Белград, 24 липня 2003 – Сербський прем’єр Зоран Живкович сьогоднi розпочав вiзит до Сполучених Штатiв. Однiєю з цілей вiзиту є запевнити американцiв, що демократична влада у Белградi виступає за демократичне врегулювання статусу провiнцiї.
Вiзит збігся iз завершенням мiсiї росiйських миротворцiв у Косовi. Прибуття кiлькохсот росiян до Приштини 4 роки тому для сербiв стало, так би мовити, нацiональним святом. Косовськi серби закидали квiтами росiйськi танки й цiлували солдатiв як рятiвникiв. Тодiшня влада запевняла громадян, що Москва буде гарантом збереження провiнцiї у складi Сербiї. Про вiд’їзд останнiх росiян оприлюднені лише коротенькi повiдомлення, без жодного коментаря та без офiцiйних заяв. Квiтiв i промов не було.
Причина в тому, що ситуацiя змiнилася i в Белградi, i у Косовi. Змiнилися й стратегiчнi прiоритети Москви. Найбiльшим розчаруванням для сербiв став факт, що росiйськi вiйськовi в рамках миротворчих сил були пiдпорядкованi натовським генералам. За офiцiйними твердженнями, росiяни покинули Косово через фiнансовi причини.
Белград тим часом зрозумiв, що з остаточним врегулюванням справи Косова не варто поспішати, оскiльки не поспiшає й мiжнародне спiвтовариство. Це зрозумiли й лiдери етнiчних албанцiв. Вони одностайно виступають за незалежнiсть провiнцiї, про що наразi не хочуть вiдверто розмовляти анi офiцiйний Вашингтон, нi Брюссель. А албанцям необхiдна підтримка, й через це вони не наважуються обурювати Захiд своїми радикальними вимогами.
Приштинська албанськомовна преса поведiнку полiтичних дiячiв називає надто емоцiйною та непослiдовною. Незалежна газета “Коха дiторе” попереджає, що результатом такої полiтики є факт, що 200 тисяч етнiчних албанцiв, молодших вiд вiсiмнадцяти років, мрiють лише про паспорт та вiзу.
Виходить, що серби втратили Косово, а для етнiчних албанцiв воно не стало обiтованою землею. Через це i офiцiйний Белград i Приштина змушенi готуватися до дiалогу й розвивати якомога кращi стосунки iз захiдними країнами, вiд котрих залежить остаточне рiшення.
Вiзит збігся iз завершенням мiсiї росiйських миротворцiв у Косовi. Прибуття кiлькохсот росiян до Приштини 4 роки тому для сербiв стало, так би мовити, нацiональним святом. Косовськi серби закидали квiтами росiйськi танки й цiлували солдатiв як рятiвникiв. Тодiшня влада запевняла громадян, що Москва буде гарантом збереження провiнцiї у складi Сербiї. Про вiд’їзд останнiх росiян оприлюднені лише коротенькi повiдомлення, без жодного коментаря та без офiцiйних заяв. Квiтiв i промов не було.
Причина в тому, що ситуацiя змiнилася i в Белградi, i у Косовi. Змiнилися й стратегiчнi прiоритети Москви. Найбiльшим розчаруванням для сербiв став факт, що росiйськi вiйськовi в рамках миротворчих сил були пiдпорядкованi натовським генералам. За офiцiйними твердженнями, росiяни покинули Косово через фiнансовi причини.
Белград тим часом зрозумiв, що з остаточним врегулюванням справи Косова не варто поспішати, оскiльки не поспiшає й мiжнародне спiвтовариство. Це зрозумiли й лiдери етнiчних албанцiв. Вони одностайно виступають за незалежнiсть провiнцiї, про що наразi не хочуть вiдверто розмовляти анi офiцiйний Вашингтон, нi Брюссель. А албанцям необхiдна підтримка, й через це вони не наважуються обурювати Захiд своїми радикальними вимогами.
Приштинська албанськомовна преса поведiнку полiтичних дiячiв називає надто емоцiйною та непослiдовною. Незалежна газета “Коха дiторе” попереджає, що результатом такої полiтики є факт, що 200 тисяч етнiчних албанцiв, молодших вiд вiсiмнадцяти років, мрiють лише про паспорт та вiзу.
Виходить, що серби втратили Косово, а для етнiчних албанцiв воно не стало обiтованою землею. Через це i офiцiйний Белград i Приштина змушенi готуватися до дiалогу й розвивати якомога кращi стосунки iз захiдними країнами, вiд котрих залежить остаточне рiшення.
