українці тут в Україні. Вже розуміючи це, я боюсь, що, ну що мені, піти під Верховну Раду з плакатами:«Геть Кучму»? Я б міг, якщо це допоможе, давайте, я з задоволенням.

Звучить пісня «Чуєш, брате мій?..»

Зиновій Фрис

Наша давня слухачка і авторка Раїса Карюк з Миргорода на Полтавщині якось сказала:

Раїса Карюк

Хочеться вірити, що наші заробітчани надивляться на світ і потягне їх додому поставити все з голови на ноги. А поки що вимушені поневірятися, маючи дипломи, мити і підтирати чужу цивілізацію. Як тут не згадати пророка нашого великого Тараса Шевченка. Цей вірш був написаний в 1847 році:

Ой, три шляхи широкії докупи зійшлися, На чужину з України брати розійшлися. Покинули стару матір, той жінку покинув, А той сестру, а той, найменший - молоду дівчину.

Посадила стара мати три ясени в полі, А невістка посадила високу тополю. Не вертаються три брати. Плаче стара мати, Плаче жінка з діточками в нетопленій хаті. Не вертаються три брати, по світу блукають, А три шляхи широкії терном заростають.


Зиновій Фрис

Як зробити, щоб українці за кордоном почувалися більш-менш комфортно? Можливо, їм допоможе лист, якого зачитає Галина Мовчан.

«Хто ж сюди їде працювати без офіційної робочої візи особисто оформленої в італійському посольстві? Ті, в кого не працює голова. А чому не працює? Тому що не знають елементарних речей. Якщо Вам кажуть: оформляйте туристичну візу самі, приїжджайте, а ми потім Вас тут влаштуємо, спочатку перевірте закони країни, до якої Ви відправляєтеся.

В Італії необхідне запрошення від того, хто наймає Вас на працю, навіть, тимчасово. Інакше, у Вас будуть неприємності, бо це - нелегальна праця, а на нелегальній праці - ніяких прав. Це проти закону. Якщо Ви хочете мати справу з людьми, що діють проти закону, то й самі вирішуйте, як вибратися із цієї халепи».

Зиновій Фрис

Лист від пенсіонера Володимира Цекала з Вінниці:«Чому наші люди так масово виїжджають за кордон? Я Вам скажу - заздрість керує цими людьми. Вони бачать, що той живе добре і самі так хочуть жити, щоб не гірше.

Я за кордон не хочу. Мені тут добре. Той, хто має кусок землі і не ледачий характер завжди виживе і в Україні, і будь-де інше, а євроремонт може і почекати. Люди втратили розум і бігають за отим доларом світами, як шалені. А життя проходить. Шкода, що ці люди не розуміють, як вони себе обмежують».

Оксана Білецька з Луцька так бачить проблему заробітчан:«Моя сестра вже 3 роки працює в Італії. Тільки завдяки їй ми почуваємося людьми. Сестра понад усе любить Україну, а в Італії вона тільки тому, що хоче, щоб Україна стала справді квітучою».

Звучить пісня «Черемшина» ...

Зиновій Фрис

Я бажаю усім батька дочекатися своїх синів і дочок із-за кордону, усім закоханим хлопцям і дівчатам дочекатися рідних сердець на рідній землі. Хай Вам щастить, сьогодні і завжди.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG