Прага, 5 липня 2003 року.
Віктор Міняйло
“Сім днів демократії” – спеціальна передача на хвилях “Радіо свобода”. Перед мікрофоном у Празі Віктор Міняйло. Протягом наступних двадцяти хвилин ми повторимо низку матеріалів, які вже звучали минулого тижня у передачі “Демократія і держава”.
Віктор Міняйло
Сьогодні ви почуєте: різні погляди на політичну реформу; як американці святкують День Незалежності; що таке “зелений туризм”. Отже, розпочинаємо.
У внутрішньополітичному житті України нині на першому місці стоїть політична реформа – тобто вирішується проблема, як із президентсько-парламентської форми державного устрою перейти до парламентсько-президентської. А для цього потрібні зміни до Конституції. В цьому контексті мій колега Василь Зілгалов згадав крилатий вислів давньогрецького фізика Архімеда: “Дайте мені точку опори і я переверну світ”. Це стосується і демократичних реформ: вони мають запроваджуватися в життя і гарантуватися певною суспільною силою. Чи є такі сили в Україні, з’ясовував Василь Зілгалов.
Василь Зілгалов
Почнемо з того, що близько 80 відсотків громадян держави не знає про історичну реальність української Конституції. Чималий відсоток людей в Україні (мабуть, більше половини дорослого населення) не розуміє, що насправді переслідується наявними проектами конституційної реформи... Бо, за опитуваннями соціологів, близько 35 відсотків взагалі не знають нічого про існуючі конституційні проекти, а 52 відсотки лише чули про них з телебачення чи радіо, і жоден з головних пунктів, наприклад, президентського проекту, не дістав підтримки навіть половини голосів опитаних. Чи варто далі продовжувати?
Зрозуміло, що народ відсторонений від процесу політичних комбінацій в державі. І це – в центрі Європи, на понад 600 тисячах квадратних кілометрів, при 48 мільйонному населенні. Недарма посол США у Києві, Карлос Паскуаль, підкреслив щойно, що народові України необхідно забезпечити право вільного вибору у 2004 році, бо дехто хотів би «маніпуляцією буквою закону» позбавити громадян цього права. Ось як стоїть питання про українську демократію сьогодні. А вже що стосується партії чи якоїсь іншої сили, як рушія демократичних реформ в згаданій державі, то це – ще «темніше» питання, бо народу не дають здійснювати елементарне демократичне право – право вільно голосувати на виборах...
Ось щойно перший всенародно обраний Президент завив, що глава його рідної партії має «вигляд сильної людини, яка розуміє, що він знаходиться в епіцентрі, людина, яка розуміє, що він має фінансову силу». І як же ж це при 385 гривнях зарплати? Звідки ж ця фінансова сила при щоденних адміністративних клопотах? Чи не тут сховано один з головних секретів «недемократичного не-реформування» в Україні? Хтось каже, що в цій державі немає середнього класу. А звідки він візьметься, коли вищий клас (такі, як «сильна людина...в епіцентрі») тримають всіх в нижчому класі. А коли хтось намагається вивищуватися до середини, то його відразу ж «підстригають» ті, хто має «фінансову силу», за допомогою ДПА, УБОЗ, МВС та інших структур з «епіцентру сильної людини»...
Нещодавня заява одного з чільних людей в ЄС, Ґерхарда Лоґана, який є керівником підрозділу Росії, України, Білорусі та Молдови генеральної дирекції зовнішніх відносин Єврокомісії, свідчить, що Захід зацікавлений допомогти Україні. Ґерхард Лоґан підкреслив, «що ми можемо зробити для просування реформ. Тут я маю сказати, що наші можливості впливу обмежені. Це питання внутрішньої політики, і не в усе можна втручатися ззовні». Але він зауважив, що багато «залежить від особи при владі. Наприклад, Ющенко був потужним реформатором. Хто стане наступним Президентом і як він буде впроваджувати ці реформи – невідомо».
Нагадаймо ще раз слова Карлоса Паскуаля, і ми зрозуміємо, що підстав для демократичного реформування в Україні три: її народ, потужний політик-реформатор і міжнародна підтримка. А час відліку цього реформування – президентські вибори 2004 року.
Віктор Міняйло
Хоча минулого тижня Верховна Рада України і не змогла поставити на голосування президентський законопроект “Про внесення змін до Конституції України”, лідери фракцій більшості заявили про підтримку цього проекту. Очевидно, у цих політиків існують свої резони, і підтримка з боку парламентської більшості президентських змін до конституції є фактом. Проте існують резони, очевидно, і в тих незалежних аналітиків, котрі відзначають численні правові колізії, підтриманого більшістю законопроекту. Думку таких аналітиків узагальнив Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отож подивимось на зауваження аналітиків до поданого Леонідом Кучмою закону “Про внесення змін до Конституції України” – зауваження, висловлені експертами тільки двох, але відомих видань: Інтернет-проекту “Українська правда” і тижневиком “Свобода” за останні два тижні.
Перше: за президентським законопроектом за пропорційною системою чомусь може бути обрано менше, ніж дві третини складу Верховної Ради, тоді, як чинні в світі пропорційні виборчі системи мають наслідком обрання одразу в першому турі ста відсотків депутатів. І ніяк інакше. Тому в аналітиків виникає питання, чи справді йдеться про пропорційну, чи про реальну мажоритарну систему. Друге: президентський законопроект відкриває можливість для України жити півроку без уряду, без конституційного вищого органу виконавчої влади. Третє: в разі ухвалення змін до конституції, за певних обставин, Верховна Рада України отримає право упродовж півтора року жодного разу не збиратися на пленарні засідання і не вести ніякої роботи. Четверте: згідно з президентським законопроектом, президент підписує закони, а не підписує закони, ухвалені Верховною Радою, як у чинній конституції.
Так само, президент складатиме присягу і вступатиме на посаду просто на урочистому засіданні, а не на урочистому засіданні Верховної Ради. Це приводить аналітиків до висновку, що йдеться про спробу викреслення парламенту з політичного життя України і реальну передачу усіх владних повноважень у руки президента. П`яте: у разі розпуску президентом Верховної Ради України за невчасне ухвалення державного бюджету, Україна може на вісім місяців залишитися без цього самого державного бюджету. Шосте: за законопроектом, судова влада усувається від формування Конституційного Суду України. Президент України залишає за собою одноосібне право призначення силових міністрів, керівника Міністерства закордонних справ та керівників місцевих структур виконавчої влади. Тим часом, таке право відсутнє навіть у типових президентських республіках, скажімо, у Сполучених Штатах Америки.
У зв`язку із цим деякі аналітики звертають увагу на прикінцеві положення законопроекту, де говориться: “Строки проведення чергових виборів Президента України, чергових виборів до Верховної Ради України, до Верховної Ради Автономної республіки Крим, до органів місцевого самоврядування та рік, протягом якого вперше проводяться ці вибори, визначаються законом, який приймається Верховною Радою України у двомісячний строк після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України»”.
Іншими словами, на думку незалежних експертів, у разі зміни Конституції, чергові вибори простою більшістю голосів у 226 депутатів можуть бути призначені на 2006, 2007 чи 2010-й роки. До речі, Сергій Тигіпко – голова партії “Трудова Україна” – вже запропонував відсунути вибори президента на 2006-й рік, тобто, de-facto, продовжити повноваження чинного президента на 2 роки. З цього чи з іншого резону виходять депутати парламентської більшості. Наразі не відомо, але незалежні експерти в один голос стверджують: запропоновані зміни президента до Конституції України мають дуже мало спільного з парламентсько-президентською республікою, якою вона описана у підручниках з політології.
Віктор Міняйло
Від політичної реформи перейдемо до релігійного життя. Тисячі і тисячі православних стікалися минулого тижня до Києво-Печерської лаври, щоби вклонитися стопі святого Андрія Первозванного. А в Калинівці Вінницької області невдовзі відбудеться багатотисячна хресна хода з нагоди 80-річчя Калинівського чуда. Трохи не щодня ми чуємо вістки про оновлення ікон, про появи Богоматері, про таємничі знаки на церковних банях, каплицях та деревах, про прощі та поклоніння до монастирів та святих місць. Що це, спалах модновірства? Відчай, який відвертає людину від цього пропащого світу і примушує шукати себе в інших світах? Спроба відповіді – у матеріалі Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Справді, на поклоніння святиням в Україні вирушають щороку сотні тисяч, якщо не мільйони прочан. Ті, хто прийшли, приїхали, прилетіли до Києво-Печерської лаври щоби прикластися до стопи Андрія Первозванного, благали у святого здоров`я, зцілень, миру і зміцнення у вірі.
Напружене поєднання очікування і надії, зречення і відданості, неймовірних забобонів і палкої віри, яке просякнуло все навколо – це і є серце тієї релігійності, яку вчені намагаються спіймати в соціологічних анкетах, у церковних книгах та заявах ієрархів. Вона – ця релігійність – зовсім не вчена і сильно віддає язичництвом, вона не відокремлена від наївних сільських ікон із потьмянілими ликами від масної чорної землі, розораної плугом, від голосіння, розпуки та одвічної надії, що якось усе минеться і зміниться на краще – це і є та сама українська релігійна культура, яка не приймає індустрійного світорозуміння, хай її фізично і перемістили до міста.
Це цілий світ, який веде до царства унікальних неповторних подій, де час і простір набирає інакших – надбуденних значень. Народна релігійність повертається, – стверджують одні спостерігачі. Вона нікуди не зникала, – заперечують інші. Вона жила притлумленою до часу, а тепер маніфестує себе з новою силою, маніфестує не лише там, де режим не встиг зруйнувати сталий культурний архетип з громадською вагомістю парафій, з церковним календарем, як природним стрижнем річного циклу, і храмом в центрі і просторового, і соціального пейзажу. Ця релігійність проявляє себе і там, де їй, здавалося, зовсім не зосталося місця – у містах-мільйонниках, у новому просторі серед Інтернету і модерних технологій. Ця релігійність на початку минулого століття подобалась далеко-далеко не всім інтелектуалам, сприймалася як очевидне гальмо на шляху до прогресу і соціалістами, і націоналістами, однак радикали спромоглися лише на створення антирелігії в зовсім поганських формах (з догматичною абсолютизацією природничих наук та екстремістською соціальною активністю).
Саме звідти вийшла нігілістично-тоталітарна ментальність, оперта на начебто атеїзм, який насправді був справжнісіньким культом. Народна релігійність лишалася могутнім і нездоланним опонентом цього культу, її не можна було знищити, як тисячі єпископів, ув’язнити, як сотні тисяч священиків, чи закрити, як незчисленну кількість храмів по всій Україні. Всі постанови, заходи і лекції розчинялися в її непорушності. “Релігія в такій самій мірі творить суспільство, як і суспільство – релігію,” – стверджував Еміль Дюркгейм. У цьому і сила, і слабкість народної релігійності, яку, на жаль, не можна виправити, але, на щастя, не можна скасувати.
Віктор Міняйло
Паломництво можна вважати одним із різновидів туризму. Крім релігійного, існують і інші види туризму. Зокрема, екстремальний чи, наприклад, так званий шоп-тур, тобто поїздка за покупками. Але туризм асоціюється з відпочинком. Однак українські туристи зазвичай обмежені двома традиційними регіонами для своїх відпочинкових подорожей – Крим та Карпати, природні та історичні приваби решти областей залишаюсь поза увагою через відсутність відповідної інфраструктури. Найлегше цю проблему можна було б подолати завдяки розвиткові сільського зеленого туризму, як це роблять в Польщі, Угорщині, Чехії. В Україні екотуризм поки що не в пошані, – стверджує моя колега Ірина Перешило. Про ситуацію з зеленим туризмом вона розповідає на прикладі Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Ірина Перешило
У кількох кілометрах від Кам’янця-Подільського над урвистою скелею гори є монастир 12 століття. Щороку до цієї пам’ятки приїжджає величезна кількість туристів з України та з-за кордону, і щороку ці паломники стикаються з однією і тією ж проблемою – відсутністю готелів, готельчиків чи приватних апартаментів, господарі яких спеціалізуються на наданні туристичних послуг. І зупиняються тому прочани або в машинах, або в наметах, або просто неба. Така проблема виглядає досить чудернацьки в контексті великого безробіття в Кам’янецькому районі, тому що місцеві жителі мали би процвітати за рахунок величезної кількості бажаючих побувати у знаменитій фортеці, унікальному каньйоні, на коралових рифах, у древніх монастирях та костьолах. Це зовсім не повний перелік історичних принад Кам’янця-Подільського. Але зелений туризм розвивається тут дуже стримано. А саме ним можна було б найшвидше і найефективніше вирішити проблему.
Сьогодні в районі створено лише 12 “агроосель”. Причини такого повільного поступу кілька. По-перше, про такий спосіб підприємницької діяльності мало хто знає, вся роз’яснювальна агітаційна і навчальна робота відбувається лише завдяки зусиллям міжнародних фондів та громадських організацій, без участі держави. Нещодавно група бажаючих Кам’янецького району у кількості 15 осіб побувала на тренінгу у Хмельницькій області... Учасницею навчань була Людмила Кубяк, сьогодні вона менеджер з агротуризму при Кам’янецькій туристичній агенції “Фільварки”.
Людмила Кубяк
Ми мали підтримку фонду “Євразія”, виділили кошти на навчання групи людей з зеленого туризму. З тих людей, які їздили зі мною на тренінг... Тут трішечки люди, які відрізняються від всіх інших тим, що вони щось можуть зробити, що вони це відчувають, хочуть якось самореалізуватися. Припустимо, людина не може стояти на базарі і торгувати. Вона вважає, що, як господиня, вона покаже своє мистецтво гостинності української.. повністю на вищому рівні продемонструвати. Ірина Перешило
Нещодавно на агенцію “Фільварки” вийшла група туристів зі Швеції, котра висловила бажання приїхати на тижневу екскурсію до Кам’янця-Подільського з умовою жити у приватних господарів, тобто в агрооселях, щоб познайомитися таким чином не лише з визначними пам’ятками краю, але й з народним побутом та звичаєм. Групі було відмовлено через відсутність належно налаштованих зелених садиб, але у цьому зв’язку Людмила Кубяк називає ще одну причину.
Людмила Кубяк
Мабуть, потрібна психологічна перебудова, і саме важке в зеленому туризмі - це якраз підготовка господарів до того, щоб вони були готові поділитися гостинністю. Ви розумієте, для того, щоб прийняти інших людей, треба мати бажання поділитися радістю своєю, своєї сім’ї, тому що якщо в сім’ї проблеми, неможливо буде чужій людині там знаходитися.
Ірина Перешило
Але все-таки найважливіша причина того, що сільський туризм ще не став повноцінним суб’єктом українського туристичного ринку – це відсутність державної політики сприяння, в першу чергу, через запровадження пільгового оподаткування. Наприклад, в Угорщині, у господаря, що приймає відпочиваючих, прибутки від 10 ліжок не обкладаються податком. У Румунії власники агроосель звільнені від податків протягом 15 років. В Австрії пільги з оподаткування для такої підприємницької діяльності передбачені на 40 років. Тому найперше через такий спосіб організації справи можна досягнути і розвитку справи, і досягнення відповідної якості послуг.
Віктор Міняйло
Минулого тижня з колонії саратовської області звільнено скандально відомого російського письменника, лідера екстремістської націонал-більшовицької партії Едуарда Лимонова. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Варто нагадати, що скандально відомого письменника заарештували у квітні 2001 року, саме тоді він був звинувачений у тому, що купував і зберігав зброю. І більше того, тоді Лимонова звинувачували у тому, що він готував переворот з метою повалення діючого ладу в РФ. Однак, разом із цим було очевидним, що невеличка націонал-більшовицька партія аж ніяк не могла повалити діючий лад. У цьому зв’язку згадуються паралелі з українською справою ветеранів збройних сил - літніх людей, яких під час головування у Службі безпеки України генерала Деркача також звинувачували у спробі повалити діючий в Україні лад, хоча було очевидно, що учасникам так званого закладу не вистачило сил навіть дістатися до Києва. Звичайно, у націонал-більшовиків, а серед них чимало маргінальної молоді, достатньо сил дістатися до Кремля, однак, це і все. Якоїсь серйозної небезпеки партія не уявляє. Її активісти обмежуються якимись хуліганськими діями. І більше того, там, де вони дійсно серйозно заважали стабільності в окремих місцях, їх заарештовували за конкретні дії і відправляли до колоній, як це відбувалося, скажімо, в Латвії. Ну, а Лимонов був заарештований, як вважають в російській столиці, насамперед тому, що влада хотіла продемонструвати, що вона бореться з екстремізмом. Разом з цим, на свободі залишається чимало лідерів інших угруповань - таких, які мають непогані зв’язки з певними силовими структурами і тренуються під радикальними гаслами прямо на очах в органів внутрішніх справ і преси. Чому лідери цих угруповань залишаються на свободі, чому на свободі залишаються і їхні активісти, чому російське керівництво не приділяє уваги небезпеці фашизації певної частини молоді – всі ці питання залишаються за дужками. І, звичайно, – за дужками арешту Лимонова.
Однак сам факт перебування у в’язниці скандально відомого письменника мав продемонструвати, що в Москві в екстремізмом боряться. Хоча багато хто з політиків і культурних діячів Росії вимагав від влади якнайшвидше відпустити Лимонова, мотивуючи це тим, що Лимонов, насамперед, – це діяч культури, хоча і скандальної культури, а не якійсь серйозний політичний активіст. І тепер Лимонова звільнено. А питання, пов’язані з розвитком екстремізму в РФ, і про те, як своєрідно реагує на цей розвиток російська влада, - ці питання залишилися.
Віктор Міняйло
4 липня американці святкували День Незалежності. Цього дня 1776 року у Філадельфії був проголошений день незалежності американських колоній від Англії. Що означає це свято для американців з Вашингтона Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
Святковий день для американців - це завжди можливість відпочити від роботи. Вони збираються з друзями і родинами на подвір’ях своїх приватних будинків, смажать стейки і сосиски і п’ють пиво за країну, яка дає їм можливість жити в достатку та безпеці. 4 липня для кожного жителя Америки має також своє особливе значення. Патріотизм до своєї країни та повагу її законів та норм тут прищеплюють змалечку. Дитина, яка ледь вивчилась говорити, вже може процитувати на пам’ять слова американського гімну, а то й заспівати його мелодію. І це завжди викликає сльози розчулення, бо роблять діти і дорослі це не тому, що так заведено, а тому, що любов до своєї землі є частиною їхнього буття. Я пройшлась напередодні 4 липня вулицями Вашингтона і запитала в американців, що ж означає для простих американців День незалежності.
Мері Кларк
Це свято нашої свободи, і ми сприймаємо це серйозно. Це дуже веселий день. Ми робимо багато божевільних речей, ми одягнені в божевільний одяг, як і зараз, і ми просто отримуємо задоволення. Цей день багато значить для людей.
Так сказала мені Мері Кларк, працівник юридичної компанії, вбрана в сорочку з символами американського прапора.
Перукарка одного з Вашингтонських салонів Сільвія Курадерс на запитання, що таке 4 липня для американців, сказала: “Це – свято незалежності. Для нас це день свободи. Ми маємо паради, феєрверки. Ми збираємось з друзями на даху і будемо спостерігати феєрверк”.
Для продавця квітів Тома Фрекінсона День незалежності - це можливість побути вдома і відпочити від важких буднів.
Том Фрекінсон
Для нас тут – це день відпочинку. Він, звичайно, має своє значення. Це – День незалежності, але я не роблю нічого, я просто залишаюсь вдома для відпочинку. Є люди, які ідуть, мовляв, дивитись феєрверк, але мій вибір - це бути вдома і не мати справу з цим всім ділом.
Мирослава Гонгадзе
..сказав Том мені в інтерв’ю.
Американці вміють працювати, але ще більше вони люблять розважатись і відпочивати і використовують кожну нагоду для веселощів та насолоди. 4 липня це свято радості і гордості для кожного з них.
Віктор Міняйло
З побажаннями поєднувати працю і відпочинок ми завершуємо передачу “Сім днів демократії”. З вами був Віктор Міняйло. Я дякую за увагу, бажаю усього найкращого і доброї чутності на хвилях радіо “Свобода”!
Віктор Міняйло
“Сім днів демократії” – спеціальна передача на хвилях “Радіо свобода”. Перед мікрофоном у Празі Віктор Міняйло. Протягом наступних двадцяти хвилин ми повторимо низку матеріалів, які вже звучали минулого тижня у передачі “Демократія і держава”.
Віктор Міняйло
Сьогодні ви почуєте: різні погляди на політичну реформу; як американці святкують День Незалежності; що таке “зелений туризм”. Отже, розпочинаємо.
У внутрішньополітичному житті України нині на першому місці стоїть політична реформа – тобто вирішується проблема, як із президентсько-парламентської форми державного устрою перейти до парламентсько-президентської. А для цього потрібні зміни до Конституції. В цьому контексті мій колега Василь Зілгалов згадав крилатий вислів давньогрецького фізика Архімеда: “Дайте мені точку опори і я переверну світ”. Це стосується і демократичних реформ: вони мають запроваджуватися в життя і гарантуватися певною суспільною силою. Чи є такі сили в Україні, з’ясовував Василь Зілгалов.
Василь Зілгалов
Почнемо з того, що близько 80 відсотків громадян держави не знає про історичну реальність української Конституції. Чималий відсоток людей в Україні (мабуть, більше половини дорослого населення) не розуміє, що насправді переслідується наявними проектами конституційної реформи... Бо, за опитуваннями соціологів, близько 35 відсотків взагалі не знають нічого про існуючі конституційні проекти, а 52 відсотки лише чули про них з телебачення чи радіо, і жоден з головних пунктів, наприклад, президентського проекту, не дістав підтримки навіть половини голосів опитаних. Чи варто далі продовжувати?
Зрозуміло, що народ відсторонений від процесу політичних комбінацій в державі. І це – в центрі Європи, на понад 600 тисячах квадратних кілометрів, при 48 мільйонному населенні. Недарма посол США у Києві, Карлос Паскуаль, підкреслив щойно, що народові України необхідно забезпечити право вільного вибору у 2004 році, бо дехто хотів би «маніпуляцією буквою закону» позбавити громадян цього права. Ось як стоїть питання про українську демократію сьогодні. А вже що стосується партії чи якоїсь іншої сили, як рушія демократичних реформ в згаданій державі, то це – ще «темніше» питання, бо народу не дають здійснювати елементарне демократичне право – право вільно голосувати на виборах...
Ось щойно перший всенародно обраний Президент завив, що глава його рідної партії має «вигляд сильної людини, яка розуміє, що він знаходиться в епіцентрі, людина, яка розуміє, що він має фінансову силу». І як же ж це при 385 гривнях зарплати? Звідки ж ця фінансова сила при щоденних адміністративних клопотах? Чи не тут сховано один з головних секретів «недемократичного не-реформування» в Україні? Хтось каже, що в цій державі немає середнього класу. А звідки він візьметься, коли вищий клас (такі, як «сильна людина...в епіцентрі») тримають всіх в нижчому класі. А коли хтось намагається вивищуватися до середини, то його відразу ж «підстригають» ті, хто має «фінансову силу», за допомогою ДПА, УБОЗ, МВС та інших структур з «епіцентру сильної людини»...
Нещодавня заява одного з чільних людей в ЄС, Ґерхарда Лоґана, який є керівником підрозділу Росії, України, Білорусі та Молдови генеральної дирекції зовнішніх відносин Єврокомісії, свідчить, що Захід зацікавлений допомогти Україні. Ґерхард Лоґан підкреслив, «що ми можемо зробити для просування реформ. Тут я маю сказати, що наші можливості впливу обмежені. Це питання внутрішньої політики, і не в усе можна втручатися ззовні». Але він зауважив, що багато «залежить від особи при владі. Наприклад, Ющенко був потужним реформатором. Хто стане наступним Президентом і як він буде впроваджувати ці реформи – невідомо».
Нагадаймо ще раз слова Карлоса Паскуаля, і ми зрозуміємо, що підстав для демократичного реформування в Україні три: її народ, потужний політик-реформатор і міжнародна підтримка. А час відліку цього реформування – президентські вибори 2004 року.
Віктор Міняйло
Хоча минулого тижня Верховна Рада України і не змогла поставити на голосування президентський законопроект “Про внесення змін до Конституції України”, лідери фракцій більшості заявили про підтримку цього проекту. Очевидно, у цих політиків існують свої резони, і підтримка з боку парламентської більшості президентських змін до конституції є фактом. Проте існують резони, очевидно, і в тих незалежних аналітиків, котрі відзначають численні правові колізії, підтриманого більшістю законопроекту. Думку таких аналітиків узагальнив Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Отож подивимось на зауваження аналітиків до поданого Леонідом Кучмою закону “Про внесення змін до Конституції України” – зауваження, висловлені експертами тільки двох, але відомих видань: Інтернет-проекту “Українська правда” і тижневиком “Свобода” за останні два тижні.
Перше: за президентським законопроектом за пропорційною системою чомусь може бути обрано менше, ніж дві третини складу Верховної Ради, тоді, як чинні в світі пропорційні виборчі системи мають наслідком обрання одразу в першому турі ста відсотків депутатів. І ніяк інакше. Тому в аналітиків виникає питання, чи справді йдеться про пропорційну, чи про реальну мажоритарну систему. Друге: президентський законопроект відкриває можливість для України жити півроку без уряду, без конституційного вищого органу виконавчої влади. Третє: в разі ухвалення змін до конституції, за певних обставин, Верховна Рада України отримає право упродовж півтора року жодного разу не збиратися на пленарні засідання і не вести ніякої роботи. Четверте: згідно з президентським законопроектом, президент підписує закони, а не підписує закони, ухвалені Верховною Радою, як у чинній конституції.
Так само, президент складатиме присягу і вступатиме на посаду просто на урочистому засіданні, а не на урочистому засіданні Верховної Ради. Це приводить аналітиків до висновку, що йдеться про спробу викреслення парламенту з політичного життя України і реальну передачу усіх владних повноважень у руки президента. П`яте: у разі розпуску президентом Верховної Ради України за невчасне ухвалення державного бюджету, Україна може на вісім місяців залишитися без цього самого державного бюджету. Шосте: за законопроектом, судова влада усувається від формування Конституційного Суду України. Президент України залишає за собою одноосібне право призначення силових міністрів, керівника Міністерства закордонних справ та керівників місцевих структур виконавчої влади. Тим часом, таке право відсутнє навіть у типових президентських республіках, скажімо, у Сполучених Штатах Америки.
У зв`язку із цим деякі аналітики звертають увагу на прикінцеві положення законопроекту, де говориться: “Строки проведення чергових виборів Президента України, чергових виборів до Верховної Ради України, до Верховної Ради Автономної республіки Крим, до органів місцевого самоврядування та рік, протягом якого вперше проводяться ці вибори, визначаються законом, який приймається Верховною Радою України у двомісячний строк після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України»”.
Іншими словами, на думку незалежних експертів, у разі зміни Конституції, чергові вибори простою більшістю голосів у 226 депутатів можуть бути призначені на 2006, 2007 чи 2010-й роки. До речі, Сергій Тигіпко – голова партії “Трудова Україна” – вже запропонував відсунути вибори президента на 2006-й рік, тобто, de-facto, продовжити повноваження чинного президента на 2 роки. З цього чи з іншого резону виходять депутати парламентської більшості. Наразі не відомо, але незалежні експерти в один голос стверджують: запропоновані зміни президента до Конституції України мають дуже мало спільного з парламентсько-президентською республікою, якою вона описана у підручниках з політології.
Віктор Міняйло
Від політичної реформи перейдемо до релігійного життя. Тисячі і тисячі православних стікалися минулого тижня до Києво-Печерської лаври, щоби вклонитися стопі святого Андрія Первозванного. А в Калинівці Вінницької області невдовзі відбудеться багатотисячна хресна хода з нагоди 80-річчя Калинівського чуда. Трохи не щодня ми чуємо вістки про оновлення ікон, про появи Богоматері, про таємничі знаки на церковних банях, каплицях та деревах, про прощі та поклоніння до монастирів та святих місць. Що це, спалах модновірства? Відчай, який відвертає людину від цього пропащого світу і примушує шукати себе в інших світах? Спроба відповіді – у матеріалі Віктора Єленського.
Віктор Єленський
Справді, на поклоніння святиням в Україні вирушають щороку сотні тисяч, якщо не мільйони прочан. Ті, хто прийшли, приїхали, прилетіли до Києво-Печерської лаври щоби прикластися до стопи Андрія Первозванного, благали у святого здоров`я, зцілень, миру і зміцнення у вірі.
Напружене поєднання очікування і надії, зречення і відданості, неймовірних забобонів і палкої віри, яке просякнуло все навколо – це і є серце тієї релігійності, яку вчені намагаються спіймати в соціологічних анкетах, у церковних книгах та заявах ієрархів. Вона – ця релігійність – зовсім не вчена і сильно віддає язичництвом, вона не відокремлена від наївних сільських ікон із потьмянілими ликами від масної чорної землі, розораної плугом, від голосіння, розпуки та одвічної надії, що якось усе минеться і зміниться на краще – це і є та сама українська релігійна культура, яка не приймає індустрійного світорозуміння, хай її фізично і перемістили до міста.
Це цілий світ, який веде до царства унікальних неповторних подій, де час і простір набирає інакших – надбуденних значень. Народна релігійність повертається, – стверджують одні спостерігачі. Вона нікуди не зникала, – заперечують інші. Вона жила притлумленою до часу, а тепер маніфестує себе з новою силою, маніфестує не лише там, де режим не встиг зруйнувати сталий культурний архетип з громадською вагомістю парафій, з церковним календарем, як природним стрижнем річного циклу, і храмом в центрі і просторового, і соціального пейзажу. Ця релігійність проявляє себе і там, де їй, здавалося, зовсім не зосталося місця – у містах-мільйонниках, у новому просторі серед Інтернету і модерних технологій. Ця релігійність на початку минулого століття подобалась далеко-далеко не всім інтелектуалам, сприймалася як очевидне гальмо на шляху до прогресу і соціалістами, і націоналістами, однак радикали спромоглися лише на створення антирелігії в зовсім поганських формах (з догматичною абсолютизацією природничих наук та екстремістською соціальною активністю).
Саме звідти вийшла нігілістично-тоталітарна ментальність, оперта на начебто атеїзм, який насправді був справжнісіньким культом. Народна релігійність лишалася могутнім і нездоланним опонентом цього культу, її не можна було знищити, як тисячі єпископів, ув’язнити, як сотні тисяч священиків, чи закрити, як незчисленну кількість храмів по всій Україні. Всі постанови, заходи і лекції розчинялися в її непорушності. “Релігія в такій самій мірі творить суспільство, як і суспільство – релігію,” – стверджував Еміль Дюркгейм. У цьому і сила, і слабкість народної релігійності, яку, на жаль, не можна виправити, але, на щастя, не можна скасувати.
Віктор Міняйло
Паломництво можна вважати одним із різновидів туризму. Крім релігійного, існують і інші види туризму. Зокрема, екстремальний чи, наприклад, так званий шоп-тур, тобто поїздка за покупками. Але туризм асоціюється з відпочинком. Однак українські туристи зазвичай обмежені двома традиційними регіонами для своїх відпочинкових подорожей – Крим та Карпати, природні та історичні приваби решти областей залишаюсь поза увагою через відсутність відповідної інфраструктури. Найлегше цю проблему можна було б подолати завдяки розвиткові сільського зеленого туризму, як це роблять в Польщі, Угорщині, Чехії. В Україні екотуризм поки що не в пошані, – стверджує моя колега Ірина Перешило. Про ситуацію з зеленим туризмом вона розповідає на прикладі Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Ірина Перешило
У кількох кілометрах від Кам’янця-Подільського над урвистою скелею гори є монастир 12 століття. Щороку до цієї пам’ятки приїжджає величезна кількість туристів з України та з-за кордону, і щороку ці паломники стикаються з однією і тією ж проблемою – відсутністю готелів, готельчиків чи приватних апартаментів, господарі яких спеціалізуються на наданні туристичних послуг. І зупиняються тому прочани або в машинах, або в наметах, або просто неба. Така проблема виглядає досить чудернацьки в контексті великого безробіття в Кам’янецькому районі, тому що місцеві жителі мали би процвітати за рахунок величезної кількості бажаючих побувати у знаменитій фортеці, унікальному каньйоні, на коралових рифах, у древніх монастирях та костьолах. Це зовсім не повний перелік історичних принад Кам’янця-Подільського. Але зелений туризм розвивається тут дуже стримано. А саме ним можна було б найшвидше і найефективніше вирішити проблему.
Сьогодні в районі створено лише 12 “агроосель”. Причини такого повільного поступу кілька. По-перше, про такий спосіб підприємницької діяльності мало хто знає, вся роз’яснювальна агітаційна і навчальна робота відбувається лише завдяки зусиллям міжнародних фондів та громадських організацій, без участі держави. Нещодавно група бажаючих Кам’янецького району у кількості 15 осіб побувала на тренінгу у Хмельницькій області... Учасницею навчань була Людмила Кубяк, сьогодні вона менеджер з агротуризму при Кам’янецькій туристичній агенції “Фільварки”.
Людмила Кубяк
Ми мали підтримку фонду “Євразія”, виділили кошти на навчання групи людей з зеленого туризму. З тих людей, які їздили зі мною на тренінг... Тут трішечки люди, які відрізняються від всіх інших тим, що вони щось можуть зробити, що вони це відчувають, хочуть якось самореалізуватися. Припустимо, людина не може стояти на базарі і торгувати. Вона вважає, що, як господиня, вона покаже своє мистецтво гостинності української.. повністю на вищому рівні продемонструвати. Ірина Перешило
Нещодавно на агенцію “Фільварки” вийшла група туристів зі Швеції, котра висловила бажання приїхати на тижневу екскурсію до Кам’янця-Подільського з умовою жити у приватних господарів, тобто в агрооселях, щоб познайомитися таким чином не лише з визначними пам’ятками краю, але й з народним побутом та звичаєм. Групі було відмовлено через відсутність належно налаштованих зелених садиб, але у цьому зв’язку Людмила Кубяк називає ще одну причину.
Людмила Кубяк
Мабуть, потрібна психологічна перебудова, і саме важке в зеленому туризмі - це якраз підготовка господарів до того, щоб вони були готові поділитися гостинністю. Ви розумієте, для того, щоб прийняти інших людей, треба мати бажання поділитися радістю своєю, своєї сім’ї, тому що якщо в сім’ї проблеми, неможливо буде чужій людині там знаходитися.
Ірина Перешило
Але все-таки найважливіша причина того, що сільський туризм ще не став повноцінним суб’єктом українського туристичного ринку – це відсутність державної політики сприяння, в першу чергу, через запровадження пільгового оподаткування. Наприклад, в Угорщині, у господаря, що приймає відпочиваючих, прибутки від 10 ліжок не обкладаються податком. У Румунії власники агроосель звільнені від податків протягом 15 років. В Австрії пільги з оподаткування для такої підприємницької діяльності передбачені на 40 років. Тому найперше через такий спосіб організації справи можна досягнути і розвитку справи, і досягнення відповідної якості послуг.
Віктор Міняйло
Минулого тижня з колонії саратовської області звільнено скандально відомого російського письменника, лідера екстремістської націонал-більшовицької партії Едуарда Лимонова. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Варто нагадати, що скандально відомого письменника заарештували у квітні 2001 року, саме тоді він був звинувачений у тому, що купував і зберігав зброю. І більше того, тоді Лимонова звинувачували у тому, що він готував переворот з метою повалення діючого ладу в РФ. Однак, разом із цим було очевидним, що невеличка націонал-більшовицька партія аж ніяк не могла повалити діючий лад. У цьому зв’язку згадуються паралелі з українською справою ветеранів збройних сил - літніх людей, яких під час головування у Службі безпеки України генерала Деркача також звинувачували у спробі повалити діючий в Україні лад, хоча було очевидно, що учасникам так званого закладу не вистачило сил навіть дістатися до Києва. Звичайно, у націонал-більшовиків, а серед них чимало маргінальної молоді, достатньо сил дістатися до Кремля, однак, це і все. Якоїсь серйозної небезпеки партія не уявляє. Її активісти обмежуються якимись хуліганськими діями. І більше того, там, де вони дійсно серйозно заважали стабільності в окремих місцях, їх заарештовували за конкретні дії і відправляли до колоній, як це відбувалося, скажімо, в Латвії. Ну, а Лимонов був заарештований, як вважають в російській столиці, насамперед тому, що влада хотіла продемонструвати, що вона бореться з екстремізмом. Разом з цим, на свободі залишається чимало лідерів інших угруповань - таких, які мають непогані зв’язки з певними силовими структурами і тренуються під радикальними гаслами прямо на очах в органів внутрішніх справ і преси. Чому лідери цих угруповань залишаються на свободі, чому на свободі залишаються і їхні активісти, чому російське керівництво не приділяє уваги небезпеці фашизації певної частини молоді – всі ці питання залишаються за дужками. І, звичайно, – за дужками арешту Лимонова.
Однак сам факт перебування у в’язниці скандально відомого письменника мав продемонструвати, що в Москві в екстремізмом боряться. Хоча багато хто з політиків і культурних діячів Росії вимагав від влади якнайшвидше відпустити Лимонова, мотивуючи це тим, що Лимонов, насамперед, – це діяч культури, хоча і скандальної культури, а не якійсь серйозний політичний активіст. І тепер Лимонова звільнено. А питання, пов’язані з розвитком екстремізму в РФ, і про те, як своєрідно реагує на цей розвиток російська влада, - ці питання залишилися.
Віктор Міняйло
4 липня американці святкували День Незалежності. Цього дня 1776 року у Філадельфії був проголошений день незалежності американських колоній від Англії. Що означає це свято для американців з Вашингтона Мирослава Гонгадзе.
Мирослава Гонгадзе
Святковий день для американців - це завжди можливість відпочити від роботи. Вони збираються з друзями і родинами на подвір’ях своїх приватних будинків, смажать стейки і сосиски і п’ють пиво за країну, яка дає їм можливість жити в достатку та безпеці. 4 липня для кожного жителя Америки має також своє особливе значення. Патріотизм до своєї країни та повагу її законів та норм тут прищеплюють змалечку. Дитина, яка ледь вивчилась говорити, вже може процитувати на пам’ять слова американського гімну, а то й заспівати його мелодію. І це завжди викликає сльози розчулення, бо роблять діти і дорослі це не тому, що так заведено, а тому, що любов до своєї землі є частиною їхнього буття. Я пройшлась напередодні 4 липня вулицями Вашингтона і запитала в американців, що ж означає для простих американців День незалежності.
Мері Кларк
Це свято нашої свободи, і ми сприймаємо це серйозно. Це дуже веселий день. Ми робимо багато божевільних речей, ми одягнені в божевільний одяг, як і зараз, і ми просто отримуємо задоволення. Цей день багато значить для людей.
Так сказала мені Мері Кларк, працівник юридичної компанії, вбрана в сорочку з символами американського прапора.
Перукарка одного з Вашингтонських салонів Сільвія Курадерс на запитання, що таке 4 липня для американців, сказала: “Це – свято незалежності. Для нас це день свободи. Ми маємо паради, феєрверки. Ми збираємось з друзями на даху і будемо спостерігати феєрверк”.
Для продавця квітів Тома Фрекінсона День незалежності - це можливість побути вдома і відпочити від важких буднів.
Том Фрекінсон
Для нас тут – це день відпочинку. Він, звичайно, має своє значення. Це – День незалежності, але я не роблю нічого, я просто залишаюсь вдома для відпочинку. Є люди, які ідуть, мовляв, дивитись феєрверк, але мій вибір - це бути вдома і не мати справу з цим всім ділом.
Мирослава Гонгадзе
..сказав Том мені в інтерв’ю.
Американці вміють працювати, але ще більше вони люблять розважатись і відпочивати і використовують кожну нагоду для веселощів та насолоди. 4 липня це свято радості і гордості для кожного з них.
Віктор Міняйло
З побажаннями поєднувати працю і відпочинок ми завершуємо передачу “Сім днів демократії”. З вами був Віктор Міняйло. Я дякую за увагу, бажаю усього найкращого і доброї чутності на хвилях радіо “Свобода”!
