Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:14

“Економічний журнал”. 1. Зростання цін на основні продукти харчування. 2. Про створення міжнародного газотранспортного консорціуму. 3. Чи з’явиться у Європі їжа з генетично модифікованих рослин? 4. Нелегальні сільськогосподарські робітники в країнах ЄС. 5. «Своя справа»: Олексій Діток. 6. Історія заводу імені “Артема”.


Марія Щур “Економічний журнал”. 1. Зростання цін на основні продукти харчування. 2. Про створення міжнародного газотранспортного консорціуму. 3. Чи з’явиться у Європі їжа з генетично модифікованих рослин? 4. Нелегальні сільськогосподарські робітники в країнах ЄС. 5. «Своя справа»: Олексій Діток. 6. Історія заводу імені “Артема”.

Прага, 13 липня 2003 року.

Марія Щур

Вітаю Вас, шановні слухачі на хвилях Радіо «Свобода». В ефірі «Економічний журнал».

Розпочнемо із теми, що найбільше турбує українців сьогодні: зростання цін на основні продукти харчування. Ця проблема вивела на вулиці тисячі демонстрантів, які вимагали припинити зростання цін.

Чи є в країні продовольча криза? В чому її причина? Як її подолати? Відповіді на ці запитання залежать від того, хто на них відповідає. До відповідей, що їх пропонують в Україні ми ще повернемось у наших передачах, а зараз до Вашої уваги – точка зору викладача американського університету, з яким розмовляв мій вашингтонський колега Сергій Куделя.

Сергій Куделя

В інтерв’ю для радіо “Свобода” професор економіки Державного університету штату Айова Роберт Візнер прокоментував кризову ситуацію на ринку зерна в Україні та назвав способи її стабілізації.

Роберт Візнер вважає, що несприятливі природні умови останнього року були одним із факторів, які спричинили до зросту цін на зерно та зернові продукти в Україні. Коли врожай опиняється під загрозою, фермери утримуються від продажу зерна, що призводить до зменшення пропозиції і підвищення цін. Він зазначив, що основним інструментом економічної політики, який би стабілізував ситуацію, є збільшення державою імпорту зерна. Хоча цей інструмент не є дуже популярним серед фермерів, збільшення пропозиції на ринку зерна призведе до поступового зменшення цін і стимулюватиме фермерів почати продавати зернові запаси.

Щодо спроб українського уряду запровадити державне регулювання цін на зернові продукти, то, посилаючись на американський досвід, він вважає їх непродуктивними. Спроби уряду США регулювати ціни у 70-х роках позбавили фермерів стимулу збільшувати пропозицію, а тому призвели у короткостроковому плані до ще більшої нестачі зерна на ринку. Хоча імпорт зерна може мати дещо негативний вплив на сільське господарство загалом і може обмежити збільшення пропозиції у довгостроковій перспективі, це єдиний інструмент для швидкого вирішення проблеми нестачі зерна.

Професор Візнер також вважає, що зернотрейдери не повинні бути відповідальними за зернові проблеми в Україні. Вони чинять, на його думку, за звичайною діловою логікою, коли скуповують зерно для експорту, передбачаючи збільшення ціни на нього. Разом з тим уряд повинен поповнювати державні резерви зерна у період врожаю для того, щоб запропонувати зерно на ринок під час дефіциту. США має такий стратегічний резерв, який робить Сполучені Штати надійним експортером пшениці і попереджає нестачу зерна на внутрішньому ринку.

Доктор Візнер також радить українським урядовцям зайнятися створенням зернової біржі, яка б допомагала встановлювати ціновий рівень зерна та робить його більш передбачуваним для фермерів. В Америці існує декілька таких бірж, серед яких найвідомішою є Чикагська товарна ф’ючерсна біржа. Україна, на думку Візнера, також повинна більш ефективно використовувати ринки інших держав у процесі визначення цін.

Наприкінці нашої розмови професор Візнер заначив, що минулого семестру його курс з ринків зерна слухали два українських студенти. Він висловив сподівання, що по поверненню до України, вони зможуть допомогти українським урядовцям попередити схожі проблеми із зерном у майбутньому.

Марія Щур

Тим часом російські економічні оглядачі коментують наради у Києві, де йшлося про створення міжнародного газотранспортного консорціуму.

Провідна економічна російська газета "Комерсант Дейлі" вважає, що цей консорціум з’явиться ще не скоро.

Розповідає наш московський коpеспондент Віталій Портников.

Віталій Портников

Газета «Комерсант Дейлі» одна з провідних економічних газет в Росії цитує прес-секретаря голови управління «Газпрому» Сергія Купріянова. Як зазначив пан Купріянов, віце-прем’єр Росії Віктор Христенко прилітав до Києва з метою обговорити послідовність інвестицій до проекту газотранспортного консорціуму. Однак, як наголошують у «Газпромі», жодних конкретних рішень не було ухвалено з цього питання. Між тим, як відомо, урядами Росії і України було вирішено закінчити підготування всіх документів по міжнародному газотранспортному консорціуму вже до серпня. Лише тоді, після цього проекту, зможуть приєднатися якісь треті особи, країни, фірми. Однак, якщо переговори будуть продовжуватися саме такими темпами, а вони йдуть від 2002 року, навряд чи консорціум буде працювати впродовж найближчого року, - зазначає газета «Комерсант Дейлі».

Як відомо, вже 3 червня Україна запропонувала Росії і Німеччині дві моделі співпраці. Перша – це те, що учасники консорціуму купують російський газ на кордоні України і Росії і для цього буде встановлена фіксована ціна.

Друга модель - Україна готова віддати свої труби до концесії. Однак кожен з учасників консорціуму має внести перший інвестиційний внесок в розмірі 500 мільйонів американських доларів. Однак поки що немає ніякої очевидності того, що сторони, які обговорюють можливість створення газотранспортного консорціуму, погоджуються з якимсь з цих двох варіантів і це, незважаючи на те, що в переговорах, які відбувалися в Києві, вперше брала участь французька компанія «Газ де Франс», другий після німецького консорціуму «Газ» потенційний іноземний інвестор проекту. Як вважають в російській столиці, переговори зайшли в глухий кут саме тому, що їхнім учасникам не вдається узгодити найголовнішого питання - як керувати газотранспортною системою України. Практично, українські варіанти сьогодні не сприймаються як адекватні, а власних варіантів учасники переговорів поки що не пропонують.

Марія Щур

Консультації в Україні щодо газотранспортного консорціуму не були в центрі уваги російських оглядачів, бо у Росії розвивалися набагато цікавіші події із арештами керівників нафтових компаній та перевірками їхньої бухгалтерії.

За перебігом подій спостерігав наш московський кореспондент Віталій Портников, який продовжує розповідь.

Віталій Порников

На зустрічі з представниками політичних і підприємницьких кіл в Кремлі президент Росії Володимир Путін висловився щодо ситуації з компанією «ЮКОС». Однак Путін зробив свою заяву вже після того, як журналісти залишили учасників наради, і можна тепер посилатися лише на слова президента в інтерпретації керівника парламентської фракції «Яблоко» Григорія Явлінського. Григорій Явлінський сказав, що президент вважає застосування занадто репресивних заходів при вирішенні економічних проблем невірним. До речі, Перший канал російського телебачення, що контролюється Адміністрацією президента Росії, навів ці слова Володимира Путіна в інтерпретації Явлінського, однак навіть не сказав, що Явлінський цитував саме президента Російської Федерації, а не висловлював власну думку.

Треба зазначити, разом із цим, що на тлі ситуації, яка склалася в компанії «ЮКОС», зараз почалися обшуки в архіві цієї компанії. Обшуки проводять слідчі Генеральної прокуратури РФ і, як вважають спостерігачі, вони пов’язані з справою заарештованого Платона Лєбєдєва, Голови ради директорів компанії «МЕНАТЕП», який вважається головним фігурантом у атаці на компанію «ЮКОС».

Між тим, стало відомо, що керівник компанії «ЮКОС» Михайло Ходорковський 11 липня має відбути до США на традиційну щорічну неформальну зустріч еліти світового бізнесу. Серед учасників цієї зустрічі можна було побачити засновника «Майкрософта» Біла Гейтса, мера Нью-Йорка Майкла Блумберга та інших провідних бізнесменів світу. Як вважають, під час неформальної зустрічі світової еліти, Михайло Ходорковський поставить руба питання про атаку влади на приватний бізнес в Росії, а провідні бізнесмени будуть, взагалі, обговорювати ситуацію, в якій опиняються іноземні інвестори в Російській Федерації. Є очевидним, що сьогодні жодний із них, на думку спостерігачів, не може очікувати якоїсь гарантії для своїх інвестицій і стає заручником тих чи інших політичних і підприємницьких ігор Росії, а також ставлення до себе з боку Генеральної прокуратури РФ та інших силових структур.

Марія Щур

Сільськогосподарські проблеми турбують цими днями не лише українців. Вони стоять і у центрі торговельної суперечки між Сполученими Штатами та Європою. Чи з’явиться у Європі їжа з генетично модифікованих рослин?

Багаторічна суперечка між Америкою і Європою загострилися саме тоді, коли європейці вже, здавалось, здалися й були готові дозволити імпорт продукції, яку вони вважають небезпечною.

Тим часом американська сторона звинувачує ЄС в політизації проблеми. Перед мікрофоном Василь Дарчук.

Василь Дарчук

Досі країни ЄС намагалися звести до мінімуму імпорт американських генетично модифікованих продуктів, зокрема, зернових, кукурудзи і сої, пояснюючи свої побоювання поки що не дослідженим можливим негативним впливом таких продуктів на здоров’я людей. Тим часом, Сполучені Штати, які для підвищення врожайності, стійкості щодо несприятливих кліматичних умов і шкідників, успішно застосовують генетичну модифікацію в сільському господарстві понад 20 років. За цей час не стверджено жодних негативних наслідків від уживання згаданих продуктів.

Обмеження в дотеперішньому імпорті американських сільськогосподарських продуктів до країн ЄС Вашингтон називає політично мотивованими. Ініціаторами цих обмежень виступали переважно уряди двох провідних країн ЄС – Німеччини і Франції. Після переговорів, які тривали останніми тижнями, керівники ЄС врешті погодилися зняти обмеження на імпорт згаданих культур, однак з умовою позначення на кожній оптовій і роздрібній упаковці, що продукт є генетично модифікований. Про це повідомив один із керівників ЄС Дейвід Бирне.

Сполучені Штати відкинули цю пропозицію як таку, що може перешкодити в реалізації продуктів на європейському ринку. Це психологічно насторожувало б європейське населення до згаданих продуктів, як потенційно ризикованих. До речі, країни ЄС експортують до США свою сільськогосподарську продукцію без обмежень.

Економісти й сільськогосподарські фахівці вбачають у обмеженнях ЄС, крім політичних, ще й економічні міркування, тобто бажання захистити свій ринок від продуктів США - найбільшого у світі виробника сільськогосподарської продукції. При цьому вони наводять також іншу проблему, яка додає напруження до нинішніх дискусій. Ідеться про субсидування фермерських господарств у країнах Європейського Союзу. Хоча субсидії поглинають майже половину щорічного бюджету ЄС, керівництво Союзу відмовляється припинити цю практику. Жертвами цієї протекціоністської політики є, головним чином, споживачі і фермери країн третього світу, які не витримують конкуренції із субсидованими фермерськими господарствами. Хоча Сполучені Штати гостро критикують цю практику, як підкреслюють оглядачі, тут вони, по суті, не вимагають припинення субсидій, хоча це теж є явним порушенням принципів вільної ринкової економіки і торгівлі.

Марія Щур

Інцидент на дорогах Великої Британії нагадав європейцям про те, як у Європі вирішують проблеми зі збором врожаю.

Багатих субсидій, що їх надає Європейський Союз, не вистачає для того, щоб оплачувати працю найманих сільськогосподарських робітників і британські фермери вдаються до допомоги нелегальних робітників.

Докладніше розповідає з британської столиці Олекса Семенченко.

Олекса Семенченко

Міні-автобус віз на роботу у поле 11 іммігрантів, іракських курдів. Троє з них загинули, а двоє перебувають у лікарні у критичному стані по тому, як водій, який, очевидно, не зрозумів знаку і напису на не регульованому переїзді через колію, виїхав туди просто під потяг, що йшов на Лондон. Іммігрантів везли збирати зелену цибулю до графства Уорчестер з міста Бірменгама за інструкцією такого собі бригадира-розпорядника дешевої робочої сили.

Такі бригадири, як нині зазначають британські аналітики, затисли у міцні лещата процес збору урожаю у Великобританії. Конкуренція супермаркетів вимагає тримати на низькому рівні ціни на харчі. Нині, аби цю конкуренцію витримати, сільськогосподарські фірми просто не спроможні платити високу платню збиральникам врожаю. Залишається одне, вдаватися до послуг іммігрантів, часто нелегалів, з Східної Європи, Азії, або Близького Сходу.

Звіт британського парламентського Комітету з питань сільської місцевості, що його було оприлюднено у травні, піддав гострій критиці британські супермаркети за заохочення хибної практики. Вони платять дуже мало легітимним постачальникам городини і ті не можуть наймати легальних працівників. Натомість, вони прибігають до послуг, так званих “бригадирів-розпорядників”, які мають до своїх послуг широкий вибір з іммігрантів, що хочуть підзаробити, поки чекають на вирішення справи за їхнім клопотанням про політичний притулок. Мобільні бригади нелегальних працівників готові відправитися з великих міст до будь-якого куточка Великобританії.

За британськими законами, прохачі притулку не мають права працювати, поки розглядається їхнє клопотання. Але закону мало хто з іммігрантів дотримується. Один з них, зокрема, сказав: «Працює багато прохачів притулку. Ми всі одержали працю через агенцію у Бірменгамі. Вони нам і платять. Я знаю, що ми не маємо права працювати, але мені просто потрібно більше грошей, ніж спеціальна допомога, яку мені дає уряд». Звичайно, цей іммігрант відмовився назвати своє ім’я.

Люди, що загинули, працювали на фірму «Сімз енд Вудз». Ïї директор визнав, що вже протягом кількох років вдається до послуг бригадирів-розпорядників для постачання іммігрантської робочої сили, бо англійці відмовляються йти на мінімальну платню.

Марія Щур

І на закінчення програми ми знову повертаємося до українських тем. На черзі рубрика «Своя справа». В останній день роботи Верховної Ради прем’єр-міністр України Віктор Янукович спробував переконати парламентарів відмовитися від податкових пільг, що роблять ігрове поле нерівним для різних підприємців. Ох, як шкода, що депутати не погодились, сказав би гість моєї київської колеги Ірини Перешило. Ïй слово.

Ірина Перешило

Кумівство та протекціонізм – це найбільша перешкода для розвитку в Україні малого та середнього бізнесу. Так вважає Олексій Дітюк- київський підприємець, котрий вже досить тривалий час спеціалізується на будівництві. 12 років – це пристойний період для того, щоби виробити єдині для всіх правила гри. Але до сьогодні українське законодавство є прихильним до одних підприємців і вкрай агресивним до інших. Одні можуть ухилятися від податків, а інші повинні платити більше, ніж потрібно. Тому що існують фіскальні методи, про які не говорять вголос, але про них добре знають усі підприємці. Точніше, саме ті, яким не пощастило з кумами, братами та сватами. Знають і мовчать. І в цьому найбільший корінь зла - вбачає Олексій Дитюк.

Олексій Дитюк

Ми це традиційно терпимо, самі вибираємо таких депутатів, які ці питання не вирішують. Тобто, причина в нас самих. Коли ми її усунемо – тоді все буде добре. Але чи здатні ми будемо на це?

Ірина Перешило

Ще одна усталена прикрість, з якою також майже змирились українські підприємці - Податковий кодекс. Існуючий душить внутрішнього виробника податковим пресом і робить протекцію іноземному. Роками йдеться про необхідність ухвалення нового кодексу. І що з того?

Олексій Дитюк

Ми про це говоримо маніакально, з року в рік, і нічого не міняється.

Ірина Перешило

Проте українське підприємництво повільно, але розвивається. Олексій Дитюк вважає, що цей процес відбувається не завдяки, а всупереч зусиллям довколавладних менеджерів. Річ у тім, що будь-якому суспільству притаманні явища саморегуляції. У більшості європейських демократичних країн - це відбулося досить швидко. «Українська саморегуляція, - як стверджує Олексій Дитюк, - дуже повільна і може тривати десятиріччя». Ситуація, без сумніву вирівнюватиметься, хоча весь цей процес має забагато національних особливостей, як і, загалом, український шлях до демократії.

Олексій Дитюк

Те, що ми бачимо при владі не одну, а кілька олігархічних груп - це також ознака того, що ми прямуємо до демократії. Національним шляхом.

Марія Щур

А в нашій історичній рубриці йтиметься про ще одне київське підприємство. Трохи більше, ніж століття тому, воно починалося із 10 робітників, а менш, ніж за три десятиліття, напередодні його конфіскації у власників більшовиками, воно нараховувало уже 500 робітників. Такий бурхливий розвиток був типовим для промислового піднесення українських земель на зламі ХІХ і ХХ століття, говорить ведучий рубрики «Українські підприємці в історії» Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Відомий київський завод, який досі носить ім''я більшовика Артема, починався 112 років тому просто у садибі його власника, а усе виробниче обладнання приводили в дію двоє коней.

1891 року інженер-технолог Едуард Колб-Селецький у своїй садибі на тодішній околиці Києва Лук’янівці збудував один дерев’яний та один мурований корпуси і заснував там механічну та чавуноливарну майстерні. У них десятеро робітників на одній печі, двох горнах і одному токарному верстаті виготовляли на замовлення деталі машин та апарати для приготування мінеральних вод.

1896 року майстерні орендував інженер Станіслав Ольшанський, який упродовж року перетворив їх на справжнє підприємство зі штатом у 75 робітників. Завод виробляв технологічне устаткування для цукроварень, винокурень, млинів.

Через 2 роки Ольшанський разом з п’ятьма іншими вкладниками утворили трастове товариство під назвою «Дніпровський машинобудівний завод у Києві», яке очолив Стефан Венглінський. Товариство викупило підприємство в Колб-Селецького, збудувало ще 2 корпуси, заснувало ковальський, малярний та складальний цехи. Невдовзі на заводі працювало вже 180 робітників, які щороку виготовляли продукції на 200 тисяч рублів.

1901 року Дніпровський завод придбало Акціонерне товариство, засноване Тадеєм Млошевським. Нові власники розширили виробництво і відкрили контору в центрі міста на вулиці Пушкінській. Підприємство не тільки випускало, за словами тодішньої реклами, «повне обладнання для цукрозаводів», а і розробляло та патентувало апарати і прибори власної конструкції. Товариство також представляло в Російській імперії інтереси англійської фірми «Pott Gassels – Wiliamson», зокрема, продавало вироблені нею центрифуги системи «Вестон».

Ще на початку ХХ століття робочий день на Дніпровському заводі тривав дванадцять з половиною годин і тільки у березні 1907 року робітники домоглися десятигодинного робочого дня. А вже у вересні 1909 року внаслідок відсутності замовлень завод працював лише 7 годин на день і тільки двічі на тиждень – по вівторках та п’ятницях.

Під час Першої світової війни Дніпровський завод виконував військові замовлення, на ньому працювало 500 робітників і він був п’ятим за розмірами машинобудівним підприємством Києва.

Більшовики конфіскували Дніпровський машинобудівний завод, а 1922 року назвали його іменем Артема.

Марія Щур

Інженери Колб-Селецький та Ольшанський, які успішно поєднували фахову діяльність з бізнесом, не були винятком серед київських підприємців ХІХ століття. Подібним чином працювали і корінні кияни, німці за походженням, батько і син Шлейфери. Про архітекторів, домовласників, будівничих та фінансистів Павла і Георгія Шлейферів слухайте у нашій наступній передачі.

На цьому я прощаюся з Вами. На все добре. Залишайтеся на хвилі «Свободи».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG