Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 22:36

“Альтернатива”


Андрій Охрімович “Альтернатива”

Київ, 24 липня 2003 року.



Андрій Охрімович

“У мене був дід, похожий на Бога. І коли я молився Богу, я бачив на покутті ніби портрет діда, а сам дід лежав на печі і кашляв.

Він був високий, з сірими очима і тонким орлиним носом. У нього був високий лоб і хвилясте волосся, а борода біла. Був він добрий і гордий. Він безумно любив гарну бесіду і гарне слово. Мати вважала його за чорнокнижника і ховала його “Псалтир”. Потім вона почала палити його по листочку в печі.

Він був добрий дух лугу і риби. Він збирав гриби і ягоди краще за нас і розмовляв з кіньми” (Олександр Довженко. Щоденник.).

Надія Шерстюк

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...









Мова нині піде про щоденник Олександра Довженка, перша записна книжка якого датується сорок першим роком, а остання – п’ятдесят п’ятим. З перших рядків твір цей бере читача за душу правдивістю та силою непридуманого слова.

“Дід різав ботвину, не звертаючи уваги на шалений артилерійський обстріл і бомбардування: “Ану їх! Багато їх тут стріляє, а смерть одна. Та й ніколи мені. Роботи багато”. Далі таке: “Німці наказали одкрити церкви. За відсутністю приміщень, церкви одкриті в школах. В школах вчать німецької мови і закону Божому.

- Діти, я вам мушу сказати, що Бог є, - сказав учитель і заплакав.

- А раніше ж ви казали, що нема”.

Або ж таке: “У Чернігові божевільні на вулиці під час обстрілу. Один грає на роялі на пожарищі. Розлетівся будинок. Чудом лишився рояль. Сидить божевільний і грає щось веселе: “І шумить, і гуде – дрібен дощик іде”, - приспівує і регоче”.

Бадьорить, чи не так!? Аж до мурашок по шкірі.

Але до справи. В основу нинішньої “Альтернативи” лягла розмова Андрія Охрімовича з культурологом та автором кількох книжок про Довженка Романом Корогодським. За операторським пультом – Сергій Балабанов. Веде програму Надія Шерстюк.

Андрій Охрімович

Намагаючись створити якусь альтеративну тому чавунному середовищу, яке його оточувало, і ці стосунки зі Сталіним, з владою, він мусів лавірувати. Очевидно, йому теж якогось приходилося між крапельками проскакувати. А що буде робити сучасник, скажімо, вилущуючи або відділяючи полову від зерна? Де був справжній Довженко, а де був для того генерала КГБ, як Ви кажете, другом сім’ї?

Роман Корогодський

Ми тепер вже дуже відірвалися від реальності, від тих умов життя, в яких жила країна в 30-ті роки. Це не було “між крапельками”, тоді просто розстрілювали. Довженка розстріляти було найпростіше – на нього був колосальний матеріал.

В 1939-му році Олександр Петрович наважився вступити до КП СРСР. Проте, за правилами, він повинен був заповнити анкету і вступити до партії в первісній організації, де він працював, тобто на Київській кіностудії. Але на Київській кіностудії існувала опозиція по відношенню до Довженка. І ці маленькі, перепрошую, тхорі, заздри, нікчеми дивилися на Довженка як на чужу людину. Крім того, в анкеті він вказує, що був вояком УНР, знаючи, що ВЧК свого часу запеленгувала це. Не знаю, чи скінчилася ця історія погано, чи гарно, але ці всі обставини спричинили його відступ від задуманого.

Давайте уявимо, які переживання несла на собі ця людина, які болі, яка затисненість в нього була страшна, адже, зрештою, йому і партія не потрібна була – йому потрібний був якийсь захисток.

Андрій Охрімович







Написати новелу чи епізод, умотивований у формі діалогу, може, про долю і характеристику народу, що протягом століть втрачав свою верхівку інтелектуальну, що кидала його з різних причин і діяла на користь культури польської, руської, лишаючи народ свій темним і немічним в розумінні передової культури. Про відсутність вірності, про легку асиміляцію і безбатьківщину. Про байдужість до своєї старовини і історії. Пригадати тільки наші пам’ятники старовини – всі вони в лайні і занепаді. Наша урядова верхівка в цих справах, на жаль, нікчемна і розумово слабенька, провінційна...

Роман Корогодський

Свої щоденники він почав писати саме під час війни.

Андрій Охрімович

Коли стримуватися було не можна?

Роман Корогодський

Так. Те, що називається: “Не можу мовчати”. Там дуже багато є різного. Тобто, це була орієнтованість совєтської людини, яка, водночас, розуміла, що все робиться бездарно. Він, звичайно, міг якось себе захистити, придавши таку ремарку: “Бідний Сталін. Він не знає, що там – маса підлабузників і так далі.”

Існуюча система, сам Сталін, людці (людьми їх не назвеш), для котрих народ рівно нічого не значив. Тому й такі колосальні жертви. Радянські люди загубили у війні 27 мільйонів, а німці, які програли війну, - шість. Це страшна статистика. Довженко все це бачив, він був безпосередньо в окопах, відчував переживання солдат. Тому в його щоденниках є надзвичайно больові точки, які пов’язані чи з християнськими розмислами, чи з совістю, чи з моральністю (це для нього були не порожні поняття).

Андрій Охрімович

Коли подумаю часом, що навіть мізерний N збирається розстріляти мільйони українців, як це недавно заявив цей гомеопатичний поетик, робиться так смутно на душі, що й не сказати. Скільки ж темної шушвалі ненавидить наш народ. Скільки нужі повзає по народному тілу.

Чи був О.П.Довженко тією людиною, котрій дозволялося говорити такі речі, за які іншим голову зносили?

Роман Корогодський

Я думаю, що ні. Ті 4 листи, які він написав Сталіну, то дуже точно удобрені слова (він знав, кому пише).

Андрій Охрімович

Довженко вів війну зі своїми страхом внутрішнім, який був притаманний багатьом в той час, в тому числі, і Тичині, який не зміг вийти гарно з ситуації. На сучасному етапі українській інтелігенції нібито немає чого боятися. Чи не заріс жиром цей нерв, який повинен боліти в них сьогодні? І наскільки помічним в цьому сенсі міг би бути Довженко?

Роман Корогодський

Чесно Вам скажу, я схвильований Вашим питанням. Це – питання питань, це – тема, велике. В мене немає остаточної відповіді. Я не можу зрозуміти, що сталося, і що відбувається далі. Але, очевидно, ситуація, коли неготовність України сприйняти звільнення, свободу, неготовність суспільної, громадської свідомості, неготовність державних мужів політикуму, неготовність самих людей, українців, призвела до того, що інтелігенція стала страшно розшарованою.

Я б не сказав, що інтелігенція заросла жирком, а біда в тому, що інтелігенція перестала виконувати свою безпосередню, головну роль – вона безвідповідальна. Ця продажність виникла не на голому місці, вона взялася від минулої незахищеності.

Андрій Охрімович

Сьогоднішній інтелігент, наприклад, більше схильний до цинізму, і в його цинічних уявленнях часто-густо ідеалізм римується зі словом ідіотизм: ідеаліста вони передусім бачать як ідіота. Тут ми повинні повернутися до Довженка і згадати, що він був саме таким ідіотом-“донкіхотом”.

Знову ж таки, наскільки незручними постатями для такого інтелігента-прагматика є постаті таких ідеалістів-донкіхотів, як Довженко, Шевченко, Плужник, Франко, Леся Українка? Наскільки от у внутрішній конфронтації може перебувати сьогоднішній інтелігент, який, захищаючи себе, свою дрібнобуржуазну сутність, придумує під неї собі “філософійку”? Наскільки незручним для них є Довженко?

Роман Корогодський

Це тема, я відразу скажу, Є.О.Сверстюка, бо моральність, ідеалізм, совісність – це ті найкращі якості, які були притаманні національній інтелігенції.

Андрій Охрімович

Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її, замість померлих, од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі “люде” і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що подумати сумно.

Роман Корогодський

Сьогодні – це ж постмодернізм, реконструкція. Намагаються все розібрати на коліщатка і зробити велику купу якихось дрібних деталей. Коли ми шукаємо саму тотожність, ми обов’язково маємо звертатися ще і ще раз до Довженка. Він був дуже совісливою людиною, він дуже страждав від того, що його ставили в тяжкі ситуації. Його біль за націю, його страждання цього нерву нації засвітилося в щоденниках періоду війни.

Я хотів би звернути увагу на інтелектуалів. Чому наша інтелігенція, наші інтелектуали не зав’язують дискусії? “Щоденник” Довженка – це предмет дискусійний: він спробував дискутувати навіть сам з собою під час війни, коли це було дуже небезпечно. Він схарактеризував тих мерзотників влади, він дав розгорнуту характеристику.

Коли інтелектуал Володимир Єшкілєв починає з українців робити “козла-барана”, не сформувавшись, національна ідея опиняється на купі гною. Це хвилює інтелігенцію. Зокрема, Л.І.Крушельницька страшно була збентежена цією ситуацією. І чому ніхто на це не відгукується? Вона сама цього не хоче чіпати, бо всі знають її точку зору - вона вже не раз про неї говорила.

Тому національна інтелігенція повинна повертатися до щоденників Довженка, до довженківського голосу.

Андрій Охрімович

“Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все що було недоброго, злого, мстивого - все топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди і зла.

Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості.

Надія Шерстюк

І на завершення ще один шматочок Щоденника: “Кобзаря цитувать трудно. Він нагадує мені огненну піч, з якої обережно вихвачують угольки і, перекидаючи їх між пальцями, прикурюють...

Особливо трудно вихвачувать ці вуглинки нашим сусідам. Вони тоді чомусь нагадують мені чортів, що знаходять у святому письмі тексти на свою користь.”

Сказане спокійно можна віднести до самого Довженка. Піч не менш огненна, та й чортів довкола вистачає.

Нинішній випуск “Альтернативи” готували культуролог Роман Корогодський, звукооператор Сергій Балабанов та автор програми Андрій Охрімович. Модерувала Надія Шерстюк.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить “Радіо Свобода”.

Андрій Охрімович









“...Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли долю, щастя людям на поруйнованій скривавленій землі!

Зникни ненависть! Щезни убозтво!”

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG