Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:23

"Споконвіку було Слово"


Василь Зілгалов "Споконвіку було Слово"

Прага, 12 липня 2003 року.

Василь Зілгалов

Говорить радіо “Свобода”! В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.

У Празі перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає у студії звукооператор Павел Шидло.

Тема наша сьогодні безпосередньо пов’язана із днем нинішнім (а зранку на християнському православному календарі – свято Апостолів Петра і Павла, котрих ще називають “Першоверховними Апостолами”). Павло (з латині Паулус – “малий”) – “апостол язичників”, що не знав Ісуса Христа під час його земного життя і не входив до числа Дванадцяти Апостолів. Вражаючий шлях його: по дорозі в Дамаск для подальшого переслідування і нищення перших християн Павло осліп раптом від чудесного світла з неба, голос дорікав йому: “Савле, Савле, що ж ти гониш мене?” І повелів слухатися тих, хто скаже йому в Дамаску, що робити. Після молитви християнина Ананії Павло прозрів і приймає хрещення...

А Петро, який з самого початку по простоті рибацькій віддався ідеї месіанства, у найвирішальніший момент життя свого Вчителя – Ісуса Христа – відрікся від нього. І після свого воскресіння Христос пробачив Петрові його зраду.

Здавалося б, їм ніколи не судилося зустрітися. Нащадок стародавнього фарисейського роду, витончений знавець грецької, іудейської, ба, навіть язичницької літератури і рибалка з Галілеї, простий і невчений. Одного звали Савлом, на честь царя Саула, другого – Симоном. Але вони зустрілися, і їхню зустріч навіки вкарбовано в християнську історію.

Як ви вже зрозуміли, дорогі слухачі, йдеться про зустріч апостолів Павла і Петра, пам’ять яких вшановується сьогодні у православних і греко-католицьких церквах.

Тему продовжить Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Отже, їм не випадало зустрітися. Савл палко жадав прийдешнього Месію, могутнього царя, який наближається у славі своїй, щоби відродити славетну і потужну ізраїльську державу. Симон же упізнав Месію у назаретському Вчителі й першим проголосив Його “Христом, Сином Бога живого”.

Але подальші долі їх було визначено величним небесним планом: Савл став Павлом, а Симон – Петром. Ця переміна – символ великого навернення і перевтілення, тієї духовної перетворюючої сили, яка робить агресивних гонителів жертовними місіонерами, а боязких і нерішучих – войовничими вождями.

Савл, той самий Савл, який трощив камінням кості християнського мученика Стефанія, став Павлом – видатним проповідником християнства від азійських пустель до столиці світу, блискучого Риму, від Атлантики до Британії.

Так, Павло не був безпосередньо учнем Ісуса, напевно, і не бачив і не чув Христа у дні його земного життя. Але Павлова місіонерська палкість, горіння "апостола язичників" зробили його ключовою постаттю першохристиянства, динамічний елемент у християнстві, за словами одного богослова, який вічно протистоятиме закостенінню і розпуці. “Послання” Павла стали справжньою скарбницею Церкви. Власне саме через Павла “Євангеліє” Христове стає силою, яка перевтілює історію.

Ну, а Петро... Слабкий, грішний Петро, який зрікся був свого Вчителя, зрештою буде названий самим Христом “Каменем”. І саме на цьому камені створив Ісус Церкву, яку не здолає пекельна брама.

Свято Петра і Павла в Україні пишне і радісне; безліч повір’їв і страв, звичаїв і прикмет пов’язано із 12 липня. І чудово, що все це збереглося і шанується.

Втім, непогано було б згадувати в цей день, що Першоверховні апостоли – це, передовсім, місія, місія просвітлення “Євангелієм” усього світу – до краю землі, кожному в світі сущому. Що це не лише пречудові молочні страви і петрівники на пасовиську, а вогонь жерущий, перетворюючий і вдосконалюючий.

Апостолам судилося зустрітися в Римі і прийняти мученицьку смерть. Павлові, як римському громадянинові, відтяли голову, Петра повісили догори ногами – він сам попросив про це, бо вважав себе недостойним Господа свого.

Хоча історики вважають інакше, Церковне передання наполягає, що це сталося в один день. Інакше і не могло статися, бо, як писав святий Софроній Єрусалимський, там, де підноситься ім’я Петра, корифея апостолів, там одразу ж виголошується також і ім’я Павла; і там, де з’являється божественний муж Павло, там бачимо і Петра, спільника його.

Цих видатних мужів намагалися розлучити вже у новітні часи, протиставляли “паулінізм” “петринізмові”, їхні послання викликали до життя неозору богословську літературу і, як це буває, ставали об’єктом спекуляцій. Але, як писав Павло коринфянам, “одна слава сонця, інша місяця, інша зірок. І зірка від зірки різниться славою”. І деяким зіркам, додамо від себе, ніколи не згаснути.

Василь Зілгалов

Про значення святого Апостолів Петра і Павла говорив Слуга Божий митрополит Української Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький: “Апостоли в повному значенні того слова, — пише Митрополит, – є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук”.

До 1944 року митрополит Андрей відправляв архієрейські Богослужіння на Храмовий празник у львівській церкві Апостолів Петра і Павла. А ще цей львівський храм відомий тим, що у ньому була охрещена блаженна Йосафата Гордашевська. І цього року на храмовий празник у церкві Петра і Павла буде багатолюдно.

Тему продовжує Галина Терещук.

Галина Терещук

У середині 17 століття храм Апостолів Петра і Павла був невеличкою капличкою у приміській зоні Львова, теперішній вулиці Личаківській. А в 1762 році він став одним із греко-католицьких храмів міста. Його настоятелем був єпископ УГКЦ Петро Білянський. Він дещо перебудував храм, і бараковий стиль був замінений. Окрасою церкви став рококовий вівтар митця Долинського. А стіни згодом церкву прикрасили ікони відомих львівських художників - Копистянського, Манастирського.

Втім, у 1946 році радянська влада передала греко-католицьку церкву РПЦ. Наприкінці 80-х років віруючі церкви, на чолі з настоятелем Володимиром Яремою, почали домагатися відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. 19 серпня 1989року отець Володимир Ярема проголосив під час Богослужіння про відхід УАПЦ від Московського патріархату. Тоді це було справжнім святом для вірних парохії і великим невдоволенням серед російського духовенства.

Після смерті патріарха УАПЦ Мстислава у 1993році Патріархом був обраний отець Володимир Ярема, який взяв собі на ім’я Димитрій.

Щороку віруючі християни з усього міста на празник Апостолів Петра і Павла приходять у храм названий на честь цих верховних Святих. Тут 12 липня завжди багатолюдно.

Під час Богослужіння Церква закликає вірних прославляти верховних Апостолів словами “Настав для Христової Церкви визначний празник Апостолів, який вимолює спасіння нам усім. Тож таїнственно заплескавши руками до них, промовмо: “Радуйтеся світильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного сонця. Радуйтеся Петре і Павле, непорушні основи Божественних наук, друзі Христові, пре цінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник”.

Для вірних Христової Церкви празник Петра і Павла є справді величним. Адже Апостоли передали Христову науку, залишили Євангеліє і апостольські листи, закликали до єдності християн згідно Заповіту Христового.

Про те, що Святі Петро і Павло є улюбленими в Галичині, свідчить навіть той факт, скільки багато людей названі на честь цих Апостолів. “Їх Апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо. - вчив Митрополит Шептицький. – На перше місце висувається Святий Апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже об’явлення й такі рясні Божі науки”. “Круг церковного року висуває на перше місце Святого Петра, його дні у році призначені двічі,”— сказано у почитаннях митрополита.

Василь Зілгалов

Хоча й називають Апостола Павла “апостолом язичників”, сучасні язичники по-своєму читають його тексти... Та й його причетність до язичників, проповіді серед них не сприймають своєрідно.

Про це йдеться у матеріалі одного із київських язичників – Віктора Березанця.

Віктор Березанець

Апостолом язичників називають Павла – одного з найактивніших послідовників Христа. Ще його називають ідеологом християнства. Щодо його апостольської причетності до язичників, то цей статус він набув не від язичників. Причетність ця зумовлена скоріше територіальними мотивами (був посланий проповідувати серед язичників). “Щоб був я слугою Христа між язичниками і виконував свою службу Євангелії Божої”, - говорить сам Павло в “Посланні до римлян”. І в “Посланні до галатів”: “ Мені приручена Євангелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних”.

Чи можна його назвати ідеологом християнства, не мені судити – то справа компетентніших. Одначе деякі з його висловлювань, які тією чи іншою мірою спричинилися (і спричиняються ) до формування християнської ідеології, варто зацитувати. Ну от, скажімо : “Ми (апостоли) завжди носимо в тілі мертвість Ісусову”, - зізнається Павло в посланні до коринтян”. І там же: “Ми нерозумні Христа ради...ми слабі... ми безчесні”.

В “Посланні до коринтян” читаємо : “Всюди чути, що між вами перелюб, і то такий перелюб, що і між язичниками незнаний, що хтось має за дружину собі дружину батькову”. Або в “Посланні до римлян”: “...видав їх Бог (Ізраїлів) на розум перевернений, щоб чинили вони непристойне”, - робить висновок апостол про мораль одновірців.

А от кілька висловлювань, якими апостол декларує, власне, свою мораль: “Добре було б чоловікові не дотикатися жінки... Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так як і я. Бо хочу, щоб усі чоловіки були як і я (неодруженими),” - повчає апостол коринтян. Те ж саме в “Посланні до галатів”: “Звеселися, неплідна, ти, що не родиш. Гукай та викликуй, ти, що в породіллі не мучилась,” – закликає апостол.

Виникає тут одне крамольне запитання: “... що якби люди, котрих навчав Павло, прислухались до його парад? Чи не вимерли б ті народи де вкорінилося християнство”?

Можливо, пояснення цього невеличкого парадоксу слід шукати ось у такому висловлюванні: “Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді... Але Бог вибрав немудре світу і немічне світу. І незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити”, - розмірковує апостол у “Посланні до коринтян”.

А може не Богові слід докоряти, а його апостолам? Цю думку зустрічаємо і у Павла: “І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрості”, - зізнається він коринтянам. І там же: “О коли б потерпіли ви трохи безумство моє,” – закликає апостол Павло.

Очевидно, непросто було Павлові здійснювати свою місію. Ось як він пояснює це римлянам : “Я сам служу розумом Законові Божому, але тілом – закону гріховному”.

Наведені висловлювання апостола Павла якоюсь мірою окреслюють і його духовний світ, і його розуміння своєї місії. Чи достатньо цих засад і якостей аби змінити світ на краще ? І чи не тому спроба християнства, на переконання нинішніх язичників, виявилась невдалою?

Василь Зілгалов

Нагадаю, що своєрідний язичницький огляд писань Апостола Павла намагався зробити Віктор Березанець. А чи є якась альтернатива християнству у сучасних язичників щодо розуміння суті Бога? Про це продовжує Віктор Березанець.

Віктор Березанець

Що ж пропонує нинішнє українське язичництво? Насамперед, повернутись до осмислення витоків і суті прадавньої предківської віри.

“Нащо нам чужого Бога? Свій стоїть коло порога”, - говорить народна приказка. Ні, це не повернення в учорашній день, як іронізують недоброзичливці. Це осмислення своєї духовної спадщини задля утвердження себе, свого народу в майбутньому. І цього можна досягти в утвердженні рідної віри, рідної мови, рідних традицій і звичаїв. Нині рідні боги повертаються в Україну.

Ось я сказав: “Боги”. То що, правду кажуть, що віра українських язичників

є політеїстичною ? Ні, неправду. Читаємо у “Велесовій Книзі”: “Якщо буде такий блудень, який буде улещати Богам і відділяти їх від Сварога, такий буде прогнаний із роду тому, що не маємо Богів ріжних. Вишень і Сварог і інші є множественні яко Бог є Один і Множественний. І хай не говорять, що маємо Богів много”.

Бог у наших віруваннях є уособленням Всесвіту, а тому Єдиний. Всесвіт безмежний. Безмежність не може мислитися інакше як у множестві її вимірів, проявів. Всесвіт-Бог виступає як Причина і Наслідок всього сущого. Наші Боги – це різні прояви, назви однієї Божественної Сутності, одного Божества. Таким Божеством є Сварог. Правдиве вчення про Бога починається там де кінчається уявлення про Бога, як людиноподібну істоту, тобто антропоморфну суть Божества.

Тисячоліттями гартувалась віра воля і незнищенний дух українського народу. Нам заповідали наші предки не заперечення смислу життя на Землі, не духовне рабство, не почуття провини за первородний гріх, за те, що існуєш, а заповідали Культ Життя - радість перебування в світі Божественної творчості. Наша віра це, по суті, найсучасніша наука у вигляді міфології.

Саме українське язичництво долає у своїх постулатах одвічну проблему буття-небуття. “Їдемо на смерть, як на свято”, - читаємо у “Велесовій Книзі”. Тут радість і любов до життя. Смерті немає є тільки життя вічне.

Є подібні світоглядні елементи і у інших віруваннях. Українські язичники їх поважають. Власне, що нам ділити? Адже Бог один. Його лише по-різному тлумачать і розуміють сповідники інших релігій. Нехай так. Та український нарід має свою перевірену тисячоліттями віру. І немає жодних підстав приставати на чужинські вірування. Бог єдиний, а рідне ім‘я йому Дажбог, що за легендами є прабатько української людності.

Василь Зілгалов

Може, якраз язичникам адресував свої слова наступні Апостол Павло: “Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що приховане в темряві, та виявить задуми серця і тоді кожному хвала буде від Бога”.

А про долю апостолів, про тих, хто відновлює обличчя землі роздумує український письменник, філософ Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Свято Трійці ми звичайно сприймаємо як зміну календарних дат після Великодня. А незабаром – свято Петра і Павла (апостольські дні). Процитую псалом 103: “Посилаєш Ти Духа Свого, вони творяться, і Ти відновлюєш обличчя землі. Забираєш їм Духа – вмирають вони та й повертаються до свого боргу”. Над тим стоїть драматична містерія. Залякані і порізнені учні після розп’яття Вчителя, збирають непевні чутки і ходять як неприкаяні.

І раптом, в один день, вони збираються разом з матір’ю Ісуса, і наголос вчинився: шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила весь той дим, і з’явилися їм язики поділені, мов би огненні, та на кожному з них осіли. Тоді ж вони сповнилися Духом Святим і почали говорити різними мовами. І мужі галілейські стали Апостолами.

Що це означало? Вони стали проповідувати іншу віру. Перед людьми, що люблять правду переможців, вони проповідували віру в Христа розп’ятого. Перед твердими фарисеями, певними, що той Учитель заслужено розіп’ятий між злочинцями, перед твердими юдеями, які трималися букви й обряду, вони виступали як вороги старої віри. І тут вони згадали попередження Вчителя: “Посилаю я вас, як овець між вовки. Будьте мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Стережіться людей, бо вони на суди видаватимуть вас. За ім’я моє будуть всі вас ненавидіти. І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може. Не мир принести я прийшов, а меча. Візьміть на себе ярмо моє, і я - тихий і серцем покірливий. І хто не збирає зі мною, той розкидає”.

Ось що значило стати Апостолом. Взяти на себе нечуваний максималізм нової віри і віддати себе цілком. В світі насильства сіяти зерна любові, у світ смутку нести радість, а законам помсти протиставити прощення. “Не мстіться самі, любі мої, але дайте місце гніву Божому”. Важко сказати, чого тут більше: лагідної доброти чи суворої вимогливості до себе. Ця доброта переходила у вимогливість понад людські сили.

“Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь Судного дня”. А люди звикли говорити пусте. Люди такі є, як вони є. За словом пророка Ісаї: “За товстіло-бо серце людей цих. Тяжко чують вухами вони і зажмурили очі свої”. Люди люблять засоби прості і радикальні: росте кукіль посеред пшениці – вирвати. А тут застереження, щоб разом з кукілем не зашкодили і не вирвали пшениці. Хай разом обоє ростуть аж до жнив. Така демократія і терпеливість.

Нарешті люди навчилися довірливо слухати проповідників своїх. А тут авторитетним фарисеям дається така оцінка: “Це сліпі поводатори для сліпих”. Кому така сувора прямота сподобається? І як нести її одному супроти натовпу? Але було щось таке в Апостолах, позначених печаттю Духа, що їх слухали, і завжди знаходилися такі, що йшли за ними.

Люди в перший раз почули високий Голос Правди і відчули красу ідеалізму. Виявляється, що це закладено в душі: безодня кличе безодню. Подвижництво і мучеництво перших християн – це цілком реально засвідчена історія, але вона сповнена чудесних перетворень. Важко собі уявити, що презирливе слово “християнин” згодом стало для людей найсвітлішим словом, а хрест, як знаряддя кари, став святим.

Звичайно, Апостоли в кінці подвижницького і безстрашного шляху були страчені так само, як до них пророки були побиті камінням. Але вони стали сіллю землі, їхня дрема увійшла в притчу, їхнє слово дало, дає і вічно даватиме посів. Усе високе й справжнє, невмируще в людській історії навіяне і створене Духом.

Треба думати, що Дух Святий зійшов на Апостолів, і ми цю подію святкуємо. Дух сходить на людей в кожному поколінні. І не треба дивуватися, що люди запам’ятали навіки хатину на Козиному болоті, де зупинявся гнаний поет, але не запам’ятали палаців, які побудували собі на Печерську Шевченкові сановні сучасники. Не добрі і не злі вони обрали собі дорогу, яка не запам’ятовується. А обранці Духа світили і далі присвічують прийдешнім вибір вузької дороги і відновлюють обличчя землі.

Василь Зілгалов

Відновлювати обличчя землі – титанічна праця. А чи ж для сьогодення?

На цьому ми завершуємо програму радіо “Свобода” “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що автором її був Василь Зілгалов, мені допомагав Павел Шидло.

А перш, ніж попрощатися з вами, шановні слухачі, згадаймо слова Апостола Павла, сказані ним в Атенах грецьких: “Мужі-атеняни, зо всього бачу, що Ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючись до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: “Невідомому Богові”. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю.

Бог, що створив світ і все, що в ньому, він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах, ані не приймає служби з рук людських, немовби він потребував чогось, даючи сам усім життя, дихання і все. Він створив з одного весь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його, хоч він від кожного з нас недалеко. У ньому-бо живемо, рухаємось й існуємо, як деякі з наших поетів сказали: “Бо ми з його роду”. Бувши, отже, з Божого роду, ми не повинні думати, що божество подібне до золота чи срібла, чи каміння, твору мистецтва і людської вигадки”.

Так сказав Павло атенянам. А нам сьогодні думати, думати й думати, у чому ми живемо, рухаємося й існуємо.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG