Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 00:29

“Права людини”. 1. Навколо питання з українськими гуртожитками: ситуація у Луганську і Львові. 2. Права біженців: Вінницький суд захистив тринадцятьох сомалійців. 3. Рубрика “Голоси скривджених”: проблеми представників малого бізнесу в Україні.


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Навколо питання з українськими гуртожитками: ситуація у Луганську і Львові. 2. Права біженців: Вінницький суд захистив тринадцятьох сомалійців. 3. Рубрика “Голоси скривджених”: проблеми представників малого бізнесу в Україні.

Київ, 24 липня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Сергій Балабанов. Вітаємо Вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі такі теми:

Навколо питання з українськими гуртожитками: ситуація у Луганську і Львові.

Права біженців: Вінницький суд захистив тринадцятьох сомалійців.

Рубрика “Голоси скривджених”: проблеми представників малого бізнесу в Україні.

В одній із минулих програм мова йшла про ситуацію з колишнім гуртожитком Луганського акумуляторного заводу. Підприємство продало приміщення гуртожитку, і його новий власник, за свідченням мешканців (а це майже 100 осіб), намагається виселити їх. Ленінський районний суд Луганська, в якому розглядалася справа, виніс рішення на користь власника гуртожитку. Мешканці подали апеляційну скаргу.

Нові подробиці цього конфлікту у викладі Василя Соколенка.

Василь Соколенко

Керівництво Луганського АТ “Луганські акумулятори” ще 3 роки тому продало свій гуртожиток (причому без відома своїх мешканців) приватному підприємству “Фелікс”. Новий власник тоді письмово гарантував, що не “ущемлятиме” права мешканців. Але невдовзі гуртожиток перепродав і знову без відома мешканців. І вже новий власник, громадянин Івашкін зі Старобільського району, почав, як стверджують мешканці, виживати їх з гуртожитку, позбавляючи елементарних комунальних послуг. Люди, які мерзли взимку в гуртожитку, що майже не опалювався, де відключали електрику, газ, неодноразово зверталися до владних органів усіх рівнів. Але реально не зміг допомогти ніхто. Луганська обласна прокуратура стала ініціатором розгляду цього конфлікту у суді, але справу програла. Мешканці гуртожитку звернулися з апеляційною скаргою до вищих судових інстанцій, а власник почав випробовувати нові методи виселення людей на вулицю. На його підтримку виступило Луганське обласне телебачення, яке 17 липня транслювало передачу про цей конфлікт, акцентуючи увагу на тому, які “негарні” мешканці гуртожитку, які чомусь не хочуть залишати аварійне приміщення. Ось як прокоментувала цю передачу представник мешканців гуртожитку Ольга Синкіна.

Ольга Синкіна

Нас дуже здивувала передача, що транслювалася обласним телебаченням. В ній немає жодного слова правди. Люди не відмовляються від іншого житла, але, дивлячись якого. Воно повинне бути рівноцінним, а не таким, як вони нам пропонують. Вони змалювали картину так, нібито там кращі умови, ніж тут. Ми побували і точно знаємо, які надаються умови. Вони гірші, ніж зараз є у нас. І наш будинок далеко не в аварійному стані, а там – я не можу передати, що коїться. Зараз ми сидимо, як на бомбі. Нас намагаються вижити з цього помешкання.

Василь Соколенко

За словами О.Синкіної, зараз створюються в гуртожитку умови, щоб мешканці самі відмовилися від житла.

Ольга Синкіна

Намагалися зняти в нас газові плити – їм це не вдалося і не вдасться. Ми будемо боротися за наше житло до кінця, навіть якщо Апеляційний суд ухвалить рішення не на нашу користь. Є ще Верховний Суд, і ми будемо чекати, що він вирішить.

Надія Шерстюк

Дещо інша картина склалася у Львові. Понад 10 років керівництво державного виробничого об’єднання “Полярон” водить за ніс своїх 33 робітників, обіцяючи надати їм житло. А тим часом, люди разом із родинами туляться у малесеньких кімнатках гуртожитку, з яких їх теж намагаються виселити. Розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук

Дев’ятиповерховий гуртожиток розташований поруч із цехами виробничого об’єднання “Полярон”, що було колись режимним військовим підприємством. Воно уже давно нічого не випускає. Обладнання, за словами працівників, вивезене або знищене, а на виробничих площах господарюють усілякі товариства з обмеженою відповідальністю. 10 тисяч робітників, які там колись працювали, уже давно поповнили ряди нелегалів в Португалії, Італії, Чехії. Дехто пішов торгувати на базари. Залишилися ті, кому до пенсії ще рік-два, а також люди, які мають укладені договори із заводом про отримання помешкань. Їх не так і багато - 33 особи. Саме ці робітники і мешкають у гуртожитку “Полярону”.

Перші поверхи гуртожитку займають нотаріальна контора, управління юстиції Личаківського району. Оскільки чимало кімнат вільні, а на дверях немає замків, то вони стають притулками для вуличних п’яниць і наркоманів. Відтак увечері постійні мешканці гуртожитку бояться виходити на неосвітлені коридори. А ось прописаним мешканцям гуртожитку керівництво заводу вказує на те, що вони мають право проживати тут без своїх родин, забувши про те, що ще 10 років тому ці люди мали отримати помешкання. І чимало колись неодружених “поляронівців” вже давно мають родини.

Свого часу “поляронівці” уклали із заводом договори, якими передбачено, що три роки вони працюватимуть на будівництві двох будинків, що їх зводив “Полярон”, і там отримають житло. Один будинок на 35 квартир і другий - на 40 збудовані уже давно. Та помешкання у них ніхто так і не отримав. Будинки й досі не здані, до них не підведені ні газ, ні світло.

Міськрада неодноразово зверталась до директора Олександра Чауса з пропозицією віддати ці будинки у власність міста. Та й ті ж таки 33 робітники “Полярону” просять надати їм квартири, обіцяючи самотужки довести їх до пуття. Але директор “Полярону” пан Чаус їх не чує.

Нині життя людей у гуртожитку перетворилося на пекло. Чи не щодня до них приходять посланці з управління юстиції Личаківського району із погрозами, щоб робітники звільнили увесь поверх.

Втративши усі надії, мешканці звернулись по допомогу до міського голови Львова, керівництва області, а також з позовами до суду.

Надія Шерстюк

Уповноважена ВР з прав людини Ніна Карпачова вважає, що громадянам необхідно надати право приватизувати кімнати у гуртожитках, де вони мешкають. З відповідним поданням український омбудсман звернулася до прем’єр-міністра Віктора Януковича. Ніна Карпачова, зокрема, сказала:

Ніна Карпачова

1,5 мільйони сімей, не громадян, а 1,5 мільйони сімей мешкають сьогодні в гуртожитках в абсолютно непридатних умовах і, фактично, на сьогоднішній день почалася приватизація гуртожитків разом із людьми. Це скарги громадян Луганщини, Полтавщини, з Харківщини. Я звернулася з проханням до прем’єр-міністра і просила його дати доручення розробити проект закону про внесення змін і доповнень до діючого закону якраз, щоб через зміни до законодавства України надати можливість щодо приватизації тих кімнат гуртожитку для того, щоб ці люди могли отримати певною мірою захищеність. Я впевнена, що спільними зусиллями і з урядом, і з ВР нам вдасться “здвинути” це питання, як то кажуть, з мертвої крапки.

Надія Шерстюк

Сотні тисяч українців від’їздять, нерідко нелегально, за межі держави в пошуках заробітку, багато громадян України щороку звертаються до урядів інших країн з проханням надати їм політичний притулок. Одночасно, сотні іноземців щороку прибувають в Україну з метою отримати від уряду цієї країни захист від переслідувань, яких вони зазнавали в країнах свого походження. Як захищає Україна права біженців? Про це розповідає координатор Вінницького осередку Української асоціації міжнародної амністії Дмитра Гройсмана.

Дмитро Гройсман

Сьогодні біженці перестали бути екзотичною і нечисленною групою людей, відповідно до статистики Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, сьогодні у світі налічується до 20 мільйонів втікачів. Вони залишили свої рідні країни, покинули напризволяще свої помешкання і майно, і стали біженцями тільки тому, що раптом виявилося: у них “не такий” колір шкіри, вони “не такої” раси чи національності, а отже, - їм більше немає і не буде місця на батьківщині, якщо, звичайно, їх не влаштовує залишатися мертвими, ув’язненими, чи стати людьми “другого сорту”.

Україна взяла на себе зобов’язання захищати права втікачів, надавати притулок тим людям, хто відповідає визначенню “біженець”, яке міститься в Конвенції ООН “Про статус біженців”. Цю Конвенцію держава ратифікувала в минулому році. Проте, як свідчать звіти правозахисних організацій, багато задекларованих обов’язків держави, наразі залишаються лише рядками на папері. Здебільшого людям відмовляють за формальними причинами, що зводяться до так званих “порушень порядку звернення за набуттям статусу біженця”. Хоча відмова в доступі до процедури передбачає право на оскарження рішення в державний комітет України в справах національностей та міграції та до суду, правозахисникам не відомо про жоден факт скасування Державним комітетом рішень регіональних міграційних органів.

І ось нещодавно суд Ленінського району м. Вінниці виніс одразу тринадцять рішень про визнання незаконною відмови місцевих міграційних чиновників прийняти до розгляду заяви від шукачів притулку з Сомалі, які нелегально перетнули український кордон.

Понад півроку провели під вартою 13 сомалійців, яких затримали працівники ДАІ на території Вінницької області. Суд з’ясував, що під час утримання шукачі притулку не мали можливості користуватися послугами адвоката та професійного перекладача, всі їхні спроби звернутися до міліціонерів з проханням розпочати процедуру надання притулку цинічно ігнорувалися працівниками приймальника-розподільника УМВС України у Вінницькій області.

Лише у червні, коли члени неурядової організації Вінницька правозахисна група відвідали місце утримання, шукачі притулку отримали можливість написати заяви про набуття статусу біженця. Міграційна служба Вінницької області відмовилася прийняти заяви до розгляду, мотивуючи своє рішення перевищенням максимального встановленого законом терміну для подання таких заяв.

Суд погодився з аргументами представників сомалійців від вінницької правозахисної групи, які вказали на невідповідність норм Закону України “Про біженців” положенням Конституції України та нормам міжнародного права. Тепер, відповідно до рішення суду, заяви сомалійців будуть прийняті і розглянуті по суті.

У Вінницькій правозахисній групі і в Управлінні Верховного Комісара ООН у справах біженців вважають, що рішення суду має усі шанси стати прикладом для аналогічних рішень судів інших регіонів України і значно покращити ситуацію із дотриманням прав біженців.

Надія Шерстюк

Приватне підприємництво в українському варіанті – справа ризикована. Принаймні, у цьому переконався Василь Мельник з Броварів, який розповів Богдані Костюк про свої проблеми.

Богдана Костюк

Бровари, згідно з новим територіальним розподілом Києва, належить до міської громади. І тим цікавішою має бути розповідь Василя Мельника, керівника Державного виробничо-торговельного підприємства, яке забезпечувало дошкільні дитячі заклади Броварів і для представників владних структур, і для підприємців.

Василь Мельник

Наше підприємство ми взяли практично з під “забора”. Воно 2 роки було “безхозне”. Ми відновили його: перекрили дах, зробили охорону. Підприємство помаленьку почало працювати. Після кількох років нормальної праці, і в жовтні місяці минуло з’являється наказ Міністерства агрополітики про те, що є наказ про реорганізацію. Наше підприємство розформовується, і на його базі створюється нове підприємство. Так вийшло, що приїхало 10 чоловік, в тому числі, і СБУ, співробітники Міністерства, співробітники районної адміністрації вимагають негайно ключі на стіл, документи на стіл, і ви вільні. Ми ж знаємо закони: за 2 місяці нас повинні попередити. Все це не було зроблено. Вигнали практично наших людей.

Богдана Костюк

Пан Мельник також повідомив, що тоді ж його робітники залишилися без трудових книжок.

Василь Мельник

І люди не мають можливості влаштуватися на роботу, стати на біржу праці, отримати там якісь доплати до пенсій.

Богдана Костюк

Василь Мельник і його співробітники вирішили боротися за свої права у судовому порядку, але у підсумку Господарський суд міста Києва, а потім і вищий господарський суд України винесли рішення на користь мінагропрому. Представник позивача Микола Селюк запропонував зробити відвід складу колегії суддів Вищого господарського суду, сподіваючись на об''єктивність наступників. А Василь Мельник так прокоментував прохання відводу.

Василь Мельник

Хотілося ж вірити, все ж таки я протягом цих зустрічей зустрічався із суддями. В більшості своїй вони порядні, нормальні і хороші люди. І мені хотілося вірити, що я не помилюся і в цих.

Богдана Костюк

А поки що суди тривають, і позивачі сподіваються на перемогу справедливості.

Надія Шерстюк

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк. Зі мною працював звукооператор Сергій Балабанов. На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG