Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 08:17

“Інтернет – майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет – майдан”

Київ, 21 липня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.

Форум сайту “Правда.ком.юей” заностальгував, зажурився та, відчувши раптом містичне єднання з войовничими предками, пожбурив на віртуальні шпальти відповідь запорожців Мухаммеду четвертому. Перед читанням листа автор форумної “філіппіки” радить заплющити очі й уявити картину Рєпіна “Запорожці пишуть листа султанові”.

Я заплющив, уявив і тут же почув таке: “Ти, султан, - чорт турецький і проклятого біса брат і товариш. Який ти в дідька лицар, коли голою дупою їжака не вб’єш. Чорт лайно розкидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти “сукін” ти сину, синів християнських під собою мати, “твойого” війська ми не боїмося, і землею і водою будем битися з тобою... Вавилонський ти кухар, Македонський колесник, Ієрусалимський броварник, Александрійський козолуп, Армянська злодіюка, Татарський сагайдак, Каменецький кат, у всего світу і підсвіту блазень, самого гаспида внук і нашого хріна крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницька собака... Отак тобі запорожці висказали, плюгавче. Тепер “кончаємо”, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць на небі, “год” у книзі, а день, який у нас, такий і у вас. За це поцілуй у дупу нас! Підписали: кошовий отаман Сірко зо всім кошем Запорожським”.

Цікаво, в якому стилі ці хлопці повели б міжнародну дипломатію нині. Особливо у тій її частині, яка вимагає безконечних толєрацій і вибачань. Як би там не було, а поточна реальність знову хапає нас за горло і вимагає регулярного читання газет. Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.

Надія Шерстюк

“Те, що смертність серед журналістів перевищує мало не всі відомі професії, в Україні знають як ніде більше. Так само, як і те, що вантажівки – найнебезпечніший дорожній засіб на світі, який чомусь, ніби магнітом, притягується для навколополітичних осіб”, – пише “Українська правда” про смерть дніпропетровського журналіста Володимира Єфремова, котрий загинув по дорозі до Києва, зіткнувшись з МАЗом.

Донька журналіста впевнена, що це було аж ніяк не ДТП. За Володимиром Єфремовим тривалий час стежили, йому погрожували, та й був він людиною акуратною - завжди ретельно перевіряв своє авто. “Прикметно, - зазначає часопис, - Володимир Єфремов остерігався Віктора Пінчука і, до того ж, мав свідчити у справі Павла Лазаренка”.

Генпрокурор Святослав Піскун рапортував журналістам про успіхи його відомства на ниві боротьби із злочинністю. “Якщо проаналізувати усе, що сказав на прес-конференції Піскун, - зазначають “Версії”, – то можна “випадково подумати, що злочинність і корупція у країні доживають останні дні”. Разом з тим, і цю інформацію знаходимо на сайті “Кореспондента”, генеральна прокуратура констатує зростання злочинності на 4 відсотка у порівнянні з минулим роком.

Екс-спікер кримського парламенту, а нині член парламентського комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Леонід Грач у інтерв’ю російським “Ізвєстіям” (текст розмістив на своєму сайті “Форум”) зробив сенсаційну заяву. Виявляється, до Криму “з’їжджаються бойовики з Чечні”. Півострів стає для них форпостом – тут вони “скуповують житло, проводять учення, проповідують ваххабізм і закликають до джихаду”. Більш за все непокоїть Грача те, що хвиля ваххабізму віддаляє Крим від Росії.

Андрій Шерстюк







Про що б там не балакав шановний Грач, а на офіційному рівні стосунки Україні з Росією виглядають майже ідеально. Принаймні, про це свідчить офіційний сервер року Росії в Україні. Але варто пройтися московськими вулицями, подивитися телерепортаж з Державної Думи чи просто увійти в російський сегмент Інтернету, щоб переконатися, – ситуація значно складніша. Чому так, розповідає Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Офіційний сервер Року Росії в Україні russia.org.ua зустрічає відвідувачів такою собі комбінацією гербів Росії та України, чимось середнім між орлом та тризубом, і гаслом: “Україна і Росія: від спільних витоків до спільних цілей”. Усе витримано у ділових тонах; жодної пістряви ані візуального, ані текстового ряду, суцільна політкоректність та інформаційна насиченість. І, звичайно, фотопортрет Леоніда Кучми та цитата з його свіженького виступу: Росія була, є і буде головним політичним й економічним партнером України.

Цієї популярної у сучасній Росії пісні, втім, на сервері немає. Як і даних про те, що близько трьох чвертей росіян (що зафіксував найавторитетніший московський соціологічний центр ВЦІОМ) бажали б приєднання України до Росії – у тій чи іншій формі.

На сервері чимало статей з різноманітних видань, присвячених українсько-російським культурним зв‘язкам – “круглим столам”, виставкам, конференціям, фестивалям, обміну делегаціями. Про один із таких фестивалів, зокрема, написано: “Коли на сцену бадьорим маршем і з мажорними піснями вийшли хлоп‘ята у червоних галстуках, трибуни вибухнули оплесками...”.

Цікаво, якби у Франції вийшли на сцену хлопчаки у формі гітлерюґенда, чи аплодували б присутні – незалежно від того, йдеться про німців чи французів?

Андрій Охрімович





Те, що ви почули – це так собі, “цвіточкі”. З вуст популярних російських співаків та віршомазів на адресу хохлів, латишів, євреїв, американців ви ще й не те почуєте... В “матушкє”, бач, повна демократія! Можна співати “Убей амєріканца”, але ніхто не пробує продерти пельку на тему “Убєй чекиста”. И “ета вєрна”. Демократія, – навчає “соотєчєствєнніков” Владімір Путін, – має бути керованою.

“Ізвестія. ру”, тим часом, вирішили “почірікать” за Сталіна. Мовляв, народові у спадок пацан залишив сильну державу, “благодєнствіє” та порядок. “Мали ми в дупі такий порядок!” – запінились форумники, – від Карпат до Сахаліну, всюди наші костомахи”. “Скучив за Сталіним? – сичить інший відвідувач, – мотай на Колиму, викопай землянку, вставай о п’ятій нуль-нуль і за миску баланди чеши валити ліс голими руками... А то розсівся за “клавою” і варнякаєш.”

Ще інший радить: “Дуй у Корею, і там тобі і Сталін, і Ленін, і Маркс.” Про що ця скандальна публіка далі балакала розповість санітар рубрики “Палата номер шість”, Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

Не задовольнившись таким поворотом думки, “Ізвестія.ру” запропонували тему: “Перенесення військово-морської бази російського чорноморського флоту з Севастополя до Новоросійська.” І отут війнуло білою гарячкою: “Крим – це перлина у короні Російської імперії, яку підло сколупнули сальними руками і сховали у кишеню широких запорізьких штанів. Сей підлий факт народ російський терпів тільки тому, що довбаний український брат терся з нами в одній хаті. П’яний батько вчасно не розчовпав. Це його проблеми. Поверніть Крим назад “странє і народу”, а претензії спрямовуйте до П’яного Батька”.

“Правда.ру” намагається не відставати. Стаття “СНД помре тихо і без сіпань” викликала великоруську задуму. Відвідувачі форуму почали згадувати миролюбний український характер, натякаючи на нездатність українців оборонятися і необхідність російського захисту. На що їм тактовно натякнули інші дискутанти, що саме миролюбні українці, зокрема Брежнєв, Хрущов, стоячи у керма за радянських часів, карибські кризи влаштовували, “кузькіну мать” показували та Афган калічили, а от простий руській “парєнь Міша” взяв та й здав Союз Америці, розплакався, розквасився, як баба, та й лапки склав. Тверезіше треба бути”.

Навздогін гість з України поцокав язиком: “Дозріли “реб’ята”. Пора вже вам глобус Росії випускати, може, копійчину заробите. У нас вже є глобус України, правда не такий страшнуватий.”

Тим часом на ресурсі “Глобал.рус” менше переймаються народним питанням, “кто віноват”, і акцентують увару на інтелігентському, “што дєлать”. Тема та ж сама: “Чи треба об’єднувати Росію Білорусь та Казахстан?” Персонаж на ім’я “Наївний” відреагував безвідповідально: “Якщо відповідати коротко – так! Якщо довго – нііііі!” Якась “Лєрка”: “Ні! Ні в якому разі!”

Втім молодіжний настрій вивітрився, як тільки за справу взялася доросла інтелігенція. “Якщо в Україні “проволинити” ще декілька років – ваші діти та онуки говорити та читати по-російськи забудуть як, а громадян Росії сприйматимуть, як іноземців, і тоді питання об’єднання відпаде як непотрібне”.

Інший клієнт радить “додавити” Лукашенка й ретельніше працювати з національними елітами, залякуючи та обіцяючи. “Чесність пора забути. Американців та Євросоюз треба чимось відволікти. Еліта країни, яку об’єднують, мусить бути на гачку. “Кнут” та пряник. Досить прекрасних фраз. Життя простіше та цинічніше”.

Андрій Охрімович





Рачкуючи “Павутиною”, користувач, час від часу натикається на світлини “файнюських” дівчат і, пускаючи чуттєву слину, напружено думає про цинізм порно-бізнесменів, які так зручно почувається в Інтернеті і боляче б’ють по гаманцях роздухарених клієнтів. Принаймні в цьому переконують нас українські інтернет-провайдери та Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Телевізійні нічні канали, згідно з міжнародними угодами щодо захисту прав споживачів та прав дітей, власники телемереж кодують. За чималі кошти (від ста доларів США на місяць і вище) прихильники порно-фільмів та спеціальних програм купують картку, яка розшифровує телевізійний сигнал.

В Інтернеті ситуація виглядає інакше, принаймні, не всі власники порно-сайтів дотримуються вимог Вашингтонської конвенції, яка вимагає обмежити користування сайтами, котрі негативно впливають на людську мораль і психіку. Але інтернет-провайдери зауважують, що, як неможливо заборонити криваві ігри та війни у віртуальному просторі, так само неможливо уникнути потрапляння на порно-сайти. Останні, щоправда, небезкоштовні, хоча часто за віртуальні прогулянки і кохання з інтернет-красунями розплачуються інші. Керівник служби безпеки компанії УКР.НЕТ Сергій Дяченко розповів наступну історію:

Сергій Дяченко

Запоріжжя. Телефонує жіночка, якій прийшов рахунок більше, як на 700 доларів. Вона нікуди не дзвонила, але потім встановили, що її син, будучи неуважним в Інтернеті, скачав програму, яка скинула зв’язок з місцевим Інтернет-провайдером і примусила модем набрати міжнародний номер. Поки він роздивлявся картинки – гроші пішли. А я гадаю, що це дуже великі гроші для цієї сім’ї.

Богдана Костюк

Подібні історії трапляються чи не щодня, і у цьому – одна з небезпек, яка чатує на неуважного користувача в Інтернеті.

Андрій Охрімович

Побутує думка, що вся історія людства – не що інше, як історія інакодумства. Якщо говорити про новітню історію України, то головною сюжетною лінією там проступає спротив тоталітарним режимам.

Деякі зацікавлені архаїчною тематикою оригінали, мають можливість подлубатись у купі матеріалів з цього питання на сайті Харківської Правозахисної групи "Права людини в Україні" www.khpg.org . Тему розвиває Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Не менш цікавим є і видавничий проект Харківської Правозахисної Групи - серія книжок мемуарного і документального характеру, присвячених руху опору в совєтській імперії. Варто згадати хоча б чотирьохтомове видання документів і матеріалів Української Гельсінкської групи. Або "Вибране" Михайла Хейфеца, де вміщено "Українські силуети", - за загальним визнанням, один із найкращих описів Українського Опору 70-80-их років.

Остання книжка серії – "Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956-1987) Бориса Захарова. У ній розглядається феномен дисидентства, його історичний та культурологічний аспекти, а також - напрямки і течії дисидентського руху в краї.

Існує безліч визначень терміну "дисидентсво". Можна довго сперечатися і про те, кого вважати дисидентом. Одні переконують, що це – виключно учасники правозахисного та культурницького рухів, інші відносять до дисидентського і національно-визвольний рух, і політичну опозицію. На думку автора "Нарису" "дисидентом у Радянському Союзі був той, кого вважало таким п’яте управління КДБ". Виходячи з цього визначення, він і розглядає весь спектр опору: український національний рух, загальнодемократичний рух, релігійні рухи, єврейський та німецький рухи за свободу еміграції, рух кримських татар за повернення на батьківщину, рух за соціальні та економічні права. Проте найбільша увага (і обсяг!) приділяється українському національному рухові.

Побудована розвідка на численних документальних матеріалах. Але особливого, живого звучання їй надають записи-інтерв’ю з безпосередніми учасниками Спротиву.

Книжка Захарова, зрозуміло, не белетристика, хоча гострих сюжетів тут чимало. Вистачило б на десятки детективів, пригодницьких романів та трилерів. Втім, “укрсучписи” подібними темами не переймаються. А от учні, студенти, викладачі, а також журналісти й політики, гадаю, оцінять такий систематизований виклад історії протидії совєтському режимові.

Євген Сверстюк якось зазначив: “Суспільство має знати своїх героїв і своїх відступників”. Про героїв нарешті починаємо дізнаватися. Як бути з відступниками?

Андрій Охрімович

І на завершення – невеличкий подарунок від Євгена Плужника:

“Одірвались від днів слова, В’януть собі по книжках, а у днях – мов у темному лісі! Радість у мене нова: дощ осінній по стрісі. Брешете ви, кому ясно усе! Перед мрією всі ми ниць! Дні! Який це музей Дрібниць!”

На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG