Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:35

“7 днів демократії”. 1. Що таке політична криза? 2. Віктор Ющенко вручив стипендії родинам загиблих журналістів. 3. Підсумки третьої сесії Верховної Ради України.


Віктор Міняйло “7 днів демократії”. 1. Що таке політична криза? 2. Віктор Ющенко вручив стипендії родинам загиблих журналістів. 3. Підсумки третьої сесії Верховної Ради України.

Прага, 12 липня 2003 року.

Віктор Міняйло

«Сім днів демократії» - спеціальна передача на хвилях Радіо «Свобода». Перед мікрофоном у Празі Віктор Міняйло.

Протягом наступних 25 хвилин ми повторимо низку матеріалів, які вже звучали цього тижня у передачі «Демократія і держава»

Серед іншого ви почуєте:

- що таке політична криза

- Віктор Ющенко вручив стипендії родинам загиблих журналістів

- підсумки третьої сесії Верховної Ради України

Залишайтеся з нами!

Багатьом відомий євангельський вираз «Споконвіку було слово». Здавна пам‘ятна священна сила - слова істини, слова правди, слова очищення. «Нехай жодне »слово гниле» не виходить з ваших вуст», така, по євангельські тема слова до наших слухачів українського патріарха слова Євгена Сверстюка:

Євген Сверстюк

Згадуючи Павла Грабовського, його віру в спасенну силу слова, згадуючи шевченкове “слово, поставлене насторожі”, задаєш собі питання, звідки у людей того часу така нездоланна віра в живу силу слова. У Шевченка, правда, загадки нема, він прямо йде за псалмом і ставить в епіграфі Євангеліє, а Грабовський на першому же допиті зухвало відповів “в вопросах религии придерживаюсь отрицательного направления”. Але в тім-то справа, що офіційно релігію, православіє вони відхиляли, а глибоке християнство в них так і світилося. Недаром малий Павлусь хотів прийняти муки за Христа, а підріс ще – муки за ближнього, за народ. А це ж те саме! Цією ж одержимістю євангелівської любові було сповнена авторка поеми “Одержима” Леся Українка. Всі вони з Саду божествєнних пісень. Не забуваємо, що навіть російські нігілісти ззовні виглядали, як священики з бородами, а в душі були аскетами. Це була школа і традиція, затоптана в роки традицій підрізації, колективізації. Тоді ще християнство намагалося використати силу слова в своїх інтересах для пропаганди. І власне тоді, коли одне тільки слово – “а ми вже як буря – готово! Напружим в один бік, направим в другий , і кришим і кришим, і крушим..” Творче слово любові перетворено в магію насильства. Одурені і одурілі від крові не помічають, що напружили в один бік, а направили в другий, і вже вони, збиті в масу, слухають слово вождя, навіть не слово – щоб кришити, їм досить жесту вогняної правиці, і попереду, і попереду біжить осліплений, щось метикуючи поет з більшовиченої ери.

А слів його вже ніхто не слухає, вони втратили творчу силу любові. Якби поет дожив до фіналу, він би схопився за голову біля розбитих черепків і заволав би... Або же слово і мало і має творчу силу, адже Акт Творіння – це був Акт Слова. Хай буде Світло – і стало Світло. Звідти і Євангельські застереження щодо чистоти слова і чистоти душі. Цитую: “Знання надимає, любов же будує” - Перше Послання Апостола Павла, і далі “нехай жодне слово гниле не виходить із вуст ваших, а тільки таке, що годиться на збудування віри, щоб подало благодать тим, хто чує”.

На такий лад настроює людину християнство, котре створило європейську культуру за два тисячоліття. Вигасло там багато світил і запущено багато лукавих пророкувань , а плекання доброго, веселого, просвітленого слова зосталось як традиція, бо “Найперше було Слово”.

Найперше було Слово, Крізь темряву й хаос Воно як вічне диво над світом піднялось. І стало Слово Світлом, бо серед ночі й тьми У слові все розквітло. І з Слова вийшли ми. І Слово було Богом. Рід суєтних людей На марне ймення того не називай ніде. І розділились в слові добро і темне зло, Ненавість із Любов’ю, і все, що з них зросло. Через усі завали, продажність, низисть, лесть За словом простували обов’язок і честь. Пророки несли в слові його первісний сенс Дух Божій настанови, і “Пісню всіх Пісень”. То дивний геній, схожий на нас, а більш на них Поставив насторожі закутих і німих, Маленькі ліліпути, великі гендлярі Лили до слова крути, У планетарній грі, крізь куриво і плово Воно до нас прийшло. Засіло в серці злого як темне ремесло А ми сліпі і сонні, у блудній прі за меж, В законнім беззаконні Вдивляємось у вир. То в прагненні збагнути його первісний сенс Не слугувать, не гнутись, і зносити усе. Найперше було слово. Наш світ мине , як день Мине і світу слава, Та слово не мине.

Віктор Міняйло

Це говорив письменник, редактор газети «Наша віра» Євген Сверстюк.

А тепер кілька слів про релігійні проблеми. Днями Київ відвідав Генеральний секретар Всесвітньої ради церков доктор Конрад Райзер. Для довідки: Всесвітня рада церков – це 342 церкви-члени з понад 120-ти країн світу, які представляють практично всі християнські традиції, за винятком католицької церкви. Римо-католицька церква формально не є членом ради, хоча з нею щільно співпрацює. Конрад Райзер очолює Всесвітню раду церков з 1993 року. Цього року термін його мандату закінчується. Слово Віктору Єленському.

Віктор Єленський

Конрад Райзер закінчує своє 10-річне перебування на посаді Генсекретаря Всесвітньої Ради церков, найвпливовішої міжцерковної організації, своєрідної церковної ООН, відвідинами Москви, Києва, Мінська, і наприкінці Константинопольського патріарха в Стамбулі. Доктор Райзер, представник євангелічної церкви у Німеччині оголосив, що він розпочав свою працю на чолі Всесвітньої Ради церков із візитів до країн православної культури і почуває зобов’язаним завершити свій мандат зустрічами із православними. Правду кажучи, під час його головування православні стали чи не головною проблему Всесвітньої Ради церков. Невдовзі після падіння комунізму у православних столицях почали заявляти, що їхня участь у екуменічному русі була вимушена, що це була єдина можливість виходу на міжнародну арену за умов суворих утисків на арені внутрішній. Першою з православних церков Всесвітню Раду полишили грузинська і болгарська православні церкви. Інші обумовили свою участь в цій організації вимогами, які скидаються на ультиматум. Православним не подобається участь у Раді церков, які практикують жіноче священство, вони категорично проти спільних богослужінь, проти будь-яких голосувань з питань, що заторкують віроповчальні принципи, проти багатьох новацій, що їх практикують інші церкви – члени. Вони також не погоджуються з механізмом ухвалення рішень у Раді, оскільки помісних православних церков всього лише 15, а протестантських сотні, то православні приречені залишатися в меншості. Відтак вони вимагають приймати рішення не більшістю голосів, а консенсусом між трьома представленими у всесвітній раді церков християнськими родинами - протестантською, православною і стародавніми східними церквами.

Західно-європейські і північно-американські православні церкви формують левову частку бюджету ради, яка здійснює дуже масштабні соціальні проекти, але без православних вона перетворюється на протестантську міжцерковну соціальну службу, а не спільноту, яка прагне християнської єдності. Відтак, нещодавно доктор Райзер проголосив, що ніколи ще за всі 50 років своєї історії Всесвітня рада церков не ставилася до проблеми православної участі так серйозно. Приблизно теж саме він говорив і під час свого візиту до Києва. І це надихає. На відміну від цієї обставини, що Україна не є фактором політики Всесвітньої Ради церков. Її офіційний прес-реліз повідомляє, що перебуваючи у Києві, як і в Мінську, Конрад Райзер наносить візит Руській Православній Церкві. І це правда, Всесвітня Рада церков вважатиме територію України неоскарженою вотчиною цієї церкви доти, поки сама не переконається в тому, що тут існують інші вогнища релігійного життя.

Віктор Міняйло

Минулого тижня Верховна Рада України таки знайшла вихід з парламентської кризи, яка була пов‘язана з Конституційною реформою. А що ж це таке взагалі, «політична криза». Політологи вважають, що особливо характерними для її назрівання є громадські прояви недовір‘я до влади. Дискусії навколо політичної реформи, які супроводжуються зростанням ціна на хліб, а також все радикальнішими заявами та діями чільних політиків свідчать про чергове наростання політичної кризи в державі - вважає мій колега Василь Зілгалов. Йому слово.

Василь Зілгалов

Декларування владою демократичності свого правління обов’язково випробовується прозорістю її ставлення до преси, до наслідків минулих парламентських виборів, до наступних президентських перегонів, до діючої Конституції, в решті-решт – до суті демократії, яка проявляється, зокрема, в реальній участі народу в політичних процесах. Масовими стали на теренах колишнього СРСР приклади, коли закони і політичні правила підганяються під конкретних осіб, під конкретні групи політиків. Особливо це помітно в азійському регіоні. Де стабільність правління одного політичного клану вважають запорукою блага для всіх громадян, бажають вони цього чи ні. І це стало у останні десятиліття своєрідною аксіомою пост - радянського простору. Подібні обставини стали відправними у політичних колізіях останніх тижнів в Україні. Тобто, політична криза може набувати різноманітних форм, залежно від того , які політичні фактори насамперед впливають на загострення ситуації. Але чи не головним у наростанні політичних суперечностей у суспільстві, як свідчить пострадянський досвід, є все ж таки економічний фактор, тобто, самозаспокоєність влади своєю, так би мовити, лжереформістською безкарністю, що призводить до зростання корупції і шахрайства у вседержавних масштабах і безперечно – до економічного животіння більшості суспільства.

І зростання цін на хліб та інші види сільськогосподарської продукції в Україні є одним з факторів, котрий може підігрівати протестні настрої громадян та загострювати й без того напружену політичну ситуацію.

Лідер опозиційної «Нашої України» Віктор Ющенко зауважив, що глава держави намагається обвинуватити опозицію в наростанні кризових явищ, бо Президент дійсно заявив напередодні, що опозиція і її глава «стали фактором формування аграрної кризи». Це формулювання Президента може стати крилатим, якщо дійсно до осені проблему хліба і зерна не вдасться вирішити. Згадаймо, що й у післясталінські часи, за Хрущова, за Брежнєва, хлібні кризи поволі руйнували радянський режим. А нинішня хлібна криза чи не перша за всі дванадцять років незалежності, і вона може стати вирішальною для діючого політичного правління в Україні. Окрім того, вона співпадає з наростанням політичної напруженості напередодні можливих конституційних змін і виборів 2004 року.

Досить симптоматичним збігом для України стало й те, що у ці дні до Києва прибули керівники так званої Міжнародної кризової групи, колишні солідні політики Заходу, котрих заспокоював якраз зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук, один з найбагатших бізнесменів України. Він переконував напередодні західних спостерігачів, що «в Україні сьогодні не існує серйозних передумов для виникнення гарячих точок»...Воно може й так, але наростання саме «кризової» напруги в державі зауважив того ж дня президент Леонід Кучма в своєму короткому але знаковому, як зауважують спостерігачі, інтерв’ю національному телеканалові УТ-1.

У цьому інтерв’ю йдеться і про «скрутне становище» у зв’язку «з неврожаєм цього року» і про право Президента розпустити парламент за умов його «недієздатності» та про інші характерні для політичної кризи ознаки. А з уст головного опозиційного політика України, після інтерв’ю Президента, пролунала навіть характеристика дій влади як «спроби конституційного перевороту».

Відомо, що кожна політична криза у суспільстві характеризується ключовим моментом і поворотом, чи до вирішення, чи до загострення... А як буде з таким процесом в Україні? Чи змусить ситуація, як каже Президент, «маленького українця» замислитися над проблемою про хліб насущний і про свою роль у політичному повороті його країни?

Віктор Міняйло

Чи не тим самим ключовим моментом у політичному житті України стало рішення українського парламенту направити обидва законопроекти про політичну реформу – депутатський і президентський, до Конституційного суду.

Це голосування було одним з останніх у роботі третьої сесії Верховної Ради України. Депутати пішли на канікули, а політики, аналітики і журналісти взялися аналізувати підсумки піврічної роботи парламентаріїв. Розповідає Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Упродовж тепер уже минулої сесії ухвалені 252 закони, з них – 113, поданих Кабінетом Міністрів, що, на думку експертів, засвідчує досить плідну співпрацю між урядом і парламентом. Верховна Рада розглянула також 33 з 36 законопроектів, поданих Президентом Леонідом Кучмою. А на додачу комітетами Верховної Ради вже підготовлені до розгляду на наступній сесії, яка почнеться 4 вересня, 800 законопроектів. Що ж стосується якісних показників, то тут Володимир Литвин і Віктор Янукович, котрі виступали на закритті сесії, відзначили закони про податкову та пенсійну реформи, затвердження програми уряду, а також терміново ухвалені останнього тижня законопроекти, які дають змогу стабілізувати продовольчий ринок.

За словами прем‘єра Віктора Януковича, результатом поліпшення співпраці уряду і Верховної Ради стало прискорення економічного росту країни. У свою чергу, голова парламенту Володимир Литвин зазначив, що саме Верховна Рада утримувала і забезпечувала рівновагу в політичному житті України і вводила у цивілізоване річище розв‘язання гострих проблем.

Водночас керівники законодавчої і виконавчої влади відзначили низку серйозних проблем у діяльності Верховної Ради України. Так, Віктор Янукович закликав Верховну Раду законодавчо закріпити формування коаліційного Кабінету Міністрів парламентською більшістю, без чого неможлива нормальна і стабільна робота обох гілок влади. А Володимир Литвин наголошував на потребі дати відповідь на запитання, якою має бути Верховна Рада: “потужним, незалежним і життєздатним законодавчим органом чи структурою, зведеною до рівня обслуговування інтересів окремих осіб, політичних чи фінансових груп, кланів і розтягування між різними центрами впливу”. На переконання Володимира Литвина, парламенту “нерідко бракувало мужності, могутньої людської, особистісної та політичної волі”. За його словами, “ми ще не готові до парламентсько-президентської республіки, ми ще не готові до пов‘язаної з цим підвищеної відповідальності”.

Проте, очевидно, це ще не всі проблеми, пов’язані з парламентом. Київські аналітики ставлять два сакраментальних запитання. Перше. Чи є українські депутати справді законотворцями, а чи вони прийшли до Верховної Ради, щоб там розв‘язувати власні бізнесові проблеми? Адже, за деякими даними, кількість політбізнесменів у начебто професійному парламенті перевищує дві третини народних обранців. Чи лишається у таких депутатів час для нормальної законодавчої діяльності? Чи виходять вони у своїй діяльності із загальнонаціональних, а не корпоративно-бізнесових інтересів? У зв‘язку із цим друге сакраментальне запитання: чи не є депутати-бізнесмени надто чутливими до зовнішніх впливів і тисків? А відтак – чи є насправді парламент самостійним центром влади?

Утім, як казав свого часу Вінстон Черчілль, демократія – річ украй недосконала, але нічого кращого у політичній царині людство не вигадало. А без парламенту, навіть недосконалого, ніде у світі демократія не існувала й існувати не може.

Віктор Міняйло

Наступні сесії українського парламенту, без сумніву, проходитимуть під знаком президентських виборів. Тай нині в багатьох публічних акціях політологи вбачають передвиборчий підтекст - вважає мій колега Сергій Гармаш. У вівторок він побував на врученні стипендій родинам загиблих журналістів. Ці стипендії заснував Фонд Віктора Ющенка «Україна-3000», а гроші вручав сам лідер «Нашої України».

Віктор Ющенко

Воно для мене звучить виключно в моральному духовному, державницькому контексті. Я не думаю, що цю позицію поділяють всі, я думаю, що багато хто, хто буде дивитися, чи буде знати, що я даю інтерв’ю, а за моїми плечами фотографії хлопців , портрети хлопців з чорними стрічками, і обов’язково будуть монтувати звичайний політичний сценарій . Ви знаєте, доки ми так будемо мислити, доки ми так будемо ходить, у нас не буде перспективи ні як у нації, так і в країни.

Сергій Гармаш

Так визначив своє ставлення до вручення родинам Ігоря Александрова, Георгія Гонгадзе, Олександра Кривенка, Сергія Набоки та Тараса Процюка ініціатор акції Віктор Ющенко. Родичі загиблих журналістів отримували стипендію у вівторок в Інституті журналістики Київського державного університету. Інститут погодився надати стипендії, ім’я А. Москаленка, який 15 років очолював цей навчальний заклад. Розмір стипендії та стипендіатів визначала громадська рада фонду, до якого ввійшли відомі в журналістському світі України особистості. Серед них і голова Спілки журналістів Ігор Лубченко.

Ігор Лубченко

Це є.. сім’ї людей, але допоможе в цій ситуації якось трішечки впевненіше себе почувати, якось виживати. І особливо я хочу подякувати, що такий фонд ви створили. Ви знаєте в моє перебування ми зробили такий указ Президента про стипендії для дітей загиблих журналістів. І що? Ми навіть на дітей Ігоря Александрова не змогли дістати документи, щоб цю стипендію побачити. Бо там одне-єдине – треба, щоб був документ, що він загинув за свою професійну діяльність. Кажуть – а де підтверджено? Суд виправдав Вередюка, іншого злочинця немає, ніхто в суді не довів, що це за професійну діяльність.

Сергій Гармаш

Він подякував засновникам стипендії, які роблять те, що, за його словами не хоче без формальностей робити українська держава. Журналістська доля в Україні нелегка. 20 років вчився на журналіста Сергій Набока. В радянські часи його виключили з факультету журналістики через патріотичні журналістські погляди. Потім він відновлював навчання, але так і не отримав диплома, перешкодила передчасна смерть. І хоч відомому українському журналісту диплом був і не потрібний, фах Набоки посвідчувала його творчість, керівництво Інституту журналістики вирішило виправити цю несправедливість. Разом із стипендією вдова Сергія Набоки отримала і його дипломи магістра журналістики. Після загибелі у Багдаді Тараса Процюка його батьками спочатку здалося, що немає сенсу жити далі, але зараз вони живуть надіє. Батько Тараса: “ Я хотів би дочекатися до того часу, коли такі люди.. візьмуть повністю владу в свої руки. Мені здається, що Україна оживе і пробудиться від тої біди, і люди почнуть більш бути моральними”.

Раз на рік громадська рада буде переглядати список родин, що отримують стипендії та розмір грошової допомоги.

Віктор Міняйло

Шановні слухачі! На цьому ми завершуємо передачу «Сім днів демократії». З вами був Віктор Міняйло. Я дякую за увагу, зичу усього найкращого і до наступних зустрічей на хвилях радіо «Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG