Київ, 20 липня 2003 року.
Олекса Починок
В ефірі українська програма радіо “Свобода”. Доброго вечора, шановні слухачі, сьогодні у студії гість нашої передачі Едуард Драч. Вперше, наскільки я пам’ятаю, ми з тобою зустрілися ще у 89-му році, а може ще й раніше. У 88-му. У 89-му році була знакова подія “Червона рута”, на якій ти завоював першу премію у жанрі авторської пісні. І для всіх нас, я так сприймаю, думаю, що ти також, тоді це була неоднозначна подія в нашому житті, і це був якийсь колосальний енергетичний сплеск, якийсь, можливо, фестиваль духу, романтики, сподівань, величезних надій. І мені здається, що і досі той сплеск не був перевершений, якшо йдеться про творчість. Скажи, будь ласка, от пройшло вже багато часу, і от коли ти сказав “89-ий рік”, я подумав: дійсно, дуже багато. Скажи, будь ласка, чому, все ж таки, таке враження, що ця хвиля кудись пішла і ледве не у пісок, а може, це не так?
Едуард Драч
Може-таки, у пісок, бо, я так думаю, що багато кому хотілося тоді, і дуже багато було зусиль для того зроблено, для того, щоб вона в пісок пішла, і було замовчано і по радіо, і по телебаченню, і було якась така ніби “стіна мовчання”, але потім, потрошечку, знаєте, по краплиночці, по пісні люди проривалися в ефір. Але у мене таке відчуття, що ми дійсно стояли дуже близько до чогось справжнього, і просто у нас не вистачило сил, взагалі у всіх тих, хто жив тоді, скажімо, тим писемним відродженням, якимось таким духовним відродженням, не вистачало досвіду єднання і любові. Ми всі були якісь роз’єднані, підозрілі одне до одного, не вірили одне одному достатньо, але я думаю, що воно ще буде колись. І якесь наступне покоління це доведе до кінця.
Олекса Починок
Можемо уявити собі бетонну якусь стелю, яка була тоді. Вона залишилася досі, чи все ж таки вона вже в тріщинах?
Едуард Драч
Вона в тріщинах, але вона стоїть.
Олекса Починок
Але чому так відбувається?
Едуард Драч
Тому що людська свідомість, вона така, Ви знаєте, лінива. Люди дуже гарно дають поради іншим, а в собі раба убити людина не може, в серці колишнього раба завжди є місце для хазяїна, тому людина завжди може сказати: “от ти живеш невільно”. Але тут вона приходить в нових умовах, наприклад, найматися на роботу, і це виглядає приблизно так само, як в радянські часи.
Олекса Починок
Едуарде, тоді справді відчувалось, що народжується якась спонтанність, індивідуальність, окресленість, духовність, і це було відчуття свободи, після того страшенно все почало якось стиратися, комерціалізуватися, і так далі. Це що означає? Що народ не потребує напружуватись в емоційному сенсі, в інтелектуальному, чи це такий народ, кого маніфестували, представляли тоді от Ви?
Едуард Драч
Справа от в чому. У нас немає, як Ви сказали, людей, які займаються аскетикою, немає духовного досвіду аскетики. Навіть, наприклад, от говорити про церкву. Багато людей, скажімо, ніби-то повернулося до Бога, ніби-то ходять в церкву, але у наших предків це було з дитинства. Тобто народжується дитина і їй прищеплюються навички. Тобто з азів іде це, а вже потім говориться про достатньо високі речі. От у нас цієї азбуки в принципі і не було, азбуки роботи над собою, азбуки праці над своїм я. Ми думали, що все дуже легко, бо нам весь час говорили, що от буде комунізм, і туди іде широка дорога.
Олекса Починок
А після того ринковий капіталізм іде.
Едуард Драч
І ми думали, що капіталісти такі самі, як і соціалісти, і от вони прийдуть, дадуть тобі щось.
Олекса Починок
Тобто від тебе мало залежить, чи є якісь обставини. Скажи, можливо все ж таки українська революція, скажімо так, вона дещо запізніла в просторі і часі, бо, з одного боку, вже розмилися традиційні якісь речі, які уособлюють великою мірою українську культуру, а з іншого боку, русифікація, як ми бачимо, не припиняється, плюс до того, глобалізація так звана, якийсь шлях до одномірності людини, і вона також не сприяє утвердженню якоїсь національної окресленості. І хоч з такого боку, хоч круть, хоч верть, ми бачимо, що для того, щоб вижити культурі українській... От, до речі, в 91-му році оцей синтез традицій і модерності з’явився, тобто щось таке накреслилось, і після того дуже мало, що було. Якщо говорити про музику як культури момент якийсь, то мало що було, окрім, хіба що, концертів Поплавського.
Едуард Драч
Я би сказав так, що момент появи вільної думки – це не панацея,а всього лише початок шляху. При чому початок шляху роботи над собою. Ті, хто це зрозумів, вже чогось досяг, а ті, хто цього не зрозумів, дуже розчарувався. І, от я знаю, що у мене в багатьох друзів були тривалі розчарування, і дехто навіть уже не живе. Вони чекали не цього. Справа в тому, що ми продовжували і продовжуємо бути людьми тої радянської епохи. Той, хто пройшов хоча би школу за часів тої пропаганди, він знає, що треба просто бути чемним, робити так, як скажуть, і все буде добре, але ж це все не так. Коли в 90-му році ми потрапили, наприклад, в Канаду, ми спілкувалися з своїми однолітками, кому там 25 років, і вони розповідали, як вони йдуть до своїх університетів, як вони потім будуть працювати, це був інший світ, і ми розуміли, що це –інопланетяни. Тому що я знаю, що я прийшов і вступив до інституту, і мені старшокусники казали: “ О, ну це, як трамвай! Ти сів, а потім на шостому курсі ти вже вийдеш лікарем.”
Олекса Починок
Якоюсь мірою “загублене” тоді виходить покоління, якщо воно склало собі лапки?
Едуард Драч
До того вела тодішня ідеологія. В принципі, справді активна позиція тоді нікому не потрібна була. В той час як зараз активна позиція – це єдиний спосіб виживання.
Олекса Починок
Активна позиція – вигризати собі шматок якийсь.
Едуард Драч
Або шматок, або, скажімо, працювати над собою, ну, в усякому разі, не сидіти. Сьогодні сидіти не можна.
Олекса Починок
Якщо проводити якісь паралелі, приміром – Бразилія... От у латиноамериканських країн є купа проблем, і психологи, скажімо, говорять про те, що воно відрізняється від країн, де більш-менш нормальна якась ситуація, наприклад, для багатьох втрат загалом може бути таке поняття, як “абулія”, тобто нездатність до дій, “не бачення” якихось соціальних перспектив. Ти і невролог, і психіатр. Стосовно українців загалом, чи можна говорити що відрізняється, з психіатричного боку те населення, яке було, скажімо, до 90-ого року, і нині, на нинішній момент, чи не можна говорити загалом про народ, який там поїхав дахом, чи не поїхав?
Едуард Драч
Так не можна сказати. Всюди є в популяціях якийсь процент людей, які схильні до психічних хвороб, та тих, які не схильні. Це ситуація, яка це проявляє. Яка ситуація масово проявляє? Та, при якій іде зрив адаптацій. І, власне, зрив адаптацій у нас був десь у 91-ий рік, 92-ий, 93-ій, це був колосальний зрив адаптацій, коли змінювалося все: гроші, закони, і людина, особливо старше покоління. Я пам’ятаю, от коли я вийшов після інституту і працював тоді невропатологом в селі, і скільки стареньких людей померло, коли міняли оці купюри, від того, що вони знають, що вони зберігали оце все в банках трьохлітрових, і от вони вже стали нічим, просто багато було інсультів в цей тиждень, це було щось неймовірне. Десь по три виклики на день, по чотири з інсультами.
Олекса Починок
Тобто велика частина людей, які не готові просто для змін.
Едуард Драч
Це завжди, в кожній популяції так є, і суспільство нормальне прагне до стабільності. Власне, коли воно досягає стабільності, то тоді і в психічному плані все більш-менш нормально.
Олекса Починок
І, можливо, такими людьми легко маніпулювати. Скажімо, відчулося напруження, і люди побігли купувати собі борошно, крупу. У нас є телефонний дзвінок.
Слухач №1
Доброго вечора. Я з Києва. Я постійна слухачка радіо “Свобода”. Будь ласка, скажіть мені, для кого оця ваша балаканина? Про що річ? Філософська яксь балаканина, більш нічого. І так кожної неділі оця “Свобода”.
Олекса Починок
А Ви хотіли про що говорити?
Слухач №1
Конкретно про щось таке.
Олекса Починок
У нас в студії зараз є Едуард Драч – відома на всю Україну людина, я думаю. Він переможець першої “Червоної рути”, окрім того, він ще й невролог і психіатр.
Слухач №1
Мені не потрібен психіатр. Мені потрібно, щоб “балаканиной” не “занимались”.
Олекса Починок
Що Ви називаєте “балаканиною”?
Слухач №1
Ваші пердачі філософські. Ви би десь в інституті, коли у Вас багато часу, там би отакі філософські разгвори вели. Ну не по “Свободі”, коли дуже малий термін Вашої передачі.
Олекса Починок
Скажіть, Ви би хотіли якихось конкретних тем. От наприклад яких?
Слухач №1
Що зараз проісходить в нашій політиці? Багато чого хотілось би послухати.
Олекса Починок
Я зрозумів. Я дуже дякую. Це можна сприймати як запитання до нашого слухача і до мене особисто. Стосовно “балаканини філософської”, Ви знаєте, у мене таке враження, що людина, окрім того, що вона ще й політична істота, в Україні надзвичайно заполітизована ситуація. Людина не може жити однією політикою. Якщо вона живе політикою, вона втрачає багато що в своєму житті, і тому я хотів би адресувати це запитання до нашого гостя, який також цікавиться політикою, як і будь-хто, але я думаю, що ця політика займає в його житті відповідне місце. От скажімо, пане Едуарде, як евоюціонувало Ваше поняття політики від 91-го року, і які цінності для Вас є найважливішими? І чи потрібна людині “філософська балаканина”, не будемо говорити про суспільство загалом, яке не може жити без “балаканини”, бо воно передає інформацію якусь один одному, балакаючи, в тому числі, демократично, якщо це відкрито. Що Ви думаєте з цього приводу?
Едуард Драч
Почнемо зі слова “балаканина”. Власне слово “парламент” від цього і походить – це місце для балаканини, але по-французьки. А щодо мене, то в 91-ому році я вже відчув, що, наприклад, барди перестають бути політичними фігурами, вірніше, в перспективі перестануть. Вони ще тоді були, але ситуація вимагає того, щоб барди власне займалися філософською балаканиною, тому що політикою починали займатися вже професійні політики, політологи, журналістам стало “можна” і так далі. Тобто створювалася така політична інфраструктура, яка існує в усіх розвинених державах, а ті, хто співають, грають, повинні грати на якісь філософські теми, і от, власне, для таких філософських тем, я думаю, мене сюди і запросили.
Олекса Починок
Стосовно філософських тем я абсолютно переконаний в тому, що не всім вони потрібні, і думаю, що це нормально, очевидно, бо більшість людей читає літературу розважальну, пригодницьку, детективну, частина читає якусь мудрену високочолу, і це, знову ж таки, нормально. Одні співають для одного кола людей, а інші співають простіше для ширшого кола. Якщо хтось хотів би слухати, приміром, Распутіну і говорити про політику, то ми обов’язково організуємо для цього передачу. А наш гість сьогодні представить нові якісь речі.
Едуард Драч
А зараз я хотів би трошки розказати про попередників сучасних бардів – про кобзарів, які займалися філософськими розмовами професійно, але вони говорили з простим народом, селянами і говорили по-простому. Вони про Бога розказували по-простому, йшли в народ і приходили в яку-небудь хату, куди їх зазивали, пускали звати молодшого хлопчика, а потім, якщо кобзар не згоджувався, то йшов сам хазяїн. І ось кобзар приходив до хати, і починалися розмови про життя, про все. Найпотужніші філософські речі кобзар співав уже вкінці. І про філософію любили навіть прості селяни поговорити. Тоді кобзар співав, як правило, псальму або кант. Я хочу заспівати псальму про славу і багатство.
Олекса Починок
Мені здається, що якраз оця пісня і є відповідь нашій слухачці. Давайте послухаємо нашого радіослухача. Добрий вечір. Слухаємо Вас. На жаль, наш слухач кудись пропав. Пане Едуарде, таке враження складається, що в світі якийсь поворот відбувається до пошуку національних речей, коріння, так звана “етніка” в музиці. От я нещодавно прочитав інтерв’ю Руслани Лижичко, яка приїхала в Москву, привезла якийсь свій доробок, а їй кажуть: “ Ви ж з Західної України, у вас же там “такоє большоє боґатство”. І це підштовхнуло її до того, щоб вона поїхала в гори, сиділа там, і цілий диск випустила з цього приводу. Що це означає? Що змінюється в цьому світі? Можливо, вже люди потребують якихось нових речей, глибинніших?
Едуард Драч
Я цю моду бачу вже з 94-го, приблизно, року, коли я познайомився з лідером Європейської асоціації авангардного фольклору, професором Брюссельської консерваторії Стівом Губеном. Він сам саксофоніст, але він збирає різні духові народні інструменти і грає фольклорну музику різних народів Європи. І от, власне, в 94-му році він відвідав Київ, мав мастер-класи в училищі Глієра. Був у консерваторії, у нас була джазова зустріч “Україна –Бельгія”, і от, власне, я тоді виступав з кобзою, і тоді він розповів про те, що фолкавангард по Європі міцно так уже крокує. Тобто це уже 8 років тому було. Років 5 тому бум уже захопив Польщу, і взагалі зараз вся Європа повертається до автентики. І, власне, той самий Стів Губен вперше мені говорив, що є три найбільших резервуари автентичного фольклору в Європі – Ірландія, Румунія, Україна. І це, дійсно, неоціненний скарб. У нас, наприклад, кобзарі, як масове явище, зникли в 20-30-их роках не без допомоги проліткульту, НКВД і так далі. Й наших, до речі, “червоних” письменників, які виступали проти них у пресі (це і Хвильовий, і Бажан, і Смолич, і багато інших). І кобзарі зникли, але є ще люди, котрі їх пам’ятали, вірніше, існували, які були учнями кобзарів, які передали тому ж самому Кобзарському цеху. І так само існують ще дуже багато по селах носіїв етнічного фольклору, і фольклористи наші просто “зашиваються” в цей фольклор, скажімо, записуючи. Плюс до того ж, у нас найбільша така от фонотека. Тобто, дійсно, ми маємо найбільше багатство в цьому плані. Єдине що, от реалізувати і подати на Європу – це от задача нинішнього покоління.
Олекса Починок
Ми продовжимо цю розмову далі, а зараз послухаємо нашого слухача. Добрий вечір.
Слухач №2
Добрий вечір. У мене до пана філософа і психіатра пару запитань. По-перше, де практикує як психіатр пан бард, і чи можна туди записатись, і чи багато у нього клієнтів? Це по психіатрії. А з точки зору філософської, я би хотів узнати, оскільки ніяк не міг “докумикати” сам, бо я не філософ, звичайно, що спільного у вченні філософському Ніцше і Сартра, і чому радянська ідеологія так ненавиділа філософію Канта? Якщо можете, скажіть, будь ласка.
Олекса Починок
Я повинен сказати, що називати Едуарда навряд чи можна було якимось специфічним філософом. Він доморощений філософ, до вашого відома. Він є спеціаліст у психіатрії, в неврології. А стосовно Канта і Сартра, то хай цим розбираються великі спеціалісти. Колись у радянському суспільстві навчали філософії в університетах, інститутах, давали дипломи, і ці люди були світочами ідеології радянської. Тепер ми розуміємо, що філософ – це не той, хто має диплом і дає нам повчання якісь. Тому між Кантом яка різниця і між Шопенгауером і так далі. А та людина, скажімо, в класичному розумінні, яка любить мудрість, яка втілює її в своїй творчрсті, якщо йдеться про творчість Барда, і так далі. Я розумію це в такому аспекті. І залишимо великі мудрості, які спеціальні мають якісь знання для цього.
Едуард Драч
Я хочу сказати на рахунок прийому. В мене немає такого відкритого прийому. Та організація, де я працюю, вона займається реабілітацією психічно хворих інвалідів, тобто іде така трудова реабілітація, і до нас можуть потрапити за направленням психдиспансерів інваліди, в основному, 2-ої і 3-ої груп. Тому, якщо Ви дійсно є інвалідом, то залиште свій телефон, і я з Вами зв’яжуся. Тобто немає прийому.
Олекса Починок
І все ж таки, тут у нас переплелося все: і філософія, і психіатрія, і творчість, і музика. Пане Едуарде, от раніше люди співали, бо українці – співуча нація. Спів є ознакою того, що людина просто співає, коли їй добре, погано, чи співає у ванній, наприклад, коли чистить зуби, коли миється просто. Чи це є ознакою здоров’я, чи ні? Мені здається, що зараз все менше і менше такого.
Едуард Драч
Так, у нас немає, звичайно, звички співати, а раніше просто кожна пересічна бабка в селі знала десь 2000 пісень. І вони були календарні, тобто був фольклор весняний, літній, осінній на Покрову, зимовий, і плюс іще були такі вуличні пісні, весільні. Тобто дуже багато було таких обрядових речей, і людина просто була навчена, і була така звичка співати весь час. Зараз такої звички немає. Більшість пісень, які створюються зараз, вони створюються, з психологічної точки зору, вони більше для того, щоб їх слухали, як казали гуцули, “до слухання”, ця музика, а не для співу. Ті ж пісні, які були раніше, вони були спеціально для сольного, або навіть для гуртового співу. І от, власне, те, про що ми говорили, про повернення автентики в Європі, воно, власне, тому і відбувається, що люди хочуть співати. Є, наприклад, така система “варштатів”, коли наші фольклористи їдуть туди, і вчать поляків співати українських пісень, і ті платять гроші, і вчаться, і потім, як ніби дипломна така робота, вони співають гуртом. Там і іспанських можна навчитися, що завгодно з такого фольклору. Це навіть трохи схоже на бізнес. У нас такого поки що немає.
Олекса Починок
Давайте послухаємо ще нашого слухача, а потім, можливо, Ви нам щось заспіваєте. Добрий вечір.
Слухач №3
Добрий вечір. Це Василь із Києва. В мене, в принципі, є думка. З самого початку вашої розмови виникають такі думки, зокрема, з приводу нашої спадщини. В мене чомусь така з’явилася думка одного такого бізнесмена, який казав, що у нас багато хто вміє читать, але, на жаль, люди мало вміють вибирати чтиво. Це, по-перше. А щодо власне пісенної культури, то, відомо, що українських пісень тільки записано було близько 500 тисяч, вже не кажучи про всі інші. Як на мене, то взагалі пісня – невід’ємна частина нашої культури. Це по-перше. А по-друге, коли ми говорим про сучасні пісні і про якісь, скажімо, народні, то, мабуть, ми ще можем говорити про те, наскільки ці пісні є сьогодні, і наскільки вони протривають в майбутньому. Мабуть, це і є цінність, і те, що творить нашу націю сьогодні, і творило віками. Це – як складовий елемент нашої культури.
Олекса Починок
Тобто, пане Василю, наскільки я Вас зрозумів, Ви вважаєте, що оцей спадок, який залишився, він дасть про себе знати ще в майбутньому.
Слухач №3
Я думаю, що він, по-перше, має дать знати, по-друге, він повинен бути складовою частиною нашої взагалі культурної політики препоганої.
Олекса Починок
А зараз як Ви можете оцінити? Відбувається щось нове, чи все архівне, записане, і на цьому кінець, а музика сучасна сама по собі?
Слухач №3
Як на мене, просто музика, зокрема пісенна, вона розвивається просто в різних напрямках, і друге діло – наскільки ці напрямки є ціннісними з точки зору естетичної. Тобто, скажімо, класична музика, народна пісня, чи естрадна пісня. І цей критерій є дуже важливим, і він є перший, який сигналізує про цінність пісні, що є одним із чинників формування нації, національної свідомості. В мене є питання до пана гостя. Ось ми знаємо, що, скажімо, за радянських часів митці і співаки мали якось бути в контексті ідеологічному, а скажімо, в капіталістичних країнах: там, якщо країна вільна, то людина має право обирати, але все ж таки я сподіваюсь, що у нас теж в Україні поки що співаки мають право обирати, музиканти, скажімо, де виступати. І як, якщо у них є можливість, скажімо, фінансова. Ось Ваша думка з приводу того, чи співак повинен займати якусь політичну позицію не в тому плані, що якусь професійну (звичайно, що є професійні політики, які саме докладно займаються цією), але іде мова про те, чи може собі людина дозволити просто, грубо кажучи, продаватися, чи музикант має право, не юридичне, звичайно, а моральне, себе “обезличувати”?
Олекса Починок
Пане Василю, Ви поставили запитання і Ви самі на нього відповідаєте. Все ж таки у нас є час передачі. З точки зору моральної Ви вважаєте, що немає права, і я вважаю, що нема про що говорити.
Слухач №3
Більше того, мені здається, що те, що часто діячі культури займають таку безлику позицію, якраз дуже сильно сприяє тому, що Україна сьогодні не є такою, якою вона могла б бути.
Олекса Починок
Можу сказати від Едуарда Драча, що він не продає своє мистецтво, і, принаймні, не був помічений в передвиборчих акціях різноманітних, і я хотів би запропонувати послухати нашим слухачам доробок з творчості Едуарда.
Дякую. Давайте послухаємо нашого радіослухача. Добрий вечір.
Слухач №4
Слава Ісусу Христу і вельмишановному учителю нашому Димитрію. Я хочу подякувати тій жінці першій за її небайдужість, я теж вважаю, що радіо “Свобода” своє “liberty” залишила в Мюнхені. Питання до брата психіатра. Скажіть мені, будь ласка, Ви ж знаєте прекрасно який діагноз був поставлений Василеві Стусові: “патологічна чесність”. Хто згубив цю патологічно чесну людину? Патологічний негідник Медведчук. Саме він в день 18-го числа, коли вся Україна відзначає траурний день, панахида по Романюкові, він робить весілля, і ось так ігнорує день національної скорботи. Як нам позбутися цього небігозтва політичного? Дякую вам.
Олекса Починок
Вибачте, будь ласка. Медведчук, м’яко кажучи, живе собі. Я знаю, що він багатий чоловік, його називають олігархом, одні ставляться до нього добре, інші – погано. Є час говорити про Медведчука, є час не говорити. В даному випадку мені абсолютно байдуже, що він робить, і тому мені здається, що бард наш Едуард з тим якраз і стикається кожен день в своєму житті, і тому він, мабуть, і має свою думку з свого приводу. Чи варто людині думати кожного дня про Медведчука, чи, можливо, іноді подумати про свою сім’ю і про те, як заробити собі на хліб, що зробити собі доброго в цьому житті поза тим Медведчуком, а якщо треба робити щось інше в політичному сенсі, для цього треба знову ж таки інші обставини і інший час. Зараз ми не говоримо про Медведчука і не говоримо про політику, зараз мені начхать на політику. Хто подзвонить і буде запитувати про політику, ми будемо вирубати і викидати з ефіру. У нас є творчий чоловік, поет прекрасний, Едуард Драч, який не хоче, і я не хочу говорити про політику. На цьому кінець. Едуарде, співай нам пісню.
Едуард Драч
Щодо політики, я хочу сказати, що, дійсно, в 91-му році я побачив, що авторська пісня мусить бути якось більше до того, що ми називаємо кобзарством, кобзарів називали “політруками козацтва”, але то було неправильно. Вони були священницьким саном, і це було ще від часів волхвів. Я хочу заспівати вам одну річ, яка буде звучати на “вересайській” кобзі. Я вже заспівав вам на ній свою власну псальму. Я хочу заспівати новітній “Невільницький плач”, теж написаний мною. Це сучасна річ, хоча виглядає як ніби в кобзарському стилі, в старовинному.
Олекса Починок
Дякую. Добрий вечір.
Слухач №5
Добрий вечір. Дуже дякую Вам, добродію Олекса, за ці передачі Ваші. Ви, мабуть, єдина творча людина. Ще кому я дякую тут – це Зав’ялому, він ще нас розумів духовно. Я хотів би сказати по-перше, те, що ви діалоги ведете, це дуже важливо, бо Ви, мабуть, єдиний на “Свободі”, тому що у нас всі передачі, що дають прямий ефір, – це розмова глухого з німим, і нема ніякого ефіру. Запитання до добродія Едуарда. Ви казали про аскетизм, чи є якийсь зв’язок з ведами, скажіть мені?
Олекса Починок
Я Вам дуже дякую, шановний пане, за оцінку моєї діяльності.
Едуард Драч
Щодо ведів, то я не знаю. Я, чесно кажучи, сторонюся іноземних вчень, тому що у нас достатньо своїх. Нам би зі своїми розібратися. У нас є своє православне християнство, яке ввібрало в себе дуже багато чого і дохристиянського. Є свої якісь підходи. І, як і багато хто з інтелігенції молодої кінця 80-их – початку 90-их, пройшов дуже багато різних там вчень і захоплень, і прийшов все ж таки до, скажімо так, традиційної орієнтації. Коли я говорив про аскетизм, то я мав на увазі саме православний аскетизм, який був розвинений і в середовищі кобзарів, і в середовищі козаків, тобто те, що сповідували наші предки. От я цю традиційну орієнтацію в усіх сферах життя намагаюся зберігати.
Олекса Починок
Йдеться саме, наскільки я зрозумів, про православний варіант християнства. І в українському контексті були і домішки язичництва.
Едуард Драч
Тобто от я так цілісно сприймаю, як воно є. Мені здається, що відшліфоване десятками і сотнями поколінь, мільйонами умів, язиків, воно вже в такому вигляді, в якому нам просто треба сприйняти оце найбільше багатство. І видумувати щось, звичайно, можна, але, знаєте, був такий закон в деяких кобзарських цехах, що до 75-річного віку кобзар мусив учити традицію, а імпровізувати можна тільки після 75-ти років. Отак береглася козацька традиція.
Олекса Починок
Шановний Едуарде, ми вже не будемо витрачати час, ми вже не приймаємо дзвінки, оскільки мало у нас залишилося часу, і не можемо ми його витрачати на Медведчуків, Кантів, навіть Ніцше.
Заспівайте нам, будь ласка, ще що-небудь.
Едуард Драч
Я хотів би заспівати ще один такий доробок, чисто кобзарський. Я вже говорив, що коли кобзар приходив в сім’ю, коли співав дуже багато пісень на замовлення, в кінці йому говорили: “Кобзарю, заспівай, що у тебе на душі”. Як правило, він, настроюючись на дану сім’ю, отак, як в “Слові о полку Ігореві” писалося, от він як ніби дійсно настроювався на кожного з членів сім’ї, сприймав їхні якісь проблеми, перетравлював їх у духовному аспекті, тоді як ніби от лікар, свій рецепт, тобто псальм чи кант, видавав. От я зараз хотів би заспівати псальму, яка написана мною десь пару років тому, це псалом 111-ий, але заримований мною і покладений на музику. Це саме той тип кобзи, на якій грали козаки, кобзарі в старі часи.
Олекса Починок
Тобто, щоб було зрозуміло нашим слухачам, Едуард грає на кобзі такого типу, на якій грав Остап Вересай.
Дуже дякую. Ти співав, і я згадав, як співав, ну, очевидно, ми не могли слухати Остапа Вересая, а принаймні залишилися спогади. Коли він з’явився сліпий, старезний дід, в простому одязі, і співав для вищого панства російського в Санкт-Петербурзі, всі були вражені, шоковані. Це була колосальна хвиля енергії духовної, і те було те справжнє, яке потрібно кожній людині, безвідносно до того, хто вона, і які ознаки там національні, чи мовні, чи станові якісь, це якраз те, чого нам усім, признаємося чесно, сьогодні не висатачає. Ми втратили якусь основу, те, що робить корабель стійким в штормових бурях життя. І сподіваюся, що один із тих, хто нам дає надію і повертає впевненість і в собі, і в житті нації – це є Едуард Драч. До речі, відносно нещодавно вийшов його новий диск. Як він розходиться?
Едуард Драч
В усякому разі, поки що нарікань немає.
Олекса Починок
Те, що от ти говорив про цю етніку на Заході, про цю хвилю, я можу сказати, що обмінююся файлами музичних новин, і знайшов, що, виявляється, на Заході у багатьох комп’ютерах є українські пісні, але народні пісні. І часто ми навіть не уявляємо, що вони можуть бути цікаві. І не існує якихось більш сильних, можливо. Тобто Україна себе абсолютно не поціновує в цьому сенсі, і майбутнє якраз лежить в тому, щоб разом з Ірландією.
Едуард Драч
Ірландці молодці в цьому плані. Дай боже і нашому “теляті вовка з’їсти”. Я би хотів, щоб наші слухачі послухали пісню власне з цього диску “Тост за пісню”.
Олекса Починок
І на цьому ми завершимо нашу передачу. На цьому ми прощаємось з вами.
Олекса Починок
В ефірі українська програма радіо “Свобода”. Доброго вечора, шановні слухачі, сьогодні у студії гість нашої передачі Едуард Драч. Вперше, наскільки я пам’ятаю, ми з тобою зустрілися ще у 89-му році, а може ще й раніше. У 88-му. У 89-му році була знакова подія “Червона рута”, на якій ти завоював першу премію у жанрі авторської пісні. І для всіх нас, я так сприймаю, думаю, що ти також, тоді це була неоднозначна подія в нашому житті, і це був якийсь колосальний енергетичний сплеск, якийсь, можливо, фестиваль духу, романтики, сподівань, величезних надій. І мені здається, що і досі той сплеск не був перевершений, якшо йдеться про творчість. Скажи, будь ласка, от пройшло вже багато часу, і от коли ти сказав “89-ий рік”, я подумав: дійсно, дуже багато. Скажи, будь ласка, чому, все ж таки, таке враження, що ця хвиля кудись пішла і ледве не у пісок, а може, це не так?
Едуард Драч
Може-таки, у пісок, бо, я так думаю, що багато кому хотілося тоді, і дуже багато було зусиль для того зроблено, для того, щоб вона в пісок пішла, і було замовчано і по радіо, і по телебаченню, і було якась така ніби “стіна мовчання”, але потім, потрошечку, знаєте, по краплиночці, по пісні люди проривалися в ефір. Але у мене таке відчуття, що ми дійсно стояли дуже близько до чогось справжнього, і просто у нас не вистачило сил, взагалі у всіх тих, хто жив тоді, скажімо, тим писемним відродженням, якимось таким духовним відродженням, не вистачало досвіду єднання і любові. Ми всі були якісь роз’єднані, підозрілі одне до одного, не вірили одне одному достатньо, але я думаю, що воно ще буде колись. І якесь наступне покоління це доведе до кінця.
Олекса Починок
Можемо уявити собі бетонну якусь стелю, яка була тоді. Вона залишилася досі, чи все ж таки вона вже в тріщинах?
Едуард Драч
Вона в тріщинах, але вона стоїть.
Олекса Починок
Але чому так відбувається?
Едуард Драч
Тому що людська свідомість, вона така, Ви знаєте, лінива. Люди дуже гарно дають поради іншим, а в собі раба убити людина не може, в серці колишнього раба завжди є місце для хазяїна, тому людина завжди може сказати: “от ти живеш невільно”. Але тут вона приходить в нових умовах, наприклад, найматися на роботу, і це виглядає приблизно так само, як в радянські часи.
Олекса Починок
Едуарде, тоді справді відчувалось, що народжується якась спонтанність, індивідуальність, окресленість, духовність, і це було відчуття свободи, після того страшенно все почало якось стиратися, комерціалізуватися, і так далі. Це що означає? Що народ не потребує напружуватись в емоційному сенсі, в інтелектуальному, чи це такий народ, кого маніфестували, представляли тоді от Ви?
Едуард Драч
Справа от в чому. У нас немає, як Ви сказали, людей, які займаються аскетикою, немає духовного досвіду аскетики. Навіть, наприклад, от говорити про церкву. Багато людей, скажімо, ніби-то повернулося до Бога, ніби-то ходять в церкву, але у наших предків це було з дитинства. Тобто народжується дитина і їй прищеплюються навички. Тобто з азів іде це, а вже потім говориться про достатньо високі речі. От у нас цієї азбуки в принципі і не було, азбуки роботи над собою, азбуки праці над своїм я. Ми думали, що все дуже легко, бо нам весь час говорили, що от буде комунізм, і туди іде широка дорога.
Олекса Починок
А після того ринковий капіталізм іде.
Едуард Драч
І ми думали, що капіталісти такі самі, як і соціалісти, і от вони прийдуть, дадуть тобі щось.
Олекса Починок
Тобто від тебе мало залежить, чи є якісь обставини. Скажи, можливо все ж таки українська революція, скажімо так, вона дещо запізніла в просторі і часі, бо, з одного боку, вже розмилися традиційні якісь речі, які уособлюють великою мірою українську культуру, а з іншого боку, русифікація, як ми бачимо, не припиняється, плюс до того, глобалізація так звана, якийсь шлях до одномірності людини, і вона також не сприяє утвердженню якоїсь національної окресленості. І хоч з такого боку, хоч круть, хоч верть, ми бачимо, що для того, щоб вижити культурі українській... От, до речі, в 91-му році оцей синтез традицій і модерності з’явився, тобто щось таке накреслилось, і після того дуже мало, що було. Якщо говорити про музику як культури момент якийсь, то мало що було, окрім, хіба що, концертів Поплавського.
Едуард Драч
Я би сказав так, що момент появи вільної думки – це не панацея,а всього лише початок шляху. При чому початок шляху роботи над собою. Ті, хто це зрозумів, вже чогось досяг, а ті, хто цього не зрозумів, дуже розчарувався. І, от я знаю, що у мене в багатьох друзів були тривалі розчарування, і дехто навіть уже не живе. Вони чекали не цього. Справа в тому, що ми продовжували і продовжуємо бути людьми тої радянської епохи. Той, хто пройшов хоча би школу за часів тої пропаганди, він знає, що треба просто бути чемним, робити так, як скажуть, і все буде добре, але ж це все не так. Коли в 90-му році ми потрапили, наприклад, в Канаду, ми спілкувалися з своїми однолітками, кому там 25 років, і вони розповідали, як вони йдуть до своїх університетів, як вони потім будуть працювати, це був інший світ, і ми розуміли, що це –інопланетяни. Тому що я знаю, що я прийшов і вступив до інституту, і мені старшокусники казали: “ О, ну це, як трамвай! Ти сів, а потім на шостому курсі ти вже вийдеш лікарем.”
Олекса Починок
Якоюсь мірою “загублене” тоді виходить покоління, якщо воно склало собі лапки?
Едуард Драч
До того вела тодішня ідеологія. В принципі, справді активна позиція тоді нікому не потрібна була. В той час як зараз активна позиція – це єдиний спосіб виживання.
Олекса Починок
Активна позиція – вигризати собі шматок якийсь.
Едуард Драч
Або шматок, або, скажімо, працювати над собою, ну, в усякому разі, не сидіти. Сьогодні сидіти не можна.
Олекса Починок
Якщо проводити якісь паралелі, приміром – Бразилія... От у латиноамериканських країн є купа проблем, і психологи, скажімо, говорять про те, що воно відрізняється від країн, де більш-менш нормальна якась ситуація, наприклад, для багатьох втрат загалом може бути таке поняття, як “абулія”, тобто нездатність до дій, “не бачення” якихось соціальних перспектив. Ти і невролог, і психіатр. Стосовно українців загалом, чи можна говорити що відрізняється, з психіатричного боку те населення, яке було, скажімо, до 90-ого року, і нині, на нинішній момент, чи не можна говорити загалом про народ, який там поїхав дахом, чи не поїхав?
Едуард Драч
Так не можна сказати. Всюди є в популяціях якийсь процент людей, які схильні до психічних хвороб, та тих, які не схильні. Це ситуація, яка це проявляє. Яка ситуація масово проявляє? Та, при якій іде зрив адаптацій. І, власне, зрив адаптацій у нас був десь у 91-ий рік, 92-ий, 93-ій, це був колосальний зрив адаптацій, коли змінювалося все: гроші, закони, і людина, особливо старше покоління. Я пам’ятаю, от коли я вийшов після інституту і працював тоді невропатологом в селі, і скільки стареньких людей померло, коли міняли оці купюри, від того, що вони знають, що вони зберігали оце все в банках трьохлітрових, і от вони вже стали нічим, просто багато було інсультів в цей тиждень, це було щось неймовірне. Десь по три виклики на день, по чотири з інсультами.
Олекса Починок
Тобто велика частина людей, які не готові просто для змін.
Едуард Драч
Це завжди, в кожній популяції так є, і суспільство нормальне прагне до стабільності. Власне, коли воно досягає стабільності, то тоді і в психічному плані все більш-менш нормально.
Олекса Починок
І, можливо, такими людьми легко маніпулювати. Скажімо, відчулося напруження, і люди побігли купувати собі борошно, крупу. У нас є телефонний дзвінок.
Слухач №1
Доброго вечора. Я з Києва. Я постійна слухачка радіо “Свобода”. Будь ласка, скажіть мені, для кого оця ваша балаканина? Про що річ? Філософська яксь балаканина, більш нічого. І так кожної неділі оця “Свобода”.
Олекса Починок
А Ви хотіли про що говорити?
Слухач №1
Конкретно про щось таке.
Олекса Починок
У нас в студії зараз є Едуард Драч – відома на всю Україну людина, я думаю. Він переможець першої “Червоної рути”, окрім того, він ще й невролог і психіатр.
Слухач №1
Мені не потрібен психіатр. Мені потрібно, щоб “балаканиной” не “занимались”.
Олекса Починок
Що Ви називаєте “балаканиною”?
Слухач №1
Ваші пердачі філософські. Ви би десь в інституті, коли у Вас багато часу, там би отакі філософські разгвори вели. Ну не по “Свободі”, коли дуже малий термін Вашої передачі.
Олекса Починок
Скажіть, Ви би хотіли якихось конкретних тем. От наприклад яких?
Слухач №1
Що зараз проісходить в нашій політиці? Багато чого хотілось би послухати.
Олекса Починок
Я зрозумів. Я дуже дякую. Це можна сприймати як запитання до нашого слухача і до мене особисто. Стосовно “балаканини філософської”, Ви знаєте, у мене таке враження, що людина, окрім того, що вона ще й політична істота, в Україні надзвичайно заполітизована ситуація. Людина не може жити однією політикою. Якщо вона живе політикою, вона втрачає багато що в своєму житті, і тому я хотів би адресувати це запитання до нашого гостя, який також цікавиться політикою, як і будь-хто, але я думаю, що ця політика займає в його житті відповідне місце. От скажімо, пане Едуарде, як евоюціонувало Ваше поняття політики від 91-го року, і які цінності для Вас є найважливішими? І чи потрібна людині “філософська балаканина”, не будемо говорити про суспільство загалом, яке не може жити без “балаканини”, бо воно передає інформацію якусь один одному, балакаючи, в тому числі, демократично, якщо це відкрито. Що Ви думаєте з цього приводу?
Едуард Драч
Почнемо зі слова “балаканина”. Власне слово “парламент” від цього і походить – це місце для балаканини, але по-французьки. А щодо мене, то в 91-ому році я вже відчув, що, наприклад, барди перестають бути політичними фігурами, вірніше, в перспективі перестануть. Вони ще тоді були, але ситуація вимагає того, щоб барди власне займалися філософською балаканиною, тому що політикою починали займатися вже професійні політики, політологи, журналістам стало “можна” і так далі. Тобто створювалася така політична інфраструктура, яка існує в усіх розвинених державах, а ті, хто співають, грають, повинні грати на якісь філософські теми, і от, власне, для таких філософських тем, я думаю, мене сюди і запросили.
Олекса Починок
Стосовно філософських тем я абсолютно переконаний в тому, що не всім вони потрібні, і думаю, що це нормально, очевидно, бо більшість людей читає літературу розважальну, пригодницьку, детективну, частина читає якусь мудрену високочолу, і це, знову ж таки, нормально. Одні співають для одного кола людей, а інші співають простіше для ширшого кола. Якщо хтось хотів би слухати, приміром, Распутіну і говорити про політику, то ми обов’язково організуємо для цього передачу. А наш гість сьогодні представить нові якісь речі.
Едуард Драч
А зараз я хотів би трошки розказати про попередників сучасних бардів – про кобзарів, які займалися філософськими розмовами професійно, але вони говорили з простим народом, селянами і говорили по-простому. Вони про Бога розказували по-простому, йшли в народ і приходили в яку-небудь хату, куди їх зазивали, пускали звати молодшого хлопчика, а потім, якщо кобзар не згоджувався, то йшов сам хазяїн. І ось кобзар приходив до хати, і починалися розмови про життя, про все. Найпотужніші філософські речі кобзар співав уже вкінці. І про філософію любили навіть прості селяни поговорити. Тоді кобзар співав, як правило, псальму або кант. Я хочу заспівати псальму про славу і багатство.
Олекса Починок
Мені здається, що якраз оця пісня і є відповідь нашій слухачці. Давайте послухаємо нашого радіослухача. Добрий вечір. Слухаємо Вас. На жаль, наш слухач кудись пропав. Пане Едуарде, таке враження складається, що в світі якийсь поворот відбувається до пошуку національних речей, коріння, так звана “етніка” в музиці. От я нещодавно прочитав інтерв’ю Руслани Лижичко, яка приїхала в Москву, привезла якийсь свій доробок, а їй кажуть: “ Ви ж з Західної України, у вас же там “такоє большоє боґатство”. І це підштовхнуло її до того, щоб вона поїхала в гори, сиділа там, і цілий диск випустила з цього приводу. Що це означає? Що змінюється в цьому світі? Можливо, вже люди потребують якихось нових речей, глибинніших?
Едуард Драч
Я цю моду бачу вже з 94-го, приблизно, року, коли я познайомився з лідером Європейської асоціації авангардного фольклору, професором Брюссельської консерваторії Стівом Губеном. Він сам саксофоніст, але він збирає різні духові народні інструменти і грає фольклорну музику різних народів Європи. І от, власне, в 94-му році він відвідав Київ, мав мастер-класи в училищі Глієра. Був у консерваторії, у нас була джазова зустріч “Україна –Бельгія”, і от, власне, я тоді виступав з кобзою, і тоді він розповів про те, що фолкавангард по Європі міцно так уже крокує. Тобто це уже 8 років тому було. Років 5 тому бум уже захопив Польщу, і взагалі зараз вся Європа повертається до автентики. І, власне, той самий Стів Губен вперше мені говорив, що є три найбільших резервуари автентичного фольклору в Європі – Ірландія, Румунія, Україна. І це, дійсно, неоціненний скарб. У нас, наприклад, кобзарі, як масове явище, зникли в 20-30-их роках не без допомоги проліткульту, НКВД і так далі. Й наших, до речі, “червоних” письменників, які виступали проти них у пресі (це і Хвильовий, і Бажан, і Смолич, і багато інших). І кобзарі зникли, але є ще люди, котрі їх пам’ятали, вірніше, існували, які були учнями кобзарів, які передали тому ж самому Кобзарському цеху. І так само існують ще дуже багато по селах носіїв етнічного фольклору, і фольклористи наші просто “зашиваються” в цей фольклор, скажімо, записуючи. Плюс до того ж, у нас найбільша така от фонотека. Тобто, дійсно, ми маємо найбільше багатство в цьому плані. Єдине що, от реалізувати і подати на Європу – це от задача нинішнього покоління.
Олекса Починок
Ми продовжимо цю розмову далі, а зараз послухаємо нашого слухача. Добрий вечір.
Слухач №2
Добрий вечір. У мене до пана філософа і психіатра пару запитань. По-перше, де практикує як психіатр пан бард, і чи можна туди записатись, і чи багато у нього клієнтів? Це по психіатрії. А з точки зору філософської, я би хотів узнати, оскільки ніяк не міг “докумикати” сам, бо я не філософ, звичайно, що спільного у вченні філософському Ніцше і Сартра, і чому радянська ідеологія так ненавиділа філософію Канта? Якщо можете, скажіть, будь ласка.
Олекса Починок
Я повинен сказати, що називати Едуарда навряд чи можна було якимось специфічним філософом. Він доморощений філософ, до вашого відома. Він є спеціаліст у психіатрії, в неврології. А стосовно Канта і Сартра, то хай цим розбираються великі спеціалісти. Колись у радянському суспільстві навчали філософії в університетах, інститутах, давали дипломи, і ці люди були світочами ідеології радянської. Тепер ми розуміємо, що філософ – це не той, хто має диплом і дає нам повчання якісь. Тому між Кантом яка різниця і між Шопенгауером і так далі. А та людина, скажімо, в класичному розумінні, яка любить мудрість, яка втілює її в своїй творчрсті, якщо йдеться про творчість Барда, і так далі. Я розумію це в такому аспекті. І залишимо великі мудрості, які спеціальні мають якісь знання для цього.
Едуард Драч
Я хочу сказати на рахунок прийому. В мене немає такого відкритого прийому. Та організація, де я працюю, вона займається реабілітацією психічно хворих інвалідів, тобто іде така трудова реабілітація, і до нас можуть потрапити за направленням психдиспансерів інваліди, в основному, 2-ої і 3-ої груп. Тому, якщо Ви дійсно є інвалідом, то залиште свій телефон, і я з Вами зв’яжуся. Тобто немає прийому.
Олекса Починок
І все ж таки, тут у нас переплелося все: і філософія, і психіатрія, і творчість, і музика. Пане Едуарде, от раніше люди співали, бо українці – співуча нація. Спів є ознакою того, що людина просто співає, коли їй добре, погано, чи співає у ванній, наприклад, коли чистить зуби, коли миється просто. Чи це є ознакою здоров’я, чи ні? Мені здається, що зараз все менше і менше такого.
Едуард Драч
Так, у нас немає, звичайно, звички співати, а раніше просто кожна пересічна бабка в селі знала десь 2000 пісень. І вони були календарні, тобто був фольклор весняний, літній, осінній на Покрову, зимовий, і плюс іще були такі вуличні пісні, весільні. Тобто дуже багато було таких обрядових речей, і людина просто була навчена, і була така звичка співати весь час. Зараз такої звички немає. Більшість пісень, які створюються зараз, вони створюються, з психологічної точки зору, вони більше для того, щоб їх слухали, як казали гуцули, “до слухання”, ця музика, а не для співу. Ті ж пісні, які були раніше, вони були спеціально для сольного, або навіть для гуртового співу. І от, власне, те, про що ми говорили, про повернення автентики в Європі, воно, власне, тому і відбувається, що люди хочуть співати. Є, наприклад, така система “варштатів”, коли наші фольклористи їдуть туди, і вчать поляків співати українських пісень, і ті платять гроші, і вчаться, і потім, як ніби дипломна така робота, вони співають гуртом. Там і іспанських можна навчитися, що завгодно з такого фольклору. Це навіть трохи схоже на бізнес. У нас такого поки що немає.
Олекса Починок
Давайте послухаємо ще нашого слухача, а потім, можливо, Ви нам щось заспіваєте. Добрий вечір.
Слухач №3
Добрий вечір. Це Василь із Києва. В мене, в принципі, є думка. З самого початку вашої розмови виникають такі думки, зокрема, з приводу нашої спадщини. В мене чомусь така з’явилася думка одного такого бізнесмена, який казав, що у нас багато хто вміє читать, але, на жаль, люди мало вміють вибирати чтиво. Це, по-перше. А щодо власне пісенної культури, то, відомо, що українських пісень тільки записано було близько 500 тисяч, вже не кажучи про всі інші. Як на мене, то взагалі пісня – невід’ємна частина нашої культури. Це по-перше. А по-друге, коли ми говорим про сучасні пісні і про якісь, скажімо, народні, то, мабуть, ми ще можем говорити про те, наскільки ці пісні є сьогодні, і наскільки вони протривають в майбутньому. Мабуть, це і є цінність, і те, що творить нашу націю сьогодні, і творило віками. Це – як складовий елемент нашої культури.
Олекса Починок
Тобто, пане Василю, наскільки я Вас зрозумів, Ви вважаєте, що оцей спадок, який залишився, він дасть про себе знати ще в майбутньому.
Слухач №3
Я думаю, що він, по-перше, має дать знати, по-друге, він повинен бути складовою частиною нашої взагалі культурної політики препоганої.
Олекса Починок
А зараз як Ви можете оцінити? Відбувається щось нове, чи все архівне, записане, і на цьому кінець, а музика сучасна сама по собі?
Слухач №3
Як на мене, просто музика, зокрема пісенна, вона розвивається просто в різних напрямках, і друге діло – наскільки ці напрямки є ціннісними з точки зору естетичної. Тобто, скажімо, класична музика, народна пісня, чи естрадна пісня. І цей критерій є дуже важливим, і він є перший, який сигналізує про цінність пісні, що є одним із чинників формування нації, національної свідомості. В мене є питання до пана гостя. Ось ми знаємо, що, скажімо, за радянських часів митці і співаки мали якось бути в контексті ідеологічному, а скажімо, в капіталістичних країнах: там, якщо країна вільна, то людина має право обирати, але все ж таки я сподіваюсь, що у нас теж в Україні поки що співаки мають право обирати, музиканти, скажімо, де виступати. І як, якщо у них є можливість, скажімо, фінансова. Ось Ваша думка з приводу того, чи співак повинен займати якусь політичну позицію не в тому плані, що якусь професійну (звичайно, що є професійні політики, які саме докладно займаються цією), але іде мова про те, чи може собі людина дозволити просто, грубо кажучи, продаватися, чи музикант має право, не юридичне, звичайно, а моральне, себе “обезличувати”?
Олекса Починок
Пане Василю, Ви поставили запитання і Ви самі на нього відповідаєте. Все ж таки у нас є час передачі. З точки зору моральної Ви вважаєте, що немає права, і я вважаю, що нема про що говорити.
Слухач №3
Більше того, мені здається, що те, що часто діячі культури займають таку безлику позицію, якраз дуже сильно сприяє тому, що Україна сьогодні не є такою, якою вона могла б бути.
Олекса Починок
Можу сказати від Едуарда Драча, що він не продає своє мистецтво, і, принаймні, не був помічений в передвиборчих акціях різноманітних, і я хотів би запропонувати послухати нашим слухачам доробок з творчості Едуарда.
Дякую. Давайте послухаємо нашого радіослухача. Добрий вечір.
Слухач №4
Слава Ісусу Христу і вельмишановному учителю нашому Димитрію. Я хочу подякувати тій жінці першій за її небайдужість, я теж вважаю, що радіо “Свобода” своє “liberty” залишила в Мюнхені. Питання до брата психіатра. Скажіть мені, будь ласка, Ви ж знаєте прекрасно який діагноз був поставлений Василеві Стусові: “патологічна чесність”. Хто згубив цю патологічно чесну людину? Патологічний негідник Медведчук. Саме він в день 18-го числа, коли вся Україна відзначає траурний день, панахида по Романюкові, він робить весілля, і ось так ігнорує день національної скорботи. Як нам позбутися цього небігозтва політичного? Дякую вам.
Олекса Починок
Вибачте, будь ласка. Медведчук, м’яко кажучи, живе собі. Я знаю, що він багатий чоловік, його називають олігархом, одні ставляться до нього добре, інші – погано. Є час говорити про Медведчука, є час не говорити. В даному випадку мені абсолютно байдуже, що він робить, і тому мені здається, що бард наш Едуард з тим якраз і стикається кожен день в своєму житті, і тому він, мабуть, і має свою думку з свого приводу. Чи варто людині думати кожного дня про Медведчука, чи, можливо, іноді подумати про свою сім’ю і про те, як заробити собі на хліб, що зробити собі доброго в цьому житті поза тим Медведчуком, а якщо треба робити щось інше в політичному сенсі, для цього треба знову ж таки інші обставини і інший час. Зараз ми не говоримо про Медведчука і не говоримо про політику, зараз мені начхать на політику. Хто подзвонить і буде запитувати про політику, ми будемо вирубати і викидати з ефіру. У нас є творчий чоловік, поет прекрасний, Едуард Драч, який не хоче, і я не хочу говорити про політику. На цьому кінець. Едуарде, співай нам пісню.
Едуард Драч
Щодо політики, я хочу сказати, що, дійсно, в 91-му році я побачив, що авторська пісня мусить бути якось більше до того, що ми називаємо кобзарством, кобзарів називали “політруками козацтва”, але то було неправильно. Вони були священницьким саном, і це було ще від часів волхвів. Я хочу заспівати вам одну річ, яка буде звучати на “вересайській” кобзі. Я вже заспівав вам на ній свою власну псальму. Я хочу заспівати новітній “Невільницький плач”, теж написаний мною. Це сучасна річ, хоча виглядає як ніби в кобзарському стилі, в старовинному.
Олекса Починок
Дякую. Добрий вечір.
Слухач №5
Добрий вечір. Дуже дякую Вам, добродію Олекса, за ці передачі Ваші. Ви, мабуть, єдина творча людина. Ще кому я дякую тут – це Зав’ялому, він ще нас розумів духовно. Я хотів би сказати по-перше, те, що ви діалоги ведете, це дуже важливо, бо Ви, мабуть, єдиний на “Свободі”, тому що у нас всі передачі, що дають прямий ефір, – це розмова глухого з німим, і нема ніякого ефіру. Запитання до добродія Едуарда. Ви казали про аскетизм, чи є якийсь зв’язок з ведами, скажіть мені?
Олекса Починок
Я Вам дуже дякую, шановний пане, за оцінку моєї діяльності.
Едуард Драч
Щодо ведів, то я не знаю. Я, чесно кажучи, сторонюся іноземних вчень, тому що у нас достатньо своїх. Нам би зі своїми розібратися. У нас є своє православне християнство, яке ввібрало в себе дуже багато чого і дохристиянського. Є свої якісь підходи. І, як і багато хто з інтелігенції молодої кінця 80-их – початку 90-их, пройшов дуже багато різних там вчень і захоплень, і прийшов все ж таки до, скажімо так, традиційної орієнтації. Коли я говорив про аскетизм, то я мав на увазі саме православний аскетизм, який був розвинений і в середовищі кобзарів, і в середовищі козаків, тобто те, що сповідували наші предки. От я цю традиційну орієнтацію в усіх сферах життя намагаюся зберігати.
Олекса Починок
Йдеться саме, наскільки я зрозумів, про православний варіант християнства. І в українському контексті були і домішки язичництва.
Едуард Драч
Тобто от я так цілісно сприймаю, як воно є. Мені здається, що відшліфоване десятками і сотнями поколінь, мільйонами умів, язиків, воно вже в такому вигляді, в якому нам просто треба сприйняти оце найбільше багатство. І видумувати щось, звичайно, можна, але, знаєте, був такий закон в деяких кобзарських цехах, що до 75-річного віку кобзар мусив учити традицію, а імпровізувати можна тільки після 75-ти років. Отак береглася козацька традиція.
Олекса Починок
Шановний Едуарде, ми вже не будемо витрачати час, ми вже не приймаємо дзвінки, оскільки мало у нас залишилося часу, і не можемо ми його витрачати на Медведчуків, Кантів, навіть Ніцше.
Заспівайте нам, будь ласка, ще що-небудь.
Едуард Драч
Я хотів би заспівати ще один такий доробок, чисто кобзарський. Я вже говорив, що коли кобзар приходив в сім’ю, коли співав дуже багато пісень на замовлення, в кінці йому говорили: “Кобзарю, заспівай, що у тебе на душі”. Як правило, він, настроюючись на дану сім’ю, отак, як в “Слові о полку Ігореві” писалося, от він як ніби дійсно настроювався на кожного з членів сім’ї, сприймав їхні якісь проблеми, перетравлював їх у духовному аспекті, тоді як ніби от лікар, свій рецепт, тобто псальм чи кант, видавав. От я зараз хотів би заспівати псальму, яка написана мною десь пару років тому, це псалом 111-ий, але заримований мною і покладений на музику. Це саме той тип кобзи, на якій грали козаки, кобзарі в старі часи.
Олекса Починок
Тобто, щоб було зрозуміло нашим слухачам, Едуард грає на кобзі такого типу, на якій грав Остап Вересай.
Дуже дякую. Ти співав, і я згадав, як співав, ну, очевидно, ми не могли слухати Остапа Вересая, а принаймні залишилися спогади. Коли він з’явився сліпий, старезний дід, в простому одязі, і співав для вищого панства російського в Санкт-Петербурзі, всі були вражені, шоковані. Це була колосальна хвиля енергії духовної, і те було те справжнє, яке потрібно кожній людині, безвідносно до того, хто вона, і які ознаки там національні, чи мовні, чи станові якісь, це якраз те, чого нам усім, признаємося чесно, сьогодні не висатачає. Ми втратили якусь основу, те, що робить корабель стійким в штормових бурях життя. І сподіваюся, що один із тих, хто нам дає надію і повертає впевненість і в собі, і в житті нації – це є Едуард Драч. До речі, відносно нещодавно вийшов його новий диск. Як він розходиться?
Едуард Драч
В усякому разі, поки що нарікань немає.
Олекса Починок
Те, що от ти говорив про цю етніку на Заході, про цю хвилю, я можу сказати, що обмінююся файлами музичних новин, і знайшов, що, виявляється, на Заході у багатьох комп’ютерах є українські пісні, але народні пісні. І часто ми навіть не уявляємо, що вони можуть бути цікаві. І не існує якихось більш сильних, можливо. Тобто Україна себе абсолютно не поціновує в цьому сенсі, і майбутнє якраз лежить в тому, щоб разом з Ірландією.
Едуард Драч
Ірландці молодці в цьому плані. Дай боже і нашому “теляті вовка з’їсти”. Я би хотів, щоб наші слухачі послухали пісню власне з цього диску “Тост за пісню”.
Олекса Починок
І на цьому ми завершимо нашу передачу. На цьому ми прощаємось з вами.
